З подачі Влади, як головного амбасадора Джея Крістоффа в моєму житті, почала слухати "Безніч".

Поки що найбільше подобається світ, він прям об'ємний і повнотілий. Помітила класні прийоми, як автор розповідає про нього читачеві (окрім очевидного змальовування картинки), при цьому не впадаючи в інфодампи чи монологи.

💜 Оповідач. В "Безночі" оповідач постійно вривається у власну ж оповідь зі своїми коментарями і поясненнями, іноді вкрай саркастичними і гострими, проте вони класно доповнюють картинку світу.

💜 Через активну дію. Наприклад, на початку є сцена, де персонажка ніби вчиться читати по певній книзі. І через те, що вона читає, ми дізнаємось про якісь аспекти світу. Це геть не сприймається як шматок інформації, бо подане у вигляді діалогу і дії. Доволі забавної, мушу відзначити, бо виходить в неї не дуже. По ходу вона питає про якісь слова чи терміни й отримує пояснення. І читач також.

Згадала, що щось подібне є й в мене в першій книзі - через навчання. Проте це було несвідомо зроблено, а зараз я така: "Аааааааа". Цікаво.

✉️ Чи сняться письменникам презентації книг?
трохи незграбна спроба в гру слів із назвою книги Філіпа Діка

Сьогодні наснилось, що я запізнююсь на презентацію власної книги, бо не можу знайти потрібну аудиторію (чому аудиторію саме - без поняття). Блукаю коридорами, і врешті заходжу до величезної зали. Намагаюсь розгледіти людей на сцені, аби впевнитись, що я потрапила саме туди, але розумію, що забула окуляри і нічого не бачу😔! Йду на сцену. Це воно, на мене вже чекають. Мені задають якісь питання, але я не можу нічого сказати, заклякла. Важка тиша накриває залу, а я все мовчу і мовчу. Нарешті хтось інший щось каже, потім ще хтось. Виступ закінчується, проте не мій кошмар. Я йду за стіл для підписання книг, і до мене підходить одна дівчина, більше нікого. Я так хвилююсь, що роблю помилку в підписі😔, ще й десь не на тій сторінці. Дівчина засмучено дякує і йде. Прокинулась, розказала хлопцеві. Він хіхікнув, а я ще пів години ходила, як притрушена.

Отакої 🤦‍♀️

Збір на Вампіри 👄 закрито! Зібрано навіть трохи більше загальної мети - 539 673,56₴, тож різницю фонд перекине на актуальний збір на РЕБ.
Дякую всім за донати, репости та вогники 🔥
Разом = 💪

😔 Вкотре редагую рукопис, і цього разу найбільше правок випало на третій розділ.

💜 Десь сцени впідряд були занадто схожими, тож довелось їх трохи переставити місцями і дописати вайбову сцену, аби розбавити смислові.
💜 Десь невистачало логіки зміни ставлення інших героїв до героїні, тож дописала флешбек, аби додати послідовності трансформації.
💜 Десь важлива подія відбулась зашвидко, тож трохи потягнула.

Також різні дрібниці - поприбирала "трясця" (бо в першій книзі його не було), ще якісь дивні слова, десь неточності хронології, десь костурбаті діалоги. Думаю, це остання редактура перед бетами. Ще пару вичиток - і все.

Звісно, потім чекає ще багато редактури, але друга книга вже потроху набирає цілісної форми 🙌🏼

"Дует наш темний"(серія "Чудовиська Істини"), Вікторія Шваб, 🌟 (переклала Ірина Вернигора)

🌟🌟🌟🌟 (4/5, але більшою мірою за персонажів)

В мене дивні стосунки із книжками Вікторії Шваб. Мені дуже подобається, як вона пише, подобається оригінальність її ідей і те, як авторка працює з персонажами. Але часто я чомусь не дочитую її цикли. Насправді, "Чудовиська Істини" - це перша серія, яку я дочитала.

