П'ять сенаторів Конгресу США відвідали Угорщину і вчора опублікували наступну заяву наприкінці своєї поїздки:
«Наша делегація та багато наших колег стурбовані поглибленням і розширенням відносин Угорщини з рф та продовженням руйнування її демократичних інститутів».
Заради усвідомлення цього треба було їхати аж в Угорщину?
Це вже давно відомо думаючим людям.
Можливо, прийшла пора діяти?
@drive_Ernesta
«Наша делегація та багато наших колег стурбовані поглибленням і розширенням відносин Угорщини з рф та продовженням руйнування її демократичних інститутів».
Заради усвідомлення цього треба було їхати аж в Угорщину?
Це вже давно відомо думаючим людям.
Можливо, прийшла пора діяти?
@drive_Ernesta
Екс-генсек НАТО Єнс Столтенберг: «Європа має занадто мало зброї, можливостей і військ у високій готовності»
Політик зазначив це в інтервʼю The Financial Times в контексті витрат європейських країн на оборону та членство в НАТО.
«Ми знаємо, що відстаємо від (росіян)», — говорить він.
А чи знає про це росія?
«Так», — тихо відповідає він. «Вони знають».
Колишній Генсек НАТО заявив, що він знав про те, що рф розпочне війну проти України з середини осені 2021 року - за місяць до того, як США оприлюднили інформацію про величезне нарощування військ рф. «Але деякі союзники, такі як президент Франції Еммануель Макрон і канцлер Німеччини Олаф Шольц, не були переконані».
Столтенберг підтвердив, що НАТО мало прогнози про те, що Київ впаде за кілька днів. Але наша столиця встояла.
В 2022 році він на третій день після початку повномасштабного вторгнення говорив по телефону з президентом України Володимиром Зеленським. Тоді Столтенберг нічим практично допомогти не міг: «Реальність полягає в тому, що з самого початку я сформулював підхід НАТО: підтримувати Україну, але не бути частиною конфлікту».
Ця суперечність переслідує НАТО і Столтенберга з того часу. Це позиція, на якій все важче стояти, оскільки українці гинуть тисячами, а найпотужніший військовий альянс світу чекає ззовні, навчаючи солдатів, але не надсилаючи своїх, постачаючи зброю, але обмежуючи її використання.
Щодо прогнозу Столтенберга щодо закінчення війни:
«Після виборів, у США буде певний новий імпульс, нова ініціатива, щоб спробувати досягти якогось руху. Але я не думаю, що це буде означати капітуляцію і відмову», — говорить він. «Це може включати намагання спробувати досягти руху на полі бою, поєднаного з рухом за столом переговорів».
На запитання, що б він запропонував Володимиру Зеленському, Єнс уйшов від відповіді, але запропонував історичне порівняння: «Фінляндія вела відважну війну проти Радянського Союзу в 39-му. Вони завдали набагато більших втрат Червоній армії, ніж очікувалося», — говорить він. «Війна закінчилася тим, що вони віддали 10 відсотків території. Але вони отримали захищений кордон».
«Коли є бажання, завжди можна знайти рішення. Але потрібно визначити межу, яка визначає, коли застосовується стаття 5, і Україна повинна контролювати всю територію до цього кордону».
Цікавий політик і цікаві думки. Але нам потрібно творити своє і відстоювати державність зі своїх позицій - які є форпостом для певним чином пасивної Європи.
@drive_Ernesta
Політик зазначив це в інтервʼю The Financial Times в контексті витрат європейських країн на оборону та членство в НАТО.
«Ми знаємо, що відстаємо від (росіян)», — говорить він.
А чи знає про це росія?
«Так», — тихо відповідає він. «Вони знають».
Колишній Генсек НАТО заявив, що він знав про те, що рф розпочне війну проти України з середини осені 2021 року - за місяць до того, як США оприлюднили інформацію про величезне нарощування військ рф. «Але деякі союзники, такі як президент Франції Еммануель Макрон і канцлер Німеччини Олаф Шольц, не були переконані».
Столтенберг підтвердив, що НАТО мало прогнози про те, що Київ впаде за кілька днів. Але наша столиця встояла.
В 2022 році він на третій день після початку повномасштабного вторгнення говорив по телефону з президентом України Володимиром Зеленським. Тоді Столтенберг нічим практично допомогти не міг: «Реальність полягає в тому, що з самого початку я сформулював підхід НАТО: підтримувати Україну, але не бути частиною конфлікту».
Ця суперечність переслідує НАТО і Столтенберга з того часу. Це позиція, на якій все важче стояти, оскільки українці гинуть тисячами, а найпотужніший військовий альянс світу чекає ззовні, навчаючи солдатів, але не надсилаючи своїх, постачаючи зброю, але обмежуючи її використання.
Щодо прогнозу Столтенберга щодо закінчення війни:
«Після виборів, у США буде певний новий імпульс, нова ініціатива, щоб спробувати досягти якогось руху. Але я не думаю, що це буде означати капітуляцію і відмову», — говорить він. «Це може включати намагання спробувати досягти руху на полі бою, поєднаного з рухом за столом переговорів».
На запитання, що б він запропонував Володимиру Зеленському, Єнс уйшов від відповіді, але запропонував історичне порівняння: «Фінляндія вела відважну війну проти Радянського Союзу в 39-му. Вони завдали набагато більших втрат Червоній армії, ніж очікувалося», — говорить він. «Війна закінчилася тим, що вони віддали 10 відсотків території. Але вони отримали захищений кордон».
«Коли є бажання, завжди можна знайти рішення. Але потрібно визначити межу, яка визначає, коли застосовується стаття 5, і Україна повинна контролювати всю територію до цього кордону».
Цікавий політик і цікаві думки. Але нам потрібно творити своє і відстоювати державність зі своїх позицій - які є форпостом для певним чином пасивної Європи.
@drive_Ernesta
Франція, на відміну від Польщі, вже має могутні збройні сили.
Париж розраховує, що його війська здатні як забезпечувати стримування на європейському континенті, так і проводити експедиційні операції за кордоном. При цьому, Франція залишається в НАТО і є локомотивом ЄС. Але намагається демонструвати свою незалежність від Вашингтона чи Лондона.
Париж бачить себе балансуючою силою, яка просуватиме європейську стратегічну автономію.
З початком повномасштабної війни в Європі у 2022 році (в яку Макрон не вірив, незважаючи на чіткі розвіддані), Париж переглянув свої витрати на виробництво зброї.
В новому бюджеті, відповідно до Закону про військову програму (LPM) 2024-2030, на 40% збільшили витрати на оборону, порівняно зі старим LPM на 2019-2025 роки: з 295 млрд до 413 млрд євро.
Франція робить ставки на власне виробництво і саме високотехнологічних видів озброєння. В пріоритеті авіаційні та ракетні й артилерійські системи. Виробництва деяких інших видів зброї, наприклад, безпілотників та штурмових гвинтівок припинили.
Винищувач Rafale - один з флагманів оборонки Франції.
Виробляється компанією Dassault Aviation, яка робить товари подвійного призначення (як військові, так і цивільні літаки) - гарний варіант розвитку збройового бізнесу.
На кінець 2023 року французька армія мала на озброєнні приблизно 141 Rafale. Ці ж машини стоять в строю в інших країнах світу (Єгипет, Греція, Індія, Хорватія, Катар) і багато хто вважає ці винищувачі найкращими у світі.
Проблема з Rafale полягає у великому часі між замовленням і доставкою - три роки. Така повільність виробництва повʼязана і з великою кількістю субпідрядників на аутсорсингу (500 таких елементів).
САУ Caesar також вважається флагманом оборонки. Повідомляється, що 49 одиниць Франція вже відправила в Україну і вони добре себе зарекомендували.
Франція володіє 50% компанії виробника Nexter, яка виготовляє 40 установок Цезар на рік.
Знову проблема: час між замовленням і доставкою складає 2 роки.
На запит Еммануеля Макрона в червні 2022 року щодо прискорення виробництва, Nexter прискорився до 72 на рік з наступним заявленим збільшенням до 114 од. на рік.
Під вимоги до застосування САУ Caesar, компанією Nexter налагоджено виробництво відповідних снарядів.
Тут знову проблеми: Nexter має лише одного японського робота для виготовлення цього типу снарядів - випливає проблема залежності від Японії та можливі затримки у випадку поломки чи саботажу.
Тому компанія Nexter виробляє приблизно 50 тис. снарядів; у 2025 році було проголошено про наміри подвоїти виробництво.
Але, для порівняння, в ході вересневих боїв цього року, росіяни за добу випускали по захисникам України тільки, грубо кажучи, на східному напрямку, приблизно 100 тисяч боєприпасів, з них - більше 50 тисяч снарядів.
Повільне виробництво повʼязано і з більш високими витратами у звʼязку з низькими масштабами виробництва. Це не F-35 з виробництвом 156 літаків на рік (на відміну від 36 одиниць Rafale в ці ж терміни).
Надання конкретних зразків Україні - це не тільки допомога, але і розвиток власного ОПК та ривок на нові ринки. Мова йде й про обслуговування та ремонт техніки, підготовку персоналу, створення спільних підприємств і всього, що розвиває і французьку оборонку. Але, нам це вигідно на даному етапі життя та боротьби країни.
Отже, в своїй стратегії, Франція робить ставку на розвиток спроможностей протистояти глобальним кризам і гарантування власної безпеки за допомогою надійних оборонних можливостей Європи. Це має доповнювати НАТО.
І Париж хоче досягти цього в контексті того, що деякі називають «розколом світового порядку».
