За Усіка (вже не) обідно🥊🏆🎇
UPD.Ми не фанати боксу. І жодного разу не дивилися жодного боксерського бою.
Але ми бачили Усіка на світлинах на богослужінні поруч із Блаженнішим. Навіть після того, як УПЦ офіційно було оголошено немодною Церквою.

В один день сьогодні в телеграм-каналах виходять дві новини.
Що митрополит Лука назвав боксера Усіка трусливим християнином.
І що під час наступного бою Усікові офіційно заборонено цілувати Розп’яття. (Хтось із глядачів припустив, що в Розп’ятті може бути допінг, а отже, треба відлучити спортсмена від цього джерела.)

Ми з вами знаємо, друзі, який «допінг» у Розп’ятті. Самі його щоразу отримуємо, коли до ніг Христових припадаємо.

Але дивно, як проти віруючого спортсмена виступають і свої, і чужі.
Це саме те, що, знову ж таки, багато хто з нас відчув на собі. Коли всім навкруги «все з тобою ясно» і кожен, навіть той, кого ти вважав своїм, безжально видає в ефір своє непоколєбіме мнєніє.

Ми скажемо, що так, як «захищають» Церкву деякі, краще б уже взагалі не захищали.

А боксеру Усіку, в якого сьогодні бій, бажаємо Божого зміцнення, кріпості, сил, витримки, віри.
Помолимося за нього. Бо, здається, саме так мають взаємодіяти нормальні християни між собою.

«У спілкуванні з Богом уникайте формалізму»

«Здавалося б, формально дев’ятеро, які на той час уже перебували на шляху до Єрусалима, повністю праві, адже Христос Сам відправив їх до священиків, і вони йшли дякувати Богові в Єрусалимському храмі.

Іноплемінник же, якому не потрібно було за законом нікому показуватися, бо він не був юдеєм, повернувся прославити Бога.

Так часто буває і в нашому житті. Отримавши благодіяння від Господа, ми робимо якісь формальні речі, те, що потрібно обов’язково — дякуємо тим, хто нам допоміг, радіємо. Проте забуваємо подякувати нашому Творцеві».
***
Різдвяний піст уже більш ніж наполовину пройдено, і тим цінніше провести час, що залишився до Різдва, з максимальною користю.

Уроки сьогоднішнього Євангельського читання — у короткому слові головного редактора «Отрок UA» архієпископа Іони.

Усик что ты делаешь?

У такі ж похмурі грудневі дні вийшов колись, 2016 року, номер «ОтрокUA», присвячений цій важкій і складній темі. На обкладинку випуску про самогубства ми помістили тоді слова «Будемо жити!».

(Навіть зараз трохи ніяково за всі ті проблеми, які здавалися нездоланними. Але хто міг подумати, що готує для нас майбутнє😒)

Навздогін до дня ангела нашого отця Іоасафа хочемо пригадати саме цей його текст.

Коли війна намагається відібрати все — минуле, теперішнє й майбутнє, — хай іще раз нагадає нам, за що триматися, той, хто в молодості дуже добре зрозумів ціну життя.

«Уряд відніс релігійні організації до стратегічно важливих і передбачив можливість бронювання священнослужителів. Декілька коротких коментарів:

1. З погляду міжнародних стандартів у держави немає обов'язку звільняти осіб із духовним статусом (священнослужителів) від військового обов'язку. Набуття духовного статусу не означає, що у особи з'являється право не бути мобілізованим.

2. Священники, як і всі інші громадяни, можуть апелювати до свого права на альтернативну службу з мотивів совісті. Цей аргумент є вагомим, особливо для тих священників, що належать до релігійних організацій, чия доктрина прямо забороняє виконувати військовий обов'язок (Свідки Єгови, деякі протестанти тощо).
Водночас, у випадку України цей аргумент не працює, адже законодавство та його тлумачення судами не визнає право на альтернативну службу під час воєнного стану. Плюс священники претендують не на альтернативну службу, а саме на звільнення від мобілізації без направлення на альтенативну службу.

