🌿25 ЖОВТНЯ – ІКОНИ БОЖОЇ МАТЕРІ ЙМЕНОВАНОЇ “ЄРУСАЛИМСЬКА”

Єрусалимська ікона Божої Матері за переказами написана святим апостолом Лукою через 15 років після Вознесіння Господа, в Гефсиманії.

У 463 році, за візантійського імператора Лева Великого ця ікона з Єрусалиму була принесена до Царгорода і стояла в церкві Богоматері, званої “Пігії”, що означає “Джерело”. За імператора Іраклія (575–641 рр.) місто взяли облогою скіфи, проте врятувала його від захоплення саме молитва всього міста перед цим святим образом. На згадку про це диво, ікону перенесли в один з головних храмів Візантії – Влахернську церкву, де вона і зберігалася протягом майже трьох століть.

У 988 році ікона була принесена в Корсунь (сучасний Херсонес) – старогрецьке місто-держава в південно-західній частині Криму (у межах Севастополя). Ікона була подарована Київському князю Володимиру, який заволодів містом, прийняв там християнство і одружився з донькою візантійського імператора. Коли рівноапостольний князь повертався до Києва, то привіз святі ікони та інші церковні реліквії.

А вже коли новгородці прийняли християнство, то святий Володимир відправив їм цей образ Богородиці. У 1571 році ікона опинилась у Москві. Під час
навали Наполеона в 1812 році оригінал зник, а згодом дивовижним чином знову опинився в Єрусалимі – в храмі Гробниці Пресвятої Богородиці. Святий образ і донині зберігається там.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/10/24/25-zhovtnya-ikony-bozhoyi-materi-ymenovanoyi-yerusalymska-2/

🌸26 ЖОВТНЯ – ІВЕРСЬКОЇ ІКОНИ БОЖОЇ МАТЕРІ

Громадянська війна може розгорітися не тільки на політичному, а й на релігійному ґрунті. Цю просту істину так легко усвідомити в наш час, очевидністю вона була і в старовину. Найбільш затяжним богословським конфліктом, який переріс у громадянське протистояння, стало іконоборство, що вирувало на сході Візантійської імперії з VII до середини IX століття. Свідком того страшного періоду є Іверська ікона Божої Матері.
Історія цього образу дивовижна з самого початку його створення. Ще за свого земного життя Діва Марія благословила святого апостола Луку написати Її зображення. Коли ж великий євангеліст показав Богородиці створену ним ікону, Пресвята сказала, що відтепер благодать і сила Господа будуть із цим образом.

…Минуло вісім сотень літ, і заповітна святиня знайшлася в однієї благочестивої вдови, яка жила поблизу міста Нікеї, що в Малій Азії. Незадовго до закінчення іконоборського лихоліття до будинку жінки увірвався загін солдатів. Вони шукали ікони та знищували їх. Побачивши на стіні в одній із кімнат ікону Божої Матері, воїни скинули її і почали знущатися над нею. Їх не зупинили ані крики, ані прохання, ані сльози господині. Як апогей блюзнірства хтось зі солдатів взяв спис і простромив ним пречистий лик Богородиці. І тут сталося те, чого ніхто не очікував — на очах у здивованих вандалів із дошки полилася справжня людська кров.

Скориставшись розгубленістю солдат, господиня дістала всі гроші, що у неї були, і попросила відкласти розправу над іконою до наступного дня. Золото допомогло та й зв’язуватися зі закривавленим ликом їм, очевидно, не дуже хотілося. Солдати пішли, але пообіцяли повернутися завтра, і довершити розпочату наругу.
Тим часом у жінки вже визрів план порятунку ікони. Вона дорожила образом, бо, за переказами, ікона була не то копією, не то оригіналом роботи самого апостола Луки. Ледве солдати покинули будинок, жінка з сином-підлітком взяли ікону і попрямували до Мармурового моря. Йшли вони всю ніч — від міста до узбережжя було кілька десятків кілометрів. Коли втомлені подорожні дісталися води, вже сіріло. Святий образ розгорнули з тканини та поклали на воду, благаючи Бога, щоб далі Він Сам вирішив долю сімейної реліквії. Ледве дошка торкнулася води, невідома сила почала піднімати ікону, і через мить вона вже стояла на гладі моря. Зійшло сонце. Його золоті промені торкнулися лику Пречистої, Яка дивилася на жінку та її сина Своїми сумними очима, сповненими любові та милосердя. Через кілька секунд течія підхопила ікону, і вона, продовжуючи стояти вертикально, попливла на південний захід.
А жінка сіла на пісок і розридалась. Коли син запитав, чому вона сумує, вдова відповіла, що тепер її, швидше за все, вб’ють, оскільки воїни, виявивши відсутність ікони, навряд чи пробачать їй обман.
— Стара я стала, синку, куди мені бігти… А ти — рятуйся, йди на захід, на гору Афон. І так, як я вручила Богородиці Її святий образ, так вручаю і тебе Її святому заступництву. Біжи, я відчуваю, що мої години вже пораховані і мені хотілося би померти тут. А у тебе буде ще довге життя. Нехай Господь благословить тебе!
Ще довго не міг розлучитися син із матір’ю. Але вона наполягла, і хлопчик, обливаючись слізьми, зник за далеким пагорбом. А вдова повернулася додому, і загинула в той же день від рук розлючених солдатів, які шукали її по всьому місту.

