✨"Помічниця лиходія" Ханна Ніколь Мерер, 🌟(Перекладачка Руслана Марченко)

Почну з найкоротшого відгуку з усіх п'яти - ця книга виявилась геть не моєю і не виправдала очікувань 😒

Еві стає помічницею жаского лиходія, що тримає в страху все королівство. Лиходій виявляється сексі булочкою-буркотуном, ну і там різні мінімальні пригоди і, звісно ж, кохання.

Я хотіла легкого гумористично-романтичного фентезі, але гумор мені був не смішний, а романтична складова настільки очевидно-передбачувана, що я все це бачила-читала 1000 разів. Весь сюжет складається з роялів в кущах і обертається навколо клішованих романтичних сцен і для створення теншну. Загалом, мені просто було не цікаво. Мене дратували всі персонажі, особливо головні. Єдине, що сподобалось, це жаба в короні з табличкою "Сарказм".

Не кажу, що ця книга погана, просто вийшов місконект книги і цільової. По суті, це дуууже лайтове роментезі, з якого вийшло б забавна анімешка. Але якщо хочеться чогось рожево-солодкого - це воно.

#почитати

✉️Зібрала всю другу книгу в один файл, аби вивантажити в .epub і вичитати з електронки (змінити девайс і краще бачити моментики), але, по факту, так часто бігала до ноуту щось переписати, що вирішила все ж вичитувати одразу з нього ✝️

Але тепер знаю, що в чернетці другої книги 348 сторінок і майже 119К слів. Що цікаво - в першій книзі 331 сторінка (вордівська) і 125К слів. Сіла порахувати - в першій 380 слів на сторінку, а в другій - 341, при цьому середня довжина слова майже однакова - 6,2 знаки. Роблю висновок, що в другій більше діалогів.

Так, я прокрастиную 🤷
А ще - сумую за аналітикою і розрахунками.

🧠 "П'ятеро", Ґай Морпасс, 🌟 (Переклала Олена Оксенич)

🌟🌟🌟🌟( 4/5)

Книгу слухала в додатку Абук з чудовою начиткою Іллі Грибанова. Історія динамічна і закручена, дуже хочеться такого більше!

Маємо трохи сайберпанково-антиутопічний детектив з оригінальною ідеєю. Це наче наш світ, але чи то майбутнє, чи то альтернативний, де проблему нестачі ресурсів вирішено доволі радикально. В певному віці кожна людина має обрати форму подальшого існування: стати робітником і все життя працювати на благо суспільства, стати гедоністом й прожити до 42 без обмежень в грошах і ресурсах, перенести свою свідомість в андроїда чи ж ділити одне тіло з п'ятьма іншими свідомостями. Останнє називається "комуна" або "шизики", саме про них і буде історія.

Отже, маємо п'ять геть різних людей, що живуть в одному тілі і по черзі ним керують. Основна валюта - це час, і виграти собі більше часу можна тільки в "парках смерті", проходячи різноманітні квести й ігри. Туди і приїхали наші персонажі перед тим, як все неймовірно закрутилось, один із них зник (тобто, його свідомість), почали відбуватись дивні речі й ігри, що і до цього були на смерть, тепер стали ще небезпечнішими.

❤️ Що сподобалось

✨ Ідея. Це дуже круто, ось чесно. Такий собі сайберпанк 2077, але детектив. Особливо сподобались квести, які доводилось проходити персонажам, аби залишитись в парку смерті, окрім основної загадки. Я б ще почитала щось в цьому світі.

✨ Персонажі. Вони зовсім різні і всі по-своєму цікаві. Ми почергово спостерігаємо оповідь від пову кожного з них, і в автора непогано вдалося ось це переключення.

✨ Власне, детективна складова і її оригінальність. Тут немає класичного детективу, але є злочин, є злодій, є загадка. Кожен з персонажів має 4 години в тілі, і вони якось разом мають зрозуміти, що сталось.

✨ Переклад і начитка. В аудіо складно прискіпуватись до тексту, але це вийшов дуже якісний продукт.

🧛‍♂️ До чого можна приколупатись

✨ Тут є русня😒. Вона тут кримінально-мафіозна, але тригерить. За неї зняла півзірки.

✨ Епізод розв'язки. У мене зараз гіперфікс на фіналах, тому їх я особливо розбираю. І тут насправді все доволі прикольно і логічно по сюжету, але знову я відчула оцю штучність у сцені, де один персонаж сидить і просто розповідає іншому персонажу, нащо він то все зробив, коли для другого логічно було б тікати чи накричати, а не розпитувати і слухати. Оці довгі спічі мене вибивають з історії. Може, то суто моє.

✨ Десь діалоги не відповідають динаміці сцени. Про що я - коли персонажі, наприклад, тікають від нападників, репліки мають бути короткі і прості. Бо це біг, на бігу особливо не порозмовляєш. Коли йде відлік часу і на кону стоїть ваше життя - ви не будете довго пояснювати щось чи вголос роздумувати, що і як. Це тут десь було і трохи різануло.

В усьому іншому - чудова історія, давайте ще такого (але без русні, пліз).

#почитати

З подачі Влади, як головного амбасадора Джея Крістоффа в моєму житті, почала слухати "Безніч".

Поки що найбільше подобається світ, він прям об'ємний і повнотілий. Помітила класні прийоми, як автор розповідає про нього читачеві (окрім очевидного змальовування картинки), при цьому не впадаючи в інфодампи чи монологи.

