І ще одну важливу дату ледь не прогавили🤔
Цими днями виповнилося рівно 5 років від дня переходу у Вічність старця Єфрема Аризонського.
«Для мене, ченця, який живе в миру, було важливим знайти той орієнтир, який, подібно до маяка, допомагав би не збитися з дороги. Не буду приховувати: живучи не в монастирі, не маючи належного духовного керівництва та ще й постійно потураючи своїм гріховним пристрастям, замість того щоб з ними боротися, ти дуже часто забуваєш про свої чернечі обітниці й про Того, Кому їх приносив.

Та якщо ми й забуваємо про Христа, Він не залишає нас ніколи й завжди простягає Свою руку.

Справжнім скарбом для мене стала книга «Моє життя зі старцем Йосифом», написана пріснопам’ятним отцем Єфремом. У ній він усьому світові розповів про визначного подвижника, суворого аскета й видатного молитвеника нашого часу — старця Йосифа Ісихаста.

Прочитавши її бодай раз, ти набираєшся рішучості змінити своє життя. А найголовніше — старець Йосип стає твоїм наставником і керівником, а старець Єфрем…

Не знаю, як це правильно сказати, але вже кілька років поспіль я живу з відчуттям, що особисто його знаю, хоча ніколи не доводилося з ним зустрічатися. Так, я усвідомлюю свою гріховність і убозтво перед величчю цих подвижників, однак вони для мене — справжнє диво та подарунок від Господа».
***
Так писав колись для ОтрокUA наш дорогий автор ігумен Афанасій (Бідний).
Подарунками прийнято ділитися.
Ділимося цим текстом сьогодні з вами.
Хай у цих зимових вечорах буде ще більше духовного світла🤗

Що коїться з євангельськими читаннями?

Все почалося в понеділок, 30 вересня цього року, коли замість рядових літургійних читань 15-ї седмиці після П'ятидесятниці в календарях з'явилися вказівки перестрибувати на три тижні вперед і починати читання 18-ї седмиці. Причому апостольські читання лишилися на своїх місцях, зміна торкнулася лише читань з Євангелія.

І коли ми вже трішки звикли до того, що Євангеліє на три тижні випереджає Апостол, завтра знаходимо вказівку перестрибнути ще далі і читати Євангеліє аж 30-ї неділі після П'ятдесятниці! А надворі ж лише 25-та! Добре, що хоч Апостол міцно тримається за календар і не дає нам остаточно загубитися серед зимових субот і неділь.

Що відбувається, куди скаржитися і як скоро це закінчиться - спробував пояснити у відео:
https://youtube.com/watch?v=00owjI2xMs8

P.S. цього року використання воздвиженської преступки виглядає особливо недоречним. Без неї ми тихо й мирно дійшли б до Неділі про митаря і фарисея, спокійно прочитавши усі читання нашого лекціонарію в призначені для них дні, і нам не знадобилася б ані воздвиженська преступка, ані хрещенська відступка. Натомість наші календарі восени зробили преступку на три тижні, тепер взимку доведеться робити ще й відступку, і при цьому читання 17-ї седмиці прочитаються лише як 32-ї (вони ж співпадають), а читання 15-ї та 16-ї седмиць так і залишаться непрочитаними!

Я не впевнений, що символізм, пов'язаний з Господськими святами (Пасха ⏭️ П'ятидесятниця⏭️ (Воздвиження)⏭️ Богоявлення) вартий таких непрактичних ускладнень річного кола читань, які ще й замість того, щоб сприяти виконанню цього кола, унеможливлюють його, призначаючи одні читання по кілька разів, а іншим взагалі не даючи прозвучати...

🛑Не молитва, а шоу… тепер у Трапезному храмі Києво - Печерської Лаври все, тільки не Богослужіння.

Зйомки кулінарного шоу у Трапезному храмі, які провів Євген Клопотенко, є болісним викликом для вірян та духовенства Української Православної Церкви. Храм — це місце, освячене для молитви, покаяння та духовного зростання, а не простір для гастрономічних експериментів чи розважальних заходів.