Через кілька років, уже дорослим, юнак прийшов на гору Афон. Там він пристав до монахів і, через деякий час, прийняв постриг. Розповів він братії і про те, як колись разом із матір’ю вони врятували ікону і про те, як чудесним чином святий лик поплив на захід. Монахи, почувши нехитру розповідь брата, відреагували по-різному. Хтось не повірив, хтось поставився байдуже, але були і ті, кому слова юнака запали в душу, і після смерті нікейського втікача серед монастирських переказів з’явилася й історія про ікону-мандрівницю. З часом вона стала легендою, легенда — казкою, і так тривало близько двохсот років, поки казка одного разу не стала реальністю.

Більше на сайті: https://rivne.church.

ua/2024/10/25/26-zhovtnya-iverskoyi-ikony-bozhoyi-materi-3/

🇺🇦У СЕЛІ ЗАЛУЖЖЯ ПРОВЕЛИ У ВІЧНІСТЬ ВОЇНА ВОЛОДИМИРА КОЖАНА

Дубенщина прощалася із Захисником України, батьком п‘яти дітей, вірянином Української Православної Церкви Володимиром Кожаном. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

26 жовтня 2024 року в храмі Знамення Пресвятої Богородиці села Залужжя, Дубенського району, відбувся чин похорону воїна Володимира Миколайовича Кожана. Похорон очолив благочинний Дубенського благочиння II, протоієрей Сергій Новосад разом з духовенством.
Володимир Кожан 09.04.1971 року народження, загинув 20 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання в Донецькому напрямку.

Він був батьком п’ятьох дітей.
Щирі співчуття родині. Вічна пам‘ять воїну….

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/10/26/u-seli-zaluzhzhya-provely-u-vichnist-voyina-volodymyra-kozhana/

🌸АРХІЄПИСКОП ПИМЕН МОЛИВСЯ У КУЛІВЕЦЬКОМУ МОНАСТИРІ

Архієпископ Пимен молився у Кулівецькому монастирі під час Божетвенної літургії з нагоди Небесного покровителя архієпископа Хотинського Веніаміна. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

26 жовтня 2024 року, у день вшанування Іверської ікони Божої Матері та преподобного Веніаміна Печерського, архієпископ Рівненський та Острозький Пимен співслужив сонму архієреїв УПЦ в Успенському Кулівецькому чоловічому монастирі.

Під час Літургії були піднесені прохання про мир на українській землі, про позбавлення від ворога, щоб Господь зглянувся на наш народ і зберіг тих, хто у відчаї і втратив домівки, щоб Господь благословив людей доброї волі, які допомагають нужденним.

В цей день своє тезоіменитство відзначає архієпископ Хотинський Веніамін, вікарій Чернівецької єпархії намісник Кулівецького чоловічого монастиря.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/10/26/arkhiyepyskop-pymen-molyvsya-u-kulivetskomu-monastyri/

🇺🇦У РАДИВИЛОВІ ПРОЩАЛИСЬ ІЗ ЗАХИСНИКОМ УКРАЇНИ АНДРІЄМ КУРІЧЕМ

24 жовтня 2024 року в Введенському храмі м. Радивилів, Дубенського району, священники УПЦ відслужили чин поховання загиблого воїна Куріча Андрія Васильовича. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

Заупокійну службу звершив собор священників на чолі з благочинним Радивилівського округу протоієреєм Вячеславом Демчуком.

Куріч Андрій Васильович, 19.07.1980 року народження, був стрільцем-помічником гранатометника десантно-штурмового відділення. Він був призваний на військову службу під час мобілізації 16 липня 2024 року Другим відділом Дубенського районного територіального центру комплектування.

Андрій Васильович загинув 19 жовтня 2024 року поблизу населеного пункту Леонідово, Суджанського району Курської області російської федерації.