@drive_Ernesta
Париж розраховує, що його війська здатні як забезпечувати стримування на європейському континенті, так і проводити експедиційні операції за кордоном. При цьому, Франція залишається в НАТО і є локомотивом ЄС. Але намагається демонструвати свою незалежність від Вашингтона чи Лондона.
Париж бачить себе балансуючою силою, яка просуватиме європейську стратегічну автономію.
З початком повномасштабної війни в Європі у 2022 році (в яку Макрон не вірив, незважаючи на чіткі розвіддані), Париж переглянув свої витрати на виробництво зброї.
В новому бюджеті, відповідно до Закону про військову програму (LPM) 2024-2030, на 40% збільшили витрати на оборону, порівняно зі старим LPM на 2019-2025 роки: з 295 млрд до 413 млрд євро.
Франція робить ставки на власне виробництво і саме високотехнологічних видів озброєння. В пріоритеті авіаційні та ракетні й артилерійські системи. Виробництва деяких інших видів зброї, наприклад, безпілотників та штурмових гвинтівок припинили.
Винищувач Rafale - один з флагманів оборонки Франції.
Виробляється компанією Dassault Aviation, яка робить товари подвійного призначення (як військові, так і цивільні літаки) - гарний варіант розвитку збройового бізнесу.
На кінець 2023 року французька армія мала на озброєнні приблизно 141 Rafale. Ці ж машини стоять в строю в інших країнах світу (Єгипет, Греція, Індія, Хорватія, Катар) і багато хто вважає ці винищувачі найкращими у світі.
Проблема з Rafale полягає у великому часі між замовленням і доставкою - три роки. Така повільність виробництва повʼязана і з великою кількістю субпідрядників на аутсорсингу (500 таких елементів).
САУ Caesar також вважається флагманом оборонки. Повідомляється, що 49 одиниць Франція вже відправила в Україну і вони добре себе зарекомендували.
Франція володіє 50% компанії виробника Nexter, яка виготовляє 40 установок Цезар на рік.
Знову проблема: час між замовленням і доставкою складає 2 роки.
На запит Еммануеля Макрона в червні 2022 року щодо прискорення виробництва, Nexter прискорився до 72 на рік з наступним заявленим збільшенням до 114 од. на рік.
Під вимоги до застосування САУ Caesar, компанією Nexter налагоджено виробництво відповідних снарядів.
Тут знову проблеми: Nexter має лише одного японського робота для виготовлення цього типу снарядів - випливає проблема залежності від Японії та можливі затримки у випадку поломки чи саботажу.
Тому компанія Nexter виробляє приблизно 50 тис. снарядів; у 2025 році було проголошено про наміри подвоїти виробництво.
Але, для порівняння, в ході вересневих боїв цього року, росіяни за добу випускали по захисникам України тільки, грубо кажучи, на східному напрямку, приблизно 100 тисяч боєприпасів, з них - більше 50 тисяч снарядів.
Повільне виробництво повʼязано і з більш високими витратами у звʼязку з низькими масштабами виробництва. Це не F-35 з виробництвом 156 літаків на рік (на відміну від 36 одиниць Rafale в ці ж терміни).
Надання конкретних зразків Україні - це не тільки допомога, але і розвиток власного ОПК та ривок на нові ринки. Мова йде й про обслуговування та ремонт техніки, підготовку персоналу, створення спільних підприємств і всього, що розвиває і французьку оборонку. Але, нам це вигідно на даному етапі життя та боротьби країни.
Отже, в своїй стратегії, Франція робить ставку на розвиток спроможностей протистояти глобальним кризам і гарантування власної безпеки за допомогою надійних оборонних можливостей Європи. Це має доповнювати НАТО.
І Париж хоче досягти цього в контексті того, що деякі називають «розколом світового порядку».
@drive_Ernesta
Рівно два місяці тому, 6 серпня, українські війська розпочали наступальну операцію на Курському напрямку. За кілька днів зайняли понад 1000 квадратних кілометрів. Операція була реалізована професійно: використовуючи раптовість, оперативність, маневр, гнучкість та безперервне ведення розвідки.
Окрім руху по території рф, відбулося поповнення обмінного фонду, приниження Кремля, обговорення з новими акцентами «червоних ліній» путєна тощо.
Росіяне понатягали всіляких військових частин різного комплекту (зазвичай неповного рівня полк/бригада без батальйону/двох») та провели контрудар.
І отримали обмежені результати. Станом на зараз, ситуація на Курському напрямку більш-менш статична, але це буде недовго.
Противник продовжує стягувати резерви. З настанням осіннього бездоріжжя, вікно можливостей для рф може трошечки прикритися. Але не слід забувати, що після певних успіхів росіян на Сході України, ми можемо очікувати перекидання ще сил і засобів на Курщину. Малі штурмові групи можуть місити багнюку постійно.
Погляди українських експертів/громадян на Курську операцію різняться: від жорсткої критики за розпорошення підрозділів (які можливо було б використовувати на сході України) до повної підтримки.
Позитивом є переніс ініціативи на територію рф. Проте, є нюанси. Вони завжди є.
@drive_Ernesta
Окрім руху по території рф, відбулося поповнення обмінного фонду, приниження Кремля, обговорення з новими акцентами «червоних ліній» путєна тощо.
Росіяне понатягали всіляких військових частин різного комплекту (зазвичай неповного рівня полк/бригада без батальйону/двох») та провели контрудар.
І отримали обмежені результати. Станом на зараз, ситуація на Курському напрямку більш-менш статична, але це буде недовго.
Противник продовжує стягувати резерви. З настанням осіннього бездоріжжя, вікно можливостей для рф може трошечки прикритися. Але не слід забувати, що після певних успіхів росіян на Сході України, ми можемо очікувати перекидання ще сил і засобів на Курщину. Малі штурмові групи можуть місити багнюку постійно.
Погляди українських експертів/громадян на Курську операцію різняться: від жорсткої критики за розпорошення підрозділів (які можливо було б використовувати на сході України) до повної підтримки.
Позитивом є переніс ініціативи на територію рф. Проте, є нюанси. Вони завжди є.
@drive_Ernesta
Президент Ірану Масуд Пезешкіян заявив, що нещодавня атака балістичними ракетами Ірану по Ізраїлю, яка, як він стверджує, була націлена лише на військові об’єкти, відповідала Статуту ООН і міжнародному праву. Він ще казав, що удар був спробою контролювати та запобігти поширенню поточного конфлікту в регіоні.
Десь ми таке вже чули. Можливо, вони навчалися по одним підручникам?
@drive_Ernesta
Десь ми таке вже чули. Можливо, вони навчалися по одним підручникам?
@drive_Ernesta
Клаузевіц в роботі «Принципи ведення війни» визначає три мотиви-цілі війни, третя з яких - завоювання громадської думки.
Інформаційна війна - це все, що роблять збройні сили, щоб точно відчути і зрозуміти свою взаємодію з навколишнім середовищем і силами противника, зберегти свою здатність робити це і перешкодити противнику робити те ж саме.
Вона може включати в себе розвідку (збір і аналіз інформації), оперативну безпеку і секретність (перешкоджання противнику робити те саме), а також обман і дезінформацію (спотворення інформації для противника).
Це відповідно до поглядів пруського воєнного теоретика.
У сучасних американських доктринах розвідка як функція /вид забезпечення відокремлюється від інформаційної складової.
Довідково підкреслюю - інформаційна операція в доктринах провідних країн світу (США) є функцією, а не операцією (на відміну від певної іншої армії (і це не рф), внаслідок чого там сформована плутанина).
Насправді, розвідка та інформаційна складова застосування тісно повʼязані.
Розвідку можливо розглядати навіть як підкомпоненту інформації.
Розвідка - це не просто маневр інформацією - це сукупність відомостей, які були отримані, оброблені і проаналізовані на основі їх значущості для командира, штабу або місії. Це використання обробленої інформації для прогнозування, прийняття рішення про те, що ворог зробить або не зробить на основі наявних відомостей. Але оскільки розвідка залежить від інформації, то вона залишається її частиною.
Інформаційна війна - це динамічна конкуренція. Наступальні дії передбачають будь-яке використання розвідданих для приниження, звинувачення, корумпованості, обману та послаблення противника. Захисні інформаційні дії передбачають використання даних для захисту, протидії, приховування, маскування або недопущення використання інформації опонентом.
Щит і меч, наступальні та захисні дії мають переплітатися, чередуватися та застосовуватися в одному комплекті під єдиним началом.
Одна з концепцій армії США - забезпечення інформаційної переваги.
Це про досягнення цілі щодо випередження противника, яка реалізується тоді, коли субʼєкт краще збирає, аналізує та синтезує достовірну інформацію за допомогою різних засобів. Це дозволяє ефективніше приймати рішення і, відповідно, ефективніше проводити наступальні та оборонні дії, маневр. Чим менше часу займає цей процес і чим швидше він відбувається, тим більше відстає супротивник.
Важлива не тільки швидкість, але й якість: швидке прийняття рішень і дії на основі невірної інформації або її поганої обробки - це запорука катастрофи. Зберегти якість процесу, а ще краще - при цьому зіпсувати процес опонента, є метою інформаційної діяльності.
Майже все, що відбувається на полі бою та навколо, повʼязане з інформацією. Навіть жорстокість має певний меседж.
Британський генерал Нік Картер: «Як командир, ви тепер живете в акваріумі; війна - це театр, і ви є продюсером вистави, яка має сподобатися широкому колу глядачів. Адже успіх незмінно визначається тріумфом».
Третя ціль/мотив війни (по Клаузевіцу) - завоювання громадської думки.
До використання.
