Часто два учні можуть допомогти один одному краще, ніж це би зміг їхній вчитель. Розкажуть вони йому про свої труднощі, а він, всі ми це пам'ятаємо, буде пояснювати їм те, що вони й без цього знають, і те, про що знати й не хочуть, але ні слова їм у відповідь. Я помічав це з обох сторін - я ж вчитель, і сам намагався відповісти своїм учням, але швидко по їхніх обличчях розумів, що я, як і мої вчителі, зазнав невдачі. Учень допоможе краще, бо він знає менше. Вчитель про все те думав так давно, що вже призабув. Тепер він бачить предмет по-іншому і просто не може втямити, в чому ж тут труднощі. Бачить він так і десятки інших труднощів, про які учень і не здогадується.

Міркування над Псалмами
#reflectionsonthepsalms
#lewisdaily

Неодноразово я помічав, що особливо часто та багато хвалять найсмиренніші люди, здорові та мудрі, а ущемлені та недалекі хвалять рідко та мало. Добрий критик знайде що похвалити в недосконалій книзі, а поганий викидатиме з літератури книгу за книгою. Здорова та доброзичлива людина знайде, за що нахвалити найскромнішу їжу, навіть якщо звикла до дуже витонченої; хвора чи зарозуміла знайде недоліки в будь-якому частуванні. Якщо не враховувати непередбачуваних обставин, то можна стверджувати, що хвала - словесний вияв здоров'я душі.

Міркування над Псалмами

#ReflectionsOnThePsalms
#lewisdaily

Коли перед вечірньою молитвою я намагаюся пригадати всі свої гріхи за день, то у дев’ятьох випадках з десяти найочевиднішим є те чи інше порушення заповіді любити свого ближнього: я або сердив­ся, або дратувався, або насміхався, або нарікав, або навіснів.

І відразу ж на думку приходить ціла купа виправдань: мене за­чепили раптово, геть несподівано; захопили зненацька; я не мав часу зосередитися. І все це має буцім-то служити тут по­м’якшувальними обставинами: адже було б, що не кажіть, на­багато гірше, якби ці мої вчинки були свідомі й добре обду­мані. З іншого боку, одначе, те, що робить людина, коли її за­стають зненацька, – найкраще свідчення того, яка ця людина насправді, чи не так? Те, що зривається з язика, перш ніж його прикусиш, – переважно правда, хіба ні? Якщо у погребі заве­лися щурі, то найбільше шансів їх побачити, якщо ви зайдете туди дуже швидко й несподівано. Щурів, утім, породжує не не­сподіваність; вона лише не дає їм вчасно сховатися. Так само дратівливим мене робить аж ніяк не несподіваність приводу; вона лише показує, наскільки дратівливою людиною я є.

Просто християнство
#lewisdaily
#merechristianity

Молитви, які нам здаються гіршими, в Божих очах можуть бути кращими. Маю на увазі ті молитви, які не завжди супроводжуються настроєм, які нелегкі. Бо вони - майже цілком з нашої волі, вони глибинніші почуттів. В почуттях багато чужого - від погоди, самопочуття чи недавно прочитаної книги. Одне, здається, безсумнівним: не варто ловити яскраві миттєвості. Іноді Бог говорить з нами найвідкритіше зненацька, а наші приготування до зустрічі з Ним, мають протилежний ефект. Чарльз Вільямс десь говорить про це, що "часто жертовник треба будувати в одному місці, щоб вогонь зійшов деінде"

Листи до Малькольма
#lewisdaily

У дитинстві у мене часто боліли зуби, і я знав: якщо піти до мами, вона дасть мені щось знеболювальне, до вечора біль стихне, і можна буде заснути. Та до мами я не йшов - принаймні, доки біль не ставав нестерпним. Не йшов, адже добре розумів: так, безперечно, аспірин вона мені дасть, тільки-от цим не обмежиться, а зранку поведе мене до стоматолога. Отримати те, чого мені хотілося, я міг лише за умови, що отримаю при цьому ще щось значно більше, чого мені аж ніяк не хотілося. Усі мої бажання зводилися до того, щоб негайно позбутися болю, проте тоді вже від походу до стоматолога було не відкараскатися. А їх, тих стоматологів, я вже добре знав: варто тільки потрапити їм до рук, і вони почнуть копирсатися в усіх до одного твоїх зубах, які боліти ще й гадки не мали. Ті люди полюбляли будити лихо, доки воно тихо; даєш їм палець, а вони хапають руку.