Схиляємо голови у скорботі та висловлюємо глибоке співчуття рідним і близьким загиблого.
Вічная пам’ять загиблому воїну Андрію…

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/10/26/u-radyvylovi-proshchalys-iz-zakhysnykom-ukrayiny-andriyem-kurichem/

‼️КОРЕЦЬКЕ ПЕРШЕ БЛАГОЧИННЯ ЗІБРАЛИ ОВОЧІ ДЛЯ БУДИНКУ МИЛОСЕРДЯ

З благословіння архієпископа Рівненського та Острозького Пимена, перше Корецьке благочиння зібрало допомогу для будинку милосердя, в якому проживають люди похилого віку, що постраждали внаслідок війни. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

24 жовтня 2024 року священники та миряни Корецького першого благочиння зібрали та завантажили овочі та продукти у вантажний автобус, який відправився на Закарпаття у будинок милосердя. Про таку допомгу Рівненську єпархію попросив керівник будинку милосердя прот. Роман Афонін.
Батбшка розповів, що наразі у будинку милосердя продиває 40 лбдей похилого віку, котрі постраждали від російської агресії.

“Цей будинок милосердя спочатку знаходився у Донецькій області, але коли розпочалися воєнні дії, ми вимушені були покинути його. Ми сердечно дякуємо Його Високопреосвященству владиці Пимену, а також священникам першого Корецького благочиння і всім добрим людям, які відгукнулися та допомогли нам запастися овочами на зиму”, – зазначив о. Роман.

Будинок милосердя з Донецької області нині знайшов прихисток на Покровській парафії УПЦ у с. Шишківці, Ужгородського району.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/10/26/koretske-i-blahochynnya-zibraly-ovochi-dlya-budynku-myloserdya/

‼️Прийом керуючого єпархією
28 жовтня, у понеділок, архієпископ Рівненський та Острозький Пимен здійснюватиме прийом духовенства та мирян, початок о 11.00.

🌿28 ЖОВТНЯ – ПЕРВОМУЧЕНИКА ЛУКІАНА, ПРЕСВІТЕРА АНТІОХІЙСЬКОГО

Преподобномученик Лукіан, пресвітер Антіохійський, народився у сирійському місті Самосаті. У 12-річному віці він залишився сиротою. Лукіан роздав майно жебракам, а сам пішов у місто Едесу до сповідника Макарія, під керівництвом якого старанно читав Святе Письмо і навчався подвижницького життя. За благочестя та ревне поширення християнства серед юдеїв та язичників Лукіан був поставлений пресвітером. 

В Антіохії святий Лукіан відкрив школу, де зібрав безліч учнів і наставляв їхню книжкову премудрість. Святий Лукіан займався вченими працями, виправляв тексти Святого Письма, зіпсований переписувачами та єретиками. (Виправлений ним повний грецький текст Біблії під час його сповідницького подвигу був захований у стіні і знайдений при святому Костянтині Великому.) 

У гоніння Діоклітіана святий Лукіан був схоплений за доносом єретиків і відправлений у нікомідійську в’язницю, де протягом 9 років укріплював християн у сповідництві, переконуючи їх не боятися мук та смерті.

Від багатьох страшних тортур та голоду святий Лукіан помер у в’язниці. Перед смертю, бажаючи причаститися Христових Таїн на свято Богоявлення, прикутий ланцюгами до ложа мученик-пресвітер здійснив Безкровну Жертву на своїх грудях, і всі християни, які перебували у в’язниці, причастилися. Тіло святого мученика було кинуто в море, але за 30 днів дельфіни винесли його на берег. Віруючі з честю поховали багатостраждальне тіло святого Лукіана.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/10/27/28-zhovtnya-pervomuchenyka-lukiana-presvitera-antiokhiyskoho-2/

🌿28 ЖОВТНЯ – ІКОНИ БОЖОЇ МАТЕРІ «СПОРИТЕЛЬКА ХЛІБІВ»


28 жовтня Церква згадує ікону Божої Матері «Спорителька хлібів». Ікона була написана з благословення старця Введенської Оптинської пустині преподобного Амвросія. 

Це іконографічне зображення Божої Матері здається незвичайним — Богородиця сидить на хмарі, а Її руки розкинуті, наче Вона готова обійняти і благословити увесь світ. Внизу під Її ногами розстилається поле, де серед польових квітів і трав — снопи жита. Порівняно з іншими образами Божої Матері, «Спорителька хлібів» одна з наймолодших ікон Божої Матері, їй трохи більше ста років, тоді як образ «Іверської» Божої Матері походить від євангеліста Луки. Старець Амвросій сам призначив і дату пам’яті ікони Божої Матері “Спорителька хлібів” – 28 жовтня. 

