Уявіть собі трьох чоловіків, які ви рушають на війну. Один із них, як і будь-хто, відчуває звичайний природний страх перед небезпекою, за допомогою морального зусилля долає його і стає сміливцем. Припустімо також, що двох інших унаслідок певних відхилень у підсвідомості мучить надмірний, ірраціональний страх, який не подолати жодними моральними зусиллями. А тепер уявімо, що приїжджає психоаналітик і зцілює двох останніх, тобто вони, фактично, опиняються у становищі першого чоловіка. Ось тут, властиво, й закінчується проблема психоаналітичного характеру і починається натомість проблема моральна. Адже тепер, позбувшись своїх страхів, ці двоє чоловіків можуть обрати зо всім різні лінії поведінки. Перший, можливо, скаже: “Слава Богу, я нарешті спекався всіх тих страхів-перестрахів і тепер вільний робити те, до чого завжди прагнув: виконувати свій обов’язок перед батьківщиною”. Проте другий може розсуди ти інакше: “Ну, що ж, я дуже радий, що тепер відносно спокійно почуваюся під кулями, та це, звісно, аж ніяк не вплине на мій твердий намір поперед батька в пекло не лізти, нехай туди лізуть інші, якщо їм припекло. Найліпше тут те, що я вже не маю такого страху, а тому можу подбати про себе краще, та ще й робити це так, щоб нікому не впадало в око”. Різниця між цими двома поглядами – суто моральна, і тут не зарадить ніякий психоаналіз. Хоч якою мірою ми покращимо сировину такої людини, завжди залишиться ще щось: справжній, вільний людський вибір стосовного наявного матеріялу, й остаточний результат цього вибору залежить врешті-решт від того, на яке місце ставить людина свої інтереси – на перше чи на останнє. Власне лише такий-от вільний вибір і становить предмет моральности.
Поганий психологічний матеріял – не гріх, а хвороба. Тут потрібне не покаяння, а лікування. І це, до речі, спостереження дуже важливе. Люди судять одне про одного з огляду на зовнішні прояви. Бог натомість судить про них з огляду на моральний вибір, який вони роблять. Коли невротик, якого мучить патологічний страх перед котами, з певної слушної при чини змушує себе взяти до рук кошеня, то в Божих очах він, цілком можливо, виявив більшу відвагу, ніж здоровий чоловік, нагороджений найвищими відзнаками за подвиги на полі бою. Коли чоловік, зіпсований з юних літ і звиклий думати, що жорстокість – це річ абсолютно нормальна, вдається до якогось зовсім не значного доброго вчинку або утримується від жорстоких дій, при цьому наражаючись, імовірно, на глузування з боку своїх приятелів, то в Божих очах, можливо, робить більше, ніж зробили б ми з вами, поклавши за друга своє життя.
Уявіть собі трьох чоловіків, які ви рушають на війну. Один із них, як і будь-хто, відчуває звичайний природний страх перед небезпекою, за допомогою морального зусилля долає його і стає сміливцем. Припустімо також, що двох інших унаслідок певних відхилень у підсвідомості мучить надмірний, ірраціональний страх, який не подолати жодними моральними зусиллями. А тепер уявімо, що приїжджає психоаналітик і зцілює двох останніх, тобто вони, фактично, опиняються у становищі першого чоловіка. Ось тут, властиво, й закінчується проблема психоаналітичного характеру і починається натомість проблема моральна. Адже тепер, позбувшись своїх страхів, ці двоє чоловіків можуть обрати зо всім різні лінії поведінки. Перший, можливо, скаже: “Слава Богу, я нарешті спекався всіх тих страхів-перестрахів і тепер вільний робити те, до чого завжди прагнув: виконувати свій обов’язок перед батьківщиною”. Проте другий може розсуди ти інакше: “Ну, що ж, я дуже радий, що тепер відносно спокійно почуваюся під кулями, та це, звісно, аж ніяк не вплине на мій твердий намір поперед батька в пекло не лізти, нехай туди лізуть інші, якщо їм припекло. Найліпше тут те, що я вже не маю такого страху, а тому можу подбати про себе краще, та ще й робити це так, щоб нікому не впадало в око”. Різниця між цими двома поглядами – суто моральна, і тут не зарадить ніякий психоаналіз. Хоч якою мірою ми покращимо сировину такої людини, завжди залишиться ще щось: справжній, вільний людський вибір стосовного наявного матеріялу, й остаточний результат цього вибору залежить врешті-решт від того, на яке місце ставить людина свої інтереси – на перше чи на останнє. Власне лише такий-от вільний вибір і становить предмет моральности.
Поганий психологічний матеріял – не гріх, а хвороба. Тут потрібне не покаяння, а лікування. І це, до речі, спостереження дуже важливе. Люди судять одне про одного з огляду на зовнішні прояви. Бог натомість судить про них з огляду на моральний вибір, який вони роблять. Коли невротик, якого мучить патологічний страх перед котами, з певної слушної при чини змушує себе взяти до рук кошеня, то в Божих очах він, цілком можливо, виявив більшу відвагу, ніж здоровий чоловік, нагороджений найвищими відзнаками за подвиги на полі бою. Коли чоловік, зіпсований з юних літ і звиклий думати, що жорстокість – це річ абсолютно нормальна, вдається до якогось зовсім не значного доброго вчинку або утримується від жорстоких дій, при цьому наражаючись, імовірно, на глузування з боку своїх приятелів, то в Божих очах, можливо, робить більше, ніж зробили б ми з вами, поклавши за друга своє життя.
The group’s featured image is of a Pepe frog yelling, often referred to as the “REEEEEEE” meme. Pepe the Frog was created back in 2005 by Matt Furie and has since become an internet symbol for meme culture and “degen” culture. “Hey degen, are you stressed? Just let it all out,” he wrote, along with a link to join the group. Each account can create up to 10 public channels As the broader market downturn continues, yelling online has become the crypto trader’s latest coping mechanism after the rise of Goblintown Ethereum NFTs at the end of May and beginning of June, where holders made incoherent groaning sounds and role-played as urine-loving goblin creatures in late-night Twitter Spaces. The visual aspect of channels is very critical. In fact, design is the first thing that a potential subscriber pays attention to, even though unconsciously.
from us
