🌟 Потроху закінчую черговий цикл редагування і помітила, що в рукописі підсвідомо слідую пораді, що побачила на каналі Юлі Кубай. А саме:

"Якщо ваші персонажі щось планують і цей план має спрацювати — не описуйте план читачам, хай проживуть його разом із персонажами. Якщо персонажі мають зазнати поразки — опишіть читачеві їхній план заздалегідь."

В мене є кілька моментів, де персонажі роблять щось, для чого потрібен план. І дійсно - якщо все має вийти, класно показати вже саму його реалізацію, активну дію, без опису попереднього планування. А ось коли все має піти не за планом - прикольно описати, що ж саме вони задумали, аби потім все це зіпсувати, і цим створити напругу.

Таким чином уникається повторення і зберігається динаміка.
Працює!

#процес

Повільно читаю "Кімнати Естер" Марії Олекси - і мені подобається 🗝

Подобається, коли легко про складне. Історія розповідає про десятирічну дівчинку Естер, чий прекрасний, ерудований, талановитий і найкращий у світі батько, що розмовляє з нею латиною - алкоголік. А Естер придумала свій спосіб боротись із важкою реальністю - тікати у вигадані кімнати, де вона диктує правила.

А ще, ну, діалоги 🤌

🦋 Ну, я все.

Тобто, не все-все-все, але етап саморедагування я закінчила, бо все, що могла побачити і виправити самостійно чи завдяки альфам, я виправила. Далі - опрацювання коментарів бет і редакторів 🙌🏼

Це big deal, багато роботи, можу похвалити себе і трохи видохнути. Але ненадовго :)

👑 "Загублений принц", Наталя Кош, 🌟

⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️ (4,5 з 5)

По-перше, одразу скажу, що мені дуже сподобалось, навіть попри високі очікування. Готова оформити пожиттєву підписку на книжки авторки, бо якщо це дебют, то що буде далі. Але постараюсь бути неупередженою😶

Історія розповідає нам про Ізареля, 15-річного хлопця, якому, так вже вийшло, доведеться взяти на себе керівництво королівством, розгрібати купу проблем, розгадувати задуми заколотників, вирішувати, хто є другом, а хто - ворогом. А головне - не померти. Це політичне YA фентезі, і воно дійсно політичне. Мені було неймовірно цікаво спостерігати за пригодами Іза, хай мені вже і давно не п'ятнадцять. Що особливо сподобалось:

✨Світ. Він не супероригінальний, вайбить середньовіччям, але він саме такий і розкритий саме настільки, наскільки це треба для цієї історії. І це клас, бо часто буває або мало, або забагато. Мені дуже сподобався фентезійний елемент зі специфічними дарами (прикольно, що в моєму недописаному фентезі було щось схоже). Сподобалась унікальна релігія - боги, їхня важливість, пантеон і все це. Сподобались легенди для занурення в світ. Мене занурило і я вірила.

✨Політична складова. Вона правда заплутана і класна. Жодного разу я не зловила себе на думці, що десь щось притягнуто за вуха. Тут дійсно інтриги, купа сторін, у всіх свої інтереси. Люблю таке.

✨Персонажі. Не всі, але основні класні. Ізарель, який постійно бурчить, як дід, й іноді бреше сам собі щодо того, чого хоче насправді (якщо я правильно зчитала підтекст), Тадере, Аніта - я їх бачила. Іноді вони мене дратували, іноді - змушували похвилюватись, але мені точно було сумно їх відпускати. Я люблю слабких персонажів, в плані фізичної/магічної сили. Люблю, коли їхня сила - мозок. Ізарель - зірка. Я чесно сумнівалась, що повірю 15-річному хлопцеві на чолі королівства, але ще й як повірила. Всі якісь моменти я можу собі пояснити і воно лягає в жанр.

Книга має класну динаміку, добре написана і тримає в напрузі до останнього. Це дуже якісне українське YA фентезі, яке буде цікаве і дорослим, що полюбляють політику і політичні інтриги.

