ви знаєте, що у мене є суперздатність/супервада постійно бачити українське у світовому кіно.

інколи здається, що це дуже притягнуто, тому завжди радію, коли знаходжу пруф (соррі, за звук).

Фолькер Шлендорф про "Землю" у "Бляшаному барабані".

- Будешь выебываться, ударю "Оскаром"! - заорав маестро і вхопив за ніжки золоту статуетку з письмового столу.

так у своїх мемуарах Юрій Іллєнко описує зустріч з режисером Марком Донським. перед цим він уточнює, що "Оскар" Донському вручив Рузвельт за фільм "Райдуга", знятий Київською кіностудією в евакуації 1943 року в Ашгабаді.

сама зустріч(швидше п'янка) описана дуже детально як на відстань у 40 років. режисери пили коньяк, мірялися фільмографіями і нагородами (не на користь Іллєнка, звісно), сварилися і мирилися. "Доповідна Апостолові Петру" називаються мемуари. цікаве чтиво, доволі кумедне і трохи божевільне. ну як трохи.

Марк Донський ніколи не отримував "Оскара". ця інформація тиражувалась в російськомовних джерелах і навіть певний час у 2009 році була у російській вікіпедії. насправді кіно отримало нагороди американської асоціації кінокритиків і газети "Daily News". кінознавець Сергій Тримбач розповідав, що Донський сам підтримував оскарівський міф настільки, що здається почав у нього вірити. з іншого боку, Юрій Іллєнко теж частенько страждав на фальшиві спогади.

а "Райдуга" мабуть справді видатне кіно. звісно пропагандистське і сповнене ненависті до ворога і колабораціонізму. 1943 рік нагадаю. вражає зокрема і візуально те, як їм вдалося зняти українську зиму в Туркменістані з тоннами солі і вати.