3. Ця постанова, вочевидь, є одним із пояснень аж надто активної підримки з боку Всеукраїнської ради церков (і передусім з боку релігійних меншин) закону "про заборону УПЦ". Можна припустити, що рішення уряду, що дозволить бронювати священників, обговорювалось в контексті такої підтримки.

4. Уряд, здається, потрапить у політично складну ситуацію з цією постановою. Якщо вона охоплюватиме священників Української православної церкви, яка історично і канонічно пов'язана із Московським патріархатом, то уряд наражатиметься на внутрішню критику. Крім того, священники УПЦ не можуть бути капеланами, тому їх бронювання виглядає, принаймні, непослідовним.
Якщо ж постанова на них не поширюватиметься (а деякі священники УПЦ були мобілізовані, що робить їх бронювання вже неможливим), то це викликатиме критику з боку міжнародних організацій та донорів.

5. Питання бронювання посилюватиме вплив держави на релігію, і зокрема, вплив ДЕСС, яке вповноважене визначати посади, перебування на яких звільнятиме від мобілізації. З огляну на безкінечну кількість варіантів духовних статусів в різних організаціях, ДЕСС зможе, принаймні частково, робити це в ручному режимі.
Цікаво також буде подивитись на динаміку. Чи збільшиться за рік кількість студентів релігійних навчальних закладів, що відкриватиме шлях до отримання духовного статусу? Чи збільшиться кількість священнослужителів?

6. Офіс президента й особисто президент Зеленський все більше втягується у внутрішньо релігійні відносини, конкуренцію, конфлікти і чвари. Від "духовної незалежності" до "переходу до моделі коопераційних відносин" до надання священнослужителям права не підлягати мобілізації.
За відсутності в ОП, здається, будь-якої незалежної експертизи у релігійних справах, це невідворотно призводитиме до спрощених рішень з невизначеним, але довготривалим ефектом».

Релігійний експерт Дмитро Вовк

Нашій Церкві прилітає з усіх боків.
І в інформаційному полі трохи, і ще більш у повітряному просторі від російських снарядів.

«Нині в Катерининському соборі Херсона залишилися тільки настоятель та протодиякон…»

А ми знаємо того протодиякона. Це священнослужитель, якого катували росіяни за його проукраїнську позицію. І навіть вийшовши з підвалу, він не поїхав з окупованої, а нині обстрілюваної Херсонщини.

Андрій Коваль — це той самий герой нашої публікації, який потрапив у Звіт Держдепартаменту США з порушення росіянами прав людини.

Дублюємо текст тут: «Что, уже не до шуточек тебе?» Як катують росіяни — свідчення диякона з Херсона
***
І ділимося проханням про допомогу собору:

«Колись, до повномасштабної війни, громада Катерининського собору міста Херсон була однією з найпотужніших в місті. І справа не тільки в історичній будівлі XVIII століття, що приваблювала херсонців та гостей обласного центру.

Трудами настоятеля собору протоієрея Петра Коваля окрім прекрасного богослужіння велася просвітницька робота двох недільних шкіл, видавалася парафіяльна газета, організовувалися благодійні обіди для нужденних, а сім соборних священників щотижня несли Слово Боже в капличках при лікарнях, в’язницях, вищих навчальних закладах...

Нині в Катерининському соборі лишилися тільки настоятель та протодиякон, але вони щоденно моляться за Херсон і херсонців, за наше військо, волонтерів та мирних мешканців.

20 грудня російські окупанти здійснили масований обстріл міста. Постраждало багато людських помешкань, адміністративних будівель, лікарня онкоцентру. Собор, що знаходиться на вулиці Перекопський, також зазнав ушкоджень: пробито купол, світловий барабан, зруйновано дах.

Колись, до повномасштабної війни, громада вирішила б питання ремонту за декілька днів. Але зараз вся надія тільки на тих, хто читає цей пост. Аби вберегти історичну будівлю від руйнування та повернути можливість людям і далі молитися, я звертаюсь про допомогу.