Були мінорні моменти, за які я зачепилась, бо чіпляюсь за них вже автоматично. Якісь діалоги мені здалися трохи сократівськими і до читача, якісь сцени хотілося б, аби більше зіграли, не всі дари я зрозуміла, як технічно працюють, трохи плуталася в іменах, хоча сама ідея їхнього утворення топова. Але це все геть не зіпсувало враження про книгу. А враження - хочеться більше такого класного, тим паче українського. Щиро бажаю, аби більше людей дізнались про цю книгу, бо вона того варта!

Ось тут є канал авторки, де пані Наталя розповідає різні цікавинки про письменництво і свої подальші книги 🙌🏼

#почитати

🌟 Отже, етап бета-рідінгу.

З першою книгою на цьому етапі я створювала цілий міні-сайт в Notion з інформацією для бет (який все ще вважаю шикарним, пост про це ось тут). Стуктурно це були окремі файли зі спільним доступом на кожен розділ + анкети в гугл-формі.

Цього разу вирішила трохи змінити формат - кожна бета отримує свий особистий гугл-док із усією книгою + анкети до кожного розділу. Мені здається, так відкривається більше можливостей для того, аби залишати в документі коментар/емоції/питання прямо по ходу читання і вести там комунікацію. Також додала туди ж синопсис першої книги, аби трохи нагадати, що ж там сталось. Бо сталось воно вже давненько 🙄

Дякую усім, хто погодився знову зануритися в цю пригоду і допомогти мені зробити другу частину дійсно 🤘

До речі, з минулого року маю багацько постів про бета-рідінг по гештегу, не повірите, #бетарідінг . Наприклад, як краще формулювати питання для бета-рідерів або як я опрацьовую отримані коментарі.

✨

😒 Ну що ж, друкарня знову відклала дату друку, бо не встигають пофарбувати зрізи.

Обіцяють, що це питання кількох тижнів, і вже точно-точно. Сумно (I'm dead inside), але винний тут тільки один - русня. Зараз друкарням тяжко через навантаження і постійну нестачу кадрів, тому маємо що маємо. Але є й хороша новина - усіх, хто передзамовив, чекає у подарунок справжнісінька мапа 🙌🏼

Ось тут пост видавництва і фото мапи.

Усіх, хто чекає - прошу почекати ще трохи 🙏

🌟 Трохи роздумів про письменництво

Часто зустрічаю мотиваційні фрази на кшталт: "Пиши в першу чергу для себе", і кожного разу вони викликають у мене дисонанс. Я в них не вірю. Задумалась, чому саме, і зрозуміла, що в моєму уявленні це працює не так. Бо "для себе" я, по суті, написала першу чернетку чотири роки тому - і мені вона була ок. Я розказала історію, вона завершилась. Весь інший час я працюю над тим, аби те, що я написала "для себе" стало нормальним "для інших" - для альфа- і бета-рідерів, для подачі у видавництво, для редактора, для читачів на загал.

Саме тут і починається зростання - коли ти пишеш вже не "для себе". Коли думаєш, як краще донести читачеві характер і суть персонажів, їхні емоції і переживання, закохати у них, змусити співпереживати. Як розкрити сюжет так, аби він тримав інтригу, але й не був незрозумілим. Як змальовувати читачеві 4D-картинку зі своєї голови, задіюючи всі органи чуття. Як передати ідеї, які хочеш закласти у текст. Аби текст "співав" і лився, не заважаючи уяві читача працювати. "Для себе" мені це не потрібно, бо я це все і так знаю, я ж це вигадала. А ось передати це іншим - те, чому доводиться вчитися на курсах і з книжок, на практиці і через помилки, раз за разом переписуючи написане. І це вже робота.

🤦‍♀️ Й ось цей момент - коли ти вирішуєш, що хочеш писати не тільки "для себе", а й "для інших", - він є переламним у кожного, хто пише, бо тут чисте задоволення від творчості зіштовхується з потребою довго і нудно працювати над текстом, кроїти його, віддавати на огляд інших, вчитися сприймати іноді таку болючу критику і переписувати. Іноді роками. А іноді і цього виявляється замало. І це те, де легко посипатись, бо такого не очікуєш, коли починаєш писати "для себе". Принаймні, я не очікувала 😔

Жодних висновків, просто думки.

