Вагалися, чи піднімати цю тему. Але цифри річ уперта. А іноді й промовиста.

Станом на 1 січня минулого, 2024 року (за даними обласних державних військових адміністрацій), релігійних громад УПЦ включно з монастирями, духовними навчальними закладами та парафіями в Україні нараховувалося 1️⃣1️⃣0️⃣0️⃣0️⃣.

10919, якщо бути зовсім точним. Дані містяться на сайті ДЕСС.

Іще раз.

11 тисяч релігійних громад УПЦ.

За минулий 2024 рік, знову ж таки, за даними ДЕСС, з УПЦ до ПЦУ перейшли 218 громад. Що вдвічі менше порівняно з попередніми 2023 та 2022 роком.

Тільки уявіть. Шалений тиск. Невпинна інформаційна кампанія. Постійні погрози (закриття парафій, мобілізації, обшуків та арештів).

А перехід парафій зменшується вдвічі.

• 2019 рік – 319 громад;
• 2020 рік – 30 громад;
• 2021 рік – 25 громад;
• 2022 рік – 496 громад;
• 2023 рік – 471 громад;
• 2024 рік – 218 громад.

З одного боку, це говорить про те, що метод тиску з українцями не працює. З іншого, очевидно, що державна релігійна політика не може бути такою — однобокою та дискримінаційною.

Але просто порахуйте, скільки реальних живих людей (виборців) стоять за цими 11 тисячами парафій.

І наскільки, зціпивши зуби й ніяк не огризаючись на опонентів, вони продовжують працювати задля підтримки країни в війні й перемоги України. Моральної перемоги передусім.

Бо коли ти знаєш, що не винен, але тебе не хочуть слухати, мовчки працювати, не зневірюючись, — це вже є перемогою над обставинами.
***
Державники тиснуть, а ми стоїмо😏
А ще робимо висновки, намагаємося виправляти ті перекоси, які мали місце в духовному житті, та доростати до імені справжніх Христових учнів.
Поки що, правда, не дуже ще виходить, але що неможливе людям, можливе Богові😊

Тримаймося, друзі. 200 переходів за складний 2024 рік — це символ. Може, впертості. А може, стійкості. Час покаже.

***
На світлинах вище — виключно герої наших публікацій, віряни та духовенство УПЦ, яке роками боронить Україну чи невпинно волонтерить.

Для нас, православних України, колядує ієромонах Парфеній з афонського монастиря Дохіар.
Отець Парфеній грек, з дитинства окормлявся у старця Григорія (Зуміса). Він любить Україну і дуже поважає нашого митрополита Онуфрія (власне, як і всі афоніти).
І так, колядку записано, звісно, не 25 грудня, а 7 січня, оскільки Свята Гора Афон, хоч і перебуває в юрисдикції Константинопольського патріарха, на новий стиль не переходила.

Продовжуються бійки довкола календарів. Але люди вперто не хочуть бачити декілька проблематичних пунктів цього питання.

1️⃣Чому так активно обговорюється календар, а не виконання Заповідей і правил Церкви?

Вибачте, коли питання календаря обговорюють люди, котрі гадають в ніч перед Різдвом, котрі святкують Купала і шукають обереги, котрі крадуть суспільні гроші, це виглядає як циркові клоуни обговорюють "фахово" хід нейрохірургічної операції.

Основа віри — Заповіді. Сам Спаситель сказав в Євангелії: «Хто любить Мене, той Заповіді Мої виконує», а ми, виконуючи апокаліптичне "але не покаються ні в крадіжках, ні у вбивствах, ані в чародійстві", вирішуємо питання церковного календаря.

2️⃣Ніякого "новоюліанського" календаря немає - є григориянський, католицький, календар.

Перехід на нього (що зробили по своїх причинах деякі, не всі, західні Православні Церкви) викликає проблему необхідністю користування обома календарями паралельно, оскільки по григориянському неможливо відраховувати Пасхалію згідно з апостольскими правилами. (Пасха може випадати на іудейську або навіть раніше, що суперечить правилам апостолів і історичності Воскресіння Христового).

Так, ті західні Церкви, які перейшли на григориянський календар, вимушені одночасно користуватися юліанським для визначення Пасхалії.

3️⃣Коли публікуєте фото з старих богослужбових книжок, не смішіть мою сивину - там згадується юліанський календар, навіть у греко-католицьких книжках.

4️⃣Саме Церква, соборним рішенням, має визначати календар, за яким їй жити, а не атеїсти-можновладці, котрі ще вчора переписували людей біля церков для доносів в КДБ.

Висновок: Не сваріться через дрібниці, а вирішуйте питання дійсно важливі для християнського життя, і як заповідав св. ап. Павло, "не будьте рабами людей" і зберігайте власний розум, власну совість і власну відповідальність. На Суді, на котрому встане кожен з нас, ніхто не отговориться словами «мені так сказала партія».

Протоієрей Сергій Аракелов

В Instagram чимало є відеороликів про те, як ТРЕБА молитися до святого сімейства і як швидко здійснюються молитви перед цією іконою.

