Храм преподобного Стилиана. Кипр. Фото прислали близкие люди несколько лет назад
#стилиан
#стилиан
НА ИСЦЕЛЕНИЕ СКОРЧЕННОЙ
В одной из синагог учил Господь в субботу
Там женщина была, что прямо стать охотна
Но восемнадцать лет была больна
И выпрямиться не могла...
И вот в лице Христа внезапно радость обрела
Призвал её к Себе Господь и руки возложил
И просто так здоровье подарил
Поступок этот неких возмутил:
«Как так? Господь в субботу исцелил!?»
Христос негодованья жар гасил:
«Скота бы ты в субботу не поил?
Не лучше ли животных Авраама дочь
Страдавшая, которой захотел помочь? »
Когда Иисус все это говорил,
Противным совесть явно устыдил!
Народ же славу Богу возносил...
****
Ты распрями мои пути...
И в жизнь мою, Христе, войди!
Души недуги исцели!
Оков греха освободи
И взоры к Небу обрати!
©протоиерей Димитрий Гарчук
12.12.2020
#евангелия_строки
В одной из синагог учил Господь в субботу
Там женщина была, что прямо стать охотна
Но восемнадцать лет была больна
И выпрямиться не могла...
И вот в лице Христа внезапно радость обрела
Призвал её к Себе Господь и руки возложил
И просто так здоровье подарил
Поступок этот неких возмутил:
«Как так? Господь в субботу исцелил!?»
Христос негодованья жар гасил:
«Скота бы ты в субботу не поил?
Не лучше ли животных Авраама дочь
Страдавшая, которой захотел помочь? »
Когда Иисус все это говорил,
Противным совесть явно устыдил!
Народ же славу Богу возносил...
****
Ты распрями мои пути...
И в жизнь мою, Христе, войди!
Души недуги исцели!
Оков греха освободи
И взоры к Небу обрати!
©протоиерей Димитрий Гарчук
12.12.2020
#евангелия_строки
Forwarded from Діалог.ТУТ
Допоки готується наступний текст (неймовірно яскравий🫣) для Діалога, хочемо поділитися цим свідченням одного священника, якого ми вважаємо одним із несвятих святих нашого часу.
Саме він колись прийшов до нас тоді ще в редакцію православного журналу для молоді ОтрокUA й розповів, що в його маленькому храмі зафіксовано вже 57 (!) випадків народження діток по молитвах до преподобного Стиліана Пафлагонського.
Ми тоді навіть імені такого не чули.
Учора був день пам’яті преподобного Стиліана (ледь не прогавили). Тому обов’язково ділимося цією історією: https://www.otrok.org/nebesnij-gromadyanin/
І не здивуємося, якщо в цього священника чудес за молитвами до святих і Богородиці вже набагато більше.
Протоієрей Димитрій Гарчук, отче, якщо ви нас читаєте, прийміть щиру подяку за все, що ви для людей робили і робите🙏
***
До речі, а ви знаєте, чому преподобний Стиліан завжди на іконах зображується з немовлятком на руках?
Саме він колись прийшов до нас тоді ще в редакцію православного журналу для молоді ОтрокUA й розповів, що в його маленькому храмі зафіксовано вже 57 (!) випадків народження діток по молитвах до преподобного Стиліана Пафлагонського.
Ми тоді навіть імені такого не чули.
Учора був день пам’яті преподобного Стиліана (ледь не прогавили). Тому обов’язково ділимося цією історією: https://www.otrok.org/nebesnij-gromadyanin/
І не здивуємося, якщо в цього священника чудес за молитвами до святих і Богородиці вже набагато більше.
Протоієрей Димитрій Гарчук, отче, якщо ви нас читаєте, прийміть щиру подяку за все, що ви для людей робили і робите🙏
***
До речі, а ви знаєте, чому преподобний Стиліан завжди на іконах зображується з немовлятком на руках?
Цікава історія про ніс «Давида» Мікеланджело
Давид - мармурова скульптура, створена Мікеланджело Буонарроті в період з 1501 по 1504 рік.
