За кожним експортом стоїть мозаїка посередників, підставних компаній і країн-посередників, а також дефіцит контролю в Брюсселі та окремих державах-членах. Як пояснює Linkiesta Роман Стеблівський, експерт з політики ESCO: «Продукти вже підпадають під санкції. Тому основне питання полягає у відповідності італійських компаній та уряду.
За це відповідальні як самі компанії, так і італійський уряд, оскільки застосування санкцій Європейського Союзу є завданням держав-членів».
Розслідування ESCO показує, що Італія продовжує постачати промислові технології до росії не через явну волю, а через відсутність політичного та адміністративного контролю. Компанії використовують прогалини в законодавстві та глобальні ланцюги постачання, які важко контролювати, тоді як інституції залишаються прив'язаними до системи правил, написаних для світу, якого вже не існує.
Відповідь повинні надати міністр закордонних справ Антоніо Таяні та міністр підприємництва Адольфо Урсо, які покликані забезпечити узгодженість між атлантичною лінією уряду та реальністю торговельних потоків.
А загальна політична відповідальність покладається на Джорджію Мелоні, яка очолює виконавчу владу, заангажовану у справі солідарності з Києвом, але яка повинна забезпечити, щоб ці слова знайшли відповідність у фактах.
Не менш вирішальною є роль Європейської комісії, яка досі створювала більше правил, ніж інструментів. Без єдиного контролюючого органу та ефективної митної координації санкції залишаються більше принципом, ніж практикою.
Це структурна обмеженість Союзу: потужна нормативно-правова машина, яка все ще не здатна контролювати власні торговельні маршрути. А Рим і Брюссель продовжують не бачити цього.
Ремарка. Після трьох років війни росія все ще отримує європейські технології. Це ніякі не випадковість і не дірка в санкціях, а елементарний наслідок того, як влаштований сам Європейський Союз.
Тепер до суті. Маємо три італійські компанії, які фігурують в розслідуваннях як постачальники обладнання, що опиняється в росії. Формально це відбувається законно, бо частина йде через Туреччину, частина через Казахстан, частина - через дочірні структури всередині росії. На папері - нуль порушень, бо прямого експорту нема.
Проте головна проблема не в поставках. Проблема в тому, що росії потрібен не сам верстат, а можливість ним користуватися без зупинок: москві потрібні сервіс, запчастини, калібрування, програмні оновлення. Рф потрібна точність.
Санкції заборонили продаж верстатів, але не заборонили мозок - прошивки та технічну підтримку. Тому навіть якшо шлях постачання проходить через Туреччину або Казахстан, технічна залежність залишається європейською. І саме вона дозволяє російському ВПК і далі випускати боєприпаси, деталі для ракет, частини двигунів та інші елементи, де потрібна повторюваність результату.
Брюссель бачить це, але не може зупинити, бо санкції в ЄС - це тексти, а не інструменти. Є союз правил, але немає органу, який забезпечує їх виконання. Європейська Комісія пише норми, а контролюють їх окремі держави. Кожна по-своєму.
В підсумку виходить парадокс: Європа каже, що обмежує росію, але реально обмежує тільки торговельний рух товарів, тоді як росія продовжує отримувати головне - експлуатаційну працездатність. 👇👇
За кожним експортом стоїть мозаїка посередників, підставних компаній і країн-посередників, а також дефіцит контролю в Брюсселі та окремих державах-членах. Як пояснює Linkiesta Роман Стеблівський, експерт з політики ESCO: «Продукти вже підпадають під санкції. Тому основне питання полягає у відповідності італійських компаній та уряду.
За це відповідальні як самі компанії, так і італійський уряд, оскільки застосування санкцій Європейського Союзу є завданням держав-членів».
Розслідування ESCO показує, що Італія продовжує постачати промислові технології до росії не через явну волю, а через відсутність політичного та адміністративного контролю. Компанії використовують прогалини в законодавстві та глобальні ланцюги постачання, які важко контролювати, тоді як інституції залишаються прив'язаними до системи правил, написаних для світу, якого вже не існує.
Відповідь повинні надати міністр закордонних справ Антоніо Таяні та міністр підприємництва Адольфо Урсо, які покликані забезпечити узгодженість між атлантичною лінією уряду та реальністю торговельних потоків.
А загальна політична відповідальність покладається на Джорджію Мелоні, яка очолює виконавчу владу, заангажовану у справі солідарності з Києвом, але яка повинна забезпечити, щоб ці слова знайшли відповідність у фактах.
Не менш вирішальною є роль Європейської комісії, яка досі створювала більше правил, ніж інструментів. Без єдиного контролюючого органу та ефективної митної координації санкції залишаються більше принципом, ніж практикою.
Це структурна обмеженість Союзу: потужна нормативно-правова машина, яка все ще не здатна контролювати власні торговельні маршрути. А Рим і Брюссель продовжують не бачити цього.
Ремарка. Після трьох років війни росія все ще отримує європейські технології. Це ніякі не випадковість і не дірка в санкціях, а елементарний наслідок того, як влаштований сам Європейський Союз.
Тепер до суті. Маємо три італійські компанії, які фігурують в розслідуваннях як постачальники обладнання, що опиняється в росії. Формально це відбувається законно, бо частина йде через Туреччину, частина через Казахстан, частина - через дочірні структури всередині росії. На папері - нуль порушень, бо прямого експорту нема.
Проте головна проблема не в поставках. Проблема в тому, що росії потрібен не сам верстат, а можливість ним користуватися без зупинок: москві потрібні сервіс, запчастини, калібрування, програмні оновлення. Рф потрібна точність.
Санкції заборонили продаж верстатів, але не заборонили мозок - прошивки та технічну підтримку. Тому навіть якшо шлях постачання проходить через Туреччину або Казахстан, технічна залежність залишається європейською. І саме вона дозволяє російському ВПК і далі випускати боєприпаси, деталі для ракет, частини двигунів та інші елементи, де потрібна повторюваність результату.
Брюссель бачить це, але не може зупинити, бо санкції в ЄС - це тексти, а не інструменти. Є союз правил, але немає органу, який забезпечує їх виконання. Європейська Комісія пише норми, а контролюють їх окремі держави. Кожна по-своєму.
В підсумку виходить парадокс: Європа каже, що обмежує росію, але реально обмежує тільки торговельний рух товарів, тоді як росія продовжує отримувати головне - експлуатаційну працездатність. 👇👇
6How to manage your Telegram channel? Step-by-step tutorial on desktop: Avoid compound hashtags that consist of several words. If you have a hashtag like #marketingnewsinusa, split it into smaller hashtags: “#marketing, #news, #usa. Select “New Channel” As the broader market downturn continues, yelling online has become the crypto trader’s latest coping mechanism after the rise of Goblintown Ethereum NFTs at the end of May and beginning of June, where holders made incoherent groaning sounds and role-played as urine-loving goblin creatures in late-night Twitter Spaces.
from us
