До ребрендингу історія з мемуарів Світлани Князевої, акторки і другої дружини Леоніда Осики.

Осика (44, живий український класик у глибокій творчій кризі) після розлучення з Антоніною Лефтій знайомиться з Князевою (23, студентка естрадно-циркового училища). Він спеціально для неї влаштовує показ "Камінного хреста" на Кіностудії ім. Довженка, а вона зізнається, що нічого не розуміє. Людині, що виросла у російській глибинці, були далекі і проблематика, і атмосфера і покутсько-буковинський діалект фільму. Осика не ображається, а Князева згодом полюбить і, як їй здається, відчує кіно (див. коментарі).

У червні 1985-ого у Київ приїхали грузинські зірки Софіко Чіаурелі і Коте Махарадзе. Раптово до їхнього творчого вечора приєднався Параджанов. Після зворушливої зустрічі зі старим другом Осика розповідає майбутній дружині історію, яка, знаючи Параджанова, більше схоже на правду, ніж на байку.

"Такая вот жизнь и такое кино: по дневникам 1984-1994", Світлана Князева:

-Ты знаешь, после первого просмотра моего фильма «Каменный крест» на киностудии Довженко, Параджанов был в таком восторге от картины, что нашёл где-то огромный ржавый гвоздь, ходил по киностудии и царапал гвоздём кресты на стенах павильонов со словами:
- «Эту киностудию когда-нибудь назовут именем Леонида Осыки!».

Фото: Леонід Осика, Сергій Параджанов і Світлана Князева, 1986 рік, архів Князевої.

Оцифрував "Грицеві писанки" (1995, реж. Анатолій Трифонов).

Трифонов у 80-ті працював художником у майстрів української лялькової анімації Леоніда Зарубіна і Валентини Костилєвої, а у 90-ті самостійно створив своєрідну трилогію про головні українські релігійні свята - "Різдвяна казка" (екранізація Марка Черемшини), "Грицеві писанки" (екранізація Олександра Олеся) і "Покрово-Покрівонько..." (оригінальна історія).

Якщо "Різдвяна казка" знята досить дорого і масштабно, з комбінацією лялькової і мальованої анімації, то "Грицеві писанки" - бюджетний, камерний сюр з дивною кінцівкою без притаманної дитячим мультфільмам повчальності.

Як тільки Держкіно поверне права на анімацію Довженко-Центру, нові цифрові копії, сподіваюсь, опублікують на ютуб-каналі Ukrainian animation, а поки тримайте фрагмент.

Поступово скануватиму і публікуватиму знайдені постери до українських фільмів та українськомовні кіноплакати до іноземних фільмів.

Мені подобається це дівчисько (1973, реж. Енріке Каррерас, ориг. Me gusta esa chica)

Художник Радна Сахалтуєв ("Острів скарбів", "Пригоди капітана Врунгеля", "Крила"), друк 1977 р.

Зараз десь там.

Пік застою на початку 80-их позначився виходом на екрани, мабуть, найбільш одіозних пропагандистських фільмів Кіностудії Довженка, покликаних "таврувати ганьбою" українських буржуазних націоналістів.

"Високий перевал" (1981) Володимира Денисенка і "Провал операції «Велика ведмедиця»" (1983) Анатолія Буковського розповідали про боротьбу із загонами УПА на заході післявоєнної України. Дещо особливим є фільм "Таємниці святого Юра" (1982) Валеріана Підпалого, який боров не лише націоналістів, але і церкву в особі митрополита Шептицького і Йосипа Сліпого. Незвичний і для українського кіно сеттінг фільму — все починається на полях Першої світової війни.

Одна з перших сцен "Таємниць..." — благословення Митрополитом Шептицьким загону Українських січових стрільців — помпезно знята на подвір'ї собору Святого Юра. Сцена супроводжується дидактичним закадровим голосом, який постійно нагадує глядачу — все, що відбувається на екрані, потрібно засуджувати, герої цього не підтримують, вони помилились і дуже про це шкодують. Далі у фільмі ідуть жахи окопної війни, зняті під очевидним впливом "Арсеналу" Довженка. Потім — красивий Львів з його особняками, резиденціями, майстернями, підземеллями і клубами, де розгортається напівдетективна історія "здачі українських національних інтересів" австрійцям.

Вийшовши на 613 фільмокопіях, стрічка зібрала 6,2 млн глядачів на весь СРСР. Посередні (навіть низькі) показники для посереднього фільму. Про "Таємниці святого Юра" забули, а коли згадували, то фільм починав обростати дивовижними легендами. Начебто католицька церква наклала на нього анафему (до речі, у фільмі митрополит Шептицький накладає анафему на російські війська). Або ж Ватикан знищив усі плівкові копії чи видалив фільм з інтернету назавжди.

Чому фільм досі не був оцифрований? Усі відомі фільмокопії знаходились у Госфільмофонді, а в Україні складно знайти не лише "Таємниці святого Юра", а і десятки інших фільмів зі значно простішою історією і менш впливовими приховувачами. Тим більше після незалежності очевидно не всім було комфортно згадувати про такий рядок у фільмографії.

Хтозна, можливо прокляття "Таємниць..." було кимось зняте, адже минулого тижня копія віднайшлася і оцифрувалась. Перший опублікований фрагмент (українські націоналісти вриваються у петербурзький архів, щоб повернути своє) ексклюзивно на Каналі імені Леоніда Осики.