Коли у 1504 році великий скульптор завершив роботу над цим шедевром, на урочистій церемонії зібралися високопосадовці Флорентійської республіки, щоб помилуватися витвором мистецтва, висота якого перевищувала чотири метри. Серед присутніх був П'єр Содеріні – відомий покровитель мистецтв.
Бажаючи, мабуть, продемонструвати свою компетентність, Содеріні зауважив Мікеланджело, що, хоча «Давид» чудовий, ніс статуї здається йому непропорційним. Він запропонував трохи зменшити його, щоб покращити художній вигляд скульптури.
Мікеланджело, який вирізнявся гордістю і чутливістю, зумів стриматися і не показав свого роздратування, щоб уникнути конфлікту. Натомість він вирішив вчинити хитро. Погодившись із зауваженням, він зібрав мармуровий пил та дрібні уламки, що залишилися від роботи. Потім, узявши молоток і зубило, піднявся сходами до обличчя статуї. Вдаючи, що обробляє ніс, він непомітно струшував пил і крихти, створюючи ілюзію коригування.
Присутні, побачивши падаюче сміття, повірили, що ніс був змінений. Содеріні, цілком задоволений результатом, проголосив статую бездоганною.
Сьогодні Давид, символ Флоренції, продовжує захоплювати мільйони глядачів по всьому світу. Ця історія — лише один із прикладів генія Мікеланджело, який завжди перевершував очікування, і навряд чи потребував порад....
Давид - мармурова скульптура, створена Мікеланджело Буонарроті в період з 1501 по 1504 рік.
Коли у 1504 році великий скульптор завершив роботу над цим шедевром, на урочистій церемонії зібралися високопосадовці Флорентійської республіки, щоб помилуватися витвором мистецтва, висота якого перевищувала чотири метри. Серед присутніх був П'єр Содеріні – відомий покровитель мистецтв.
Бажаючи, мабуть, продемонструвати свою компетентність, Содеріні зауважив Мікеланджело, що, хоча «Давид» чудовий, ніс статуї здається йому непропорційним. Він запропонував трохи зменшити його, щоб покращити художній вигляд скульптури.
Мікеланджело, який вирізнявся гордістю і чутливістю, зумів стриматися і не показав свого роздратування, щоб уникнути конфлікту. Натомість він вирішив вчинити хитро. Погодившись із зауваженням, він зібрав мармуровий пил та дрібні уламки, що залишилися від роботи. Потім, узявши молоток і зубило, піднявся сходами до обличчя статуї. Вдаючи, що обробляє ніс, він непомітно струшував пил і крихти, створюючи ілюзію коригування.
Присутні, побачивши падаюче сміття, повірили, що ніс був змінений. Содеріні, цілком задоволений результатом, проголосив статую бездоганною.
Сьогодні Давид, символ Флоренції, продовжує захоплювати мільйони глядачів по всьому світу. Ця історія — лише один із прикладів генія Мікеланджело, який завжди перевершував очікування, і навряд чи потребував порад....
ОТКУДА ВЗЯЛОСЬ СЛОВО «ПРИВЕТ»?
«Привет!» — почему люди так говорят друг другу при встрече? Если приветствие «здравствуйте» означает пожелание здравия, т. е. здоровья, то как же возникло слово «привет» и какое оно имеет отношение к фразе «витать в облаках»?
Дело в том, что «привет», как и слово «приветствие», происходит от церковнославянского «вита́ти» («превита́ти»), которое переводится как «ночевать (у кого-то)» или же — «укрываться», «иметь пристанище».
Сравните: «И уклони́шася та́мо вни́ти превита́ти в Гавао́не, и внидо́ша и седо́ша на сто́гнах гра́да: и не бе муж вводя́й их в дом превита́ти»; «Подо́бно есть Ца́рствие Небе́сное зе́рну гору́шичну, е́же …, егда́ же возрасте́т, … быва́ет дре́во, я́ко приити́ пти́цам небе́сным и вита́ти на ве́твех его́».
