- Може, краще підемо та поснідаємо у мене? – запитала Джейн, хоч, чесно кажучи, повертатися додому їй не дуже хотілося. – Погода сьогодні явно не для прогулянок у лісі...
– Ну, так, а вам потім посуд мити, – сказала Каміла. – Послухай, Артуре, може краще посидимо десь у місті? Якщо пані Стадок вважає, що нині надто холодно і вогко.
– Боюсь, кав’ярня не підійде, пані Стадок, – озвався Деністон. – Нам трьом треба поговорити наодинці, без зайвих вух. – Тон, яким він вимовив оте “нам трьом”, одразу ніби поєднав їх в одне ціле, і Джейн це сподобалося. – Поза тим, хтозна, а раптом оповитий імлою осінній ліс усе ж припаде вам до душі? Поїсти можна і в машині, там тепло.
Джейн сказала, що ще ніколи не чула, аби комусь був до вподоби туман, але попробувати можна. І вони втрьох сіли до машини.
– Тому ми з Камілою й одружилися, – мовив Деністон, рушивши з місця. – Нам обидвом подобається погода. Не така чи сяка, а просто погода – будь-яка. Дуже добра звичка – особливо, якщо живеш в Англії.
– Отакої! – здивувалася Джейн. – Навряд чи я зуміла б полюбити дощ чи сніг.
– А це ж так просто, – сказав Деністон. – У дитинстві нам подобається будь-яка погода, хіба ні? Але з віком, дорослішаючи, ми вчимося “не любити”, коли падає дощ чи сніг, коли надворі туман... Вам ніколи не впадало у вічі, що у снігопад дорослі никають туди-сюди з понурими обличчями, а діти – і собаки, до речі, також! – радіють? Їм-то відомо, навіщо падає сніг...
– Щось я не пригадую, щоб мені в дитинстві аж так подобався дощ... чи сніг, – засумнівалася Джейн.
– Це тому, що дорослі не випускали вас із дому, – озвалася Каміла. – Кожна дитина полюбить дощ, якщо її випустять надвір і дадуть побігати трохи по калюжах.
Мерзенна сила
#lewisdaily
– Ну, так, а вам потім посуд мити, – сказала Каміла. – Послухай, Артуре, може краще посидимо десь у місті? Якщо пані Стадок вважає, що нині надто холодно і вогко.
– Боюсь, кав’ярня не підійде, пані Стадок, – озвався Деністон. – Нам трьом треба поговорити наодинці, без зайвих вух. – Тон, яким він вимовив оте “нам трьом”, одразу ніби поєднав їх в одне ціле, і Джейн це сподобалося. – Поза тим, хтозна, а раптом оповитий імлою осінній ліс усе ж припаде вам до душі? Поїсти можна і в машині, там тепло.
Джейн сказала, що ще ніколи не чула, аби комусь був до вподоби туман, але попробувати можна. І вони втрьох сіли до машини.
– Тому ми з Камілою й одружилися, – мовив Деністон, рушивши з місця. – Нам обидвом подобається погода. Не така чи сяка, а просто погода – будь-яка. Дуже добра звичка – особливо, якщо живеш в Англії.
– Отакої! – здивувалася Джейн. – Навряд чи я зуміла б полюбити дощ чи сніг.
– А це ж так просто, – сказав Деністон. – У дитинстві нам подобається будь-яка погода, хіба ні? Але з віком, дорослішаючи, ми вчимося “не любити”, коли падає дощ чи сніг, коли надворі туман... Вам ніколи не впадало у вічі, що у снігопад дорослі никають туди-сюди з понурими обличчями, а діти – і собаки, до речі, також! – радіють? Їм-то відомо, навіщо падає сніг...
– Щось я не пригадую, щоб мені в дитинстві аж так подобався дощ... чи сніг, – засумнівалася Джейн.
– Це тому, що дорослі не випускали вас із дому, – озвалася Каміла. – Кожна дитина полюбить дощ, якщо її випустять надвір і дадуть побігати трохи по калюжах.
Мерзенна сила
#lewisdaily
Після свого навернення я роками не молився за готовими текстами, крім «Отче наш». Власне кажучи, я намагався взагалі молитися без слів, не висловлювати свої думки. Навіть молячись за інших, я старався не називати їх поіменно, а радше уявляти їх собі. Я й досі вважаю безсловесну молитву найліпшою (тільки б її осилити!). Але тепер я бачу, що намагаючись її зробити своїм хлібом насущним, я переоцінював свої розумові та духовні сили. Щоб безсловесна молитва була успішною, треба бути в чудовій формі. Інакше це скотиться до простих фантазій чи емоцій. Вдавані ж почуття – жалюгідні. Як нагряне прекрасна мить, коли Бог зволить нам по-справжньому молитись безсловесно, то лиш безумець відкине подібний дар. Він, однак, дарує його не нащодень (принаймні, мені). Моя помилка полягала в тому, що Паскаль, якщо пам’ять мені не зраджує, звав «помилкою стоїцизму»: гадати, неначе можеш завжди те, на що спроможний лиш іноді.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Я повністю погоджуюся, що стосунки між Богом і нами сокровенніші й тісніші, аніж між будь-ким із людей. Та водночас між нами і Богом – значно більша відстань. Ми спілкуємося не те щоб із абсолютно Іншим (бо це абсурдно), але з незмислимо і незносно Іншим. Ми маємо (сподіваюся, іноді це вдається) одночасно усвідомлювати і найтіснішу близькість, і безконечну відстань. У тебе ж все виходить надто затишно та по-панібратськи. Твоїм інтимним асоціаціям бракує: «Я впав до ніг Його, як мертвий» [(Од. 1,17)].