@drive_Ernesta
Інформаційна війна - це все, що роблять збройні сили, щоб точно відчути і зрозуміти свою взаємодію з навколишнім середовищем і силами противника, зберегти свою здатність робити це і перешкодити противнику робити те ж саме.
Вона може включати в себе розвідку (збір і аналіз інформації), оперативну безпеку і секретність (перешкоджання противнику робити те саме), а також обман і дезінформацію (спотворення інформації для противника).
Це відповідно до поглядів пруського воєнного теоретика.
У сучасних американських доктринах розвідка як функція /вид забезпечення відокремлюється від інформаційної складової.
Довідково підкреслюю - інформаційна операція в доктринах провідних країн світу (США) є функцією, а не операцією (на відміну від певної іншої армії (і це не рф), внаслідок чого там сформована плутанина).
Насправді, розвідка та інформаційна складова застосування тісно повʼязані.
Розвідку можливо розглядати навіть як підкомпоненту інформації.
Розвідка - це не просто маневр інформацією - це сукупність відомостей, які були отримані, оброблені і проаналізовані на основі їх значущості для командира, штабу або місії. Це використання обробленої інформації для прогнозування, прийняття рішення про те, що ворог зробить або не зробить на основі наявних відомостей. Але оскільки розвідка залежить від інформації, то вона залишається її частиною.
Інформаційна війна - це динамічна конкуренція. Наступальні дії передбачають будь-яке використання розвідданих для приниження, звинувачення, корумпованості, обману та послаблення противника. Захисні інформаційні дії передбачають використання даних для захисту, протидії, приховування, маскування або недопущення використання інформації опонентом.
Щит і меч, наступальні та захисні дії мають переплітатися, чередуватися та застосовуватися в одному комплекті під єдиним началом.
Одна з концепцій армії США - забезпечення інформаційної переваги.
Це про досягнення цілі щодо випередження противника, яка реалізується тоді, коли субʼєкт краще збирає, аналізує та синтезує достовірну інформацію за допомогою різних засобів. Це дозволяє ефективніше приймати рішення і, відповідно, ефективніше проводити наступальні та оборонні дії, маневр. Чим менше часу займає цей процес і чим швидше він відбувається, тим більше відстає супротивник.
Важлива не тільки швидкість, але й якість: швидке прийняття рішень і дії на основі невірної інформації або її поганої обробки - це запорука катастрофи. Зберегти якість процесу, а ще краще - при цьому зіпсувати процес опонента, є метою інформаційної діяльності.
Майже все, що відбувається на полі бою та навколо, повʼязане з інформацією. Навіть жорстокість має певний меседж.
Британський генерал Нік Картер: «Як командир, ви тепер живете в акваріумі; війна - це театр, і ви є продюсером вистави, яка має сподобатися широкому колу глядачів. Адже успіх незмінно визначається тріумфом».
Третя ціль/мотив війни (по Клаузевіцу) - завоювання громадської думки.
До використання.
@drive_Ernesta
Президент Фінляндії Александр Стубб в інтервʼю Fox News виявився більш сміливим та рішучим, ніж Єнс Столтенберг.
Стубб зазначив чотири умови "мирного плану" задля досягнення миру в Україні та світі:
▪️всі території по кордону 1991 року мають бути повернуті Україні. Якщо ні, то це лише питання часу, коли нова війна спалахне знову;
▪️гарантії безпеки. Україну потрібно включити до НАТО або отримати конкретні гарантії безпеки. Якщо ні, то це лише питання часу, коли війна спалахне знову;
▪️покарання. Винні в «еСВеО» мають бути покарані. І мова не тільки про диктатора Кремля та його спільників, а про всіх, хто був причетний.
Якщо ні, то це лише питання часу, коли інші злочинці побачать, що злочини не караються, і війна спалахне знову;
▪️репарації. Повне відшкодування матеріальних, людських та інших втрат. Якщо ні, це лише питання часу, коли і ординці, і їхні союзники нападуть на своїх сусідів і війна спалахне знову.
Олександр Стубб підкреслив, що ця логіка має працювати не тому, що хтось «дбає про Україну».
Якщо ці 4 умови не виконуються, це лише питання часу, коли по всьому світу відбудуться нові «спецвійськові операції».
Дешевше і надійніше забезпечити виконання цих умов зараз, ніж мати кілька воєн у наступні роки.
Хто як не народ Фінляндії знає тваринний оскал росіянинів.
Доречі, коли СРСР вторгся в Фінляндію в 1939 році, його викинули з Ліги Націй. А не стурботливо обговорювали агресію в ході засідань Ради безпеки ООН і висловлювали занепокоєння.
@drive_Ernesta
Стубб зазначив чотири умови "мирного плану" задля досягнення миру в Україні та світі:
▪️всі території по кордону 1991 року мають бути повернуті Україні. Якщо ні, то це лише питання часу, коли нова війна спалахне знову;
▪️гарантії безпеки. Україну потрібно включити до НАТО або отримати конкретні гарантії безпеки. Якщо ні, то це лише питання часу, коли війна спалахне знову;
▪️покарання. Винні в «еСВеО» мають бути покарані. І мова не тільки про диктатора Кремля та його спільників, а про всіх, хто був причетний.
Якщо ні, то це лише питання часу, коли інші злочинці побачать, що злочини не караються, і війна спалахне знову;
▪️репарації. Повне відшкодування матеріальних, людських та інших втрат. Якщо ні, це лише питання часу, коли і ординці, і їхні союзники нападуть на своїх сусідів і війна спалахне знову.
Олександр Стубб підкреслив, що ця логіка має працювати не тому, що хтось «дбає про Україну».
Якщо ці 4 умови не виконуються, це лише питання часу, коли по всьому світу відбудуться нові «спецвійськові операції».
Дешевше і надійніше забезпечити виконання цих умов зараз, ніж мати кілька воєн у наступні роки.
Хто як не народ Фінляндії знає тваринний оскал росіянинів.
Доречі, коли СРСР вторгся в Фінляндію в 1939 році, його викинули з Ліги Націй. А не стурботливо обговорювали агресію в ході засідань Ради безпеки ООН і висловлювали занепокоєння.
@drive_Ernesta
За даними британської розвідки, рф зазнала найвищих середньодобових втрат у війні у вересні цього року: 1271 бойовик зс рф був убитий або поранений на день. Це перевищує попередній пік у 1262 щоденних втрат, зафіксований у травні 2024 року.
Мобілізація неминуча?
А поки Кремль продовжує піднімати суми виплат при підписанні контракту зі збройними силами.
Рекорд побила Бєлгородська область - там одноразову виплату підняли до 3 млн рублів (31 тис доларів США).
Такі суми повʼязані із критичною нестачею особового складу в зс рф, який знищується в «мʼясних штурмах». Задля уникнення мобілізації російська влада заманює шаленими грошима.
Йдуть на останній ривок до певного рубежу: покласти по максимуму, але максимально і просунутись?
@drive_Ernesta
Мобілізація неминуча?
А поки Кремль продовжує піднімати суми виплат при підписанні контракту зі збройними силами.
Рекорд побила Бєлгородська область - там одноразову виплату підняли до 3 млн рублів (31 тис доларів США).
Такі суми повʼязані із критичною нестачею особового складу в зс рф, який знищується в «мʼясних штурмах». Задля уникнення мобілізації російська влада заманює шаленими грошима.
Йдуть на останній ривок до певного рубежу: покласти по максимуму, але максимально і просунутись?
@drive_Ernesta
Стан системи ППО Ірану в очікувані можливого візиту ізраїльських ВПС
Скоріш за все, система ППО Ірану будувалася з огляду на радянські принципи (враховуючи наявність на озброєнні радянсько/російських систем). Вона багатошарова і розгорнута на захист стратегічних обʼєктів: в першу чергу ядерних і балістичних ракетних, а також нафтових родовищ.
ППО Ірану може складатися з трьох зрдн С-200, чотирьох зрдн С-300ПМУ, 15-ти ЗРК «Панцир-1Е», невстановленої кількості систем іранського виробництва «Сом-Хордад» і до 40 ЗРК «Бавар 373». Також були виявлені до 50 пускових MIM-23B I-Hawk та 9-ть китайських ЗРК HQ-2.
Найбільш чисельними в розпорядженні Ірану мають бути комплекси малої дальності в кількості майже 280 одиниць, із яких 29 "Тор-М1" та 250 китайських FM-80 ("піратська копія" французьких ЗРК Crotale).
Насторожує саме невстановлена кількість ЗРК іранського виробництва, яким приписуються гарні характеристики. В принципі, в бою вони себе ще не демонстрували, на відміну від російських С-300 та «Панцир», які пробивалися українськими ударами (в тому числі озброєнням іноземного виробництва).
Тому система ППО Ірану вважається однією з найбільш якісних в регіоні.
Проте, є алгоритми подолання будь-якої системи протиповітряної оборони. До того ж, Ізраїль любить будувати нові нестандартні ходи і дарувати сюрпризи.
Слабке місце Ірану в протиповітряній обороні - винищувачі.
Більшість літаків мають вік понад 40 років і не витримують конкуренції з опонентами з Ізраїлю.
У квітні Ізраїль вже знищував радар комплексу С-300 в Ісфахані, Іран. Це можливо розглядати як демонстрацію сили і меседж щодо можливостей долання рубежів ППО ісламської республіки засобами ураження Ізраїлю.
До того ж, цікавою пропозицією щодо випробування ППО Ірану виступають безпілотники, які набули широкого поширення в світі.
@drive_Ernesta
Скоріш за все, система ППО Ірану будувалася з огляду на радянські принципи (враховуючи наявність на озброєнні радянсько/російських систем). Вона багатошарова і розгорнута на захист стратегічних обʼєктів: в першу чергу ядерних і балістичних ракетних, а також нафтових родовищ.