У чому допомагає ця ікона ? 
Пресвята Богородиця допомагає людям у видобутку хліба насущного. Перед цією іконою моляться про допомогу у збиранні врожаю, про благословення у праці; про позбавлення потреби; про звільнення від посухи; про допомогу у роботі.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/10/27/28-zhovtnya-ikony-bozhoyi-materi-sporytelka-khlibiv-2/

🌿29 ЖОВТНЯ – МУЧЕНИКА ЛОНГИНА, СОТНИКА, ЩО ПРИ ХРЕСТІ ГОСПОДНЬОМУ

Коли Господь наш Іісус Христос, за невимовною Своєю милістю, благоволив врятувати нас від погибелі Своїм вільним стражданням, Хрестом, смертю і Воскресінням, тоді один сотник, на ім’я Лонгин, родом з Каппадокії, перебуваючи під владою Пілата, був приставлений зі своїми воїнами служити під час страждання і розп’яття Іісуса Христа. 

Побачивши чудеса, що відбулися при хресті Христовому: землетрус, затемнення сонця, відкриті труни, мерці, які повстали з них, і розпадання каміння, сотник Лонгін сповідував, що Христос є Син Божий. Про цю подію Божественний євангеліст Матфей так говорить: “Сотник же і ті, що стерегли з ним Іісуса, побачивши землетрус і все, що сталося, злякались дуже і говорили: воістину Він був Син Божий”. 
Так свідчить про сотника Лонгина, який увірував у Христа, Божественне Євангеліє. Переказ же церковний до засвідченого в Євангелії додає, що Лонгин був той воїн, який простромив ребра розп’ятого Господа Іісуса Христа і від крові й води, що витікли, отримав зцілення хворих очей своїх. Той самий Лонгин був і серед вартових, приставлених Пілатом до Животворящого Тіла Іісуса Христа, що лежало у гробі.

Коли ж Господь славно воскрес із гробу і Своїм дивовижним постанням навів на варту жах, тоді Лонгин і два воїни остаточно увірували в Христа і стали проповідниками Воскресіння Христового, бо вони сповістили Пілата й архієреїв про те, що сталося. Архієреї та старійшини, влаштувавши нараду, дали воїнам достатньо грошей, щоб вони приховали про воскресіння Христове і сказали, що учні Христа, прийшовши вночі, вкрали Його, коли вони спали. 
Однак Лонгин грошей не взяв і приховати дива не захотів, а ще старанніше став свідчити про нього, і свідоцтво його було істинним. Тому Пілат і все іудейське сонмище зненавиділи Лонгина і весь гнів свій, який вони раніше мали на Христа, звернули тепер на Лонгина. 

Лонгин відкрито проповідував про Христа, що Він є Істинний Бог, і що він, Лонгин, був свідком животворящої смерті Його і воскресіння. За це свідчення Лонгин зазнав ненависті й гоніння з боку ворогів Іісуса Христа, які стали вишукувати причину, щоб занапастити його, але, не знаходячи за ним провини, не наважувалися, бо Лонгин був найстарішим із воїнів, людиною чесною і відомою самому кесареві. Коли ж Лонгин дізнався про їхній злий намір, то захотів краще бути відкинутим від них і залишитися з Христом, ніж жити в землях іудейських. Він залишив свій військовий сан, одяг і пояс і, взявши двох друзів своїх, які мали таку саму ревність за Христом, ухилився від народного спілкування і присвятив себе на служіння Єдиному Богові.

Прийнявши хрещення від святих апостолів, Лонгин незабаром залишив Єрусалим і пішов зі своїми друзями до Каппадокії; там він став проповідником і апостолом Христовим і багатьох навернув від омани до Бога. Потім, залишивши місто, Лонгин став жити в селищі свого батька, проводячи безмовне життя – у пості та молитвах.
Незабаром стало відомим усім зборам іудейським в Єрусалимі, що Лонгин поширює своє вчення по всій Каппадокії і проповідує про воскресіння Христове. Тоді архієреї та старійшини іудейські, сповнені заздрості й гніву, пішли до Пілата з багатьма дарами і стали просити його надіслати послання кесареві до Риму зі сповіщенням про те, що Лонгин відкинув від себе військовий сан, відмовився від підпорядкування римській владі і обурює в Каппадокії народ, проповідуючи їм про іншого царя. 

Пілат, прийнявши дари, погодився на прохання іудеїв і відправив до кесаря Тіверія послання, що містило сильний наклеп на Лонгина. Разом із цим листом Пілата євреї послали від себе багато золота кесареві й тим самим купили смерть святому Лонгину: бо незабаром від кесаря Тиверія прийшов наказ віддати Лонгина на смерть, як супротивника кесареві. Пілат негайно ж послав воїнів до Каппадокії, щоб відтяти голову Лонгина і принести її до Єрусалима для засвідчення єврейського сонмища в смерті Лонгина.