Я виріс серед «низькоцерковників» . Вони ж схильні почуватися на Сіоні безцеремонно. Як мені розповідали, мій дідусь любив повторювати, що гадає собі, як то він, потрапивши на небо, гомонітиме зі св. Павлом на цікаві теми. Ти диви, два ксьондза в клубі за горнятком кави! Здається, йому й на думку не спадало, що зустріч зі св. Павлом – то приголомшливий досвід навіть для християнського пастиря з хорошої сім’ї. Та коли Данте побачив на небі перших апостолів, вони постали перед ним мов гори.
Можна багато в чому критикувати почитання святих. Та вони принаймні не перестають нам нагадувати, якими крихітними є ми проти них. Але ж наскільки більше проти Христа!
Дещиця традиційних, готових молитов помагає мені вгамувати, так би мовити, безпардонність. Вони дають життя одній стороні парадоксу. Так, звісно, це лише одна сторона. Ліпше взагалі не благоговіти, аніж мати благоговіння, яке перекреслює близькість.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
Я виріс серед «низькоцерковників» . Вони ж схильні почуватися на Сіоні безцеремонно. Як мені розповідали, мій дідусь любив повторювати, що гадає собі, як то він, потрапивши на небо, гомонітиме зі св. Павлом на цікаві теми. Ти диви, два ксьондза в клубі за горнятком кави! Здається, йому й на думку не спадало, що зустріч зі св. Павлом – то приголомшливий досвід навіть для християнського пастиря з хорошої сім’ї. Та коли Данте побачив на небі перших апостолів, вони постали перед ним мов гори.
Можна багато в чому критикувати почитання святих. Та вони принаймні не перестають нам нагадувати, якими крихітними є ми проти них. Але ж наскільки більше проти Христа!
Дещиця традиційних, готових молитов помагає мені вгамувати, так би мовити, безпардонність. Вони дають життя одній стороні парадоксу. Так, звісно, це лише одна сторона. Ліпше взагалі не благоговіти, аніж мати благоговіння, яке перекреслює близькість.
Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm
💡
Книжкова новина: видавництво "Свічадо" тішить виходом нового перекладу Льюїса. Цього разу це книга - A Grief Observed (1961 - вперше опублікована). Собою представляє збірку рефлексій письменника під час пережиття ним смерті його дружини - Джой. Складається з чотирьох невеличких частин. Перекладачка - Юлія Баїр.
🍂
Книга вражає тим, що виражає цілий спектр почуттів людини, яка глибоко ранена втратою, а її вірування зруйновані наче картковий будинок. В цій книзі Льюїс стає поряд з кожним, хто страждає від непоправної втрати близької людини. Такої відвертості можна очікувати від простого мирянина, але не від вчителя моралі і апологета християнства. Проте, чи не найбільше на Бога ображаються найправедніші?
☁️
Дехто з читачів книги, вважали, що Льюїс втратив віру, хтось реагував на це, як вигадку. Ця книга дуже зворушила одного з найвидатніших поетів 20-го століття - Томаса Стернза Еліота, - що він навіть посприяв її поширенню своєю рецензією.
📄
Ми раніше публікували уривки і цитати у своєму аматорському перекладі, а також, нещодавно, у перекладі Олександра Малова.
🎥
Ця книга надихнула на створення двох біографічних фільмів. В одному з них (Shadowlands, 1993) Льюїса зіграв Ентоні Хопкінс, а зрежисував фільм Річард Атенборо. Подивитися фільм можна тут.
Книгу можна придбати тут.
#словоредактора
Книжкова новина: видавництво "Свічадо" тішить виходом нового перекладу Льюїса. Цього разу це книга - A Grief Observed (1961 - вперше опублікована). Собою представляє збірку рефлексій письменника під час пережиття ним смерті його дружини - Джой. Складається з чотирьох невеличких частин. Перекладачка - Юлія Баїр.
🍂
Книга вражає тим, що виражає цілий спектр почуттів людини, яка глибоко ранена втратою, а її вірування зруйновані наче картковий будинок. В цій книзі Льюїс стає поряд з кожним, хто страждає від непоправної втрати близької людини. Такої відвертості можна очікувати від простого мирянина, але не від вчителя моралі і апологета християнства. Проте, чи не найбільше на Бога ображаються найправедніші?
☁️
Дехто з читачів книги, вважали, що Льюїс втратив віру, хтось реагував на це, як вигадку. Ця книга дуже зворушила одного з найвидатніших поетів 20-го століття - Томаса Стернза Еліота, - що він навіть посприяв її поширенню своєю рецензією.
📄
Ми раніше публікували уривки і цитати у своєму аматорському перекладі, а також, нещодавно, у перекладі Олександра Малова.
🎥
Ця книга надихнула на створення двох біографічних фільмів. В одному з них (Shadowlands, 1993) Льюїса зіграв Ентоні Хопкінс, а зрежисував фільм Річард Атенборо. Подивитися фільм можна тут.
Книгу можна придбати тут.
#словоредактора
💡
...уявіть собі гурт людей, які ціле життя прожили у темряві. Тут приходите ви і пробуєте пояснити їм, що таке світло. Ймовірно, ви скажете: якщо вони вийдуть на світло, то одне й те саме світло падатиме на них усіх, усі вони його відбиватимуть і завдяки цьому стануть, як ми це називаємо, видимими. Хіба не може їм тоді спасти на думку таке: позаяк на всіх падатиме одне й те саме світло, і всі однаково на нього реагуватимуть (тобто відбиватимуть), то й на вигляд будуть усі однакові? А нам же з вами відомо, що насправді світло виявить, або ж покаже, які вони всі різні. Або таке: припустимо, вам трапилася людина, яка ніколи в очі не бачила соли. Ви даєте їй дрібку на пробу, і вона вперше спізнає той особливий, гострий смак. Тоді ви кажете, що у ваших краях сіль використовують мало не в усіх стравах, і у відповідь, либонь, чуєте: "В такому разі, гадаю, всі ці страви смакують однаковісінько, бо ж та речовина, яку ви щойно дали мені скуштувати, має такий гострий смак, що він точно перебиває всі інші". А ми ж знаємо, що насправді сіль дає ефект цілковито протилежний. Смаку яйця, рубця чи капусти вона аж ніяк не вбиває, навпаки - виявляє. Без соли ці страви по-справжньому не смакуватимуть. (Як я й попереджав, це - приклад не надто вдалий, бо ж можна й справді перебити будь-який смак, просто поклавши у страву забагато соли; натомість додавши до тієї чи іншої людської особистости скільки завгодно Христа, її смаку все одно перебити неможливо. Що ж, роблю, що можу).