Так от, якщо дозволите мені таке порівняння, наш Господь подібний на стоматолога. Якщо ви простягнете Йому палець, Він неодмінно вхопить цілу руку. Десятки людей приходять до Нього, щоб зцілитися від того чи іншого гріха, якого соромляться (наприклад, від схильности до мастурбації чи боягузтва), або ж від чогось такого, що неминуче псує їм повсякденне життя (як-от надмірна запальність чи п'янство). Що ж, Він вам допоможе, але на цьому не зупиниться. Цілком можливо, що нічого більше ви й не просили, та якщо вже ви до Нього звернулися, Він, будьте певні, наполягатиме, щоб ви пройшли, так би мовити, повний курс лікування.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

Не існує звичайних людей. Ви ніколи не розмовляли з простим смертним. Нації, культури, мистецтва, цивілізації - вони смертні, і їхнє життя для нас, як життя комара. Але саме з безсмертними ми жартуємо, працюємо, одружуємося, ображаємо, експлуатуємо... Це не означає, що ми повинні бути вічно пафосними. Ми мусимо гратись. Але наші веселощі мають бути такими (а це, власне, найвеселіші веселощі), які існують між людьми, що від самого початку сприймають одне одного серйозно - без легковажності, без зверхності. І наше милосердя має бути справжньою і дорогою любов'ю, з чутливістю до гріхів, незважаючи на які ми любимо грішника, а не просто терпимістю чи поблажливістю, які пародіюють любов, як легковажність пародіює веселощі.

Тягар Слави
#lewisdaily

...християнський підхід, можливий у будь-якому віці, полягає в тому, щоб довірити своє майбутнє Богу. Чому б так не зробити? До того ж майбутнє знаходиться у Божих руках незалежно від того, ввірили ми його Богу чи ні. Ніколи, ані у мирний час, ані воєнний, не ввіряйте своїх чеснот та щастя майбутньому. Щасливо працює лише той, хто ставиться до власних довготермінових планів дещо несерйозно, а в кожний момент життя здійснює працю “наче для Господа”. Насущний хліб – єдине, про що нам варто просити. Зараз – єдиний час, коли можемо здійснювати свої обов’язки та отримувати благодать.

Навчання під час війни
#lewisdaily

Здійснити якийсь справедливий учинок чи виявити по­міркованість – це не те саме, що бути справедливою чи помір­кованою людиною. Кепському тенісистові може час від часу
вдатися добрий удар. Та хорошим гравцем ви назвете того, чиї
око, м’язи і нерви натреновані незліченними вдалими ударами так, що на них тепер можна покластися. Їм властиві певні прикмети, які нікуди не зникають навіть тоді, коли гравець
перебуває поза тенісним майданчиком; так само розуму математика притаманні певні навички чи кут зору, наявні і тоді, коли математикою він не займається. Схожим чином і той, хто завжди й незмінно намагається бути справедливим, набуває врешті­-решт відповідної риси характеру. Власне таку рису, а не поодинокі вчинки ми й маємо на думці, коли говоримо про ту чи іншу “чесноту”.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity

🔔
Видавництво "Свічадо" здійснило переклад і публікацію нової книги  Клайва Льюїса, що має вигляд листування - Листи до Малькольма #letterstoMalcolm. Це одна з його останніх книг, опублікована після смерті письменника в 1964 році, книга, яка не мала особливої успішності та популярності. Написана вона  у формі листування - але це уявне листування. Льюїс начебто відповідає на листування Малькольму, теж "уявному другові". Центральною ідеєю книги є молитва, хоча поряд з нею обговорюються різноманітні аспекти стосунків людини та Бога. Вона вочевидь представляє найкраще світогляд та богословські погляди зрілого, "старого Льюїса." 

