Ми хотіли поділитися цим відео після Різдва, але згадали, що після 7 січня вже не буде кому нагадувати, що колядка — це про духовність, а не про епатаж. Православні християни й так не танцюють під колядки😏

Але цілком поділяємо думки матушки Валентини Ілліної та погоджуємося, що нам не має бути соромно за те, в яку епоху ми народилися чи коли святкуємо Різдво.

Навпаки. Завзяття, з яким у нашому суспільстві знищують традиції, нав’язуючи замість них казна що, викликає велике бажання жодним чином у цьому всьому участі не брати.
***
«Нам намагаються навіяти сором за те, що ми якісь не такі. Сором за те, що ми святкуєм Різдво 7-го, а не 25-го. Сором за наше радянське минуле, хоча це лише частина історії, в якій ми народилися.

Але і сучасним телевізійникам, і тим, хто тепер наввипередки у соціальних мережах закидає різнопланову інформацію, не соромно кривлятися та еротично танцювати під колядки. Не соромно робити дійства у храмі і тим самим знищувати духовні традиції нашого народу.

Минулоріч еротично виконувала колядку Тіна Кароль, розвалившись у кріслі. А цьогоріч співачка Кола пішла ще далі й виконала колядку у супроводі танцювального колективу, перетворивши на абсолютно танцювальний номер.

Колядка з давніх-давен і донині – це не про шоу і не про епатаж. Це пісня з духовним змістом, яка несе благу вість, звіщаючи про народження Христа. Колядка завжди розповідає нам про біблійний момент народження Сина Божого.

Колядка – це духовний спадок нашого українського народу. Це духовний спадок християнства. І ось такі от кривляння і танці під коляду – це є неприпустимим.

Нам не має бути соромно за епоху, в якій ми народилися, бо ми її не обирали. Не соромно нам має бути за те, що ми святкуємо Різдво 7 січня, бо це наша споконвічна традиція, так святкували наші предки.

Нам має бути соромно через те, що суспільство на шаленій швидкості і стрімголов кодиться у прірву, ламаючи будь-які культурні рамки, знищуючи традиції, духовність і християнську мораль».

«Зараз руки вже не опускаються, просто інколи боляче, що люди не хочуть над собою працювати».

Це мав бути текст під назвою «Що дратує православного психолога». Але в процесі розмови стало зрозуміло, що наших співрозмовників нічого не дратує😏

Вони з того покоління врівноваженої, впевненої у собі молоді, яке поважає свої особисті кордони та дає простір оточуючим.

Їм байдужа критика, вони знають собі ціну й усвідомлюють власні можливості. Не бояться змінювати кардинально життя — як своє, так і тих, хто відчуває таку потребу і звертається до них із таким запитом.

Знайомтеся, подружжя протоієрея Івана та матушки Іоанни Шемедюк з Кропивницького.

З ними можна говорити на будь-які теми — настільки вони багатогранні. Самі пережили кризу сімейних відносин і усвідомлюють, наскільки щасливий шлюб потребує взаємної праці. Дивлячись на їхню картинку люблячої сім’ї, клієнти приходять до них із запитом: «Я теж так хочу».

Ми віримо, що саме за такими людьми майбутнє України. Як вибудовують вони свій діалог зі світом і одне з одним, читайте сьогодні на Діалог.ТУТ.

Або одразу в Telegraph

10 років цьому подвигу.
10 років цілодобового самовідданого служіння сотень священників на війні, яку багато хто до 2022 року не помічав і впритул не бачив.

Три роки як саме цей священник, протоієрей Георгій Зарафутдінов, у війську на фронті.

Ми розповідали про нього в нас на проєкті: Відверта розповідь священника-солдата про припинення служби в храмі заради служби в ЗСУ

А нам і досі тичуть цим безликим «зрадники-колаборанти».

***
@hromadske_ua: Сьогодні ми хочемо поділитися історією, яка не залишає байдужим. Один із наших співрозмовників розповів, як вдалося пройти до Луганська, встановити контакт із ключовими людьми, і зрештою досягти звільнення полоненого. Луганськ справив змішані враження: місто, яке живе попри війну. Магазини працюють, люди ходять вулицями, але водночас не вистачає коштів, роботи, а в деяких місцях - руйнування. Ця операція стала можливою завдяки вірі, допомозі місцевих жителів і наполегливій праці. Кожен крок - це був результат довгих годин переговорів, часто в складних умовах. Цей випадок нагадує нам, наскільки важливо залишатися людяними навіть у найтяжчі часи. Дякуємо всім, хто допомагав, і всім, хто вірить у перемогу добра.
5 січня 2015

«Докладіть усіх зусиль, щоб причаститися на різдвяній службі. Недарма ж ми постили, недарма готувалися. По суті, піст — це підготовка саме до Причастя.

Не менш нерозумно весь день 6 січня голодувати "до першої зірки". Цей звичай прийшов, скоріш за все, з радянського періоду, коли святкування Різдва хоч і залишалося в народі, але було відірване від богослужбової традиції.

День напередодні Різдва краще присвятити не голодуванню, а пришестю до храму на урочисту різдвяну Вечірню, яка служиться вранці 6 січня».
***
Для тих, для кого Різдво — це про Христа, а не «про демарш і про традиції», залишимо ці прості поради-нагадування, як підготуватися до зустрічі з Богонемовлям і відчути тиху різдвяну радість.

Знову важка річниця.
11 років відтоді, як напередодні Різдва загинули у вогні діти наших друзів — протоієрея Василія і Ольги Романюк. Ми просимо молитов за цю дивовижну сім’ю і розказуємо їхню історію.
***
«…Коли пожежники опустили руки й сказали, що не можуть нічого зробити — вогонь такої сили, що розтоплений метал тече наче вода і потрібно чекати, аби догоріло, тоді підступили страх і відчай.

Я підняв голову, дивлюся в небо й раптом відчуваю, як іззовні огортає мене ненависть. Не всередині це відчуття було, а саме немов з усіх боків підступило — нелюдська така ненависть, серед людей такої не буває.

І начебто старий друг підходить зліва й лагідно так говорить: "Ну, що тепер робитимеш?"

Розгубився я, а ця ненависть далі до мене звертається:"Серце твоє вже наполовину мертве. Але в тебе ще дві доньки залишилися, отже друга половина серця в тебе ще жива. То що ти робитимеш? Далі будеш Бога любити й людям служити?"

Після цих слів я зрозумів, що відбувається: ворог спокушає мене…»
***
Протоієрей Василій Романюк — про те, як пережити немислиме й зберегти віру: Мої діти колядують на небесах

https://www.otrok.org/moi-diti-kolyadujut-na-nebesah/

Розуміємо, що це не святковий текст.

Рівно 15 років тому він був написаний. Нині автор, на прохання нашої редакції, просто переклав його українською. А отже, неможливо сказати, що стаття створювалася під сучасну політичну кон’юктуру.

Ми продовжуємо вважати, що це важливо — навчитися спокійно обговорювати ті питання, якими народ намагаються розділити. Проте якщо тема анафеми Івану Мазепі вас тригерить, краще не читайте.

Для тих же, хто хоче об’єктивно розібратися і в дискусіях спиратися на аргументи, а не емоції, стане в пригоді цей розлогий канонічний огляд.

Текст увесь на Діалог.ТУТ

Telegraph розділив його на дві частини.