ПОВЕРНУТИ ЩАСТЯ

Під сильним враженням від перегляду "Щастя Никифора Бубнова" Ролана Сергієнка 1983 року.

Сергієнко, про якого на Вікіпедії є лише поганенькі статті українською і російською, є одним з найбільш недооцінених режисерів українського кіно. Як серед кінознавців, так і глядачів.

Знають (так собі) його "Білі хмари" (1968), перший український фільм про голод під час примусової колективізації. Це сміливе і талановите кіно своїм звучанням (композитор Валентин Сильвестров), картинкою (оператор Михайло Бєліков), героями і антигероями підважувало радянський міф про "модернізацію" українського села, надихаючись і водночас протиставляючи себе "Землі" Олександра Довженка.

Фільм створювався у кінці 1960-их у виробничому і цензурному пеклі. На жаль, як часто у нас буває, кіно забулося. Через відсутність хорошої оцифрованої копії і показів по телебаченню "Білі хмари" досі маловідомий фільм. Його, звісно, згадували інколи у статтях типу "Заборонене українське кіно", але в опитуванні ТОП-100 найкращих фільмів в історії українського кіно кінокритична і кінознавча спільнота (крім Арсенія Князькова) цю знакову роботу чомусь проігнорували.

Знають (знову так собі) перші документальні спроби Сергієнка, "Освідчення у любові" (1966) і "Відкрий себе" (1972), що також цензуровані і мають складну історію. Обидва фільми називались в опитувальниках ТОП-100, а перший посів там 90-94 місце.

Найчастіше ж згадують, що Сергієнко працював над чорнобильською темою. З 1986 року режисер створив понад 10 документальних фільмів, присвячених катастрофі, її наслідкам і у першу чергу її людям.

Взагалі про Ролана Сергієнка треба писати книгу, а у форматі допису для телеграм-каналу я просто повернусь у 1983 рік.

Пікові застійні роки позначились як і пропагандистськими замовленнями, так і втечею в історичні, фентезійні, ностальгічні і просто побутові сюжети. "Щастя Никифора Бубнова", лише друга повнометражна ігрова картина Ролана Сергієнка (чому - окрема історія), мала бути "оптимістичною виробничою драмою" про стаханівський рух, а в результаті виявилась такою ж втечею.

Модернізація і ударництво на донецькій шахті у "Щасті..." показані через зворушливу історію двох героїв: селянина Никифора, який опиняється на Донбасі буквально вирваний зі своїх мрій, і кобили, спочатку Сатани, а потім Чайки, яку відправляють у шахту возити вугілля. Крізь весь фільм щемкість їхньої дружби протиставляється жорстокості підземного світу соціалістичних змагань і поверхневій партійній бюрократії.

У фіналі цієї "оптимістичної драми" Чайка через появу механізованих конкурентів стає непотрібною. Її відправляють на почесну пенсію. Одна з ідеалісток-ударниць намагається втішити головного героя — нарешті його товаришка погуляє на волі. Відповідь Никифора абсолютно деморалізуюча і темна. Чайка повертається на поверхню сліпою.

Фільм вважався художньою невдачею Кіностудії Довженка і отримав обмежений прокат. "Щастя..." існує у двох варіантах, українському і російському. Зараз доступна лише російськомовна цифрова копія поганої якості, яка не дозволяє відчути усю красу операторської роботи Віталія Зимовця ("Пропала грамота"). Хіба що можна оцінити музику Олега Каравайчука ("Довгі проводи"), яка тут дуже доречно підкреслює меланхолію і тривогу.

Віднайти "Щастя..." — повернути один з найкращих українських фільмів 1980-их.