🤔
Як Ви могли помітити, в Льюїса багато книг пов'язані з листуванням. Навіть саме листування Льюїса видане окремими томами і є чудовим чтивом. Форма листування надає тексту глибини відвертості, щирості та проникливості. Начебто спілкуючись з співбесідником, Льюїс саме бесідує - він разом з ним намагається рефлексувати над запитаннями, роздумувати, а не давати готові та правильні відповіді. Насправді, Льюїс спілкується з нами, читачами книги. Його погляди в цій книзі особливо особисті, їх важко вмістити не те що в конфесійні рамки, але часом більше у наші голови та серця. Але Льюїс подає нам приклад християнського спілкування з іншим у "листуванні" з Малькольмом - він слухає. А ті, що слухають - блажені, бо вислухані будуть.

👉 Придбати можете тут 👈

Деякі люди вважають, що тривожитися гріховно. Вони думають, що їм бракує віри. Я так не думаю. Це не гріхи, а скорботи. Як усі скорботи, вони можуть, якщо ми їх так сприймаємо, бути нашою часткою в Христових Стражданнях. Початок страждань, перший до них крок, - в Гетсиманії. Там сталося, як бачимо, щось дивне і важливе.

З усіх висловлювань нашого Господа зрозуміло, що Він наперед передбачив Свою смерть. Він знав, до чого обов'язково призведуть Його вчинки в такому світі, який ми влаштували. Але, очевидно, перед гетсиманською молитвою це знання у Нього якимось чином забрали. Як би Він не хотів слідувати волі Отця, Він не міг одночасно благати, щоб ця чаша Його оминула, і знати, що вона не мине. Це і логічно, і психологічно неможливо. Розумієш, про що це говорить? Він розділив з людьми все; тортури надією, тривогою, очікуванням в останню мить нахлинули на Нього, і можливість того, що того, що врешті-решт Його врятують від найбільшого жахіття. Прецедент був, Ісаак був врятований, теж в останній момент, всупереч реальності. Це не настільки неможливо… і, звичайно, Він бачив, як розпинали інших людей… видовище, зовсім не схоже на наші релігійні картинки. Але якби не ця остання (і непевна) надія на диво, не душевне сум'яття, не кривавий піт, Він не був би Людиною. В повністю передбачуваному світі людиною бути неможливо.

Знаю, нам кажуть, що з'явився ангел та "підкріпляв" Його. Але ні англійською, ні давньогрецькою мовою це слово не означає "втішав". Доречніше перекласти "додавав сили". Цілком можливо, що він відновлював впевненість (невелика потіха!), що страждання необхідно стерпіти, що їх не уникнути.

Усі ми намагаємося приймати нещастя смиренно. Але молитва в Гетсиманії показує, що супутні тривоги - також Божа воля та частина нашої людської долі. Досконала Людина її скуштувала. Слуга не вищий від свого пана. Ми християни, а не стоїки.

Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm

#МиЗУкраїни🇺🇦

Уявіть собі трьох чоловіків, які ви­ рушають на війну. Один із них, як і будь-­хто, відчуває звичай­ний природний страх перед небезпекою, за допомогою мо­рального зусилля долає його і стає сміливцем. Припустімо та­кож, що двох інших унаслідок певних відхилень у підсвідомості мучить надмірний, ірраціональний страх, який не подолати жодними моральними зусиллями. А тепер уявімо, що приїж­джає психоаналітик і зцілює двох останніх, тобто вони, фа­ктично, опиняються у становищі першого чоловіка. Ось тут, властиво, й закінчується проблема психоаналітичного харак­теру і починається натомість проблема моральна. Адже тепер, позбувшись своїх страхів, ці двоє чоловіків можуть обрати зо­ всім різні лінії поведінки. Перший, можливо, скаже: “Слава Богу, я нарешті спекався всіх тих страхів-­перестрахів і тепер вільний робити те, до чого завжди прагнув: виконувати свій обов’язок перед батьківщиною”. Проте другий може розсуди­ ти інакше: “Ну, що ж, я дуже радий, що тепер відносно спо­кійно почуваюся під кулями, та це, звісно, аж ніяк не вплине на мій твердий намір поперед батька в пекло не лізти, нехай туди лізуть інші, якщо їм припекло. Найліпше тут те, що я вже не маю такого страху, а тому можу подбати про себе краще, та ще й робити це так, щоб нікому не впадало в око”. Різниця між цими двома поглядами – суто моральна, і тут не зарадить нія­кий психоаналіз. Хоч якою мірою ми покращимо сировину та­кої людини, завжди залишиться ще щось: справжній, вільний людський вибір стосовного наявного матеріялу, й остаточний результат цього вибору залежить врешті-­решт від того, на яке місце ставить людина свої інтереси – на перше чи на останнє. Власне лише такий-­от вільний вибір і становить предмет моральности.