ППО Ірану може складатися з трьох зрдн С-200, чотирьох зрдн С-300ПМУ, 15-ти ЗРК «Панцир-1Е», невстановленої кількості систем іранського виробництва «Сом-Хордад» і до 40 ЗРК «Бавар 373». Також були виявлені до 50 пускових MIM-23B I-Hawk та 9-ть китайських ЗРК HQ-2.
Найбільш чисельними в розпорядженні Ірану мають бути комплекси малої дальності в кількості майже 280 одиниць, із яких 29 "Тор-М1" та 250 китайських FM-80 ("піратська копія" французьких ЗРК Crotale).
Насторожує саме невстановлена кількість ЗРК іранського виробництва, яким приписуються гарні характеристики. В принципі, в бою вони себе ще не демонстрували, на відміну від російських С-300 та «Панцир», які пробивалися українськими ударами (в тому числі озброєнням іноземного виробництва).
Тому система ППО Ірану вважається однією з найбільш якісних в регіоні.
Проте, є алгоритми подолання будь-якої системи протиповітряної оборони. До того ж, Ізраїль любить будувати нові нестандартні ходи і дарувати сюрпризи.
Слабке місце Ірану в протиповітряній обороні - винищувачі.
Більшість літаків мають вік понад 40 років і не витримують конкуренції з опонентами з Ізраїлю.
У квітні Ізраїль вже знищував радар комплексу С-300 в Ісфахані, Іран. Це можливо розглядати як демонстрацію сили і меседж щодо можливостей долання рубежів ППО ісламської республіки засобами ураження Ізраїлю.
До того ж, цікавою пропозицією щодо випробування ППО Ірану виступають безпілотники, які набули широкого поширення в світі.
@drive_Ernesta
В західних спільнотах розгорнулися дискусії щодо відправки військ союзників в Україну.
Вони так і пишуть -«військ союзників», а не «партнерів». Це суттєва різниця, між поняттями союзник та партнер.
Україна має партнерів, на відміну від Ізраїлю, який має союзників (проте, це не заважає Ірану наносити ракетні удари).
Знову таки: іноземці обговорюють варіанти розміщення своїх військ в центрі і на заході нашої держави. Це, на їх думку, дозволить зосередитись ЗСУ саме на фронті, саме на бойових діях.
Крім того, звільнить війська з білоруського напрямку. Також, можливо, наситить засобами ППО.
Звісно, путіна це може насторожити, якщо не налякати. Проте, ракетні удари навряд це відмінить.
Можливо, висвітлення таких варіантів - тестування реакції суспільств на ці можливі варіанти. Для прийняття кінцевих рішень.
Можливо, так виглядає частина мирного плану президента України.
Можливо, вкид чи вимисел групи людей задля хайпу.
Як би там не було, це все частіше обговорюється на Заході.
@drive_Ernesta
Вони так і пишуть -«військ союзників», а не «партнерів». Це суттєва різниця, між поняттями союзник та партнер.
Україна має партнерів, на відміну від Ізраїлю, який має союзників (проте, це не заважає Ірану наносити ракетні удари).
Знову таки: іноземці обговорюють варіанти розміщення своїх військ в центрі і на заході нашої держави. Це, на їх думку, дозволить зосередитись ЗСУ саме на фронті, саме на бойових діях.
Крім того, звільнить війська з білоруського напрямку. Також, можливо, наситить засобами ППО.
Звісно, путіна це може насторожити, якщо не налякати. Проте, ракетні удари навряд це відмінить.
Можливо, висвітлення таких варіантів - тестування реакції суспільств на ці можливі варіанти. Для прийняття кінцевих рішень.
Можливо, так виглядає частина мирного плану президента України.
Можливо, вкид чи вимисел групи людей задля хайпу.
Як би там не було, це все частіше обговорюється на Заході.
@drive_Ernesta
Нарощує свою армію і Єгипет.
Збройні сили Єгипту стрімко модернізувалися протягом останніх 10 років і стали одними з найсучасніших в регіоні. Хоча і залишаються найбільш закритими для публічності.
Цікавим є те, що Єгипет є другою в світі державою по кількості танків «Абрамс» - більше тисячі одиниць. Більше того, в цій Арабській республіці розташований єдиний в світі центр виробництва та обслуговування цих машин за межами США. Також на озброєнні стоїть близько 1200 більш старих, але модернізованих танків М60, які і далі постійно вдосконалюються.
Гусеничних бронетранспортерів М113 армія Єгипту має на озброєнні більше 2 тис одиниць, в тому числі, адаптованих під носіїв ПТРК/ПЗРК/анти-БПЛА тощо.
Єгиптяни люблять MRAPS, вони випускаються в різних версіях з автоматизованими системами (гармати/ПТУР/анти-БПЛА/медичні/командні та звʼязку тощо).
Єгипет налагодив французько-єгипетське виробництво броньованих машин Sherpa в різних модифікаціях.
Також Каїр налагодив виробництво MRAP серії TEMSAH, які також оснащені різними автоматизованими системами та датчиками. Усі єгипетські MRAP випускаються в різних варіантах, як-от серії ST100/ST500, в тому числі у медичному варіанті, проти БПЛА та ПТРК тощо.
Спеціально для ССО Єгипту випускається менш броньована машина TEMSAH-5.
Безпілотники є однією з найбільш закритих тем у Єгипті. Діагностовано на озброєнні CH-5 (китайські «Цайхун-5»), та більш старі розвідувально-ударні WING LOONG також китайського виробництва. Каїр налагодив власні виробництва розвідувально-ударних БПЛА та баражуючих боєприпасів і дронів-камікадзе.
Деякі менші БПЛА, призначені для тактичних місій, включаючи Puma LE, Puma AE, RQ-11 Raven і RQ-12A WASP, також стоять на озброєнні.
На озброєнні ППО Єгипту є і IRIS-T SLM (має бути більше 20 ЗРК). Окрім іншого, цілком можливо, що Єгипет налагодив виробництво окремих елементів цього та інших ЗРК на своїй території.
Системи РСЗВ: в районі 48 одиниць M270, а також налагоджено власне виробництво систем, тактико-технічні характеристики яких поки не відкриті.
Артилерія представлена близько 300 одиницями американських M109 різних модифікацій та K9EGY (південнокорейська K9, яка виробляється на місці), а також інші типи САУ.
Цікавими є повітряні сили Єгипту. Їм вдалося розгорнути сучасний командний центр повітряних сил, який в єдиному режимі часу може координувати застосування літаків різних країн походження. Загальна кількість літаків - приблизно 1100 одиниць та близько 250 вертольотів.
Єгиптяни поєднують застосування американських F-16 (приблизно 228 одиниць - четвертий в світі за чисельністю парк цих машин), в районі 38 французьких Mirage-2000, 24 (є ще замовлення ще у виробництво) Rafale, 14-и підтверджених в наявності і 52-х законтрактованих в 2018 році Міг-29М/М2, не менше 40 Міг-21 різних модифікацій та інші літаків.
Виявлено ударні вертольоти Mi-35/Mi-24, деякі з яких Єгипту дивним чином вдалося отримати за нерозкритими контрактами з рф. Є і AH-54 Apache (45 одиниць), Ка-52 (до 46 одиниць, якщо їх всі поставили за договором від 2017 року), Мі-8/17 тощо.
Єгипет тепер можливо розглядати не тільки як туристичний центр приємного відпочинку, але й як масштабну військову силу, що має визначальний потенціал в регіоні. А також як великий ринок і для реалізації відповідної продукції українського виробництва (у випадку зняття обмежень на експорт зброї з України).
Така сила підвищує роль і місце Каїру в регіоні. Проте, щодо Єгипту потенційно можуть бути застосовані гібридні заходи стримування з розвитку озброєнь, з огляду на його позицію щодо Ізраїлю. Хоча, оборонним корпораціям це не вигідно.
Світ - величезний ринок зброї, а конфлікти/потенційні осередки його підживлюють.
@drive_Ernesta
Збройні сили Єгипту стрімко модернізувалися протягом останніх 10 років і стали одними з найсучасніших в регіоні. Хоча і залишаються найбільш закритими для публічності.
Цікавим є те, що Єгипет є другою в світі державою по кількості танків «Абрамс» - більше тисячі одиниць. Більше того, в цій Арабській республіці розташований єдиний в світі центр виробництва та обслуговування цих машин за межами США. Також на озброєнні стоїть близько 1200 більш старих, але модернізованих танків М60, які і далі постійно вдосконалюються.
Гусеничних бронетранспортерів М113 армія Єгипту має на озброєнні більше 2 тис одиниць, в тому числі, адаптованих під носіїв ПТРК/ПЗРК/анти-БПЛА тощо.
Єгиптяни люблять MRAPS, вони випускаються в різних версіях з автоматизованими системами (гармати/ПТУР/анти-БПЛА/медичні/командні та звʼязку тощо).
Єгипет налагодив французько-єгипетське виробництво броньованих машин Sherpa в різних модифікаціях.
Також Каїр налагодив виробництво MRAP серії TEMSAH, які також оснащені різними автоматизованими системами та датчиками. Усі єгипетські MRAP випускаються в різних варіантах, як-от серії ST100/ST500, в тому числі у медичному варіанті, проти БПЛА та ПТРК тощо.
Спеціально для ССО Єгипту випускається менш броньована машина TEMSAH-5.