💜 Оповідач. В "Безночі" оповідач постійно вривається у власну ж оповідь зі своїми коментарями і поясненнями, іноді вкрай саркастичними і гострими, проте вони класно доповнюють картинку світу.

💜 Через активну дію. Наприклад, на початку є сцена, де персонажка ніби вчиться читати по певній книзі. І через те, що вона читає, ми дізнаємось про якісь аспекти світу. Це геть не сприймається як шматок інформації, бо подане у вигляді діалогу і дії. Доволі забавної, мушу відзначити, бо виходить в неї не дуже. По ходу вона питає про якісь слова чи терміни й отримує пояснення. І читач також.

Згадала, що щось подібне є й в мене в першій книзі - через навчання. Проте це було несвідомо зроблено, а зараз я така: "Аааааааа". Цікаво.

✉️ Чи сняться письменникам презентації книг?
трохи незграбна спроба в гру слів із назвою книги Філіпа Діка

Сьогодні наснилось, що я запізнююсь на презентацію власної книги, бо не можу знайти потрібну аудиторію (чому аудиторію саме - без поняття). Блукаю коридорами, і врешті заходжу до величезної зали. Намагаюсь розгледіти людей на сцені, аби впевнитись, що я потрапила саме туди, але розумію, що забула окуляри і нічого не бачу😔! Йду на сцену. Це воно, на мене вже чекають. Мені задають якісь питання, але я не можу нічого сказати, заклякла. Важка тиша накриває залу, а я все мовчу і мовчу. Нарешті хтось інший щось каже, потім ще хтось. Виступ закінчується, проте не мій кошмар. Я йду за стіл для підписання книг, і до мене підходить одна дівчина, більше нікого. Я так хвилююсь, що роблю помилку в підписі😔, ще й десь не на тій сторінці. Дівчина засмучено дякує і йде. Прокинулась, розказала хлопцеві. Він хіхікнув, а я ще пів години ходила, як притрушена.

Отакої 🤦‍♀️

Збір на Вампіри 👄 закрито! Зібрано навіть трохи більше загальної мети - 539 673,56₴, тож різницю фонд перекине на актуальний збір на РЕБ.
Дякую всім за донати, репости та вогники 🔥
Разом = 💪

😔 Вкотре редагую рукопис, і цього разу найбільше правок випало на третій розділ.

💜 Десь сцени впідряд були занадто схожими, тож довелось їх трохи переставити місцями і дописати вайбову сцену, аби розбавити смислові.
💜 Десь невистачало логіки зміни ставлення інших героїв до героїні, тож дописала флешбек, аби додати послідовності трансформації.
💜 Десь важлива подія відбулась зашвидко, тож трохи потягнула.

Також різні дрібниці - поприбирала "трясця" (бо в першій книзі його не було), ще якісь дивні слова, десь неточності хронології, десь костурбаті діалоги. Думаю, це остання редактура перед бетами. Ще пару вичиток - і все.

Звісно, потім чекає ще багато редактури, але друга книга вже потроху набирає цілісної форми 🙌🏼

"Дует наш темний"(серія "Чудовиська Істини"), Вікторія Шваб, 🌟 (переклала Ірина Вернигора)

🌟🌟🌟🌟 (4/5, але більшою мірою за персонажів)

В мене дивні стосунки із книжками Вікторії Шваб. Мені дуже подобається, як вона пише, подобається оригінальність її ідей і те, як авторка працює з персонажами. Але часто я чомусь не дочитую її цикли. Насправді, "Чудовиська Істини" - це перша серія, яку я дочитала.

"Дует наш темний" є другою книгою дилогії і розповідає про події через пів року після закінчення першої (відгук на неї - тут). Немає сенсу переповідати їх, бо це буде спойлер, але загалом мені сподобалось, як Шваб закінчила історію. Скажу так - в кінці я ридала, а я рідко ридаю над книгами. Цю я слухала в аудіо, тому затягнутість не сильно мене хвилювала.

❤️Що мені сподобалось

✨Персонажі. Я обожнюю персонажів Шваб. Вони мені живі, справжні, об'ємні. Кейт і Огаст запали в серденько, я переживала за них до останнього, і, певно, саме тому я й ридала. Кейт - той тип сильної персонажки, в яку я вірю. Сподобалось, що тут немає любовної лінії, вона просто неможлива, але при цьому є теншн, є розвиток довіри і дружби.

✨Ідея і світ. Він не вау-вау і не до кінця розкритий, але він оригінальний. Це не фентезі, це, скоріш, містично-фантастична історія про монстрів, яких породжують людські гріхи, але це свіжо і прикольно. В історії є ідея, а саме: хто є справжнім монстром і що робить нас людиною. Люблю таке.

✨ Мова і переклад. Шваб класно пише, а пані Ірина класно переклала. Спочатку збивало слово "заки" в значенні "коли" (особливо в підлітковій літературі), але потім я звикла.

✨Фінал. Тут без коментарів.

😒Що не сподобалось - перша половина "Дуету" була незрозуміло нащо затягнута. Глобально можна було дати більше динаміки, але слухати це було цілком норм.

Мої стосунки із пані Шваб точно продовжаться, тим паче що Vivat (здається) оголосили про переклад її Bury our bones in the midnight soil 🙊. Шкода, що в нас вона не така популярна, як мала б бути. Як висновок можу зазначити, що класні персонажі дійсно можуть перебити затягнутість в сюжеті чи якісь мінорні слабкі моменти. Тому персонажі мають бути класними і живими.

#почитати