Така ситуація виглядає як зневага до релігійної традиції та святинь. Храми, навіть трапезні, мають глибоке духовне значення, яке не можна ігнорувати чи переосмислювати для світських потреб. Використання сакрального простору у такий спосіб сприймається як недбале ставлення до віри, що ображає почуття віруючих.

Для християн важливо, щоб святині залишалися місцями благоговіння та молитви, а їхнє сакральне призначення — недоторканим. Подібні дії ставлять під сумнів повагу до віри та її місця в житті суспільства.

Прекрасний переклад чудової пісні.
Майстерне виконання, затишне тепле відео.

Хай у всіх нас буде передріздвяний настрій з усвідомленням того, як Своїм Різдвом Господь перевернув хід історії і чого це Йому вартувало.

Чи знала, Діво, Ти?/Mary, Did You Know?

Голос єпископа римо-католика про кулінарне шоу в Трапезному храмі.
Від себе додамо, що найважче навіть не те, що храм обрано майданчиком для кулінарного шоу, а те, що одним українцям боляче, а інші українці з цього насміхаються.

Єпископ РКЦ Віталій Кривицький
Я позитивно ставлюся до кухні та креативності пана Євгена Клопотенка та неодноразово пригощав своїх закордонних гостей у «100 років…», проте у випадку його кулінарного шоу у Трапезному Храмі, це вже не про кухню, а про тотальну мішанину у розумінні сакрального і традиційного. Тому й народжуються в народі «сакральні страви» та «відродження культури» у храмах, призначених для іншого – для зустрічі з Богом у молитві.

Здається комунізм перестає бути пережитком минулого, а немов гідра, відроджує свої щупальця у нашому сьогоденні.

Щодо комунізму, це не афоризм. Відразу після жовтневого перевороту комісари намагалися перетворити храми у що завгодно, головне щоб спотворити його первісне призначення.

Так наприклад, ще досі, багато римсько-католицьких храмів, як у малих місцевостях, так й у обласних містах та навіть столиці, використовуються, як будинки культури, філармонії, органні зали, картинні галереї…. Нині ж нащадки тих комуністів, за відсутністю контраргументів, кажуть тільки: «законодавство у нас таке» або ж «а що тут поганого?».

Погане те, що ново-вишукані присмаки утворюються шляхом додавання «екзотичних компонентів» з того, що є насправді сакральним для іншого. Це вже далеко не культура, а її симулякр, оскільки йдеться не про «культивацію» - як збирання, а про спотворення вже існуючого. І найбільша проблема у тому, що, як марксисти 20-тих років минулого століття, так й 20-тих років теперішнього, цього не в стані зрозуміти. А може й добре розуміють…. Тому й створюють відповідне законодавство.

Ця ситуація потребує належної оцінки зі сторони Державна служба України з етнополітики та свободи совісті; для переосмислення та вибачення зі сторони пана Клопотенка та його команди, за виниклу помилку; а також для кожного з нас, щоб ми не культивували «Свято, яке наближається», з присмаком «вінегрету та Олів’є, в одну посуду», а затрималися на належному вшануванні «Бога з нами» (і Його одного), який вкрай потрібний тепер нашому народові. Як зрештою завжди.

Заради таких текстів, напевне, і створювався наш Діалог. Заради таких текстів ми готові терпіти подальші його блокування.

Ми готували цю розповідь з відчуттям дотику до таємниці Вічності, яка вже почалася тут, на землі, й невидимо існує поруч, навіть коли земний шлях переходить у Небо.

Відчуйте цю таємницю й ви.

Матушка Марія Запорожець та її розповідь про те, як це — бути дочкою священника в країні, де над віруючими глузують та знущаються; завидною нареченою для будь-якого семінариста і щасливою дружиною, яка понад усе любить прокидатися вранці, та... ось уже сім місяців вдовою, яка полюбила ніч.