Безпілотники є однією з найбільш закритих тем у Єгипті. Діагностовано на озброєнні CH-5 (китайські «Цайхун-5»), та більш старі розвідувально-ударні WING LOONG також китайського виробництва. Каїр налагодив власні виробництва розвідувально-ударних БПЛА та баражуючих боєприпасів і дронів-камікадзе.
Деякі менші БПЛА, призначені для тактичних місій, включаючи Puma LE, Puma AE, RQ-11 Raven і RQ-12A WASP, також стоять на озброєнні.
На озброєнні ППО Єгипту є і IRIS-T SLM (має бути більше 20 ЗРК). Окрім іншого, цілком можливо, що Єгипет налагодив виробництво окремих елементів цього та інших ЗРК на своїй території.
Системи РСЗВ: в районі 48 одиниць M270, а також налагоджено власне виробництво систем, тактико-технічні характеристики яких поки не відкриті.
Артилерія представлена близько 300 одиницями американських M109 різних модифікацій та K9EGY (південнокорейська K9, яка виробляється на місці), а також інші типи САУ.
Цікавими є повітряні сили Єгипту. Їм вдалося розгорнути сучасний командний центр повітряних сил, який в єдиному режимі часу може координувати застосування літаків різних країн походження. Загальна кількість літаків - приблизно 1100 одиниць та близько 250 вертольотів.
Єгиптяни поєднують застосування американських F-16 (приблизно 228 одиниць - четвертий в світі за чисельністю парк цих машин), в районі 38 французьких Mirage-2000, 24 (є ще замовлення ще у виробництво) Rafale, 14-и підтверджених в наявності і 52-х законтрактованих в 2018 році Міг-29М/М2, не менше 40 Міг-21 різних модифікацій та інші літаків.
Виявлено ударні вертольоти Mi-35/Mi-24, деякі з яких Єгипту дивним чином вдалося отримати за нерозкритими контрактами з рф. Є і AH-54 Apache (45 одиниць), Ка-52 (до 46 одиниць, якщо їх всі поставили за договором від 2017 року), Мі-8/17 тощо.
Єгипет тепер можливо розглядати не тільки як туристичний центр приємного відпочинку, але й як масштабну військову силу, що має визначальний потенціал в регіоні. А також як великий ринок і для реалізації відповідної продукції українського виробництва (у випадку зняття обмежень на експорт зброї з України).
Така сила підвищує роль і місце Каїру в регіоні. Проте, щодо Єгипту потенційно можуть бути застосовані гібридні заходи стримування з розвитку озброєнь, з огляду на його позицію щодо Ізраїлю. Хоча, оборонним корпораціям це не вигідно.
Світ - величезний ринок зброї, а конфлікти/потенційні осередки його підживлюють.
@drive_Ernesta
Ірано-Ізраїльський конфлікт: плюси та мінуси для України
Маємо сформовану «вісь зла»: рф-Іран-Північна Корея. Китай сюди не хочеться приписувати.
Ірано-Ізраїльський конфлікт розтягує цю вісь: триваюча ескалація на Близькому Сході знижує можливості Ірану надавати рф більше зброї. При цьому може змушувати навпаки, рф ділитися ресурсами з Китаю та Північної Кореї з Іраном. Пригадуємо і обговорення запиту Тегерану до Кремля з проханням надати ЗРК С-400 для посилення власної ППО. Це все вигідно Україні.
Плюсом протистояння Іран-Ізраїль є залежність рф від Китаю, Північної Кореї та Ірану. Посилення напруженості може змусити Китай і Північну Корею перемістити допомогу на Іран, знижуючи підтримку рф.
Нова вісь зла зіткнеться з значним випробуванням, якщо від Китаю та Північної Кореї вимагатимуть одночасної допомоги як Москві, так і Тегерану. З огляду на зростаючі економічні проблеми Китаю це створить навантаження на всіх партнерів Москви. Це все також вигідно Україні.
Ескалація відвертає увагу США від України. В цілому, спостерігається переміщення концентрації уваги США на Близький Схід та Азіатсько-Тихоокеанський регіон; активність та ініціативність щодо України переходить до країн Європи (має перейти).
Тому, в перспективі, Україна може більше розраховувати на європейську допомогу (і власні сили, звісно). До того ж, Європа навряд чи надасть суттєву військову підтримку Ізраїлю.
Ескалація може призвести до підвищення цін на нафту, що дасть плюси рф та зашкодить Україні. Це є найбільшим ризиком ескалації для України.
Ескалація може схиляти Ізраїль більш активно та відкрито підтримувати Україну та надавати більшу допомогу в перспективі. А також до обміну досвідом, розвідувальними відомостями (в частині, що стосується) і кваліфікованими кадрами.
@drive_Ernesta
Маємо сформовану «вісь зла»: рф-Іран-Північна Корея. Китай сюди не хочеться приписувати.
Ірано-Ізраїльський конфлікт розтягує цю вісь: триваюча ескалація на Близькому Сході знижує можливості Ірану надавати рф більше зброї. При цьому може змушувати навпаки, рф ділитися ресурсами з Китаю та Північної Кореї з Іраном. Пригадуємо і обговорення запиту Тегерану до Кремля з проханням надати ЗРК С-400 для посилення власної ППО. Це все вигідно Україні.
Плюсом протистояння Іран-Ізраїль є залежність рф від Китаю, Північної Кореї та Ірану. Посилення напруженості може змусити Китай і Північну Корею перемістити допомогу на Іран, знижуючи підтримку рф.
Нова вісь зла зіткнеться з значним випробуванням, якщо від Китаю та Північної Кореї вимагатимуть одночасної допомоги як Москві, так і Тегерану. З огляду на зростаючі економічні проблеми Китаю це створить навантаження на всіх партнерів Москви. Це все також вигідно Україні.
Ескалація відвертає увагу США від України. В цілому, спостерігається переміщення концентрації уваги США на Близький Схід та Азіатсько-Тихоокеанський регіон; активність та ініціативність щодо України переходить до країн Європи (має перейти).
Тому, в перспективі, Україна може більше розраховувати на європейську допомогу (і власні сили, звісно). До того ж, Європа навряд чи надасть суттєву військову підтримку Ізраїлю.
Ескалація може призвести до підвищення цін на нафту, що дасть плюси рф та зашкодить Україні. Це є найбільшим ризиком ескалації для України.
Ескалація може схиляти Ізраїль більш активно та відкрито підтримувати Україну та надавати більшу допомогу в перспективі. А також до обміну досвідом, розвідувальними відомостями (в частині, що стосується) і кваліфікованими кадрами.
@drive_Ernesta
Французький офіцер запасу і військовий експерт Stephane Audrand виклав цікавий матеріал про особливості підготовки 155 окремої механізованої бригади «Анни Київської» («Anne de Кyiv») у Франції.
Як позитив, в першу чергу - те, що готували всю бригаду в цілому, а не розрізненими підрозділами. Тобто підготовка була не тільки індивідуальна, але й колективна, зі злагодженням.
Французи розуміють, що в ЗСУ бригада є основою в оперативному застосуванні. В принципі, сам експерт пише, що з такою побудовою можливо сперечатися, але так влаштоване українське військо.
Велику увагу було приділено підготовці елементів штабів: в першу чергу оперативного, підготовки та планування бою (J3/J5/J7). Француз відзначив, що ці штабні елементи є слабкою стороною України, яка виявляється внаслідок нестачі кваліфікованих штабних офіцерів.
Ще однією сильною стороною такої побригадної підготовки є забезпечення навчання, яке відповідає французькому обладнанню. Таке обладнання розроблено для спільної роботи. Багато спільних зразків ОВТ, єдині стандарти. Обробка та підтримка стають спрощені.
Ще одна сильна сторона: реалістичність навчання. Умови були ретельно: виміряні: окопи, безпілотники, вибухи снарядів. Мінімум теорії, максимум практики.
Ще один плюс, який французи собі відзначили: високий рівень контролю і супроводження. Для підготовки особового складу бригади було виділено 1500 інструкторів. Це був дуже хороший рівень тренерів і OPFOR (подиграшу за противника), який сприяв розвитку, тісному спілкуванню та взаємодії.
Французи відзначають, що вони передають бригаду «під ключ» українському командуванню, яка буде підготовлена індивідуально та колективно, відповідно до потреб України, але «у французькому стилі». Така практика застосовується вперше, тож обов’язково будуть можливості для покращення.
Проте, є і обмеження:
– це обмеження наявним озброєнням. VAB (колісний БТР, більше як розвідувально-дозорний), AMX10-RC (колісний легкий танк), CAESAR (знайома нам САУ). Отже, бригада «середнього/легкого» формату. Підрозділ, який не лягає в стандарти звичних нам механізованих бригад «на гуслянці».
В принципі, французи відразу запропонували розглянути варіант застосування такої «легкої» бригади, як мобільну на оперативному рівні: авангард, фланговий захист, «пожежник», переслідувач тощо.
Експерт зі Франції висловив більше побоювання щодо спроможності адаптації командування ЗСУ до використання такої бригади, ніж реальне застереження. Він вважає, що «легка бригада» має своє місце в сучасній системі застосування.
Щодо інших нюансів:
▪️потребує посилення система вогневої підтримки бригади;
▪️потребують посилення інженерні підрозділи;
▪️потребує посилення система протиповітряноі оборони бригади;
▪️потребує посилення система застосування БПЛА;
▪️потребує посилення система РЕБ.
Але, підготовка цілої бригади французькими інструкторами протягом повного циклу навчання від індивідуальної до колективної підготовки (із штабними елементами) є дуже позитивною практикою.
Французи пропонують і далі шукати варіанти двосторонньої взаємодії з іншими країнами для реалізації подібних проектів. Цілком з ними погоджуюсь.