Поганий психологічний матеріял – не гріх, а хвороба. Тут потрібне не покаяння, а лікування. І це, до речі, спосте­реження дуже важливе. Люди судять одне про одного з огляду на зовнішні прояви. Бог натомість судить про них з огляду на моральний вибір, який вони роблять. Коли невротик, якого мучить патологічний страх перед котами, з певної слушної при­ чини змушує себе взяти до рук кошеня, то в Божих очах він, цілком можливо, виявив більшу відвагу, ніж здоровий чоловік, нагороджений найвищими відзнаками за подвиги на полі бою. Коли чоловік, зіпсований з юних літ і звиклий думати, що жор­стокість – це річ абсолютно нормальна, вдається до якогось зовсім не значного доброго вчинку або утримується від жор­стоких дій, при цьому наражаючись, імовірно, на глузування з боку своїх приятелів, то в Божих очах, можливо, робить біль­ше, ніж зробили б ми з вами, поклавши за друга своє життя.

Просто християнство

#lewisdaily
#merechristianity

Усе, що створив Бог, певною мірою на Нього подібне. Простір подібний на Бога своєю неосяжністю; не те щоб неосяжність космічних просторів могла зрівнятися з Божою неосяжністю, та все ж може її бодай символізувати або принаймні служити для своєрідного перекладу цього поняття на мову недуховного, матеріяльного всесвіту. Матерія подібна на Бога тим, що наділена енергією, хоча, знову ж таки, фізична енергія - це щось геть відмінне від сили, властивої Богові. Рослинність подібна на Нього тим, що жива, а Він - "Бог живий". Утім життя у своєму біологічному сенсі - це, звісно, далеко не те саме, що життя, характерне для Бога; це лише такий собі символ чи тінь того життя. Дійшовши до тварин, знайдемо ще й інші аспекти цієї схожости, не пов'язані з біологічним життям. Приміром, інтенсивна діяльність і плідність комах - це перший, невиразний натяк на неустанну Божу діяльність і творчість. У вищих ссавців помітимо початки інстинктивної прихильности. Це не те саме, що любов, яка існує у Бозі, але щось схоже на неї, десь так, як намальований на плоскому аркуші паперу пейзаж усе ж схожий певною мірою на реальний краєвид. Коли доходимо так до людини, найвищої з тварин, то серед усього нам відомого бачимо тут найбільшу подібність на Бога. (Можливо, в інших світах існують створіння, ще подібніші на Бога, ніж людина, та нам про їхнє існування не відомо). Людина не тільки живе, але й любить і мислить; саме в людині біологічне життя сягає найвищого знаного нам рівня.