"Кімнати Естер", Марія Олекса, 🌟

⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️ (5/5)

Ох. Ця книга знищила мене, розібрала на мікрочастини і зібрала знову. Вона з тих, яку хочеться радити усім, проте обережно, бо боляче. Вона прекрасна і жахлива водночас. Вона магічна і тригерно-болюча. Але, попри все, ця книга лікує. Чи очікувала я подібного? Ні! Але це сталось.

Марія Олекса прекрасно пише, і з часів її першої книги "Перші" стала писати ще краще. Не бачу навіть сенсу щось розбирати, бо, як на мене, тут добре все - мова, ритм, стиль оповіді, гра із часом подій і тонке відчуття емоцій, які вони з тебе витягають. Це історія про сильне кохання. Між чоловіком і жінкою, між батьками і дітьми. Це історія про сильний біль, який може принести алкоголь і залежність у сім'ю. Це історія про шлях розуміння і прийняття, в першу чергу себе, і ще купу психологічних моментів. І це історія про дівчинку Естер і її Кімнати, куди вона навчилася тікати.

Тут є один великий тригер ворнінг - алкоголізм. Проте ні, ця книга не сумна і не сіра. Навпаки - вона різнокольорова, наповнена фантазіями, мріями і підтекстами. І в неї неймовірний фінал. Оце коли ридаєш, але всміхаєшся, але ридаєш - такий. Дуже захотілося знайти авторку і просто сказати їй: "дякую". Це точно з тих історій, які я люблю - що надовго западають у серце. На щастя, я не маю змоги оцінити реалістичність описаної ситуації, але рефлексії і висновки є.

Хочу, аби про неї більше говорили, як і про саму авторку. Бо її книги чудові✨

#почитати

Прекрасно в читанні українських авторів й авторок і те, що можна робити ось так ❤️

"Чудовий" ранок, аби відкрити допоміжну банку на антидронову рушницю KVERTUS AD G-6+🔥

За 9 місяців роботи антидроновою рушницею 108 бригада 103 батальйон 3 стрілецька рота збила понад 200 ворожих FPV та мавіків. Нещодавно рушницю було знищено противником, тож треба нова.

Антидронова рушниця = збережені життя.

За донат кратний 200₴, з допомогою monobank, буде розіграно сертифікат на суму 5 000₴ від бренду @portupeya_needle

Моя мета: 7 000 грн
Спільна мета: дофіга, 560 000 грн. Але разом все здужаємо.

🫙https://send.monobank.ua/jar/2t5zSFNqRd

Це мій не перший збір із ГО "Промінь свободи" (збіг?) і вони молодці. Прошу долучитись гривнею, лайком, репостом, допоміжною банкою на загальний збір🫶🙏

😔Останній тиждень все на нулі - віра у себе і свій текст, бажання відкривати рукопис і тим паче працювати із ним. Ніби якась тотальна зневіра і розчарування. Все здається безґлуздим і поганим. Тільки збираюся сісти за чергові правки - одразу хочеться чи то плакати (я та ще drama queen and cry baby), чи то робити купу інших речей. Але прокрастинувати далі немає куди, тож на морально-вольових сьогодні таки змусила відкрити той клятий документ. Краще не стало, але це вже початок.

Захотілось чогось доброго, тому почала читати "Мандрівний замок Хаула". Тепер бішусь через фаталізм Софі і її дурнувате сприйняття несправедливості як даного (тебе прокляли і зробили старою, дівчинко! Ти маєш злитись і бажати помсти!!!). Зате дочитала як альфа рукопис Ярини, і її історія така хороша і приємна, що повернула мені трохи віри в прекрасне. Вболіваю за неї всіма пальцями всіх кінцівок.

Якщо що - мій бета-слот вільний і можу взяти рукопис, якщо він готовий і пройшов саморедагування 🙌

upd. бета-слот вже зайнятий🫶

🌟 Коли ми навчимося хвалити щось одне, і при цьому не знецінювати інше?