Якщо Франція зможе зробити такі зусилля, наприклад, двічі на рік з партнером (Німеччина, Великобританія, країни Бенілюксу, а також скандинави чи навіть Італія зроблять те саме), тоді можливо було б формувати 8-10 українських бригад щороку.
Водночас експерт підняв тему розгортання підготовки українських кадрових офіцерів (скоріш за все розглядає онлайн курси). Вважає, що таким чином буде можливість навчити приблизно 100 українських штабних офіцерів на рік, що значно підвищить їх кадрові можливості, а також зміцнить звʼязки французів з українським командуванням.
Я ж в дистанційне навчання не вірю - потрібно лише офлайн. Я знаю як вчаться на онлайн навчанні в ЗСУ.
Як висновок від французів: бригадне навчання є чудовою новизною. Вони сподіваються, що це перший досвід, який пошириться по всій Європі. Задля отримання як ефективності, так і злагодженості.
@drive_Ernesta
Як позитив, в першу чергу - те, що готували всю бригаду в цілому, а не розрізненими підрозділами. Тобто підготовка була не тільки індивідуальна, але й колективна, зі злагодженням.
Французи розуміють, що в ЗСУ бригада є основою в оперативному застосуванні. В принципі, сам експерт пише, що з такою побудовою можливо сперечатися, але так влаштоване українське військо.
Велику увагу було приділено підготовці елементів штабів: в першу чергу оперативного, підготовки та планування бою (J3/J5/J7). Француз відзначив, що ці штабні елементи є слабкою стороною України, яка виявляється внаслідок нестачі кваліфікованих штабних офіцерів.
Ще однією сильною стороною такої побригадної підготовки є забезпечення навчання, яке відповідає французькому обладнанню. Таке обладнання розроблено для спільної роботи. Багато спільних зразків ОВТ, єдині стандарти. Обробка та підтримка стають спрощені.
Ще одна сильна сторона: реалістичність навчання. Умови були ретельно: виміряні: окопи, безпілотники, вибухи снарядів. Мінімум теорії, максимум практики.
Ще один плюс, який французи собі відзначили: високий рівень контролю і супроводження. Для підготовки особового складу бригади було виділено 1500 інструкторів. Це був дуже хороший рівень тренерів і OPFOR (подиграшу за противника), який сприяв розвитку, тісному спілкуванню та взаємодії.
Французи відзначають, що вони передають бригаду «під ключ» українському командуванню, яка буде підготовлена індивідуально та колективно, відповідно до потреб України, але «у французькому стилі». Така практика застосовується вперше, тож обов’язково будуть можливості для покращення.
Проте, є і обмеження:
– це обмеження наявним озброєнням. VAB (колісний БТР, більше як розвідувально-дозорний), AMX10-RC (колісний легкий танк), CAESAR (знайома нам САУ). Отже, бригада «середнього/легкого» формату. Підрозділ, який не лягає в стандарти звичних нам механізованих бригад «на гуслянці».
В принципі, французи відразу запропонували розглянути варіант застосування такої «легкої» бригади, як мобільну на оперативному рівні: авангард, фланговий захист, «пожежник», переслідувач тощо.
Експерт зі Франції висловив більше побоювання щодо спроможності адаптації командування ЗСУ до використання такої бригади, ніж реальне застереження. Він вважає, що «легка бригада» має своє місце в сучасній системі застосування.
Щодо інших нюансів:
▪️потребує посилення система вогневої підтримки бригади;
▪️потребують посилення інженерні підрозділи;
▪️потребує посилення система протиповітряноі оборони бригади;
▪️потребує посилення система застосування БПЛА;
▪️потребує посилення система РЕБ.
Але, підготовка цілої бригади французькими інструкторами протягом повного циклу навчання від індивідуальної до колективної підготовки (із штабними елементами) є дуже позитивною практикою.
Французи пропонують і далі шукати варіанти двосторонньої взаємодії з іншими країнами для реалізації подібних проектів. Цілком з ними погоджуюсь.
Якщо Франція зможе зробити такі зусилля, наприклад, двічі на рік з партнером (Німеччина, Великобританія, країни Бенілюксу, а також скандинави чи навіть Італія зроблять те саме), тоді можливо було б формувати 8-10 українських бригад щороку.
Водночас експерт підняв тему розгортання підготовки українських кадрових офіцерів (скоріш за все розглядає онлайн курси). Вважає, що таким чином буде можливість навчити приблизно 100 українських штабних офіцерів на рік, що значно підвищить їх кадрові можливості, а також зміцнить звʼязки французів з українським командуванням.
Я ж в дистанційне навчання не вірю - потрібно лише офлайн. Я знаю як вчаться на онлайн навчанні в ЗСУ.
Як висновок від французів: бригадне навчання є чудовою новизною. Вони сподіваються, що це перший досвід, який пошириться по всій Європі. Задля отримання як ефективності, так і злагодженості.
@drive_Ernesta
Як і очікувалося, в жовтні противник розгорнув рішучі наступальні дії на Курському напрямку.
Досягнув певного успіху, повернувши приблизно 56,1 квадратних кілометри території.
Скоріш за все, зараз тривають бої за Любимівку та Новоіванівку. Схоже, що ЗСУ потихеньку відходять до Суджі.
Російські десантники зі складу 106-ї десантної дивізії штурмовими групами просуваються полями в районі дороги Коренево-Суджа.
Українські підрозділи відійшли зі своїх передових позицій в районі Ольговки, ймовірно, використовуючи прикриття лісу. Це просування також свідчить про те, що російські війська захопили ліс на півдні.
Треба бути уважним до напрямку на Оріхів.
Схоже, росіяне продовжують підготовку до майбутніх наступальних дій у напрямку цього важливого матеріально-технічного хабу.
Є невеликий тиск росіянинів з числа 247-го повітряно-десантного полку: противник повільно зачищає лісопосадки від підрозділів ЗСУ, створюючи умови для подальшого активного наступу. У відповідь, артилерія ЗСУ обстрілює російські позиції на північ від Вербового, де, можливо, росіяни накопичують живу силу для цих штурмових дій.
Посилилось бомбардування росіянинами Малої Токмачки. Скоріш за все, противник розраховує на наявність там особового складу і техніки.
Геолокація також показує просування росіянинів на північний схід від Табаївки (напрям на Купʼянськ).
Ймовірно, використовуються два вектори штурму: один на півдні, рухаючись від лісопосадки до лісопосадки, а інший, більший на півночі, де вони просувалися вздовж лісосмуги, що веде до шосе на Куп’янськ.
Цікавим є факти відправки піхотних груп на Курському напрямку без підтримки бронетехніки. В той час, як вона у противника є. Імовірно, це повʼязано з тим, що російські командири не хочуть потрапляти в статистику підрозділів з втратами техніки. За це дуже боляче питають, техніку треба берегти. А ставлення до людей в рф відомо всьому світу.
@drive_Ernesta
Досягнув певного успіху, повернувши приблизно 56,1 квадратних кілометри території.
Скоріш за все, зараз тривають бої за Любимівку та Новоіванівку. Схоже, що ЗСУ потихеньку відходять до Суджі.
Російські десантники зі складу 106-ї десантної дивізії штурмовими групами просуваються полями в районі дороги Коренево-Суджа.
Українські підрозділи відійшли зі своїх передових позицій в районі Ольговки, ймовірно, використовуючи прикриття лісу. Це просування також свідчить про те, що російські війська захопили ліс на півдні.
Треба бути уважним до напрямку на Оріхів.
Схоже, росіяне продовжують підготовку до майбутніх наступальних дій у напрямку цього важливого матеріально-технічного хабу.
Є невеликий тиск росіянинів з числа 247-го повітряно-десантного полку: противник повільно зачищає лісопосадки від підрозділів ЗСУ, створюючи умови для подальшого активного наступу. У відповідь, артилерія ЗСУ обстрілює російські позиції на північ від Вербового, де, можливо, росіяни накопичують живу силу для цих штурмових дій.
Посилилось бомбардування росіянинами Малої Токмачки. Скоріш за все, противник розраховує на наявність там особового складу і техніки.
Геолокація також показує просування росіянинів на північний схід від Табаївки (напрям на Купʼянськ).
Ймовірно, використовуються два вектори штурму: один на півдні, рухаючись від лісопосадки до лісопосадки, а інший, більший на півночі, де вони просувалися вздовж лісосмуги, що веде до шосе на Куп’янськ.
Цікавим є факти відправки піхотних груп на Курському напрямку без підтримки бронетехніки. В той час, як вона у противника є. Імовірно, це повʼязано з тим, що російські командири не хочуть потрапляти в статистику підрозділів з втратами техніки. За це дуже боляче питають, техніку треба берегти. А ставлення до людей в рф відомо всьому світу.
@drive_Ernesta
Фахівці аналітичного центру Atum Mondy проаналізували наступальну операцію зс рф в Донецькій області, яка почалася 10-11 жовтня 2023 року і триває по теперішній час.
Ця операція розпочалася після невдалого наступу ЗСУ на південному напрямку (що тривав з червня по жовтень 2023 року) з Авдіївки.
Наступальні дії росіяни розгорнули з масованого удару авіації та артилерії, після чого розпочався рух техніки та піхоти (як книжка пише).
Проте, тільки за грудень 2023 року росіянини втратили більше 300 одиниць бронетехніки на даному напрямку.
Після кількох тижнів невдач, орчі підрозділи таки закріпилися в селі Степове, а згодом зайшли в «промку» на півдні міста.
Але ще в грудні цілі наступу не були досягнуті.