Читайте неодмінно❤️‍🩹

Українською🇺🇦

російською
***
Для тих, у кого поки що не відкривається Діалог.ТУТ, дублюємо текст у Телеграм: https://telegra.ph/Matushka-Mariya-Zaporozhec--o-zhizni-hristianina-do-i-posle-smerti-12-15

«Ми добре розуміли, до чого ми йдемо, за що ми стоїмо».
Героїня нашої сьогоднішньої публікації, донька священника Марія Запорожець:

«За радянських часів діти священиків були — навіть не підберу слушного слова — як ізгої. Хоча ми намагалися поводитися добре, тому що будь-яка проблема, де щось траплялося, одразу вішали на дітей священиків. Але через те що ми завжди поводилися чемно, нас дуже поважали, і в нас усе складалося і в школі, і в суспільстві.

Треба сказати, що ми дуже старалися. Не могли собі дозволити якихось вольностей, не дай Боже, когось скривдити, образити. Наші діти зараз абсолютно вільно в цьому плані почуваються, можуть за себе постояти і, якщо потрібно, дати відсіч. Ми ж мали бути сірими мишками.

І при цьому в нас вирувало церковне життя. Вірян тоді було небагато, київські священицькі родини добре одна одну знали, постійно спілкувалися, ходили в гості. Організовували дуже добрі світлі свята, особливо різдвяні, великодні. Ми, діти, між собою дружили. Справжня велика церковна сім’я.

Ми намагалися підтримувати одне одного. Знали, що про нас говорять у суспільстві, і тому були одним цілим. Прагнули бути наче камінь, який неможливо розбити, бо поодинці нас легше вибити із соціуму. Ми добре розуміли до чого ми йдемо, за що ми стоїмо».

Трохи підзабувши, що доводилося долати віруючим людям навіть не пів століття, а 20-30 років тому, надолужуємо втрачене.

У Церкви були різні часи. І ми вистоїмо.

Наш сьогодні неймовірний текст. Не пропустіть.

Діагноз — «віруючий».
Нам з вами також зараз ставлять різні «діагнози».
Але в історії Церкви це було.
І пройшло.
То й ми потерпимо🤗

«Мого брата Євгена Запорожця призивали в армію з семінарії. Таким хлопцям "ставили діагноз" або вішали ярлик: "віруючий" і одразу призначали в стройбат, відправляли на найважчі роботи, та й дідівщину ніхто не відміняв.

Пам’ятаю, яка мама була щаслива, адже того року закінчилася війна в Афганістані, а отже, був шанс повернутися з армії живим!

Потім з’ясувалося, що прапорщик у його взводі теж віруючий, він одразу забрав мого брата водієм на хлібовозку. А згодом також прийняв сан.

Ось так одне одного й виручали».
***
І нам це по силах — виручати одне одного. І радувати.

Наш чудесний текст сьогодні — не пропустіть: https://dialogtut.online/matushka-mariya-zaporozhecz-pro-zhyttya-hrystyyanyna-do-i-pislya-smerti/

«Перейдете в правильну церкву і все у вас буде добре».
Та чи буде?🤔

«Те, що я виросла у священицькому середовищі, дуже допомагає мені зараз, коли наша Церква знову стала "немодною". Про себе можу сказати, що я точно знаю, що це мине. Зміниться мода, все знову буде інакше.

На жаль, зараз дуже багато наших друзів відпали у зв’язку з "немодною церквою". Дуже багато, правда.

І це теж може бути поштовхом до такого стану наших священиків, який сильно підриває здоров’я. Коли тебе залишають люди, які були твоїми соратниками, супутниками, але зараз вирішили "поставити духовне життя на паузу" (зараз на паузу поставимо, а потім, якщо що, знову "увімкнемося"?).

Людина вибирає своє становище в суспільстві або свою посаду. І мій батюшка теж переживав, бо реально багато хто перестав відповідати на дзвінки. "Вибачте, отче, але не зараз". Або: "Нас прослуховують". Або: "Мені зараз це не потрібно". Багато хто говорив відкритим текстом: "Перейдете в правильну церкву і все у вас буде добре".