Є, утім, одна річ, людині у її природному стані не властива. Мова про духовне життя - особливий, вищий різновид життя, що існує у Бозі. Для визначення обидвох відомих нам різновидів ми вживаємо одне й те саме слово - "життя", та робити на цій підставі висновок, що це у своїй сутності одне й те ж, - це приблизно те саме, що вважати, ніби "неосяжність" космосу і "неосяжність" Бога є поняттями одного порядку. Насправді відмінність між життям біологічним і життям духовним така важлива, що, говорячи надалі про них, я маю намір користуватися двома різними словами. Біологічне життя, яке ми отримуємо через природу і якому (подібно до всього іншого у природі) властива постійна схильність до поступового згасання і занепаду, тож воно потребує неперервної підтримки з боку природи у формі повітря, води, їжі тощо, я називатиму біосом. Натомість духовне життя, яке існує в Бозі "від віку" і є джерелом усього природного всесвіту, тут буде зоє. Біосу, безперечно, притаманна певна невиразна, сказати б - символічна схожість на зое, але схожість не більша за ту, яку бачимо, наприклад, між фотознімком і місциною, статуєю чи людиною, на ньому зображеною. Людина, у якій біос змінився б на зое, зазнала б зміни не меншої, ніж статуя, яка з різьбленого каменя перетворилася б на справжню, живу людину.

Ось власне у цьому й криється вся суть християнства. Наш світ - це майстерня великого скульптора. Ми ж - статуї, а майстернею ходить чутка, що одного чудового дня деякі з нас оживуть.

Просто християнство

#merechristianity
#простохристиянство
#lewisdaily

Звісно, я молюсь за померлих. Це виходить настільки спонтанно, настільки природно, що лише дуже вагомий богословський аргумент мене б від цього утримав. Не знаю, що станеться з рештою моїх молитов, якщо мені заборонять молитися за померлих. У нашому віці більшість нам найдорожчих людей - небіжчики. Який зв’язок у мене може бути з Богом, якщо Йому не можна говорити про тих, кого найбільше я люблю. Згідно з традиційною протестантською точкою зору, всі усопші – засуджені або спасенні. Якщо вони засуджені, молитися за них марно. Якщо ж спасенні, це теж намарно. Бог вже для них зробив усе. Про що іще ми можемо просити?
Але хіба ж ми не віримо, що Бог вже все зробив і робить для живих? Про що ми можемо іще просити? А все ж нам велено просити.

«Так, - мені скажуть, - але живі ще в дорозі.На них ще чекають випробування, можливості стати ліпшим чи помилитися. Спасенні вже досконалі. Їхній шлях завершено. Молитися за них – це припускати, що на них ще чекають успіхи й труднощі. По-суті, у тебе виходить щось на кшталт Чистилища».

Ніде правди діти, так і є. Хоча можна припустити, що й на Небесах блаженство може безнастанно зростати, через усе більш радісне підкорення Божій волі, без невдач, але не без завзяття та зусиль, бо до насолоди, закохані це знають, ведуть і труднощі, і круті підйоми. Але я не наполягатиму на цьому аспекті, ані не гадатиму. Я вірю в Чистилище.

Листи до Малкольма

#lewisdaily
#letterstoMalcolm

👇
Купити можна тут.
За промокодом "LEWIS" ви можете отримати знижку.

Негоже навіть з близьким другом говорити про одне, а гадати про щось геть інше. Навіть він – людина – невдовзі все допетрає. Кілька літ тому ти приїхав мене провідати, коли мене спіткало тяжке лихо . Я намагався з тобою говорити, так начебто нічого не трапилося. Але за 5 хвилин ти мене розкусив. Тоді я й зізнався. Ти мені сказав щось таке, що змусило мене червоніти від своїх спроб приховати. Можливо, відкрити своє бажання Богові можна лише як гріх, за який належить каятися. Та чи не найліпший спосіб дізнатися, так це чи ні, - розкрити його перед Богом. Утім, ти мав на увазі не гріховні бажання, а радше бажання безневинні, гріховні (якщо взагалі гріховні) тільки через те, що сильніші, аніж їм годиться. Я ні на грам не сумніваюся, що позаяк ми про них думаємо, то маємо про них і молитися, каячись чи просячи, чи потроху се і те: каячись за непомірність і все ж благаючи про бажане.

Якщо насильно їх виключимо, то чи не погублять вони решту молитов? Якщо ми розкриємо усі карти, Бог допоможе нам прибрати зайве. Напір думок, які силкуєшся викинути з голови, безнадійно відволікає. Як хтось бува сказав: «Найдокучливіший той шум, який намагаєшся не слухати».