Щось подібне відбувається й між Христом і нами. Що більше ми прибираємо з Його дороги того, що наразі називаємо "собою", і, відповідно, даємо Йому змогу нас опановувати, то більше й стаємо, властиво, самими собою.
Просто християнство
#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily
...уявіть собі гурт людей, які ціле життя прожили у темряві. Тут приходите ви і пробуєте пояснити їм, що таке світло. Ймовірно, ви скажете: якщо вони вийдуть на світло, то одне й те саме світло падатиме на них усіх, усі вони його відбиватимуть і завдяки цьому стануть, як ми це називаємо, видимими. Хіба не може їм тоді спасти на думку таке: позаяк на всіх падатиме одне й те саме світло, і всі однаково на нього реагуватимуть (тобто відбиватимуть), то й на вигляд будуть усі однакові? А нам же з вами відомо, що насправді світло виявить, або ж покаже, які вони всі різні. Або таке: припустимо, вам трапилася людина, яка ніколи в очі не бачила соли. Ви даєте їй дрібку на пробу, і вона вперше спізнає той особливий, гострий смак. Тоді ви кажете, що у ваших краях сіль використовують мало не в усіх стравах, і у відповідь, либонь, чуєте: "В такому разі, гадаю, всі ці страви смакують однаковісінько, бо ж та речовина, яку ви щойно дали мені скуштувати, має такий гострий смак, що він точно перебиває всі інші". А ми ж знаємо, що насправді сіль дає ефект цілковито протилежний. Смаку яйця, рубця чи капусти вона аж ніяк не вбиває, навпаки - виявляє. Без соли ці страви по-справжньому не смакуватимуть. (Як я й попереджав, це - приклад не надто вдалий, бо ж можна й справді перебити будь-який смак, просто поклавши у страву забагато соли; натомість додавши до тієї чи іншої людської особистости скільки завгодно Христа, її смаку все одно перебити неможливо. Що ж, роблю, що можу).
Щось подібне відбувається й між Христом і нами. Що більше ми прибираємо з Його дороги того, що наразі називаємо "собою", і, відповідно, даємо Йому змогу нас опановувати, то більше й стаємо, властиво, самими собою.
Просто християнство
#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily
Христа насправді так багато, що й мільйонів "маленьких Христів", усіх відмінних один від одного, не вистачить, щоб виразити Його сутність повністю. Він усіх їх створив. Він вигадав - десь так, як письменник вигадує дійових осіб роману, - всіляких найрізноманітніших людей (зокрема, вас і мене) такими, якими нам належить стати. У цьому сенсі наше справжнє єство ще чекає нас у Ньому. Усі намагання "бути собою" без Нього приречені на невдачу. Що сильніше я Йому опираюся і силкуюся жити "на свій манір", то більше бере наді мною гору моя спадковість, виховання, оточення і природні бажання. Те, що я гордо величаю "собою", виявляється, фактично, точкою перетину ланцюжків різноманітних подій, які не я починав і не я закінчуватиму. Те, що називаю "своїми прагненнями", зводиться насправді до бажань, які нав'язує мені фізичний організм, навіюють думки інших людей, а чи навіть заронює диявол. Варені яйця на вечерю, чарка чогось міцненького і ще МІЦНІШИЙ сон уночі - ось справжня причина бажання попідбивати клинці до дівчини, яка сидить навпроти у потязі, хоч сам я гордовито вважаю це власним, суто особистим і неповторним рішенням. Пропаганда - ось справжня причина того, що я вважаю особистими політичними переконаннями. У своєму природному стані я аж ніяк не та особистість, за яку себе маю; походження переважної частини того, що я називаю "собою", витлумачити надзвичайно легко. І лише коли я навертаюся до Христа, коли цілковито віддаю себе під вплив Його Особистости, - лише тоді я починаю набувати своє справжнє, істинне єство.
Просто християнство
#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily
Просто християнство
#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily
Людей дратує не просто невдача, а невдача, яку вони сприймають як образу. А почуття образи залежить від того, наскільки гостро людина сприймає нехтування її законних вимог. Чим більше вимог до життя ставитиме твій підопічний, тим частіше він почуватиме себе ображеним і, як наслідок цього, роздратованим. Ти, мабуть, зауважив, що найбільше він дратується тоді, коли в нього несподівано забирають час, який, на його думку, має належати тільки йому. Таке буває, коли з'являється раптом гість (а підопічний мріяв про те, щоб провести вечір на самоті) або приятелева балакуча дружина (а підопічний хоче побути наодинці з приятелем). Він ще не настільки ледачий і жорстокий, щоб знехтувати правилами чемної поведінки в таких ситуаціях. Але його дратує поява сторонніх осіб, бо він розглядає свій час, як свою власність, і відчуває, що її крадуть в нього. Тому ти повинен підтримувати в його свідомості думку: «Мій час є тільки моїм». Хай підопічний відчуває, що починає кожен день, як законний власник двадцяти чотирьох годин. Хай буде для нього важким і болісним тягарем та частина цієї власності, яку він змушений віддавати своїм працедавцям. Натомість, хай він сприймає як щедрий дар ту її частину, котру віддає своїм релігійним обов'язкам. Але ні в якому разі не можна допустити, щоб в нього виник сумнів стосовно того, що загальна кількість часу, з якої зроблено ці відрахування, належить з повним правом особисто йому від самого дня народження.