На прохання іудеїв Пілат наказав також вбити і тих двох воїнів, які разом із Лонгином залишили військовий сан і там же в Каппадокії з ним разом проповідували Христа.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/10/28/29-zhovtnya-muchenyka-lonhyna-sotnyka-shcho-pry-khresti-hospodnomu-2/

🌿30 ЖОВТНЯ – МУЧЕНИКІВ КОСМИ І ДАМІАНА

Згадані церквою мученики та безсрібники Косма та Даміан народились у Аравії, займалися лікарською наукою, але наука не дуже допомагала їм при лікуванні хвороб. Отримавши від Бога благодать чудотворень, вони лікували недуги людей во ім’я Христа Спасителя.

Коли чутка про чудеса і вчення Косми та Даміана досягла до ігемона Лісія, негайно наказано було взяти їх. Приведені в Кілікію, вони були представлені ігемону. Розпитавши про віру, імена та батьківщину, ігемон наказав їм принести жертву ідолам. Коли ж вони не хотіли виконати наказу його та навіть сміливо сповідали свою віру в Христа, він наказав бити їх без милосердя, а потім зв‘язаних кинути в море.
Але Господь урятував їх від утоплення. Послав до них Ангела, який розв’язав та абсолютно здорових вивів на сушу. Цей чудовий порятунок був приписаний чародійству.
– Скажіть мені, – запитував їх ігемон, – яким це чарівництвом ви врятувалися від моря? І я хочу наслідувати ваше вчення. – Ми християни – відповідали мученики, – жодних чарів не знаємо, маємо лише силу Христову, яка рятує нас від усіх бід.

Роздратований ігемон не хотів більше говорити і звелів ув’язнити лікарів у в’язницю. Другого дня він наказав кинути їх у вогонь.
Але Господь і тут зберігав їх: вогонь втратив природну силу і не торкався їх.
Ігемон дивувався, але, не пізнавши Того, хто їх спасає, завдав їм нових тортур, однак все марно. 
Повісивши їх, спочатку наказав кидати в них каміння, а потім стріляти з луків, але каміння та стріли відскакували від тіл Косми і Даміана, як від стін, натомість вражали самих мучителів. Не знаходячи більше коштів на досягнення своєї мети, ігемон наказав обезголовити лікарів мечем. Разом із ними постраждали ще троє християн: Леонтій, Анфім та Євтропій.
Всі п’ятьох мучеників, які постраждали разом, були разом і поховані. Час їхніх страждань із достовірністю невідомий; безсумнівно лише, що вони постраждали наприкінці III століття, за царювання Діоклітіана і Максиміана. Ось усе, що відомо про цих святих безсрібників.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/10/29/30-zhovtnya-muchenykiv-kosmy-i-damiana-3/

‼️Шлях гуманітарної допомоги: Рівненська єпархія УПЦ виграла суд проти Укртрансбезпеки за несправедливий штраф

Рівненська єпархія УПЦ виграла суд у справі про штраф за гуманітарне перевезення в Херсон. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

Через два місяці після доставки гуманітарної допомоги в Херсон Рівненській єпархії УПЦ довелося зіткнутися з неочікуваними труднощами: на власника вантажівки надійшов штраф від Укртрансбезпеки на суму 18 869 гривень за перевищення допустимої ваги на 10%. Попри те, що це був гуманітарний вантаж, штраф був виставлений у подвійному розмірі та надісланий на іншу адресу — в село Карпилівка Волинської області, що унеможливило вчасне оскарження.

«Перед поїздкою я особисто звернувся до Рівненського управління Укртрансбезпеки про можливість перевантаження, адже фуру завантажували прості люди, священники, миряни і могли неправильно розмістити вантаж, — розповідає керівник соціального відділу протоієрей Петро Перетятко. — В управлінні мене запевнили, що все буде добре і мені не має чого хвилюватися».

Як виявилось згодом, керівник соціального відділу таки не дарма хвилювався. Ківерцівська виконавча служба у Волинській області відкрила виконавче провадження і стягнула борг з власника фури у сумі 18 869 грн.

«Ми почали телефонувати на гарячі лінії Укртрансбезпеки, урядової лінії, нас запевнили, що якщо це гуманітарна допомога, то постанову скасують, — розповідає о. Петро. — Ми надали відповідні документи про доставку гуманітарної допомоги, але, на жаль, у відповідь отримали відмову».

Рівненська єпархія УПЦ намагалася скасувати постанову, звернувшись до Укртрансбезпеки з відповідними документами, які підтверджували гуманітарний характер вантажу. Однак через пропущені строки оскарження була отримана відмова, і єдиним варіантом залишався суд.
Судовий процес, який тривав вісім місяців, завершився перемогою для Рівненської єпархії. Суд визнав, що штраф був накладений несправедливо, оскільки перевезення здійснювалося для підтримки жителів прифронтових територій, а не для особистої вигоди. Апеляція Укртрансбезпеки була відхилена.