Благоговійний стан духа – це дар Божий, за який маємо молитися, а не парадний костюм, який маємо вдягати для молитви. Хто не звертається до Бога в малих випробуваннях, той не знатиме, як це робити, коли нагрянуть великі. Хто не навчився просити Його про дитячі речі, тим паче не буде готовий просити його про поважні. Нам не слід бути надто гоноровими. Гадаю, іноді від маленьких молитов нас утримує відчуття не Божої, а власної поважності.

Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm

Чи знаєте Ви, що...

...в п'ятницю, 22 листопада 1963 року, (61 рік тому) помер Клайв Стейплз "Джек" Льюїс. День для них з братом розпочався буденно у Кілнсі: сніданок, відповіді на листування. Після обіду Джек почувався втомленим і за порадою брата приліг. Воррен приніс йому чай у ліжко і застав його сонним, але ніби в нормальному стані. Через годину, о 17-30 брат почув гуркіт зі спальні, а коли вбіг, то побачив Джека на підлозі - він помер вдома через декілька миттєвостей. Через тривалу хворобу відмовили нирки та серце. Цього ж дня у США вб'ють президента Кеннеді. Також помер відомий письменник Олдос Гакслі, автор "О, дивного, нового світу".

... Льюїса поховають у вівторок, 26 листопада, зранку, після богослужіння в церкві Святої Трійці у Хедінгтон-Куорі, Оксфорд. Траурної процесії не було, а на похоронах було вузьке коло близьких людей. Серед них були друзі Барфілд, Толкін та Сойєр. Для надмогильного напису його брат Воррен вибрав текст з старого шекспірівського календаря 1908 року, який був відкритий на сторінці з датою смерті їх матері: "Men must endure their going hence". В українському перекладі "Короля Ліра" Максимом Рильським цьому тексту відповідає
"Годиться нам терпіть
І те, що ми на світ цей народились,
І з ним свою розлуку неминучу."

…незадовго до смерті, у листі до Мері Вілліс Шелбурн від 28 червня 1963 року, Льюїс писав: "Ми наче зерно, що чекає в землі: чекаємо, щоб вирости квіткою в пору, яка до вподоби Садівнику, піднятися в реальному світі, справді проснутися. Думаю, що все наше життя, споглядаючи його звідти, виявиться лише сонними блуканнями. Сьогодні ми в країні снів. Але невдовзі заспіває півень"

...за своє життя Льюїс написав близько сорока книг - серед них окрім нарнійських казок та християнської апологетики є і поеми, і публіцистика і наукові літературні дослідження.

#проЛьюїса

Невдовзі після того, як я сповістив К. С. Люїса про моє навернення й отримав від нього «сотню тисяч привітань», він запросив мене пообідати з ним у Маґдален коледжі.
⠀
Мені не багато траплялося його фотографій, а з тих його книжок і листів він якось невиразно уявлявся мені дещо хирлявим, сутулуватим і короткозорим. Але той, кого я зустрів, піднявшись у його кімнату, був самим уособленням Джона Буля. Поставний, веселий і гучноголосий, він широко всміхався, приховуючи в очах глузливі вогники. Поза тим нічого зайвого. Він був таким простим і невимушеним, яким тільки може бути чоловік, проте водночас таким несамовито проникливим, що це межувало зі шаманством. До того ж, надзвичайно щирий і привітний у спілкуванні.
⠀
Знаючи, що я міг бути нестриманим із моїм нововіднайденим християнством, він запропонував провадити бесіду про християнство не в холі й не у спільній вітальні коледжу. Це вперше Люїс натякнув мені, що не всі співробітники Маґдален коледжу, як і не всі дони університету, з радістю поділяють його християнське покликання. Поза всяким сумнівом, вони спокійно допускали його тихеньке особисте християнство, але активна християнська позиція, книжки про християнство, які набули широкого розголосу, це вже геть інша справа.
⠀
...я бачив та чув, і за столом, і біля каміна у вітальні, коли всі присутні пропустили по келиху портвейну, як Люїс дискутував у властивій йому блискучій, дотепній і гострій манері. Він зміг би відстояти себе перед будь-якою людиною, що будь-коли жила на білому світі.
⠀
"Суворе милосердя"
Шелдон Венокен