"Дует наш темний" є другою книгою дилогії і розповідає про події через пів року після закінчення першої (відгук на неї - тут). Немає сенсу переповідати їх, бо це буде спойлер, але загалом мені сподобалось, як Шваб закінчила історію. Скажу так - в кінці я ридала, а я рідко ридаю над книгами. Цю я слухала в аудіо, тому затягнутість не сильно мене хвилювала.

❤️Що мені сподобалось

✨Персонажі. Я обожнюю персонажів Шваб. Вони мені живі, справжні, об'ємні. Кейт і Огаст запали в серденько, я переживала за них до останнього, і, певно, саме тому я й ридала. Кейт - той тип сильної персонажки, в яку я вірю. Сподобалось, що тут немає любовної лінії, вона просто неможлива, але при цьому є теншн, є розвиток довіри і дружби.

✨Ідея і світ. Він не вау-вау і не до кінця розкритий, але він оригінальний. Це не фентезі, це, скоріш, містично-фантастична історія про монстрів, яких породжують людські гріхи, але це свіжо і прикольно. В історії є ідея, а саме: хто є справжнім монстром і що робить нас людиною. Люблю таке.

✨ Мова і переклад. Шваб класно пише, а пані Ірина класно переклала. Спочатку збивало слово "заки" в значенні "коли" (особливо в підлітковій літературі), але потім я звикла.

✨Фінал. Тут без коментарів.

😒Що не сподобалось - перша половина "Дуету" була незрозуміло нащо затягнута. Глобально можна було дати більше динаміки, але слухати це було цілком норм.

Мої стосунки із пані Шваб точно продовжаться, тим паче що Vivat (здається) оголосили про переклад її Bury our bones in the midnight soil 🙊. Шкода, що в нас вона не така популярна, як мала б бути. Як висновок можу зазначити, що класні персонажі дійсно можуть перебити затягнутість в сюжеті чи якісь мінорні слабкі моменти. Тому персонажі мають бути класними і живими.

#почитати

🌟 Потроху закінчую черговий цикл редагування і помітила, що в рукописі підсвідомо слідую пораді, що побачила на каналі Юлі Кубай. А саме:

"Якщо ваші персонажі щось планують і цей план має спрацювати — не описуйте план читачам, хай проживуть його разом із персонажами. Якщо персонажі мають зазнати поразки — опишіть читачеві їхній план заздалегідь."

В мене є кілька моментів, де персонажі роблять щось, для чого потрібен план. І дійсно - якщо все має вийти, класно показати вже саму його реалізацію, активну дію, без опису попереднього планування. А ось коли все має піти не за планом - прикольно описати, що ж саме вони задумали, аби потім все це зіпсувати, і цим створити напругу.

Таким чином уникається повторення і зберігається динаміка.
Працює!

#процес

Повільно читаю "Кімнати Естер" Марії Олекси - і мені подобається 🗝

Подобається, коли легко про складне. Історія розповідає про десятирічну дівчинку Естер, чий прекрасний, ерудований, талановитий і найкращий у світі батько, що розмовляє з нею латиною - алкоголік. А Естер придумала свій спосіб боротись із важкою реальністю - тікати у вигадані кімнати, де вона диктує правила.

А ще, ну, діалоги 🤌

🦋 Ну, я все.

