tgoop.com/cslewisua/2265
Last Update:
Звісно, я молюсь за померлих. Це виходить настільки спонтанно, настільки природно, що лише дуже вагомий богословський аргумент мене б від цього утримав. Не знаю, що станеться з рештою моїх молитов, якщо мені заборонять молитися за померлих. У нашому віці більшість нам найдорожчих людей - небіжчики. Який зв’язок у мене може бути з Богом, якщо Йому не можна говорити про тих, кого найбільше я люблю. Згідно з традиційною протестантською точкою зору, всі усопші – засуджені або спасенні. Якщо вони засуджені, молитися за них марно. Якщо ж спасенні, це теж намарно. Бог вже для них зробив усе. Про що іще ми можемо просити?
Але хіба ж ми не віримо, що Бог вже все зробив і робить для живих? Про що ми можемо іще просити? А все ж нам велено просити.
«Так, - мені скажуть, - але живі ще в дорозі.На них ще чекають випробування, можливості стати ліпшим чи помилитися. Спасенні вже досконалі. Їхній шлях завершено. Молитися за них – це припускати, що на них ще чекають успіхи й труднощі. По-суті, у тебе виходить щось на кшталт Чистилища».
Ніде правди діти, так і є. Хоча можна припустити, що й на Небесах блаженство може безнастанно зростати, через усе більш радісне підкорення Божій волі, без невдач, але не без завзяття та зусиль, бо до насолоди, закохані це знають, ведуть і труднощі, і круті підйоми. Але я не наполягатиму на цьому аспекті, ані не гадатиму. Я вірю в Чистилище.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
👇
Купити можна тут.
За промокодом "LEWIS" ви можете отримати знижку.
BY Клайв Стейплз Льюїс🇺🇦
Share with your friend now:
tgoop.com/cslewisua/2265