За останній час натрапила на певну кількість відгуків букблогерок на одну і ту ж книгу української авторки, і всі вони починаються з фрази: "Нарешті персонажці не 17 років, а вона доросла жінка". Іноді це звучить емоційно і з матами, іноді більш стримано, але суть одна - вік персонажки подається як перевага. І тут мені, як авторці історії, де персонажці умисно 17-18 років, стало цікаво. Бо ж якщо аж так не подобаються персонажі певного віку - можна просто не читати книжки, де персонажі зазвичай певного віку. Тобто, очевидно, що янґ-адалт - не ваша чашка чаю, бо він впринципі характеризується темами, що стосуються підліткового віку, такими як ідентичність, самопізнання, перехід до дорослого життя, дружба, перше кохання, суспільні очікування, тощо. Є купа книжок, де персонажі - дорослі. Тоді в чому проблема? Нащо порівнювати жовте з теплим, подаючи цю різницю за перевагу чогось одного?

Якщо не любиш роментезі - просто не читаєш роментезі, а не промотуєш свою книгу чи коментуєш якусь іншу словами: "Нарешті тут немає романтичної лінії і пікантних сцен, які формують сюжет". Можна ж розповідати про переваги одного, при цьому не принижуючи інше.

Чи я чогось не розумію і overreacting? Що не так із віком?)

Друкарня дражниться і показує "сигналку" 👀, отже, вже дуже-дуже скоро 🔥

Нагадуємо, що всі передзамовлення матимуть сюрприз — карту на форматі А3.

🌟 збільшений формат (170 мм * 240 мм)
🌟 504 сторінки
🌟 суперобкладинка, золоте тиснення, ілюстрований зріз
⭐️ 520 грн (потім буде 690 грн)

➡️ https://ouroborosbooks.com.ua/product/promeni-alasi-knyga-1/

👼 Рівно рік тому я отримала пропозицію від видавництва і сказала "так"

Мій шлях є, певно, найнезвичнішим з тих, що я чула, бо я буквально подалася через коментарі в телеграм-каналі. Так вийшло, що я навіть не знала, що віддаю рукопис на розгляд видавчині, та ще й у видавництво, якого тоді ще не існувало. Як так? А ось так!

Рік тому рукопис першої книги був на стадії бета-рідингу і я активно шукала бет, особливо з великим читацьким досвідом. Потроху вела канал, студіювала інформацію про подачу рукопису у видавництва і готувала цілий пакет документів - синопсис, анотацію, презентацію, лист для подачі, тощо. (До речі, за гештегом #виданнякниги зібрані пости про це все). Також активно "вивчала ринок" - підписалась на різні книжкові канали і дивилась, що читають, що заходить, хто і що видає і як промотує.

Якось в коментарях на каналі Дафи була дискусія про роль автора у вже виданій книзі, де закінчується відповідальність автора і починається відповідальність редактора. Я, як завжди, влізла зі своєю "важливою думкою" і до слова розказала про власний шлях підготовки рукопису до подачі у видавництво. Відповіла на питання "про що ж книга?" і отримала прохання дати глянути. "Ну клас, оце вдача!", - подумала я, знаючи, наскільки прискіпливим читачем є Дафа. Адже прискіпливий бета-рідер - найкращий бета-рідер, бо дає можливість знайти і виправити косяки. Скинула файл, інструкцію, анкети до кожного розділу - і-і-і сіла чекати чесного розносного відгуку.

Через пару днів отримала шокуюче повідомлення, що рукопис сподобався, і що мені пропонують видатись у молодому видавництві, яке скоро (на той момент) мало побачити світ, та ще й з класнючою назвою й ідеєю. Ось так, без офіційної подачі і трохи несвідомо, я знайшла свого видавця навіть до фінальних правок. Для мене це про силу нетворкінгу і магію хорошого тексту ✨

І ось залишились лічені дні до виходу в світ першої книги, а друга чекає вердикту бета-рідерів.
Цикл замкнувся🥀