#lewisweekua

Ти знаєш мою історію. Ти знаєш, чому мені не страшно, що мене заманили в християнство надією на вічне життя. Я повірив в Бога перше, ніж повірив в Небеса. І навіть тепер (припустімо неможливе), якщо б Його голос, безсумнівно його голос, сказав мені: «Вони ввели тебе в оману. Нічого подібного зробити для тебе Я не можу. Моя довга боротьба зі сліпими силами майже закінчилася. Я вмираю, діти. Історія добігає кінця». Тож чи не настав час перейти на бік противника? Хіба ж ми не відповімо, як вікінги: «Велетні та тролі перемагають. Тож помремо на правильному боці, разом з батьком Одіном».

Та якщо це не так, якщо тамтой світ існує, як можемо ми, окрім як в похоті та суєті, про нього забувати? Як можна від нього відірвати «решту християнства»? Що від християнства залишиться? Як можемо відцуратися від нього, якщо так багато у нашому житті (навіть перш ніж ми увірували) принаймні нагадують «яскраві промені вічності»?
Хоча… зрештою. Я знаю. Це - авантюра. Ми не знаємо точно. Тут - свобода, можливість проявити дрібку великодушності й завзяття.

Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm

Ставки повинні зрости, щоб ми поставились до гри достатньо серйозно. Я знаю, зазвичай радять чинити навпаки: відкинути всі емоції («ти не можеш тверезо мислити, якщо не охолонеш»). Та якщо ти холодний, то не здатен мислити глибоко. Гадаю, треба вирішувати кожну проблему у двох станах. Ти пам’ятаєш, що древні перси все обмірковували двічі: раз на п’яну, а раз на тверезу голову.

Листи до Малкольма
#lewisdaily
#letterstoMalcolm

#МиВУкраїні🇺🇦

Чи знаєте ви, що...

🎂 🦁 🇮🇪
…сьогодні Льюїсу виповнюється 126 років. Саме 29 листопада, 1898 року, він народився в Белфасті, тепер Північна Ірландія. Його батько, Альберт, був юристом та ірландцем, хоча валлійського походження, мати, Флоренс, була математиком, з шотландського роду Гамільтонів. Хоча Льюїса часто називають англійським письменником, це лише через те, що значну частину свого життя прожив в Англії - за народженням та самоідентифікацією він ірландець. Правда, ольстерський, протестантський, а не католицький, "корінний". Крім Клайва в них ще був на три роки старший син - Воррен.

❤️🖋⛪️
…Льюїс був людиною парадоксів. І ці парадокси є  відображенням усіх барв життя, яке наповнювало його. Це виявлялося як в його походженні, так і у вірі - що робить його "надконфесійним". Його віра була тісно оплетена сумнівами, істина для нього визначалася міфами, наука завдячувала не лише логіці та умовиводам, але й уяві і фантазіям. Науковець Оксфорду, який пише казки чи прості моральні повчання не вписувався в голови своїм співробітникам. Навіть нам, християнам часто складно вписати чи то його теологічні погляди, то його прив'язаність до випивки чи паління. Тому, сам Льюїс стає для нас тестом на відкритість, широту наших сердець, вміння бачити глибше, розрізняти муху від верблюда, любити і розуміти іншого, що не такий як ми - бо в іншому до нас приходить Христос.

🕯🍁🍂
…Льюїс любив осінь. Так трапилося, що осінню він народився і осінню він помер - за тиждень до свого дня народження. Він писав у своїх листах: "Так, осінь насправді - найкраща пора року; і я думаю, чи не є старість найкращими днями життя. Але, як і осінь, вона проходить." На "осінь" його життя прийшлося пізнє одруження і кохання з Джой Девідмен та значна частина творчої активності.

#проЛьюїса