Слід вважати, що після невдач російське командування переглянуло підхід до ведення операції і сконцентрувалося на піхотному проникненні в центр міста - розрізали оборону. Це було успіхом ворога - місто впало за один місяць, між січнем і 17 лютого 2024 року.
Підрозділи ЗСУ відступили на рубіж Очеретине-Первомайське. Який не слід вважати підготовленим належним чином (або ж підрозділи не встигли підготуватися до оборони або ж спрацювали деякі інші причини).
У березні-квітні ситуація заспокоїлася, рубеж утримався, зокрема в Бердичі. Але в кінці квітня-початку травня терористи зс рф прорвали фронт і зненацька захопили Очеретино.
Це місто мало вирішальне значення з огляду на його розташування та висоти навколо.
На інших ділянках фронту російська армія здійснила інші наступальні дії, ціною великих втрат штурманула Новомихайлівку з жовтня 2023 року по квітень 2024 року, вела бої перед Часовим Яром і в Красногорівці.
Основний наступ росіян зосередився на залізничній осі Авдіївка-Покровськ. Армія рф пішла по ній і пройшла дві лінії оборони в липні, а потім в серпні.
За рік ворог просунувся на майже 40 км, і зупинився лише за 8,5 км від Покровська, матеріально-технічного хабу.
Після захоплення околиць Бахмута в жовтні та листопаді 2023 року бойовики рф повільно просунулися до Часового Яру.
Бої за район Каналу тривали 3 місяці, з травня по липень, після чого українська армія відступила за канал.
На Покровському напрямку, зайнявши перші два рубежі оборони ЗСУ, росіяни наприкінці серпня 2024 року захопили Новогродівку та Гродівку.
На початку жовтня, майже через два місяці після її досягнення, російська армія ще не прорвала 3-ю лінію.
Південніше, російська армія зайняла Красногорівку та кілька сіл на захід від Мар’їнки й просунулася в районі Костянтинівки, у напрямку Курахового.
На стику південного та східного угрупувань військ ЗСУ, (люблять вони стики), російська армія 3 жовтня захопила Вугледар, захисники якого протягом двох років нищили орчі наступальні підрозділи.
Станом на зараз, в ході своєї наступальної операції, росіяни продовжують наступ на Курахове, на деякий час відтермінувавши Покровськ.
Захопивши Авдіївку, росіяни просунулися до околиць Покровська, до центру Торецька, до воріт Часового Яру та зайняли Вугледар.
Аналітики задаються питаннями, чи стане цей повільний і скрупульозний наступ, який забрав рік і багато життів, вирішальним для майбутнього війни.
З огляду на втрати росіян.
За даними Радіо Свобода, за рік російська армія зайняла 1900 км2, або 0,31% території України, що достатньо, щоб уявити цей прогрес у перспективі.
@drive_Ernesta
Ця операція розпочалася після невдалого наступу ЗСУ на південному напрямку (що тривав з червня по жовтень 2023 року) з Авдіївки.
Наступальні дії росіяни розгорнули з масованого удару авіації та артилерії, після чого розпочався рух техніки та піхоти (як книжка пише).
Проте, тільки за грудень 2023 року росіянини втратили більше 300 одиниць бронетехніки на даному напрямку.
Після кількох тижнів невдач, орчі підрозділи таки закріпилися в селі Степове, а згодом зайшли в «промку» на півдні міста.
Але ще в грудні цілі наступу не були досягнуті.
Слід вважати, що після невдач російське командування переглянуло підхід до ведення операції і сконцентрувалося на піхотному проникненні в центр міста - розрізали оборону. Це було успіхом ворога - місто впало за один місяць, між січнем і 17 лютого 2024 року.
Підрозділи ЗСУ відступили на рубіж Очеретине-Первомайське. Який не слід вважати підготовленим належним чином (або ж підрозділи не встигли підготуватися до оборони або ж спрацювали деякі інші причини).
У березні-квітні ситуація заспокоїлася, рубеж утримався, зокрема в Бердичі. Але в кінці квітня-початку травня терористи зс рф прорвали фронт і зненацька захопили Очеретино.
Це місто мало вирішальне значення з огляду на його розташування та висоти навколо.
На інших ділянках фронту російська армія здійснила інші наступальні дії, ціною великих втрат штурманула Новомихайлівку з жовтня 2023 року по квітень 2024 року, вела бої перед Часовим Яром і в Красногорівці.
Основний наступ росіян зосередився на залізничній осі Авдіївка-Покровськ. Армія рф пішла по ній і пройшла дві лінії оборони в липні, а потім в серпні.
За рік ворог просунувся на майже 40 км, і зупинився лише за 8,5 км від Покровська, матеріально-технічного хабу.
Після захоплення околиць Бахмута в жовтні та листопаді 2023 року бойовики рф повільно просунулися до Часового Яру.
Бої за район Каналу тривали 3 місяці, з травня по липень, після чого українська армія відступила за канал.
На Покровському напрямку, зайнявши перші два рубежі оборони ЗСУ, росіяни наприкінці серпня 2024 року захопили Новогродівку та Гродівку.
На початку жовтня, майже через два місяці після її досягнення, російська армія ще не прорвала 3-ю лінію.
Південніше, російська армія зайняла Красногорівку та кілька сіл на захід від Мар’їнки й просунулася в районі Костянтинівки, у напрямку Курахового.
На стику південного та східного угрупувань військ ЗСУ, (люблять вони стики), російська армія 3 жовтня захопила Вугледар, захисники якого протягом двох років нищили орчі наступальні підрозділи.
Станом на зараз, в ході своєї наступальної операції, росіяни продовжують наступ на Курахове, на деякий час відтермінувавши Покровськ.
Захопивши Авдіївку, росіяни просунулися до околиць Покровська, до центру Торецька, до воріт Часового Яру та зайняли Вугледар.
Аналітики задаються питаннями, чи стане цей повільний і скрупульозний наступ, який забрав рік і багато життів, вирішальним для майбутнього війни.
З огляду на втрати росіян.
За даними Радіо Свобода, за рік російська армія зайняла 1900 км2, або 0,31% території України, що достатньо, щоб уявити цей прогрес у перспективі.
@drive_Ernesta
Виснаження ворога
На жаль, ціною життя захисників України.
В середньому, у вересні місяці зс рф мали 1200 загиблими або пораненими. Це означає, що приблизно 36 тисяч в місяць російська федерація втрачає особового складу.
Середньостатистична чисельність мотострілецької бригади в районі 5-6 тисяч орків. Мотострілецька дивізія - 10-12 тисяч тушок.
Таким чином, рф в місяць «віднульовує» в районі 7 бригад або ж трьох дивізій.
Три дивізії, грубо кажучи - це вже польова армія.
Отже, слова про те, що рф виснажується, слід вважати такими, що мають основу. Рух на Покровськ, Курахове, Купʼянськ, Торецьк, скоро (можливо) - Оріхів та Велика Новосілка можуть виступати останнім ривком. Принаймі на одному диханні, як то кажуть.
Далі потрібно буде проводити мобілізацію, ніякі соціальні виплати чи гонорари не допоможуть відновити/сформувати заново полки, бригади, дивізії. До того ж, економіка рф перегрівається і великі бонуси за контракт рано чи пізно стануть маленькими.
Тому що чисельність росіянського війська невпинно мінусується. 2025 рік, скоріш за все, російське військо зустріне в низхідному тренді, в пониженні на ринку рабів армії рф.
Це означає, що ми можемо очікувати не просто виснаження орчої армії, але й боротьбу за перехоплення ініціативи на полі бою. Навіть успішну, при поєднанні кількох складових/нюансів.
Щодо техніки, то кількісного обмеження ми можемо не очікувати. А от якісне
Техніка спалюється швидкими темпами, виробництво не встигає відновлювати озброєння військових частин. Сховища військової техніки виснажуються, з запасів витягуються зразки 50-х років виробництва. Ці запаси невпинно вичерпуються.
Все кинуто в прорив. Високі темпи наступу росіяне не зможуть тримати постійно, на даний час вже спостерігаються уповільнення темпів наступу. Проте, це ще не означає «виснажився».
КАБи дуже багато вирішують на полі бою, зрівнюють з землею позиції ЗСУ, міста та села.
Українські дрони внесли трохи ясності в життя баз зберігання боєприпасів рф. Снарядний голод не настав, але зниження інтенсивності артилерійських ударів вже спостерігається, а удари з повітря по арсеналам не зупиняються.
Таким чином, ворог буде потребувати часу на перегрупування, поповнення та відновлення. Після досягнення цілей, відповідно до задуму командування рф.
Завдяки діям оборонців України на всіх напрямках, можемо мати час на формування та підготовку бригад по типу «Анни Київської». Для подальшого успішного застосування.
Але, є певні нюанси.
@drive_Ernesta
На жаль, ціною життя захисників України.
В середньому, у вересні місяці зс рф мали 1200 загиблими або пораненими. Це означає, що приблизно 36 тисяч в місяць російська федерація втрачає особового складу.
Середньостатистична чисельність мотострілецької бригади в районі 5-6 тисяч орків. Мотострілецька дивізія - 10-12 тисяч тушок.
Таким чином, рф в місяць «віднульовує» в районі 7 бригад або ж трьох дивізій.
Три дивізії, грубо кажучи - це вже польова армія.
Отже, слова про те, що рф виснажується, слід вважати такими, що мають основу. Рух на Покровськ, Курахове, Купʼянськ, Торецьк, скоро (можливо) - Оріхів та Велика Новосілка можуть виступати останнім ривком. Принаймі на одному диханні, як то кажуть.
