Nothing personal. Просто статистика.
Але залишимо її тут, щоб тримати перед очима.

🎇У тому, щоб святкувати Різдво 7 січня, є безперечний плюс.
Бо для когось це свято вже позаду, і Святки ось-ось поступляться місцем гучному святкуванню Нового року. А для нас усе попереду.
І навіть після 7 січня аж до 19-го, ми вітатимемо одне одного радісним «Христос народився! Славімо Його».

Тож, іще 10 днів.
На цій на «фінішній прямій», передостанньої неділі перед Різдвом, звершується пам’ять Праотців — тих святих, які сподівалися побачити втіленого Бога, але за земного життя не дочекалися. А також читається за літургією Євангельська притча про званих на вечерю.

🥳Наш сьогоднішній іменинник, головний редактор «ОтрокUA» архієпископ Іона (Черепанов), теж запрошує — на трапезу, яку Небесний Господар уже приготував у кожному храмі і чекає на кожного з нас як на дорогого гостя⤵⤵⤵

Ми теж покликані на звану вечерю

Вітаємо владику з Днем народження, дякуємо йому за стійкість і невідступність у молитвах, за турботу й любов до своєї справи і до всіх тих, кому пощастило перетнутися з ним на життєвому шляху.

Многая і благая літа! Помоліться, будь ласка, за нас🙏

Цей текст надіслав наш друг і давній улюблений автор, журналіст, який нині воює в ЗСУ.
Прочитали — не повірили. Запитали в нього. Так, усе так і є.

Справжня передноворічна історія.

З нами трапляються дива. А інколи ти ніби потрапляєш за невидиму завісу й опиняєшся буквально у просторі див.
Проте один хибний крок — і завіса закривається.

Напевне, кожен із нас, якщо намагався жити по-християнськи, побував уже і на тій, і на тій стороні.

Прочитайте й помоліться за Олександра, будь ласка.

Узагалі за всіх наших воїнів помоліться, друзі🙏

Стаття на dialogtut.online

I на Telegraph, якщо у вас сайт Діалогу поки що не відкривається: https://telegra.ph/Krasiva-zelena-kofta-12-29

Ми рідко ставимо такі публікації. Але після вчорашнього тексту не можемо пройти повз цю історію.

Диво так диво. Хай ми репостнемо, і воно станеться.
***
Допоможіть Всесвіту допомогти мені

Колись, 10 років тому, видання Forbes Woman написало про мою мрію, і вона здійснилася. Мало того, знайшлися люди, які допомогли мені виїхати до Києва з війни й усі ці роки підтримували мене.

Тепер багато що змінилося. Але сьогодні настає не тільки Новий рік життя, а й новий рік моєї хвороби. Я увійду в нього без страху, але тільки попрошу у Всесвіту дива.

Я дуже хочу, щоб Всесвіт мені допомагав і допоміг, тому що в юності я стала глибоким інвалідом, хворію 24 роки, майже всі роки проводжу лежачи.

Я люблю життя й хочу жити, розвиватися. Я впала і піднялася, я не зламалася, я піднімаюся щоразу, коли падаю.

Я добра, я створюю красиві квіти. Я навчилася жити лежачи на животі й творити красу, яка подобається людям. Тому що я поїхала з дому, який любила, бо там почалася війна, і знайшла сили і сенс жити далі в чужому місті. Ось уже 10 років в орендованому житлі.

І коли в мене немає сил жити далі, я радію квітам, які можу робити.

А ще в мене є мама, яка завжди поруч.

У чому саме має допомогти мені Всесвіт? Щоб здійснилися мої мрії, плани та цілі.

Перша моя мрія — щоб загоїлася нарешті рана на спині й більше не відкривалася. Щоб я могла сидіти та бути більш самостійною.

Я хочу знайти людей, які б регулярно допомагали мені фінансово на лікування. Мені дуже потрібна робота, я вмію робити красиві речі. Я хочу піти на курси письменницької майстерності, навчитися писати, щоб нарешті написати свою книжку і розвивати красивими історіями свій блог.

Мені потрібна допомога у створенні своєї персональної виставки картин, листівок, квітів, щоб прийшли на неї меценати, купили мої роботи й таким чином подарували мені фінанси на власне житло для мене та моєї мами. Це для мене важливо.

А взагалі, я б зараз поїхала на море, днів на десять, на лазурне узбережжя, де тепло, красиво та спокійно😏

***
Допоможіть Всесвітові допомогти мені. У нього немає інших рук, окрім ваших.

Картка Приватбанку: 4149629318291226
Донцова Наталія

А якщо у вас є більш серйозні пропозиції ☺️ пишіть мені в особисті повідомлення. Адже дива тільки так і відбуваються😇

***
P.S. Саме ми були авторами тієї доленосної публікації про Наталку на Forbes Woman, яка тоді перевернула її життя.

Така вже склалася традиція — раз на 10 років просити для неї чуда.