Перевод первого примера: «И повернули они туда, чтобы пойти ночевать в Гиве. И пришёл он и сел на улице в городе; но никто не приглашал их в дом для ночлега» (Суд. 19:15). А вот — второго: «Царство Небесное подобно зерну горчичному, которое …, когда вырастет, … становится деревом, так что прилетают птицы небесные и укрываются в ветвях его» (Мф. 13:32).
Можно вспомнить и слово «привечать», то есть «приязненно принимать (кого-то)», «приветствовать», и, конечно, «вiтати», «вiтатися». А ещё — «витать в облаках» и «витать в воздухе», изначально «витать» здесь значило не «парить», а «находиться», «пребывать».
***
А как же тогда по-церковнославянски «приветствовать»? «Целова́ти». Вот пример: «Воста́вши же Мариа́м во дни ты́я, и́де в го́рняя со тща́нием, во град Иу́дов: и вни́де в дом Заха́риин, и целова́ Елисаве́т». Перевод: «Встав же Мария во дни сии, с поспешностью пошла в нагорную страну, в город Иудин, и вошла в дом Захарии, и приветствовала Елисавету» (Лк. 1:39–40).
#церковнославянский_язык
«Привет!» — почему люди так говорят друг другу при встрече? Если приветствие «здравствуйте» означает пожелание здравия, т. е. здоровья, то как же возникло слово «привет» и какое оно имеет отношение к фразе «витать в облаках»?
Дело в том, что «привет», как и слово «приветствие», происходит от церковнославянского «вита́ти» («превита́ти»), которое переводится как «ночевать (у кого-то)» или же — «укрываться», «иметь пристанище».
Сравните: «И уклони́шася та́мо вни́ти превита́ти в Гавао́не, и внидо́ша и седо́ша на сто́гнах гра́да: и не бе муж вводя́й их в дом превита́ти»; «Подо́бно есть Ца́рствие Небе́сное зе́рну гору́шичну, е́же …, егда́ же возрасте́т, … быва́ет дре́во, я́ко приити́ пти́цам небе́сным и вита́ти на ве́твех его́».
Перевод первого примера: «И повернули они туда, чтобы пойти ночевать в Гиве. И пришёл он и сел на улице в городе; но никто не приглашал их в дом для ночлега» (Суд. 19:15). А вот — второго: «Царство Небесное подобно зерну горчичному, которое …, когда вырастет, … становится деревом, так что прилетают птицы небесные и укрываются в ветвях его» (Мф. 13:32).
Можно вспомнить и слово «привечать», то есть «приязненно принимать (кого-то)», «приветствовать», и, конечно, «вiтати», «вiтатися». А ещё — «витать в облаках» и «витать в воздухе», изначально «витать» здесь значило не «парить», а «находиться», «пребывать».
***
А как же тогда по-церковнославянски «приветствовать»? «Целова́ти». Вот пример: «Воста́вши же Мариа́м во дни ты́я, и́де в го́рняя со тща́нием, во град Иу́дов: и вни́де в дом Заха́риин, и целова́ Елисаве́т». Перевод: «Встав же Мария во дни сии, с поспешностью пошла в нагорную страну, в город Иудин, и вошла в дом Захарии, и приветствовала Елисавету» (Лк. 1:39–40).
#церковнославянский_язык
Forwarded from Рівне. Голос Церкви
🛑Не молитва, а шоу… тепер у Трапезному храмі Києво - Печерської Лаври все, тільки не Богослужіння.
Зйомки кулінарного шоу у Трапезному храмі, які провів Євген Клопотенко, є болісним викликом для вірян та духовенства Української Православної Церкви. Храм — це місце, освячене для молитви, покаяння та духовного зростання, а не простір для гастрономічних експериментів чи розважальних заходів.
