«Зараз руки вже не опускаються, просто інколи боляче, що люди не хочуть над собою працювати».

Це мав бути текст під назвою «Що дратує православного психолога». Але в процесі розмови стало зрозуміло, що наших співрозмовників нічого не дратує😏

Вони з того покоління врівноваженої, впевненої у собі молоді, яке поважає свої особисті кордони та дає простір оточуючим.

Їм байдужа критика, вони знають собі ціну й усвідомлюють власні можливості. Не бояться змінювати кардинально життя — як своє, так і тих, хто відчуває таку потребу і звертається до них із таким запитом.

Знайомтеся, подружжя протоієрея Івана та матушки Іоанни Шемедюк з Кропивницького.

З ними можна говорити на будь-які теми — настільки вони багатогранні. Самі пережили кризу сімейних відносин і усвідомлюють, наскільки щасливий шлюб потребує взаємної праці. Дивлячись на їхню картинку люблячої сім’ї, клієнти приходять до них із запитом: «Я теж так хочу».

Ми віримо, що саме за такими людьми майбутнє України. Як вибудовують вони свій діалог зі світом і одне з одним, читайте сьогодні на Діалог.ТУТ.

Або одразу в Telegraph

10 років цьому подвигу.
10 років цілодобового самовідданого служіння сотень священників на війні, яку багато хто до 2022 року не помічав і впритул не бачив.

Три роки як саме цей священник, протоієрей Георгій Зарафутдінов, у війську на фронті.

Ми розповідали про нього в нас на проєкті: Відверта розповідь священника-солдата про припинення служби в храмі заради служби в ЗСУ

А нам і досі тичуть цим безликим «зрадники-колаборанти».

***
@hromadske_ua: Сьогодні ми хочемо поділитися історією, яка не залишає байдужим. Один із наших співрозмовників розповів, як вдалося пройти до Луганська, встановити контакт із ключовими людьми, і зрештою досягти звільнення полоненого. Луганськ справив змішані враження: місто, яке живе попри війну. Магазини працюють, люди ходять вулицями, але водночас не вистачає коштів, роботи, а в деяких місцях - руйнування. Ця операція стала можливою завдяки вірі, допомозі місцевих жителів і наполегливій праці. Кожен крок - це був результат довгих годин переговорів, часто в складних умовах. Цей випадок нагадує нам, наскільки важливо залишатися людяними навіть у найтяжчі часи. Дякуємо всім, хто допомагав, і всім, хто вірить у перемогу добра.
5 січня 2015

«Докладіть усіх зусиль, щоб причаститися на різдвяній службі. Недарма ж ми постили, недарма готувалися. По суті, піст — це підготовка саме до Причастя.

Не менш нерозумно весь день 6 січня голодувати "до першої зірки". Цей звичай прийшов, скоріш за все, з радянського періоду, коли святкування Різдва хоч і залишалося в народі, але було відірване від богослужбової традиції.

День напередодні Різдва краще присвятити не голодуванню, а пришестю до храму на урочисту різдвяну Вечірню, яка служиться вранці 6 січня».
***
Для тих, для кого Різдво — це про Христа, а не «про демарш і про традиції», залишимо ці прості поради-нагадування, як підготуватися до зустрічі з Богонемовлям і відчути тиху різдвяну радість.

Знову важка річниця.
11 років відтоді, як напередодні Різдва загинули у вогні діти наших друзів — протоієрея Василія і Ольги Романюк. Ми просимо молитов за цю дивовижну сім’ю і розказуємо їхню історію.
***
«…Коли пожежники опустили руки й сказали, що не можуть нічого зробити — вогонь такої сили, що розтоплений метал тече наче вода і потрібно чекати, аби догоріло, тоді підступили страх і відчай.

Я підняв голову, дивлюся в небо й раптом відчуваю, як іззовні огортає мене ненависть. Не всередині це відчуття було, а саме немов з усіх боків підступило — нелюдська така ненависть, серед людей такої не буває.

І начебто старий друг підходить зліва й лагідно так говорить: "Ну, що тепер робитимеш?"

Розгубився я, а ця ненависть далі до мене звертається:"Серце твоє вже наполовину мертве. Але в тебе ще дві доньки залишилися, отже друга половина серця в тебе ще жива. То що ти робитимеш? Далі будеш Бога любити й людям служити?"

Після цих слів я зрозумів, що відбувається: ворог спокушає мене…»
***
Протоієрей Василій Романюк — про те, як пережити немислиме й зберегти віру: Мої діти колядують на небесах

https://www.otrok.org/moi-diti-kolyadujut-na-nebesah/

Розуміємо, що це не святковий текст.

Рівно 15 років тому він був написаний. Нині автор, на прохання нашої редакції, просто переклав його українською. А отже, неможливо сказати, що стаття створювалася під сучасну політичну кон’юктуру.

Ми продовжуємо вважати, що це важливо — навчитися спокійно обговорювати ті питання, якими народ намагаються розділити. Проте якщо тема анафеми Івану Мазепі вас тригерить, краще не читайте.

Для тих же, хто хоче об’єктивно розібратися і в дискусіях спиратися на аргументи, а не емоції, стане в пригоді цей розлогий канонічний огляд.

Текст увесь на Діалог.ТУТ

Telegraph розділив його на дві частини.

Історія з «анафемою Мазепі» максимально ясно вчить нас, що Церква ніколи не повинна бути слухняною іграшкою в руках державної влади. Адже якщо світська влада почне використовувати її як один із «видів зброї» в політичній або воєнній боротьбі, Церква перестане бути сама собою, і розплата за це може розтягнутися на довгі роки.

Якщо вимоги влади на адресу Церкви відкрито суперечать віровченню і канонам, церковні сановники завжди – в будь-якій країні, в будь-який час, за будь-яких обставин – повинні мати мужність відповісти сановникам державним: «Ні, цього я не зроблю».
***
Це останній абзац із нашого сьогоднішнього тексту.
І найважливіший урок, на наш погляд, який можна винести з ситуації довкола накладення анафеми і нинішніх розмов про її зняття.

Якщо тема гетьмана Мазепи тригерить вас, краще не читайте.
Якщо є бажання розібратися, вам однозначно допоможе цей розлогий виклад.

Текст увесь на Діалог.ТУТ

Якщо Діалог у вас поки що не відкривається, читайте на Telegraph, який розділив статтю на дві частини.

Так звучить для нас Різдво🎄 цього року.
Тиха радість із сумом у глибині серця.

Господи, оберни сум на радість, даруй Україні Твій справжній, глибокий, непохитний мир🙏