Рішення суду підкреслило важливість розуміння та підтримки тих, хто надає допомогу людям на прифронтових територіях, попри ризики та складнощі. Цей випадок став свідченням перемоги справедливості та віри в правосуддя, яке стоїть на захисті благих намірів.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/10/29/shliakh-humanitarnoi-dopomohy-rivnenska-ieparkhiia-upts-vyhrala-sud-proty-ukrtransbezpeky-za-nespravedlyvyy-shtraf/

🍂1 ЛИСТОПАДА – ПЕРЕНЕСЕННЯ МОЩЕЙ ПРЕПОДОБНОГО ІОАННА РИЛЬСЬКОГО

Преподобний Іоанн Рильський – великий духоносний подвижник Болгарської Православної Церкви та небесний покровитель болгарського народу, народився прибл. 876 – 880 р.р. у селі Скрино Средецької області (стародавній Средець – нині Софія). Рано залишившись сиротою, хлопчик пішов пастухом у чужі люди. 

Одного разу багатій побив його за те, що загубилися корова з телям. Хлопчик довго плакав і молився, щоб Бог допоміг йому. Коли він знайшов корову з телятком, то в річці Струмі сильно піднялася вода. Юний пастух помолився, поклав на воду свій верхній одяг, накреслив на ньому хрест, узяв на руки теля і пройшов з ним, як посуху, на другий берег річки, де вже була корова. Багач, що сховався в лісі, жахнувся, бачачи це диво і, щедро нагородивши хлопчика, відпустив його зі свого будинку. 

Роздавши майно, хлопчик пішов із рідного села. Де і коли святий прийняв чернечий постриг, залишилося невідомим. Спочатку він трудився на високій і голій горі, харчуючись лише дикими рослинами. Хатина його була з хмизу. Через деякий час розбійники напали на нього вночі і, побивши, прогнали звідти. Тоді він знайшов глибоку печеру та оселився в ній. Там незабаром оселився і його племінник святий Лука. Місце було настільки безлюдне, що преподобний Іоан вважав спочатку появу Луки за бісівський підступ, але, дізнавшись, що юнак шукає душевного спасіння, з любов’ю прийняв його. 

Недовго їм довелося жити разом: брат преподобного Іоанна знайшов подвижників і забрав силоміць сина. Дорогою додому юнак помер від укусу змії. Розкаявшись, брат вибачався у преподобного. Пустельник часто ходив потім на могилу праведного юнака; там було його улюблене місце відпочинку. 

Дванадцять років провів преподобний у дикій печері, а потім перейшов до Рильської пустелі і оселився в дуплі дерева. Він багато постив, молився і постійно плакав; харчувався лише травою. Бачачи таке терпіння, Бог виростив преподобному боби, якими він харчувався довгий час. Ці боби і зробили його подвиги відомими людям. 

Одного разу стадо овець від раптового страху бігло по гірських урочищах, поки не зупинилося біля місця, де жив преподобний. Пастухи, що йшли за стадом, з подивом побачили пустельника, який ласкаво пригощав їх: “Ви прийшли сюди голодні – рвіть собі боби мої і їжте”. Усі їли і наситилися. Один же набрав собі багато бобів і в запас. Дорогою додому він запропонував їх товаришам, але у вкрадених стручках не було ні зернятка. Пастухи вернулися з каяттям, і старець пробачив, сказавши з усмішкою: “Бачите, діти, ці плоди призначені Богом для прожитку пустельного”. 

З того часу стали приводити до преподобного хворих і одержимих нечистим духом, яких він зцілював молитвою. Уникаючи популярності, подвижник пішов з улюбленого дупла і оселився на високій і важкодоступній скелі, де 7 років провів просто неба. Чутка про великого пустельника дійшла до болгарського царя Петра (927-969), який хотів бачитися з ним; але преподобний Іоанн, написавши листа, відхилив побачення. 

Пізніше пустельник прийняв під своє окормлення ченців, які влаштували монастир із храмом у печері, де раніше жив преподобний Іоанн. Він мудро пас своє стадо і помер 18 серпня 946 на 70-му році життя. За 5 років до смерті він написав своєю рукою “Заповіт до учнів”, один із найкращих творінь староболгарської писемності. Святе життя подвижника і знамення Божої милості за його молитвами були найкращою проповіддю християнської віри в новохрещеній Болгарській землі. 
У тривожний час боротьби Болгарії з Візантією, за західноболгарського царя Самуїла
преподобний Іоанн Рильський з’явився учням, наказуючи перенести його мощі в Средець (Софію), куди втік патріарх Болгарський Даміан (927-972). Передбачають, що перенесення мощів було в 980 р. Трохи пізніше права рука преподобного Іоанна Рильського була перенесена на Русь, ймовірно, в місто Рильськ, в якому була побудована церква в ім’я преподобного Іоана Рильського. 