І ось тут постає делікатна проблема. Припущення, яке виробляється в нього з нашою допомогою, таке безглузде, що навіть ми не можемо обгрунтувати його належним чином. Людина не може ні створити, ні затримати якусь мить часу; час приходить до неї, як чистий дар; з таким самим успіхом вона може вважати і сонце, і місяць своєю власністю. Теоретично, людина приречена на служіння Ворогові, і якби Він з'явився перед нею в тілесній формі й зажадав її служіння протягом навіть цілого дня, то вона не відмовилася б. Їй стало б набагато легше, коли б та служба протягом дня полягала не у виконанні важких обов'язків, а зводилася, наприклад, до того, щоб слухати балаканину небагатої на розум жінки; вона відчула б полегшення аж до розчарування, якби Ворог сказав їй піти й розважатися протягом півгодини того самого дня. Навіть вона, подумавши хвилю над отим припущенням, неодмінно зрозуміє, що фактично щодня перебуває в такій ситуації. Коли я говорю про збереження цього припущення в її свідомості, то це аж ніяк не означає, що я раджу тобі підкидати їй докази на його захист. Таких доказів просто не існує. Твоє завдання полягає в протилежному. Не давай її думкам торкатися цієї теми. Огорни це темрявою, і нехай всередині тієї темряви її почуття власника часу лежить тихо й непомітно.
Листи Крутеня
#lewisdaily
#thescrewtypeletters
І ось тут постає делікатна проблема. Припущення, яке виробляється в нього з нашою допомогою, таке безглузде, що навіть ми не можемо обгрунтувати його належним чином. Людина не може ні створити, ні затримати якусь мить часу; час приходить до неї, як чистий дар; з таким самим успіхом вона може вважати і сонце, і місяць своєю власністю. Теоретично, людина приречена на служіння Ворогові, і якби Він з'явився перед нею в тілесній формі й зажадав її служіння протягом навіть цілого дня, то вона не відмовилася б. Їй стало б набагато легше, коли б та служба протягом дня полягала не у виконанні важких обов'язків, а зводилася, наприклад, до того, щоб слухати балаканину небагатої на розум жінки; вона відчула б полегшення аж до розчарування, якби Ворог сказав їй піти й розважатися протягом півгодини того самого дня. Навіть вона, подумавши хвилю над отим припущенням, неодмінно зрозуміє, що фактично щодня перебуває в такій ситуації. Коли я говорю про збереження цього припущення в її свідомості, то це аж ніяк не означає, що я раджу тобі підкидати їй докази на його захист. Таких доказів просто не існує. Твоє завдання полягає в протилежному. Не давай її думкам торкатися цієї теми. Огорни це темрявою, і нехай всередині тієї темряви її почуття власника часу лежить тихо й непомітно.
Листи Крутеня
#lewisdaily
#thescrewtypeletters
Forwarded from Літературник Свічадо 🧡
У цей недільний день, раді потішити вас новим благодійним розіграшем😍
Цього разу ми закликаємо вас долучитися до збору для 82-ї ОДШБ. Усі зібрані кошти підуть на придбання приладу нічного бачення та інших інструментів. Детальніше про збір можна дізнатися тут.
🎉Зробивши донат кратний до 50-и гривень ви зможете отримати свіжу книгу від Клайва Стейплза Люїса "Переживаючи скорботу".
У цій книзі зібрані глибокі й відверті роздуми про страждання й біль, радість і любов, смерть і життя після смерти, релігію та Бога.
➡️ Закидайте ваш донат (кратний до 50 грн) на нашу допоміжну банку, ПОСИЛАННЯ НА БАНКУ ТУТ.
❗️Якщо ви робите донат не з monobank - просимо вказувати ваші контакти у призначені платежу, щоб у випадку вашого виграшу - ми могли сконтактувати з вами!❗️
📆Переможця розіграшу оголосимо 29.09 о 21:00.
Кожна дія: донат чи поширення допомагають нам закрити збір! Разом до перемоги!🇺🇦
Цього разу ми закликаємо вас долучитися до збору для 82-ї ОДШБ. Усі зібрані кошти підуть на придбання приладу нічного бачення та інших інструментів. Детальніше про збір можна дізнатися тут.
🎉Зробивши донат кратний до 50-и гривень ви зможете отримати свіжу книгу від Клайва Стейплза Люїса "Переживаючи скорботу".
У цій книзі зібрані глибокі й відверті роздуми про страждання й біль, радість і любов, смерть і життя після смерти, релігію та Бога.
➡️ Закидайте ваш донат (кратний до 50 грн) на нашу допоміжну банку, ПОСИЛАННЯ НА БАНКУ ТУТ.
❗️Якщо ви робите донат не з monobank - просимо вказувати ваші контакти у призначені платежу, щоб у випадку вашого виграшу - ми могли сконтактувати з вами!❗️
📆Переможця розіграшу оголосимо 29.09 о 21:00.
Кожна дія: донат чи поширення допомагають нам закрити збір! Разом до перемоги!🇺🇦
Доки ви не віддасте Йому самого себе, доти справді собою не станете. Однаковість властива здебільшого тим, кого можна назвати людьми "найприроднішого" штибу, а не тим, хто віддається Христові. Зверніть увагу, якими монотонно однаковими видаються чи не всі великі тирани та завойовники і яке достоту славне розмаїття панує серед святих.
Та насамперед треба віддати себе Христові по-справжньому, просто взяти і відкинути своє єство, так би мовити, наосліп. Христос, безперечно, дасть вам нову особистість, та йти до Нього лише задля цього не слід. Зрештою, якщо ви ще переймаєтеся своєю особистістю, значить, ще не ступили на шлях до Нього. Найперший крок на цьому шляху - спробувати взагалі забути про себе. Ваше справжнє, нове єство (воно і Христове, і ваше, й ваше воно власне тому, що одночасно - Його) не з'явиться, доки ви його шукатимете. З'явиться воно тільки тоді, коли ви почнете шукати Христа.