Тобто, не все-все-все, але етап саморедагування я закінчила, бо все, що могла побачити і виправити самостійно чи завдяки альфам, я виправила. Далі - опрацювання коментарів бет і редакторів 🙌🏼

Це big deal, багато роботи, можу похвалити себе і трохи видохнути. Але ненадовго :)

👑 "Загублений принц", Наталя Кош, 🌟

⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️ (4,5 з 5)

По-перше, одразу скажу, що мені дуже сподобалось, навіть попри високі очікування. Готова оформити пожиттєву підписку на книжки авторки, бо якщо це дебют, то що буде далі. Але постараюсь бути неупередженою😶

Історія розповідає нам про Ізареля, 15-річного хлопця, якому, так вже вийшло, доведеться взяти на себе керівництво королівством, розгрібати купу проблем, розгадувати задуми заколотників, вирішувати, хто є другом, а хто - ворогом. А головне - не померти. Це політичне YA фентезі, і воно дійсно політичне. Мені було неймовірно цікаво спостерігати за пригодами Іза, хай мені вже і давно не п'ятнадцять. Що особливо сподобалось:

✨Світ. Він не супероригінальний, вайбить середньовіччям, але він саме такий і розкритий саме настільки, наскільки це треба для цієї історії. І це клас, бо часто буває або мало, або забагато. Мені дуже сподобався фентезійний елемент зі специфічними дарами (прикольно, що в моєму недописаному фентезі було щось схоже). Сподобалась унікальна релігія - боги, їхня важливість, пантеон і все це. Сподобались легенди для занурення в світ. Мене занурило і я вірила.

✨Політична складова. Вона правда заплутана і класна. Жодного разу я не зловила себе на думці, що десь щось притягнуто за вуха. Тут дійсно інтриги, купа сторін, у всіх свої інтереси. Люблю таке.

✨Персонажі. Не всі, але основні класні. Ізарель, який постійно бурчить, як дід, й іноді бреше сам собі щодо того, чого хоче насправді (якщо я правильно зчитала підтекст), Тадере, Аніта - я їх бачила. Іноді вони мене дратували, іноді - змушували похвилюватись, але мені точно було сумно їх відпускати. Я люблю слабких персонажів, в плані фізичної/магічної сили. Люблю, коли їхня сила - мозок. Ізарель - зірка. Я чесно сумнівалась, що повірю 15-річному хлопцеві на чолі королівства, але ще й як повірила. Всі якісь моменти я можу собі пояснити і воно лягає в жанр.

Книга має класну динаміку, добре написана і тримає в напрузі до останнього. Це дуже якісне українське YA фентезі, яке буде цікаве і дорослим, що полюбляють політику і політичні інтриги.

Були мінорні моменти, за які я зачепилась, бо чіпляюсь за них вже автоматично. Якісь діалоги мені здалися трохи сократівськими і до читача, якісь сцени хотілося б, аби більше зіграли, не всі дари я зрозуміла, як технічно працюють, трохи плуталася в іменах, хоча сама ідея їхнього утворення топова. Але це все геть не зіпсувало враження про книгу. А враження - хочеться більше такого класного, тим паче українського. Щиро бажаю, аби більше людей дізнались про цю книгу, бо вона того варта!

Ось тут є канал авторки, де пані Наталя розповідає різні цікавинки про письменництво і свої подальші книги 🙌🏼

#почитати

🌟 Отже, етап бета-рідінгу.

З першою книгою на цьому етапі я створювала цілий міні-сайт в Notion з інформацією для бет (який все ще вважаю шикарним, пост про це ось тут). Стуктурно це були окремі файли зі спільним доступом на кожен розділ + анкети в гугл-формі.

Цього разу вирішила трохи змінити формат - кожна бета отримує свий особистий гугл-док із усією книгою + анкети до кожного розділу. Мені здається, так відкривається більше можливостей для того, аби залишати в документі коментар/емоції/питання прямо по ходу читання і вести там комунікацію. Також додала туди ж синопсис першої книги, аби трохи нагадати, що ж там сталось. Бо сталось воно вже давненько 🙄

Дякую усім, хто погодився знову зануритися в цю пригоду і допомогти мені зробити другу частину дійсно 🤘

До речі, з минулого року маю багацько постів про бета-рідінг по гештегу, не повірите, #бетарідінг . Наприклад, як краще формулювати питання для бета-рідерів або як я опрацьовую отримані коментарі.

✨