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/10/31/1-lystopada-perenesennya-moshchey-prepodobnoho-ioanna-rylskoho-2/

🍂2 ЛИСТОПАДА – ВЕЛИКОМУЧЕНИКА АРТЕМІЯ

Святий великомученик Артемій був одним із видатних воєначальників за правління рівноапостольного царя Костянтина Великого (306–337, пам’ять 21 травня), а потім – його сина та наступника Констанція (337–361). Артемій, який мав багато нагород за відмінну службу та відвагу, був поставлений намісником Єгипту. На цій посаді він багато зробив для поширення та зміцнення християнства в Єгипті. 

Імператора Констанція на престолі змінив Юліан (361-363). Імператор-відступник, бажаючи повернути язичництво, вів непримиренну боротьбу з християнством, відправляючи на смерті сотні християн. В Антіохії він наказав катувати двох єпископів, які не бажали зректися Христової віри. 

У цей час у місто прийшов святий Артемій і всенародно викрив Юліана в безбожності. Розгніваний відступник піддав святого жорстоким тортурам. Після цього великомученика кинули до в’язниці. 

Під час молитви, яку святий підносив до Господа, йому явився Сам Христос в оточенні Ангелів і сказав: “Мужайся, Артемію! сповідав Мене перед людьми, на землі, так і Я сповідую тебе перед Отцем Моїм Небесним. Почувши це від Самого Господа, великомученик зрадів і став палко дякувати і славословити Його.
Наступного дня Юліан зажадав, щоб великомученик Артемій визнав язичницьких богів. Зустрівши рішучу відмову, імператор вдався до тортур. Подвижник переносив все без жодного стогону. Святий передрік Юліану, що незабаром той отримає справедливу відплату за зло, заподіяне християнам. Відступник розлютився і вдався до ще лютіших тортур, але вони не зламали волю великомученика, і тоді святий Артемій був обезголовлений († 362).
Його останки були поховані християнами.
Після смерті святого великомученика Артемія збулося його пророцтво про швидку загибель Юліана відступника.
Юліан зі своїм військом вийшов із Антіохії для битви з персами. Біля перського міста Ктезіфон йому зустрівся старий перс. Він обіцяв зрадити співвітчизників і бути провідником війську Юліана. Старий обдурив Відступника і завів його військо в Карманітську пустелю, в непрохідні місця, де не було ні води, ні їжі. Втомлене голодом і жагою греко-римське військо Юліана було змушене розпочати бій зі свіжими силами персів.

Божественна відплата наздогнала тут і самого відступника. Під час битви його було смертельно поранено невидимою рукою, незримою зброєю. Юліан важко застогнав і, вмираючи, промовив: “Ти переміг, Галілеянин!” 
Після загибелі імператора-відступника мощі святого великомученика Артемія було з почестями перенесено з Антіохії до Константинополя.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/01/2-lystopada-velykomuchenyka-artemiya-3/

🌸Проповідь. Неділя 19-та після Пʼятидесятниці, про Лазаря та багача

Дорогі у Христі брати і сестри! 
У книгах Священного Писання ми знаходимо образ Бога, який день і ніч простягає свої руки до людини, щоби бути поруч із нею, щоби дарувати їй свою допомогу та підтримку і вічне життя.
Пророк Ісая засвідчує слово Господнє, що каже: «Я простягав мої руки день у день до бунтівливого народу, що ходив недобрими шляхами, за своїми примхами» (Іс. 65, 2). Подібну фразу читаємо в апостола Павла (пор. Рим. 10, 21), який вказує, що найбільша небезпека на людину чекає тоді, коли вона не впізнає Бога і не бачить того методу, у який Господь Бог подає їй свою допомогу.

Люди здебільшого думають, що Божа допомога приходить до них через могутність і силу цього світу. Проте Господь Бог часто простягає нам руку не через могутніх і сильних цього світу, а через того, кого ми вважаємо останнім, найслабшим, найгіршим, — через ту людину, яка, можливо, найбільше потребує допомоги.
Сьогоднішня притча про багача і Лазаря з Євангелія від Луки (16:19-31) є одним із найглибших біблійних текстів про милосердя, справедливість і долю людини після смерті. Вона розповідає про двох людей, які жили абсолютно різними життями на землі, але їхні долі кардинально змінилися після смерті.

Багач жив розкішно, одягався в дорогі шати, насолоджувався щоденними банкетами й не мав потреби ні в чому. Він був настільки поглинений власним комфортом, що не помічав тих, хто страждає навколо, зокрема Лазаря, який лежав біля його дверей, покритий ранами і голодний. Лазар був дуже бідний, залежав від милості оточуючих, але багача це не турбувало.
Цей контраст між багатством і бідністю у притчі підкреслює духовний стан кожного з героїв. Багач символізує тих, хто живе для себе, не звертаючи уваги на потреби ближнього, тоді як Лазар — образ людини, яка не має нічого, крім своєї віри та надії на Бога.
Коли обидва помирають, їхні ролі змінюються. Лазар потрапляє в лоно Авраамове — місце, яке вважалося обителлю праведників, де він знаходить утіху. Багач же опиняється в пеклі, де страждає від спраги і мук. Він бачить Лазаря і просить Авраама, щоб той послав Лазаря, аби він охолодив його язик водою.