Звучить дивно? А проте цей принцип діє і у царинах більш, скажімо, повсякденного характеру. Навіть у суспільному житті вам ніколи не справити на інших приємного враження, доки ви не припините думати про те, яке враження справляєте. Те саме можна сказати і про літературу й мистецтво: нікому з тих, хто дбає перш за все про свою оригінальність, ніколи не бути оригінальним; натомість якщо ви просто спробуєте говорити правду (і ні на гріш не перейматиметесь тим, як часто її казали перед вами), то у дев'ятьох випадках з десяти станете оригінальним, навіть цього не помітивши. Зазначений принцип узагалі пронизує все життя зверху донизу.
Просто християнство
#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily
Та насамперед треба віддати себе Христові по-справжньому, просто взяти і відкинути своє єство, так би мовити, наосліп. Христос, безперечно, дасть вам нову особистість, та йти до Нього лише задля цього не слід. Зрештою, якщо ви ще переймаєтеся своєю особистістю, значить, ще не ступили на шлях до Нього. Найперший крок на цьому шляху - спробувати взагалі забути про себе. Ваше справжнє, нове єство (воно і Христове, і ваше, й ваше воно власне тому, що одночасно - Його) не з'явиться, доки ви його шукатимете. З'явиться воно тільки тоді, коли ви почнете шукати Христа.
Звучить дивно? А проте цей принцип діє і у царинах більш, скажімо, повсякденного характеру. Навіть у суспільному житті вам ніколи не справити на інших приємного враження, доки ви не припините думати про те, яке враження справляєте. Те саме можна сказати і про літературу й мистецтво: нікому з тих, хто дбає перш за все про свою оригінальність, ніколи не бути оригінальним; натомість якщо ви просто спробуєте говорити правду (і ні на гріш не перейматиметесь тим, як часто її казали перед вами), то у дев'ятьох випадках з десяти станете оригінальним, навіть цього не помітивши. Зазначений принцип узагалі пронизує все життя зверху донизу.
Просто християнство
#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily
Поза тим, де ж Бог? Це найтривожніший симптом. Коли ти щасливий, настільки щасливий, що не відчуваєш у Ньому потреби, щасливий аж так, що сприймаєш Його вимоги як втручання в особисте життя, ти все одно знаєш, що, отямившись та звернувшись до Нього з вдячністю та хвалою, тебе буде прийнято з розпростертими обіймами (принаймні так здається). Та спробуй звернутися до Нього, коли ти у відчаї, коли вже нічого не допомагає. Що тоді? Перед твоїм носом гримають дверима, ти чуєш, як з того боку двічі повертають ключ в замку, і настає тиша. Ти теж можеш піти. Чим довше чекаєш, тим виразнішою стає тиша. У вікнах темно, будинок виглядає покинутим. Тут взагалі хтось жив до цього?
Раніше здавалося, що так, і це враження було настільки ж стійким, як нове відчуття, що нині тут нікого немає. Що це? Чому Він, як володар, виявляє Свою присутність у дні благополуччя, але приховує Себе від нас, коли ми найбільше потребуємо Його допомоги в біді?
Сьогодні поділився цими думками з Ч. Він нагадав, що зі Христом трапилось те саме: “Чому ти покинув Мене?” Знаю. Але від цього не легше.
Не думаю, що існує небезпека втратити віру в Бога. Що насправді небезпечно, так це почати вірити в настільки жахливі речі про Нього. Мені не так страшно прийти до висновку “виявляється, немає Бога”, як до заключення “так ось, який Він насправді. Годі себе дурити”.
Старші люди корилися й казали “нехай буде воля Твоя”. Як часто гірку образу придушують смертельним страхом та вимушеною любовʼю (так, саме вимушеною), тільки щоб приховати свої справжні почуття.
Авжеж, простіше сказати, що Бога немає, коли Він нам найбільше потрібен, бо Його взагалі немає, Він не існує. Але ж чому Він здається нам настільки близьким, коли, відверто кажучи, ми і без Нього можемо обійтися?
Споглядаючи скорботу
переклад Олександра Малова
#lewisdaily
#AGriefObserved
Раніше здавалося, що так, і це враження було настільки ж стійким, як нове відчуття, що нині тут нікого немає. Що це? Чому Він, як володар, виявляє Свою присутність у дні благополуччя, але приховує Себе від нас, коли ми найбільше потребуємо Його допомоги в біді?
Сьогодні поділився цими думками з Ч. Він нагадав, що зі Христом трапилось те саме: “Чому ти покинув Мене?” Знаю. Але від цього не легше.
Не думаю, що існує небезпека втратити віру в Бога. Що насправді небезпечно, так це почати вірити в настільки жахливі речі про Нього. Мені не так страшно прийти до висновку “виявляється, немає Бога”, як до заключення “так ось, який Він насправді. Годі себе дурити”.
Старші люди корилися й казали “нехай буде воля Твоя”. Як часто гірку образу придушують смертельним страхом та вимушеною любовʼю (так, саме вимушеною), тільки щоб приховати свої справжні почуття.
Авжеж, простіше сказати, що Бога немає, коли Він нам найбільше потрібен, бо Його взагалі немає, Він не існує. Але ж чому Він здається нам настільки близьким, коли, відверто кажучи, ми і без Нього можемо обійтися?
Споглядаючи скорботу
переклад Олександра Малова
#lewisdaily
#AGriefObserved
Forwarded from Літературник Свічадо 🧡
У цей недільний день, раді потішити вас новим благодійним розіграшем😍
Цього разу ми закликаємо вас долучитися до збору для 82-ї ОДШБ. Усі зібрані кошти підуть на придбання приладу нічного бачення та інших інструментів. Детальніше про збір можна дізнатися тут.
🎉Зробивши донат кратний до 50-и гривень ви зможете отримати свіжу книгу від Клайва Стейплза Люїса "Переживаючи скорботу".
У цій книзі зібрані глибокі й відверті роздуми про страждання й біль, радість і любов, смерть і життя після смерти, релігію та Бога.