Одним словом, є в суспільстві таке ставлення, і це дуже гнітить. Але ми знаємо, де правда, і прагнемо жити, наповнюючи себе іншими емоціями. Живемо духовним життям, спілкуємося у своїй церковній громаді з тими, хто залишився в Києві. Підтримуємо одне одного. Намагаємося, щоб ніхто не впав у зневіру і собі не даємо провалитися. Допомагаємо нашій країні. Дуже багато жертвуємо на фронт. Дбаємо про ближніх — людей, які залишилися без уваги і нікому не потрібні».
***
Як-то жартують, навіть якщо вас з’їли, у вас все одно є два виходи😏

Тож, чи варто засмучуватися нам, які мали б бути готові до будь-яких поневірянь та непорозумінь, адже нам якраз їх у Євангелії й обіцяли.

Раптом пропустили новий текст від Діалогу, обов’язково подивіться його: Матушка Мария Запорожец — о жизни христианина до и после смерти

Хай взаємна підтримка зігріває й береже єдність між нами.

Мирного і затишного вечора🤗❤️‍🩹❤️

Псальма про святу великомученицю Варвару.

А ви любите цей різновид духовних пісень?☺️

Как оказалось, потерять свободу очень легко, достаточно быть просто верующим своей Церкви, которому не безразлично ее судьба.
А вот возвращать свободу, приходится тяжелыми усилиями.

Благодарю Всех за молитвы и поддержку. Благодарю своих адвокатов, которые в наше время стали настоящими апологетами Церкви!

С арестом отца Сергия, с несправедливыми обвинениями, выдвинутыми против него и других церковных журналистов 9 месяцев назад, для церковных СМИ началась совершенно новая епоха.

До этого нам казалось, что стоит только как следует всё объяснить, и нас услышат, конечно же, правильно поймут и обязательно попробуют исправить ситуацию.

12 марта 2024 года стало очень даже понятно, что больше нас не то что слушать не будут, но и слово сказать не дадут. И блокировка Диалог.ТУТ 12 сентября (какая-то дата прям сакральная, 12-е число) это дважды за осень подтвердила.

Мы рады, что сейчас все арестованные тогда уже на свободе. Хоть и под залог чудовищных сумм.

Благодарим святую великомученицу Варвару за эти добрые сегодняшние новости про отца Сергия.

Молимся, чтобы и прочие несправедливые обвинения и блокировки сайтов были сняты. Иначе происходит дискредитация самого понятия правосудия в и без того страдающей стране.

Ще один день минув, відійшов, пройшов. Обміну і поверненню він не підлягає, як і день що був перед ним і всі раніші дні. Завтра день пам'яті свт. Миколая. Прошу вас всіх! Ні наказую!!!Подаруйте подаруночки своїм діткам, або батькам, або рідним. Справа не в подарункові а в теплі. Я нажаль не зможу цієї ночі покласти під подушку своїм дітям подарунки. Ще одна скорбота. Вона невелика, вона незначна наче навіть, але вона дуже скорботна ця скорбота. Скоро три місяці як я не бачив свою сім'ю. Хтось скаже он люди там поряд з тобою роками не бачать і нічого. Ви точно впевнені що нічого? Любіть своїх діток, скажіть лишній раз дружині чи чоловіку що вона або він тобі дорога, або дорогий. Бо зла людська воля з подачі диявола в один день візьме і розкидає вас кого куди заманеться.
Отже! Не забудьте покласти діткам подарунок під подушку

Подарунок Миколаївському костелу на день святого Миколая від «освободітєлєй».

Господи миру, просимо Тебе про мир нашій землі й посоромленні ворога й не відступимо від Тебе у наших проханнях😩

За Усіка (вже не) обідно🥊🏆🎇
UPD.Ми не фанати боксу. І жодного разу не дивилися жодного боксерського бою.
Але ми бачили Усіка на світлинах на богослужінні поруч із Блаженнішим. Навіть після того, як УПЦ офіційно було оголошено немодною Церквою.