Фото з тих часів, коли вона могла сидіти. Уже три роки через рану, що не загоюється, має можливість тільки лежати на животі.

🎇З новим роком, дорогі друзі!
Замість привітань і побажань хочеться тільки тиші й мовчання.
Але який же новий рік без побажань і привітань😊

Тому. Хочемо поділитися цим постом однієї з нещодавніх героїнь Діалогу, матушки Марії Запорожець. Тут стільки сказано, що й додати нічого.
***
«Дякую, дорогі мої друзі, що були поруч у цей непростий час.
Цей рік назавжди розділив моє життя на «до» і «після».
Він забрав у мене найдорожче — того, хто був моєю ОПОРОЮ, ЛЮБОВʼЮ І ДРУГОМ.

Але разом із болем прийшла ВІРА.
Віра в те, що кохані не зникають. Вони залишаються поруч – невидимі, але такі відчутні серцем.

Я навчилася чути ЙОГО в тиші, відчувати в променях сонця, у запаху ранкової кави, яку він так часто мені варив, у кожному подиху вітру. Я бачу Його погляд в очах і усмішках наших дітей. А в найважчі моменти відчуваю Його руку на своєму плечі.

А ще прийшла віра в людей.

Віра стала моєю підтримкою, коли сил не залишалося жити далі.
Коли здається, що світ став порожнім і сірим, раптом з’являються ті, хто здатен розділити твій біль, підставити плече, підтримати словом або просто бути поруч у тиші.

Я почала помічати такі речі, які раніше здавалися буденними — теплий погляд, несподіване «Як ти?», міцні обійми друзів… Навіть від незнайомців відчувалася щира доброта.

Цей рік навчив мене не боятися просити про допомогу і бути відкритою до підтримки. А ще багато віддавати тим, кому ще тяжче.
Він показав, що навіть у найтемніші часи є світло – і часто це світло в людях навколо.

Я вчуся жити далі, дякуючи за те, що у нас було, не забуваючи, не заперечуючи болю, але дозволяючи йому стати пам’яттю, яка гріє, а не обпікає.
І з цією пам’яттю я йду вперед – з вірою, що ЛЮБОВ сильніша за будь-яку відстань.

Нехай Новий рік принесе більше світла і тепла в наші серця. А наші Ангели будуть нашими крилами)

Нехай БОГ благословить кожного з вас за вашу доброту та щирість.
Обійміть своїх близьких.
Скажіть їм, як сильно ви їх любите.
Адже найцінніші моменти — це зараз.
P.S. Наш перший Новий рік разом 25 років назад.
Ми ще продовжуємо історію нашого життя, незважаючи на те, що у різних світах».
***
Поки ми всі в цьому світі, давайте бути одне одному підтримкою.
З Новим роком!

Ми хотіли поділитися цим відео після Різдва, але згадали, що після 7 січня вже не буде кому нагадувати, що колядка — це про духовність, а не про епатаж. Православні християни й так не танцюють під колядки😏

Але цілком поділяємо думки матушки Валентини Ілліної та погоджуємося, що нам не має бути соромно за те, в яку епоху ми народилися чи коли святкуємо Різдво.

Навпаки. Завзяття, з яким у нашому суспільстві знищують традиції, нав’язуючи замість них казна що, викликає велике бажання жодним чином у цьому всьому участі не брати.
***
«Нам намагаються навіяти сором за те, що ми якісь не такі. Сором за те, що ми святкуєм Різдво 7-го, а не 25-го. Сором за наше радянське минуле, хоча це лише частина історії, в якій ми народилися.

Але і сучасним телевізійникам, і тим, хто тепер наввипередки у соціальних мережах закидає різнопланову інформацію, не соромно кривлятися та еротично танцювати під колядки. Не соромно робити дійства у храмі і тим самим знищувати духовні традиції нашого народу.

Минулоріч еротично виконувала колядку Тіна Кароль, розвалившись у кріслі. А цьогоріч співачка Кола пішла ще далі й виконала колядку у супроводі танцювального колективу, перетворивши на абсолютно танцювальний номер.

Колядка з давніх-давен і донині – це не про шоу і не про епатаж. Це пісня з духовним змістом, яка несе благу вість, звіщаючи про народження Христа. Колядка завжди розповідає нам про біблійний момент народження Сина Божого.

Колядка – це духовний спадок нашого українського народу. Це духовний спадок християнства. І ось такі от кривляння і танці під коляду – це є неприпустимим.

Нам не має бути соромно за епоху, в якій ми народилися, бо ми її не обирали. Не соромно нам має бути за те, що ми святкуємо Різдво 7 січня, бо це наша споконвічна традиція, так святкували наші предки.

Нам має бути соромно через те, що суспільство на шаленій швидкості і стрімголов кодиться у прірву, ламаючи будь-які культурні рамки, знищуючи традиції, духовність і християнську мораль».