➡️ Закидайте ваш донат (кратний до 50 грн) на нашу допоміжну банку, ПОСИЛАННЯ НА БАНКУ ТУТ.
❗️Якщо ви робите донат не з monobank - просимо вказувати ваші контакти у призначені платежу, щоб у випадку вашого виграшу - ми могли сконтактувати з вами!❗️
📆Переможця розіграшу оголосимо 29.09 о 21:00.
Кожна дія: донат чи поширення допомагають нам закрити збір! Разом до перемоги!🇺🇦
Цього разу ми закликаємо вас долучитися до збору для 82-ї ОДШБ. Усі зібрані кошти підуть на придбання приладу нічного бачення та інших інструментів. Детальніше про збір можна дізнатися тут.
🎉Зробивши донат кратний до 50-и гривень ви зможете отримати свіжу книгу від Клайва Стейплза Люїса "Переживаючи скорботу".
У цій книзі зібрані глибокі й відверті роздуми про страждання й біль, радість і любов, смерть і життя після смерти, релігію та Бога.
➡️ Закидайте ваш донат (кратний до 50 грн) на нашу допоміжну банку, ПОСИЛАННЯ НА БАНКУ ТУТ.
❗️Якщо ви робите донат не з monobank - просимо вказувати ваші контакти у призначені платежу, щоб у випадку вашого виграшу - ми могли сконтактувати з вами!❗️
📆Переможця розіграшу оголосимо 29.09 о 21:00.
Кожна дія: донат чи поширення допомагають нам закрити збір! Разом до перемоги!🇺🇦
Друзі, у вас ще є час, щоб взяти участь у розіграші.
Але, головне, щоб закрити збір ☝️
Доєднайтеся, будь ласка, донатом 🙏
Але, головне, щоб закрити збір ☝️
Доєднайтеся, будь ласка, донатом 🙏
...щоденник («A Grief Observed» – «Переживаючи скорботу») Клайва Стейплза Люїса (Джека, як до нього зверталися близькі, на загал знаного своїми «Хроніками Нарнії») цілком присвячено болю – болю від втрати коханої Гелен, з якою він одружився, вже усвідомлюючи невиліковність її онкології. Ця еволюція confessions відображає еволюцію шляху до Бога: коли святий Августин Аврелій шукав правильних настанов, аби пізнати Бога, відтворюючи шлях зміни і становлення християнської свідомості, то Люїс історично уже переріс час праотців Церкви: християнство Люїса занадто просте, щоб описувати чи розуміти – його потрібно о б с е р в у в а т и (звідси «реальна цінність» відповідного артиклю – «A Grief Observed»). Бо саме в цій незрозумілості зрозумілого (чи, радше, очевидного), що не має нічого спільного з жанром діаріуша (це просто рефлексії, записані у чотирьох зошитах, які випадково потрапили під руку), ми і віднаходимо справжній сенс, що промовляє як одкровення.
Маріанна Челецька
Читати далі тут
#lewisdaily
Маріанна Челецька
Читати далі тут
#lewisdaily
Гадаю, молитви, які нам здаються найгіршими, в очах Божих, мабуть, є найліпшими. Маю на увазі ті, які найменше підживлюються побожним трепетом, які йдуть найважче. Бо ж вони – майже цілком воля, походять з глибшого рівня, аніж почуття. У почуттях так багато насправді не нашого – такого, що походить, від погоди, від самопочуття та останньої прочитаної книги. Одне здається безсумнівним: не варто гнатися за яскравими моментами. Іноді здається, що Бог розмовляє з нами найбільш інтимно, коли застає нас, так би мовити, зненацька. Наші приготування до Його приходу, інколи дає протилежний ефект. Хіба ж Чарльз Вільямс якось не казав, що «жертовник часто треба збудувати в одному місці, аби вогонь із неба зішов у якомусь іншому»?
Листи до Малкольма
#lewisdaily
Листи до Малкольма
#lewisdaily
"...лицарська вдача – мистецтво, а не щось природне, це те, що слід здобувати, а не те, що прийде саме собою."
Необхідність лицарства
ВІТАЄМО З ДНЕМ ЗАХИСНИКІВ ТА ЗАХИСНИЦЬ УКРАЇНИ!🇺🇦
Ми живемо в темні часи, коли знову не приходиться сумніватися в необхідності ідеалів лицарства. Завдяки таким звитяжним людям, ми можемо жити, боротися, бути українцями, читати українською і Льюїса. Творити. Любити. Бути. Ми незмірно завдячуємо всім тим, хто захищає і відвойовує окуповане ворогом. У вдячність їм, давайте будемо причетними і не байдужіймо до їхньої важкої справи.
Льюїсу теж довелося брати участь у захисній війні. Дев'ятнадцятирічним юнаком він разом з союзниками боронився у полях Франції під час Першої світової, де чудом вижив. Пройшовши її, він не став "втраченим поколінням" чи гнучким пацифістом, але залишився чесним лицарем. Вже в зрілому віці його заскочила і Друга світова з її бомбардуваннями Англії, дітьми-біженцями, які проживали у них вдома, важким зубожінням. Льюїс також був капеланом для тієї авіації, яка виграла битву за Британію та голосом радіо, який підтримував, давав надію та духовну поживу для британців. Можливо тому, написане і сказане ним залишається актуальним і живим для сьогодення.
"Як і сьогодні, тоді морок насувався і зовсім не надарма творилися великі подвиги"
#словоредактора
#МиВУкраїні🇺🇦
Необхідність лицарства
ВІТАЄМО З ДНЕМ ЗАХИСНИКІВ ТА ЗАХИСНИЦЬ УКРАЇНИ!🇺🇦
Ми живемо в темні часи, коли знову не приходиться сумніватися в необхідності ідеалів лицарства. Завдяки таким звитяжним людям, ми можемо жити, боротися, бути українцями, читати українською і Льюїса. Творити. Любити. Бути. Ми незмірно завдячуємо всім тим, хто захищає і відвойовує окуповане ворогом. У вдячність їм, давайте будемо причетними і не байдужіймо до їхньої важкої справи.