Така ситуація виглядає як зневага до релігійної традиції та святинь. Храми, навіть трапезні, мають глибоке духовне значення, яке не можна ігнорувати чи переосмислювати для світських потреб. Використання сакрального простору у такий спосіб сприймається як недбале ставлення до віри, що ображає почуття віруючих.
Для християн важливо, щоб святині залишалися місцями благоговіння та молитви, а їхнє сакральне призначення — недоторканим. Подібні дії ставлять під сумнів повагу до віри та її місця в житті суспільства.
Зйомки кулінарного шоу у Трапезному храмі, які провів Євген Клопотенко, є болісним викликом для вірян та духовенства Української Православної Церкви. Храм — це місце, освячене для молитви, покаяння та духовного зростання, а не простір для гастрономічних експериментів чи розважальних заходів.
Така ситуація виглядає як зневага до релігійної традиції та святинь. Храми, навіть трапезні, мають глибоке духовне значення, яке не можна ігнорувати чи переосмислювати для світських потреб. Використання сакрального простору у такий спосіб сприймається як недбале ставлення до віри, що ображає почуття віруючих.
Для християн важливо, щоб святині залишалися місцями благоговіння та молитви, а їхнє сакральне призначення — недоторканим. Подібні дії ставлять під сумнів повагу до віри та її місця в житті суспільства.
Мало того, що в багатьох дитячих садках України над маленькими громадянами знущаються стравами з меню Хлопотенка, які діти їсти гидують!!!
Цьому колоритному персонажу закортіло здійснити свою мрію, зробивши собі кухню в місці, яке асоціюється з молитовним життям таких самих громадян України. Чи не таких!?..
Профанація святині і відверте знущання над релігійними почуттями вірних УПЦ.
Слів вже давно немає…
Цьому колоритному персонажу закортіло здійснити свою мрію, зробивши собі кухню в місці, яке асоціюється з молитовним життям таких самих громадян України. Чи не таких!?..
Профанація святині і відверте знущання над релігійними почуттями вірних УПЦ.
Слів вже давно немає…
Икона Божьей Матери Геронтисса (память 15 декабря) – очень известная святыня Афона. Это свое название (в пер. «Старица» или «Настоятельница») она получила после чуда. Игумен монастыря, человек преклонного возраста, чувствуя скорое приближение смерти, попросил священника поторопиться с Литургией, чтобы успеть причаститься перед смертью. Но священник и не думал торопиться. Тогда Богоматерь повелела священнику идти и немедленно исполнить просьбу игумена. На иконе Богоматерь изображена стоящей с протянутыми в молитве руками, а у Ее ног стоит переполненный кувшин елея. Изображения кувшина изначально не было. Появилось оно не просто так. В XVII веке в монастыре Пантократор случился сильный голод. Некоторые, не выдержав, стали покидать обитель. Игумен убеждал всех усердно молиться и просить о помощи Божью Матерь. И однажды утром там, где прежде был пустой сосуд, они заметили кувшин елея, причем настолько полный, что масло лилось через край. С тех пор на иконе изображают переполненный кувшин. Позднее, во время нападения сарацин, случилось следующее: один из них хотел было расколоть икону на части, чтобы кощунственно раскурить свою трубку, но в то же мгновение лишился зрения. Тогда варвары бросили образ в колодец, где он пребывал более 80 лет. Перед смертью ослепший за дерзость сарацин раскаялся и заповедал своим домочадцам вновь посетить Святой Афон и указать инокам место, где находится икона. Святыня была обретена и с честью поставлена в соборном храме обители. Совершалось от образа и много других чудес.
Forwarded from Протоієрей Олександр Клименко
Очікував, що єпископ Віталій Кривицький відреагує. Не помилився.
Римо-католики теж обурені тим, що відбувається в Лаврі зараз.
"Я позитивно ставлюся до кухні та креативності пана Євгена Клопотенка Євген Клопотенко та неодноразово пригощав своїх закордонних гостей у «100 років…», проте у випадку його кулінарного шоу у Трапезному Храмі, це вже не про кухню, а про тотальну мішанину у розумінні сакрального і традиційного. Тому й народжуються в народі «сакральні страви» та «відродження культури» у храмах, призначених для іншого – для зустрічі з Богом у молитві.