Далі потрібно буде проводити мобілізацію, ніякі соціальні виплати чи гонорари не допоможуть відновити/сформувати заново полки, бригади, дивізії. До того ж, економіка рф перегрівається і великі бонуси за контракт рано чи пізно стануть маленькими.
Тому що чисельність росіянського війська невпинно мінусується. 2025 рік, скоріш за все, російське військо зустріне в низхідному тренді, в пониженні на ринку рабів армії рф.
Це означає, що ми можемо очікувати не просто виснаження орчої армії, але й боротьбу за перехоплення ініціативи на полі бою. Навіть успішну, при поєднанні кількох складових/нюансів.
Щодо техніки, то кількісного обмеження ми можемо не очікувати. А от якісне
Техніка спалюється швидкими темпами, виробництво не встигає відновлювати озброєння військових частин. Сховища військової техніки виснажуються, з запасів витягуються зразки 50-х років виробництва. Ці запаси невпинно вичерпуються.
Все кинуто в прорив. Високі темпи наступу росіяне не зможуть тримати постійно, на даний час вже спостерігаються уповільнення темпів наступу. Проте, це ще не означає «виснажився».
КАБи дуже багато вирішують на полі бою, зрівнюють з землею позиції ЗСУ, міста та села.
Українські дрони внесли трохи ясності в життя баз зберігання боєприпасів рф. Снарядний голод не настав, але зниження інтенсивності артилерійських ударів вже спостерігається, а удари з повітря по арсеналам не зупиняються.
Таким чином, ворог буде потребувати часу на перегрупування, поповнення та відновлення. Після досягнення цілей, відповідно до задуму командування рф.
Завдяки діям оборонців України на всіх напрямках, можемо мати час на формування та підготовку бригад по типу «Анни Київської». Для подальшого успішного застосування.
Але, є певні нюанси.
@drive_Ernesta
В певних колах розгорнулась дискусія щодо доцільності зміни організаційно-штатної структури угрупувань військ.
Мова йде про доцільність формування нових армійських корпусів або переходу на корпусну/армійську систему.
Корпус: в середньому, 3-4 механізованих бригади, одна танкова, полки/батальйони забезпечення (в тому числі розвідувальний), БПЛА, зенітно-ракетний, РЕБ, РХБЗ тощо. Може складатися й з дивізій.
Це загальновизнана практика, яка підтверджена історією воєнного мистецтва. Або ж: визначена історією ведення війн у світі.
Що дозволяє:
дотриматись принципу системності та єдиноначальності. Командир бригади оперативно та безпосередньо підпорядковується командиру корпусу (на даний момент оперативно - командувачу ОТУ, безпосередньо - командувачу оперативного командування). Для цивільних осіб це мало що говорить, для військових - це різнобій в системі управління;
гнучкість управління дозволить краще і швидше реагувати на тактичні дії бригадами, штаб і командир корпусу які знає і розуміє;
своя логістика та забезпечення дозволяють сконцентруватись на потребах корпусу. Станом на зараз в підпорядкуванні ОК вісім і більше бригад, внаслідок чого розмивається зосередженість на потребах та надходження запасів - не вистачає сил все накрити;
свій штаб має чітку структуру (G1-G9), свій стиль управління, свої традиції та досвід ведення бойових дій. Це не ОТУ, яке комплектується на ротаційній основі заїжджими офіцерами на 1-4 місяці, внаслідок чого розмивається спадковість (послідовність), розуміння та узагальнення досвіду бойових дій;
це орган управління, командир якого несе персональну відповідальність за стан та застосування підпорядкованих йому частин. Це не ОТУ, в яке і з якого висмикуються батальйони/роти/люди з бригад і перекидаються на інші напрямки. Це свої зони/рубежі/райони/смуги відповідальності, розуміння структурності. Система управління не розмита, а централізована.
Недоліки:
оголошується нестача кваліфікованих офіцерів для комплектації штабів АК. Якщо дістати офіцерів з «в розпорядженні», батальйонів резерву, зневірених і демотивованих та звільнених в запас, провести селекцію/відбір/підготовку, тоді розгорнути штаб корпусу можливо за один місяць. Таких офіцерів безліч, кадрових і не кадрових, з бойовим досвідом і розкидуватись ними під час війни - гріх. Штаб корпусу, з іншими відділами може мати ефективну чисельність в районі 100 +- 20 чоловік. З огляду більше ніж на мільйону армію це не багато;
відсутність власних центрів комплектування, які є в ОК. Дійсно, ТЦК треба передавати в підпорядкування центральному органу управління рівня ГШ і визначати персональну посадову особу, відповідальну за мобілізацію, рекрутинг та облік (правда, буде проклята посада). Маємо ознаки того, що бригади (корпуси) краще здатні проводити набір та підготовку особового складу в залежності від здатності себе рекламувати;
навчальні центри, що є в ОК. Теоретично, розгорнути навчальний центр, з акумуляцією інструкторів з 3-5 бригад корпусу не важка задача. Питання в мотивації формувачів та вміння організовувати саме психологічну підготовку особового складу в корпусах.
Формування корпусів, на даному етапі, може полягати більше не в формуванні нових бригад, а в зведенні бригад (або дивізій) в армійські корпуси. Ті, в свою чергу, по можливості, в армії.
Кандидатів на посади комкорів та командармів й офіцерів штабів Україна має достатньо. Просто не треба розкидуватись досвідченими управлінцями, грати в «свій-чужий».
Доречі, не слід забувати про професійно-психологічний відбір кандидатів на посади командирів усіх рівнів, в тому числі й особового складу Генерального штабу ЗСУ. Там можуть бути дуже цікаві результати.
Доречі: ЗСУ потребують детального попереднього планування в поєднанні з вільним, децентралізованим стилем командування і управління - це дасть можливість проявляти гнучкість, так необхідну нашій армії. Гнучкість саме командирів на місцях.
@drive_Ernesta
Мова йде про доцільність формування нових армійських корпусів або переходу на корпусну/армійську систему.
Корпус: в середньому, 3-4 механізованих бригади, одна танкова, полки/батальйони забезпечення (в тому числі розвідувальний), БПЛА, зенітно-ракетний, РЕБ, РХБЗ тощо. Може складатися й з дивізій.
Це загальновизнана практика, яка підтверджена історією воєнного мистецтва. Або ж: визначена історією ведення війн у світі.
Що дозволяє:
дотриматись принципу системності та єдиноначальності. Командир бригади оперативно та безпосередньо підпорядковується командиру корпусу (на даний момент оперативно - командувачу ОТУ, безпосередньо - командувачу оперативного командування). Для цивільних осіб це мало що говорить, для військових - це різнобій в системі управління;
гнучкість управління дозволить краще і швидше реагувати на тактичні дії бригадами, штаб і командир корпусу які знає і розуміє;
своя логістика та забезпечення дозволяють сконцентруватись на потребах корпусу. Станом на зараз в підпорядкуванні ОК вісім і більше бригад, внаслідок чого розмивається зосередженість на потребах та надходження запасів - не вистачає сил все накрити;
свій штаб має чітку структуру (G1-G9), свій стиль управління, свої традиції та досвід ведення бойових дій. Це не ОТУ, яке комплектується на ротаційній основі заїжджими офіцерами на 1-4 місяці, внаслідок чого розмивається спадковість (послідовність), розуміння та узагальнення досвіду бойових дій;
це орган управління, командир якого несе персональну відповідальність за стан та застосування підпорядкованих йому частин. Це не ОТУ, в яке і з якого висмикуються батальйони/роти/люди з бригад і перекидаються на інші напрямки. Це свої зони/рубежі/райони/смуги відповідальності, розуміння структурності. Система управління не розмита, а централізована.
Недоліки:
оголошується нестача кваліфікованих офіцерів для комплектації штабів АК. Якщо дістати офіцерів з «в розпорядженні», батальйонів резерву, зневірених і демотивованих та звільнених в запас, провести селекцію/відбір/підготовку, тоді розгорнути штаб корпусу можливо за один місяць. Таких офіцерів безліч, кадрових і не кадрових, з бойовим досвідом і розкидуватись ними під час війни - гріх. Штаб корпусу, з іншими відділами може мати ефективну чисельність в районі 100 +- 20 чоловік. З огляду більше ніж на мільйону армію це не багато;
відсутність власних центрів комплектування, які є в ОК. Дійсно, ТЦК треба передавати в підпорядкування центральному органу управління рівня ГШ і визначати персональну посадову особу, відповідальну за мобілізацію, рекрутинг та облік (правда, буде проклята посада). Маємо ознаки того, що бригади (корпуси) краще здатні проводити набір та підготовку особового складу в залежності від здатності себе рекламувати;
навчальні центри, що є в ОК. Теоретично, розгорнути навчальний центр, з акумуляцією інструкторів з 3-5 бригад корпусу не важка задача. Питання в мотивації формувачів та вміння організовувати саме психологічну підготовку особового складу в корпусах.
Формування корпусів, на даному етапі, може полягати більше не в формуванні нових бригад, а в зведенні бригад (або дивізій) в армійські корпуси. Ті, в свою чергу, по можливості, в армії.
Кандидатів на посади комкорів та командармів й офіцерів штабів Україна має достатньо. Просто не треба розкидуватись досвідченими управлінцями, грати в «свій-чужий».
Доречі, не слід забувати про професійно-психологічний відбір кандидатів на посади командирів усіх рівнів, в тому числі й особового складу Генерального штабу ЗСУ. Там можуть бути дуже цікаві результати.
Доречі: ЗСУ потребують детального попереднього планування в поєднанні з вільним, децентралізованим стилем командування і управління - це дасть можливість проявляти гнучкість, так необхідну нашій армії. Гнучкість саме командирів на місцях.
@drive_Ernesta