Льюїсу теж довелося брати участь у захисній війні. Дев'ятнадцятирічним юнаком він разом з союзниками боронився у полях Франції під час Першої світової, де чудом вижив. Пройшовши її, він не став "втраченим поколінням" чи гнучким пацифістом, але залишився чесним лицарем. Вже в зрілому віці його заскочила і Друга світова з її бомбардуваннями Англії, дітьми-біженцями, які проживали у них вдома, важким зубожінням. Льюїс також був капеланом для тієї авіації, яка виграла битву за Британію та голосом радіо, який підтримував, давав надію та духовну поживу для британців. Можливо тому, написане і сказане ним залишається актуальним і живим для сьогодення.
"Як і сьогодні, тоді морок насувався і зовсім не надарма творилися великі подвиги"
#словоредактора
#МиВУкраїні🇺🇦
Льюїса цінують не за його теологічні навички, а радше за його «теологію мирянина», за його причетність до християнства, його свідчення. Він не просто навчає, він ділиться досвідом християнства, причому намагаючись говорити загальнозрозумілою мовою, не вивищуючись над читачем. Разом з тим, він не принижується, відмовляючись від себе, він подає руку і запрошує нас до роздумів, до вступу в розумне, усвідомлене «просте-непросте» християнство. Для когось він може бути «вхідними дверима» до наступного вивчення теології, християнської освіти, для когось просто доброю втіхою та товариством. Він пише у своїй лекції "Learning in War-Time" (1939): «До того, як відправитись на попередню війну, я очікував, що моє життя у траншеях якимось дивовижним чином складатиметься виключно з війни. Натомість я виявив, що чим ближче ти до лінії фронту, тим менше чуєш розмов про союзницькі війська та перебіг бойових дій... Християни та військові залишаються людьми: уявлення невіруючих про релігійне життя та цивільних про військову службу далекі від реальності. Якщо в якомусь із цих випадків вам вдасться відмовитись від інтелектуальних та естетичних зацікавлень, то ви всього-на-всього підміните кращу культуру гіршою. Насправді, читання не зникає ані в церкві, ані на фронті, просто якщо ви не будете читати хороші книги, їхнє місце займуть погані. Якщо не будете мислити розумно почнете робити це нерозумно. Якщо відмовитесь від естетичних задоволень почнете задовольнятися тілесно».
Тож є підстави вважати, що читання Льюїса може бути для вас «одним зі шляхів пізнання Божественної реальності та Божественної краси», а це не перестає бути важливим для християнина і в ці важкі воєнні дні.
Читати більше про нові видання перекладів Льюїса можна тут
#lewisdaily
#словоредактора
Тож є підстави вважати, що читання Льюїса може бути для вас «одним зі шляхів пізнання Божественної реальності та Божественної краси», а це не перестає бути важливим для християнина і в ці важкі воєнні дні.
Читати більше про нові видання перекладів Льюїса можна тут
#lewisdaily
#словоредактора
До Сари Нейлан
3 квітня 1949
Люба моя Саро, мені дуже шкода, але я, здається, не зможу бути в суботу на твоїй конфірмації. Більшість людей в суботу ввечері мають вільний час, але у мене тут на руках хвора старенька жінка і на вихідні не маю ні хвилини часу. Я намагаюся бути нянею, кочегаром, дворецьким, прибиральником, доглядачем собак та секретарем одночасно. Я сподівався вибратися, якби їй хоча б трохи покращало, а всі інші були в гарному настрої. Однак старенькій набагато гірше звичайного, а всі інші не в гуморі. Доведеться «прийняти вогонь на себе».
Якби я все ж приїхав і ми зустрілися, я б, напевно, здався тобі дуже сором'язливим і нудним. (До речі, завжди пам'ятай, що люди похилого віку часто так само соромляться молодих, як молоді - старих. Тому-то тобі часто здається, що старі люди розмовляють з тобою так немудро.) Постараюся зробити, що можу, у листі. Я вважаю, що мушу бути для тебе двома людьми: (1) серйозним, християнським хрещеним та (2) феєю-хресною. Як (2) докладаю єдине (і дуже занудне) чарування, яке мені під силу. Твоя мама знає, як його застосовувати. Думаю, для тебе воно означатиме, що ти зможеш зараз купити собі що-небудь, що захочеш, а решта лежатиме в банку на майбутнє. Як я вже сказав, чарування це доволі занудне, справжній добрий хрещений (іншого типу) начарував би що-небудь цікавіше; але це краще, що зміг надумати старий холостяк, що дуже тебе любить.
Що ж до (1), серйозного християнського хрещеного батька, я відчуваю свою цілковиту непридатність - як і ти, напевно, відчуваєш себе не вартою конфірмації та Святого Причастя. Однак, навіть ангел був би не вартий, і всі ми повинні намагатися в міру своїх сил. Так що спробую щось тобі порадити, і ось яка порада дозріла в моїй голові: не очікуй (хочу сказати, не розраховуй і не вимагай) від конфірмації і Першого Причастя якихось особливих почуттів. Може статися, ти й справді їх відчуєш, а може й ні. Але не турбуйся, якщо не відчуєш. Те, що відбувається з тобою, відбувається насправді, відчуваєш ти це чи ні, точно так само як їжа насичує голодного, навіть якщо через нежить він не відчує смаку. Наш Господь, коли зволіє, дає нам потрібні відчуття - і тоді ми маємо Йому дякувати. Якщо ж ні, то добре пояснити собі (і Йому), що Йому видніше. Це, до речі, одне з небагатьох запитань, в якому я, здається, справді щось тямлю. Роками я регулярно причащався і не можу тобі передати, якими ж блідими були мої відчуття і як увага постійно розгублюється в найважливіші миті. Тільки в останні рік-два справи почали налагоджуватися - це доводить те, що дуже важливо робити те, що тобі кажуть.