Здається комунізм перестає бути пережитком минулого, а немов гідра, відроджує свої щупальця у нашому сьогоденні. Щодо комунізму, це не афоризм. Відразу після жовтневого перевороту комісари намагалися перетворити храми у що завгодно, головне щоб спотворити його первісне призначення. Так наприклад, ще досі, багато римсько-католицьких храмів, як у малих місцевостях, так й у обласних містах та навіть столиці, використовуються, як будинки культури, філармонії, органні зали, картинні галереї…. Нині ж нащадки тих комуністів, за відсутністю контраргументів, кажуть тільки: «законодавство у нас таке» або ж «а що тут поганого?».
Погане те, що ново-вишукані присмаки утворюються шляхом додавання «екзотичних компонентів» з того, що є насправді сакральним для іншого. Це вже далеко не культура, а її симулякр, оскільки йдеться не про «культивацію» - як збирання, а про спотворення вже існуючого. І найбільша проблема у тому, що, як марксисти 20-тих років минулого століття, так й 20-тих років теперішнього, цього не в стані зрозуміти. А може й добре розуміють…. Тому й створюють відповідне законодавство.
Ця ситуація потребує належної оцінки зі сторони Державна служба України з етнополітики та свободи совісті; для переосмислення та вибачення зі сторони пана Клопотенка та його команди, за виниклу помилку; а також для кожного з нас, щоб ми не культивували «Свято, яке наближається», з присмаком «вінегрету та Олів’є, в одну посуду», а затрималися на належному вшануванні «Бога з нами» (і Його одного), який вкрай потрібний тепер нашому народові. Як зрештою завжди."
Римо-католики теж обурені тим, що відбувається в Лаврі зараз.
"Я позитивно ставлюся до кухні та креативності пана Євгена Клопотенка Євген Клопотенко та неодноразово пригощав своїх закордонних гостей у «100 років…», проте у випадку його кулінарного шоу у Трапезному Храмі, це вже не про кухню, а про тотальну мішанину у розумінні сакрального і традиційного. Тому й народжуються в народі «сакральні страви» та «відродження культури» у храмах, призначених для іншого – для зустрічі з Богом у молитві.
Здається комунізм перестає бути пережитком минулого, а немов гідра, відроджує свої щупальця у нашому сьогоденні. Щодо комунізму, це не афоризм. Відразу після жовтневого перевороту комісари намагалися перетворити храми у що завгодно, головне щоб спотворити його первісне призначення. Так наприклад, ще досі, багато римсько-католицьких храмів, як у малих місцевостях, так й у обласних містах та навіть столиці, використовуються, як будинки культури, філармонії, органні зали, картинні галереї…. Нині ж нащадки тих комуністів, за відсутністю контраргументів, кажуть тільки: «законодавство у нас таке» або ж «а що тут поганого?».
Погане те, що ново-вишукані присмаки утворюються шляхом додавання «екзотичних компонентів» з того, що є насправді сакральним для іншого. Це вже далеко не культура, а її симулякр, оскільки йдеться не про «культивацію» - як збирання, а про спотворення вже існуючого. І найбільша проблема у тому, що, як марксисти 20-тих років минулого століття, так й 20-тих років теперішнього, цього не в стані зрозуміти. А може й добре розуміють…. Тому й створюють відповідне законодавство.
Ця ситуація потребує належної оцінки зі сторони Державна служба України з етнополітики та свободи совісті; для переосмислення та вибачення зі сторони пана Клопотенка та його команди, за виниклу помилку; а також для кожного з нас, щоб ми не культивували «Свято, яке наближається», з присмаком «вінегрету та Олів’є, в одну посуду», а затрималися на належному вшануванні «Бога з нами» (і Його одного), який вкрай потрібний тепер нашому народові. Як зрештою завжди."