Авраам нагадує багачу, що той отримав своє добро на землі, тоді як Лазар отримав лихо. Тепер же Лазар утішається, а багач мучиться. Це підкреслює справедливість Божого суду, який винагороджує або карає відповідно до життєвих вчинків людини.

Багач, страждаючи, просить Авраама попередити його братів, щоб вони змінили своє життя і уникли його долі. Проте Авраам відповідає, що вони мають Мойсея і пророків, тобто Святе Письмо, яке вчить про справедливість, милосердя і покаяння. Якщо вони не слухають Писання, то й навіть воскреслий із мертвих не змінить їхніх сердець.
Це застереження актуальне і для нас.

Притча навчає нас, що ми повинні бути уважними до страждань інших. Багатство і матеріальні блага не є поганими самі по собі, але вони стають згубними, коли відволікають нас від милосердя і співчуття.

Притча нагадує нам і про вічні цінності, важливість життя з вірою і благодійністю. Бог оцінює не лише наші діла, але й наше ставлення до інших, тому ми покликані дбати про свої душі та про добро ближнього, не забуваючи, що земне життя тимчасове, а вічність — безкінечна.
Притча про багача і Лазаря — це нагадування про важливість духовних цінностей. У світі, де матеріальні блага часто стають пріоритетом, ми повинні пам’ятати, що справжня цінність полягає не в багатстві, а в тому, як ми ставимося до ближніх. Ця історія спонукає нас задуматися над своїм життям, над тим, як ми використовуємо свої ресурси і чи не забуваємо ми про милосердя та співчуття.

Інколи ми, як і багач, можемо не помічати тих, хто потребує нашої допомоги. Але кожен акт доброти, кожен прояв співчуття має велику цінність перед Богом. Пам’ятаймо, що наше життя коротке, і тільки любов та добрі вчинки залишаться з нами на віки. Амінь.

Прот. Володимир Томашевський

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/02/propovid-nedilia-19-ta-pislia-p-iatydesiatnytsi-pro-lazaria-ta-bahacha/

🍂3 ЛИСТОПАДА – ПРЕПОДОБНОГО ІЛАРІОНА ВЕЛИКОГО

Преподобний Іларіон Великий народився 291 року в палестинському селищі Тавафа. Його послали для вивчення наук в Олександрію, де він познайомився з християнами і прийняв Святе Хрещення. 

Почувши про Ангельське життя преподобного Антонія Великого (пам’ять 17 січня), Іларіон вирушив до нього, щоб навчитися догоджати Богові. Незабаром Іларіон повернувся на батьківщину. Батьки його вже померли. Роздавши майно родичам і жебракам, Іларіон оселився в пустелі біля міста Маіума. 
Преподобний посилено боровся з нечистими помислами, що бентежили розум і розпалювали плоть, перемагаючи їх важкою працею, постом і старанною молитвою. Диявол лякав святого примарами і привидами. Під час молитви святий Іларіон чув плач дітей, ридання жінок, рев левів та інших звірів. Преподобний розумів, що ці жахи наводять біси, щоб прогнати його з пустелі, тому пересилював страх за допомогою старанної молитви.

Одного разу на преподобного Іларіона напали розбійники, і він силою свого слова переконав їх залишити злочинне життя. Скоро про святого подвижника дізналася вся Палестина. Господь дарував преподобному Іларіону владу виганяти нечистих духів. Цим благодатним даром він звільнив від уз багато недужих. Хворі приходили для зцілення, і преподобний лікував хвороби безкоштовно, кажучи, що благодать Божа не продається. Через нюх святий дізнавався, якою пристрастю одержима та чи інша людина. 

Приходили до преподобного Іларіона і охочі рятувати свою душу під його керівництвом. З благословення преподобного по всій Палестині почали виникати монастирі. Переходячи з однієї обителі в іншу, він утверджував у них суворий подвижницький спосіб життя. За сім років до кончини († 371-372) преподобний Іларіон оселився на Кіпрі, де трудився в пустельному місці, поки Господь не покликав його до Себе.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/02/3-lystopada-prepodobnoho-ilariona-velykoho-3/

‼️ Прийом керуючого єпархією
4 листопада, у понеділок, архієпископ Рівненський та Острозький Пимен здійснюватиме прийом духовенства та мирян, початок о 11. 00.