4441 1144 0087 7294
Петро Коваль
Да благословить вас всіх Господь!»

Facebook-сторінка протоієрея Георгія Гуляєва

Nothing personal. Просто статистика.
Але залишимо її тут, щоб тримати перед очима.

🎇У тому, щоб святкувати Різдво 7 січня, є безперечний плюс.
Бо для когось це свято вже позаду, і Святки ось-ось поступляться місцем гучному святкуванню Нового року. А для нас усе попереду.
І навіть після 7 січня аж до 19-го, ми вітатимемо одне одного радісним «Христос народився! Славімо Його».

Тож, іще 10 днів.
На цій на «фінішній прямій», передостанньої неділі перед Різдвом, звершується пам’ять Праотців — тих святих, які сподівалися побачити втіленого Бога, але за земного життя не дочекалися. А також читається за літургією Євангельська притча про званих на вечерю.

🥳Наш сьогоднішній іменинник, головний редактор «ОтрокUA» архієпископ Іона (Черепанов), теж запрошує — на трапезу, яку Небесний Господар уже приготував у кожному храмі і чекає на кожного з нас як на дорогого гостя⤵⤵⤵

Ми теж покликані на звану вечерю

Вітаємо владику з Днем народження, дякуємо йому за стійкість і невідступність у молитвах, за турботу й любов до своєї справи і до всіх тих, кому пощастило перетнутися з ним на життєвому шляху.

Многая і благая літа! Помоліться, будь ласка, за нас🙏

Цей текст надіслав наш друг і давній улюблений автор, журналіст, який нині воює в ЗСУ.
Прочитали — не повірили. Запитали в нього. Так, усе так і є.

Справжня передноворічна історія.

З нами трапляються дива. А інколи ти ніби потрапляєш за невидиму завісу й опиняєшся буквально у просторі див.
Проте один хибний крок — і завіса закривається.

Напевне, кожен із нас, якщо намагався жити по-християнськи, побував уже і на тій, і на тій стороні.

Прочитайте й помоліться за Олександра, будь ласка.

Узагалі за всіх наших воїнів помоліться, друзі🙏

Стаття на dialogtut.online

I на Telegraph, якщо у вас сайт Діалогу поки що не відкривається: https://telegra.ph/Krasiva-zelena-kofta-12-29

Ми рідко ставимо такі публікації. Але після вчорашнього тексту не можемо пройти повз цю історію.

Диво так диво. Хай ми репостнемо, і воно станеться.
***
Допоможіть Всесвіту допомогти мені

Колись, 10 років тому, видання Forbes Woman написало про мою мрію, і вона здійснилася. Мало того, знайшлися люди, які допомогли мені виїхати до Києва з війни й усі ці роки підтримували мене.

Тепер багато що змінилося. Але сьогодні настає не тільки Новий рік життя, а й новий рік моєї хвороби. Я увійду в нього без страху, але тільки попрошу у Всесвіту дива.

Я дуже хочу, щоб Всесвіт мені допомагав і допоміг, тому що в юності я стала глибоким інвалідом, хворію 24 роки, майже всі роки проводжу лежачи.

Я люблю життя й хочу жити, розвиватися. Я впала і піднялася, я не зламалася, я піднімаюся щоразу, коли падаю.

Я добра, я створюю красиві квіти. Я навчилася жити лежачи на животі й творити красу, яка подобається людям. Тому що я поїхала з дому, який любила, бо там почалася війна, і знайшла сили і сенс жити далі в чужому місті. Ось уже 10 років в орендованому житлі.

І коли в мене немає сил жити далі, я радію квітам, які можу робити.

А ще в мене є мама, яка завжди поруч.

У чому саме має допомогти мені Всесвіт? Щоб здійснилися мої мрії, плани та цілі.

Перша моя мрія — щоб загоїлася нарешті рана на спині й більше не відкривалася. Щоб я могла сидіти та бути більш самостійною.