В один день сьогодні в телеграм-каналах виходять дві новини.
Що митрополит Лука назвав боксера Усіка трусливим християнином.
І що під час наступного бою Усікові офіційно заборонено цілувати Розп’яття. (Хтось із глядачів припустив, що в Розп’ятті може бути допінг, а отже, треба відлучити спортсмена від цього джерела.)

Ми з вами знаємо, друзі, який «допінг» у Розп’ятті. Самі його щоразу отримуємо, коли до ніг Христових припадаємо.

Але дивно, як проти віруючого спортсмена виступають і свої, і чужі.
Це саме те, що, знову ж таки, багато хто з нас відчув на собі. Коли всім навкруги «все з тобою ясно» і кожен, навіть той, кого ти вважав своїм, безжально видає в ефір своє непоколєбіме мнєніє.

Ми скажемо, що так, як «захищають» Церкву деякі, краще б уже взагалі не захищали.

А боксеру Усіку, в якого сьогодні бій, бажаємо Божого зміцнення, кріпості, сил, витримки, віри.
Помолимося за нього. Бо, здається, саме так мають взаємодіяти нормальні християни між собою.

«У спілкуванні з Богом уникайте формалізму»

«Здавалося б, формально дев’ятеро, які на той час уже перебували на шляху до Єрусалима, повністю праві, адже Христос Сам відправив їх до священиків, і вони йшли дякувати Богові в Єрусалимському храмі.

Іноплемінник же, якому не потрібно було за законом нікому показуватися, бо він не був юдеєм, повернувся прославити Бога.

Так часто буває і в нашому житті. Отримавши благодіяння від Господа, ми робимо якісь формальні речі, те, що потрібно обов’язково — дякуємо тим, хто нам допоміг, радіємо. Проте забуваємо подякувати нашому Творцеві».
***
Різдвяний піст уже більш ніж наполовину пройдено, і тим цінніше провести час, що залишився до Різдва, з максимальною користю.

Уроки сьогоднішнього Євангельського читання — у короткому слові головного редактора «Отрок UA» архієпископа Іони.

Усик что ты делаешь?

У такі ж похмурі грудневі дні вийшов колись, 2016 року, номер «ОтрокUA», присвячений цій важкій і складній темі. На обкладинку випуску про самогубства ми помістили тоді слова «Будемо жити!».

(Навіть зараз трохи ніяково за всі ті проблеми, які здавалися нездоланними. Але хто міг подумати, що готує для нас майбутнє😒)

Навздогін до дня ангела нашого отця Іоасафа хочемо пригадати саме цей його текст.

Коли війна намагається відібрати все — минуле, теперішнє й майбутнє, — хай іще раз нагадає нам, за що триматися, той, хто в молодості дуже добре зрозумів ціну життя.

«Уряд відніс релігійні організації до стратегічно важливих і передбачив можливість бронювання священнослужителів. Декілька коротких коментарів:

1. З погляду міжнародних стандартів у держави немає обов'язку звільняти осіб із духовним статусом (священнослужителів) від військового обов'язку. Набуття духовного статусу не означає, що у особи з'являється право не бути мобілізованим.

2. Священники, як і всі інші громадяни, можуть апелювати до свого права на альтернативну службу з мотивів совісті. Цей аргумент є вагомим, особливо для тих священників, що належать до релігійних організацій, чия доктрина прямо забороняє виконувати військовий обов'язок (Свідки Єгови, деякі протестанти тощо).
Водночас, у випадку України цей аргумент не працює, адже законодавство та його тлумачення судами не визнає право на альтернативну службу під час воєнного стану. Плюс священники претендують не на альтернативну службу, а саме на звільнення від мобілізації без направлення на альтенативну службу.

3. Ця постанова, вочевидь, є одним із пояснень аж надто активної підримки з боку Всеукраїнської ради церков (і передусім з боку релігійних меншин) закону "про заборону УПЦ". Можна припустити, що рішення уряду, що дозволить бронювати священників, обговорювалось в контексті такої підтримки.