Але є думка, що цей широко розповсюджений образ — блюзнірство і суперечить традиційній православній іконографії😳

«Сьогодні Церква вшановує святого праведного Йосипа, Обручника Діви Марії.

Нещодавно натрапив на текст англійською про нову, спотворену, іконографію цього святого: "Щодо єретичного і вкрай богохульного образу 'святого сімейства', то це сучасне нововведення, яке не має історичних прецедентів. Воно намагається показати святого Йосипа чоловіком, а не обручником, захисником Божої Матері.

Згідно з православною традицією, святого Йосипа ніколи не зображують подібним чином. В іконографії він завжди далеко від Святої Діви та Спасителя.

Наприклад, на іконі Різдва Христового він поміщений поза печерою і ніколи всередині. Ці речі важливі й несуть у собі важливий сенс і значення.

Зараз деякі іконописці намагаються спотворити й опошлити стосунки та призначення святого Йосипа по відношенню до Богородиці й Немовляти Христа.

Важливо, що святий Йосип, згідно з Переказом, був значно старший за Діву Марію, тому на іконах зображується сивочолим старцем. На нових же 'іконах' ми бачимо, що вони з Божою Матір'ю практично одного віку.

Як кажуть нам святі, мовчання дорівнює згоді. Якщо ви дійсно православний християнин, ви повинні як можете перешкоджати поширенню цього блюзнірського зображення"».

Взято з Fb-сторінки архієпископа Іони (Черепанова)

А є ще й така думка 💭
«У Європі, в усіх католицьких церквах, можна побачити скульптуру або зображення святого праведного Йосипа, який тримає на руках немовля Ісуса.
Пояснюється це тим, щоб звернути погляд вірян і спонукати їх до роздумів про Святе сімейство. І насамперед, можливо, навіть не про Богородицю, а саме про Йосипа Обручника як батька цього самого сімейства.

Це такий виховний хід, щоб нагадати про особливу роль батька в сім'ї.

У нас, на жаль, ця практика не прижилася.
І найфатальніше, що Йосип Обручник не тільки зараз, а й раніше ніколи не був такий відомий і шанований у нас, як у Європі.

І ось за це ми й розплатилися тим, що безбатьківщина стала загалом і в цілому природним явищем нашого, зокрема й церковного, життя.
Що в сім'ях або взагалі немає батька, або він є, але умовний, відносний. І це в нас дуже поширено, на відміну від європейських країн.

Я сам особисто бачив в Європі, як на недільну службу приходять сім'ї у повному складі – батько, мати та діти. У нашій практиці на служби приходять бабусі, мами з немовлятами та декілька чоловіків.

А в Євангелії ми бачимо, що коли в цей світ, який мріяв знищити Бога, Бог прийшов як беззахисне Немовля, довірене в руки по суті ще зовсім юної Діві Марії та Йосипу обручнику, ці дві людини змогли створити Божественному Немовляті на багато років таке життя у своїй сім'ї, щоб Йому там було добре.

І вони доклали всіх своїх сил, аби роки життя Божественного немовляти, а потім Божественного юнака зробити такими, щоб Він міг відчути Себе серед ворожого Йому світу в маленькому мікросвіті Своєї родини, в якій Його любили і шанували.

Адже це апофеоз батьківства — коли батьки не лише люблять своїх дітей, але й шанують, сприймаючи їх як творіння Боже, як Божий дар.

Сімʼя – це мала Церква. І лакмусовим папірцем духовного стану наших сімей є наші діти.
Якщо нашим дітям буде добре в наших сім'ях, то ми перемогли світ, хоча б на цьому рівні.

І нехай приклад Пресвятої Богородиці та Йосипа Обручника нас надихатимуть у цьому відношенні усі наступні роки».

Протоієрей Олександр Пономаренко

Сьогоднішнє Євангеліє нагадує нам про Ірода, який наказав убити всіх немовлят у Віфлеємі, прагнучи знищити обіцяного пророками Царя. Сила зла одразу повстала проти Немовляти, але Йосип з Марією, застережені ангелом, втекли до Єгипту.

Ці події перегукуються з нашим часом. У нашій країні війна. Як і Ірод, агресор не зупиняється перед вбивством дітей.

Багато наших співвітчизників стали біженцями. Але Христос теж знав, що таке гіркота вигнання. Тому Він — наша підтримка й утіха.

І кожен, хто сьогодні допомагає біженцям, допомагає Самому Христу.

Як і тоді, Господь закликає нас відповідати на Його любов. Ми пам’ятаємо праведників, які чекали Месію, вірили Йому та діяли за Його словом. Їхній приклад нагадує: спасіння можливе лише тоді, коли людина відкривається Богу.

Віра, смирення та дія — ось шлях, яким кожен із нас може наблизитися до Небесного Царства.

Зворушлива сьогоднішня проповідь — уже на YouTube-каналі Іонинського монастиря. Дивіться та надихайтеся різдвяним духом цих святих днів🙏