Я хочу знайти людей, які б регулярно допомагали мені фінансово на лікування. Мені дуже потрібна робота, я вмію робити красиві речі. Я хочу піти на курси письменницької майстерності, навчитися писати, щоб нарешті написати свою книжку і розвивати красивими історіями свій блог.

Мені потрібна допомога у створенні своєї персональної виставки картин, листівок, квітів, щоб прийшли на неї меценати, купили мої роботи й таким чином подарували мені фінанси на власне житло для мене та моєї мами. Це для мене важливо.

А взагалі, я б зараз поїхала на море, днів на десять, на лазурне узбережжя, де тепло, красиво та спокійно😏

***
Допоможіть Всесвітові допомогти мені. У нього немає інших рук, окрім ваших.

Картка Приватбанку: 4149629318291226
Донцова Наталія

А якщо у вас є більш серйозні пропозиції ☺️ пишіть мені в особисті повідомлення. Адже дива тільки так і відбуваються😇

***
P.S. Саме ми були авторами тієї доленосної публікації про Наталку на Forbes Woman, яка тоді перевернула її життя.

Така вже склалася традиція — раз на 10 років просити для неї чуда.

Фото з тих часів, коли вона могла сидіти. Уже три роки через рану, що не загоюється, має можливість тільки лежати на животі.

🎇З новим роком, дорогі друзі!
Замість привітань і побажань хочеться тільки тиші й мовчання.
Але який же новий рік без побажань і привітань😊

Тому. Хочемо поділитися цим постом однієї з нещодавніх героїнь Діалогу, матушки Марії Запорожець. Тут стільки сказано, що й додати нічого.
***
«Дякую, дорогі мої друзі, що були поруч у цей непростий час.
Цей рік назавжди розділив моє життя на «до» і «після».
Він забрав у мене найдорожче — того, хто був моєю ОПОРОЮ, ЛЮБОВʼЮ І ДРУГОМ.

Але разом із болем прийшла ВІРА.
Віра в те, що кохані не зникають. Вони залишаються поруч – невидимі, але такі відчутні серцем.

Я навчилася чути ЙОГО в тиші, відчувати в променях сонця, у запаху ранкової кави, яку він так часто мені варив, у кожному подиху вітру. Я бачу Його погляд в очах і усмішках наших дітей. А в найважчі моменти відчуваю Його руку на своєму плечі.

А ще прийшла віра в людей.

Віра стала моєю підтримкою, коли сил не залишалося жити далі.
Коли здається, що світ став порожнім і сірим, раптом з’являються ті, хто здатен розділити твій біль, підставити плече, підтримати словом або просто бути поруч у тиші.

Я почала помічати такі речі, які раніше здавалися буденними — теплий погляд, несподіване «Як ти?», міцні обійми друзів… Навіть від незнайомців відчувалася щира доброта.

Цей рік навчив мене не боятися просити про допомогу і бути відкритою до підтримки. А ще багато віддавати тим, кому ще тяжче.
Він показав, що навіть у найтемніші часи є світло – і часто це світло в людях навколо.

Я вчуся жити далі, дякуючи за те, що у нас було, не забуваючи, не заперечуючи болю, але дозволяючи йому стати пам’яттю, яка гріє, а не обпікає.
І з цією пам’яттю я йду вперед – з вірою, що ЛЮБОВ сильніша за будь-яку відстань.

Нехай Новий рік принесе більше світла і тепла в наші серця. А наші Ангели будуть нашими крилами)

Нехай БОГ благословить кожного з вас за вашу доброту та щирість.
Обійміть своїх близьких.
Скажіть їм, як сильно ви їх любите.
Адже найцінніші моменти — це зараз.
P.S. Наш перший Новий рік разом 25 років назад.
Ми ще продовжуємо історію нашого життя, незважаючи на те, що у різних світах».
***
Поки ми всі в цьому світі, давайте бути одне одному підтримкою.
З Новим роком!