4. Уряд, здається, потрапить у політично складну ситуацію з цією постановою. Якщо вона охоплюватиме священників Української православної церкви, яка історично і канонічно пов'язана із Московським патріархатом, то уряд наражатиметься на внутрішню критику. Крім того, священники УПЦ не можуть бути капеланами, тому їх бронювання виглядає, принаймні, непослідовним.
Якщо ж постанова на них не поширюватиметься (а деякі священники УПЦ були мобілізовані, що робить їх бронювання вже неможливим), то це викликатиме критику з боку міжнародних організацій та донорів.

5. Питання бронювання посилюватиме вплив держави на релігію, і зокрема, вплив ДЕСС, яке вповноважене визначати посади, перебування на яких звільнятиме від мобілізації. З огляну на безкінечну кількість варіантів духовних статусів в різних організаціях, ДЕСС зможе, принаймні частково, робити це в ручному режимі.
Цікаво також буде подивитись на динаміку. Чи збільшиться за рік кількість студентів релігійних навчальних закладів, що відкриватиме шлях до отримання духовного статусу? Чи збільшиться кількість священнослужителів?

6. Офіс президента й особисто президент Зеленський все більше втягується у внутрішньо релігійні відносини, конкуренцію, конфлікти і чвари. Від "духовної незалежності" до "переходу до моделі коопераційних відносин" до надання священнослужителям права не підлягати мобілізації.
За відсутності в ОП, здається, будь-якої незалежної експертизи у релігійних справах, це невідворотно призводитиме до спрощених рішень з невизначеним, але довготривалим ефектом».

Релігійний експерт Дмитро Вовк

Нашій Церкві прилітає з усіх боків.
І в інформаційному полі трохи, і ще більш у повітряному просторі від російських снарядів.

«Нині в Катерининському соборі Херсона залишилися тільки настоятель та протодиякон…»

А ми знаємо того протодиякона. Це священнослужитель, якого катували росіяни за його проукраїнську позицію. І навіть вийшовши з підвалу, він не поїхав з окупованої, а нині обстрілюваної Херсонщини.

Андрій Коваль — це той самий герой нашої публікації, який потрапив у Звіт Держдепартаменту США з порушення росіянами прав людини.

Дублюємо текст тут: «Что, уже не до шуточек тебе?» Як катують росіяни — свідчення диякона з Херсона
***
І ділимося проханням про допомогу собору:

«Колись, до повномасштабної війни, громада Катерининського собору міста Херсон була однією з найпотужніших в місті. І справа не тільки в історичній будівлі XVIII століття, що приваблювала херсонців та гостей обласного центру.

Трудами настоятеля собору протоієрея Петра Коваля окрім прекрасного богослужіння велася просвітницька робота двох недільних шкіл, видавалася парафіяльна газета, організовувалися благодійні обіди для нужденних, а сім соборних священників щотижня несли Слово Боже в капличках при лікарнях, в’язницях, вищих навчальних закладах...

Нині в Катерининському соборі лишилися тільки настоятель та протодиякон, але вони щоденно моляться за Херсон і херсонців, за наше військо, волонтерів та мирних мешканців.

20 грудня російські окупанти здійснили масований обстріл міста. Постраждало багато людських помешкань, адміністративних будівель, лікарня онкоцентру. Собор, що знаходиться на вулиці Перекопський, також зазнав ушкоджень: пробито купол, світловий барабан, зруйновано дах.

Колись, до повномасштабної війни, громада вирішила б питання ремонту за декілька днів. Але зараз вся надія тільки на тих, хто читає цей пост. Аби вберегти історичну будівлю від руйнування та повернути можливість людям і далі молитися, я звертаюсь про допомогу.

4441 1144 0087 7294
Петро Коваль
Да благословить вас всіх Господь!»

Facebook-сторінка протоієрея Георгія Гуляєва