Так, ледве не забув, у мене для тебе ще є порада. Пам'ятай, що є лише три види речей, які слід робити:
(1) Те, що ми повинні.
(2) Те, що нам доводиться.
(3) Те, що нам подобається.
Я пишу це тому, що багато людей, мабуть, витрачають час з якихось зовсім інших мотивів, наприклад, читають книги, які їм не подобаються, тому що їх читають інші. Мусимо ми, наприклад, вчити уроки і бути привітними з оточуючими. Доводиться нам одягатися, роздягатися, ходити за покупками і ще все таке. Подобається... але я, звичайно, не знаю, що подобається тобі. Може, ти коли-небудь напишеш і розповіси сама.
Звичайно, я завжди молюся про тебе і особливо буду молитися в цю суботу. Молись про мене і ти.
Твій люблячий хрещений
К. С. Льюїс
#lewisdaily
#letterstochildren
3 квітня 1949
Люба моя Саро, мені дуже шкода, але я, здається, не зможу бути в суботу на твоїй конфірмації. Більшість людей в суботу ввечері мають вільний час, але у мене тут на руках хвора старенька жінка і на вихідні не маю ні хвилини часу. Я намагаюся бути нянею, кочегаром, дворецьким, прибиральником, доглядачем собак та секретарем одночасно. Я сподівався вибратися, якби їй хоча б трохи покращало, а всі інші були в гарному настрої. Однак старенькій набагато гірше звичайного, а всі інші не в гуморі. Доведеться «прийняти вогонь на себе».
Якби я все ж приїхав і ми зустрілися, я б, напевно, здався тобі дуже сором'язливим і нудним. (До речі, завжди пам'ятай, що люди похилого віку часто так само соромляться молодих, як молоді - старих. Тому-то тобі часто здається, що старі люди розмовляють з тобою так немудро.) Постараюся зробити, що можу, у листі. Я вважаю, що мушу бути для тебе двома людьми: (1) серйозним, християнським хрещеним та (2) феєю-хресною. Як (2) докладаю єдине (і дуже занудне) чарування, яке мені під силу. Твоя мама знає, як його застосовувати. Думаю, для тебе воно означатиме, що ти зможеш зараз купити собі що-небудь, що захочеш, а решта лежатиме в банку на майбутнє. Як я вже сказав, чарування це доволі занудне, справжній добрий хрещений (іншого типу) начарував би що-небудь цікавіше; але це краще, що зміг надумати старий холостяк, що дуже тебе любить.
Що ж до (1), серйозного християнського хрещеного батька, я відчуваю свою цілковиту непридатність - як і ти, напевно, відчуваєш себе не вартою конфірмації та Святого Причастя. Однак, навіть ангел був би не вартий, і всі ми повинні намагатися в міру своїх сил. Так що спробую щось тобі порадити, і ось яка порада дозріла в моїй голові: не очікуй (хочу сказати, не розраховуй і не вимагай) від конфірмації і Першого Причастя якихось особливих почуттів. Може статися, ти й справді їх відчуєш, а може й ні. Але не турбуйся, якщо не відчуєш. Те, що відбувається з тобою, відбувається насправді, відчуваєш ти це чи ні, точно так само як їжа насичує голодного, навіть якщо через нежить він не відчує смаку. Наш Господь, коли зволіє, дає нам потрібні відчуття - і тоді ми маємо Йому дякувати. Якщо ж ні, то добре пояснити собі (і Йому), що Йому видніше. Це, до речі, одне з небагатьох запитань, в якому я, здається, справді щось тямлю. Роками я регулярно причащався і не можу тобі передати, якими ж блідими були мої відчуття і як увага постійно розгублюється в найважливіші миті. Тільки в останні рік-два справи почали налагоджуватися - це доводить те, що дуже важливо робити те, що тобі кажуть.
Так, ледве не забув, у мене для тебе ще є порада. Пам'ятай, що є лише три види речей, які слід робити:
(1) Те, що ми повинні.
(2) Те, що нам доводиться.
(3) Те, що нам подобається.
Я пишу це тому, що багато людей, мабуть, витрачають час з якихось зовсім інших мотивів, наприклад, читають книги, які їм не подобаються, тому що їх читають інші. Мусимо ми, наприклад, вчити уроки і бути привітними з оточуючими. Доводиться нам одягатися, роздягатися, ходити за покупками і ще все таке. Подобається... але я, звичайно, не знаю, що подобається тобі. Може, ти коли-небудь напишеш і розповіси сама.
Звичайно, я завжди молюся про тебе і особливо буду молитися в цю суботу. Молись про мене і ти.
Твій люблячий хрещений
К. С. Льюїс
#lewisdaily
#letterstochildren
Іноді мені пишуть також: «Можливо, те, що ви називаєте моральним законом, – це просто суспільна угода, основи якої вкладають нам у голову, коли ми здобуваємо освіту?». На мою думку, до подібних висновків приводить неправильне розуміння деяких речей. Люди, які ставлять наведене вище запитання, переважно виходять з того, що все засвоєне від батьків чи вчителів – це неодмінно лише людський винахід. Та це, ясна річ, не так. Усі ми вивчали у школі таблицю множення. Дитина, яка виросла сама на безлюдному острові, її, звісно ж, не знатиме. Проте з цього аж ніяк не випливає, що таблиця множення – це суто людська угода, яку люди уклали для себе і яку могли б зробити інакшою, якби тільки захотіли. Я цілком згоден, що правило належної поведінки ми вивчаємо від батьків і вчителів, від друзів і з книжок – так само, як вивчаємо все інше. Проте дещо з того, що ми таким чином засвоюємо, – це, по суті, просто умовна угода, яка могла б виглядати інакше (вчимося, приміром, триматися лівого боку дороги, хоч так само могли б додержуватися правила про правобічний рух), а дещо, як-от математика, – це об’єктивна істина.
Просто християнство
#lewisdaily
#merechristianity
Просто християнство
#lewisdaily
#merechristianity