‼️ПРОПОВІДЬ. НЕДІЛЯ 20-ТА ПІСЛЯ П‘ЯТИДЕСЯТНИЦІ

«І благав Його весь народ з околиць Гадаринських відійти від них, бо великий страх огорнув їх. Він, увійшовши в човен, вернувся.»
(Лк. 8:37)

Одного разу Ісус прийшов у місцевість, відому як Гадарин. На березі озера Йому зустрівся чоловік, життя якого було повністю зруйноване демонічними силами. Цей нещасний блукав серед гробів, одягнений у лахміття, і видавав жахливі крики. Він був у такому стані, що люди боялися наближатися до нього.

Побачивши Ісуса, чоловік упав перед Ним на коліна і благав, щоб Той не мучив його: «Що тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Вишнього? Молю Тебе – не муч мене». Ісус запитав: “Як тебе звати?” А той відповів: “Легіон”, бо в ньому жило безліч демонів. Ісус, сповнений співчуття, наказав нечистому духу вийти з цього чоловіка. Демон, який володів чоловіком, просив дозволу переселитися у велике стадо свиней, що паслося неподалік. Ісус погодився. Негайно демони залишили чоловіка, ввійшли в свиней, і стадо кинулося з гори в озеро і потонуло. Пастухи, побачивши те, що сталося, побігли розповісти про це в місто.

Мешканці Гадари, прибувши на місце події, побачили, що чоловік, який колись був біснуватим, тепер сидів біля ніг Ісуса, одягнений і при своєму розумі. Ті, хто бачив чоловіка до зцілення, були вражені зміною, яка з ним відбулася. Вони розповідали іншим про те, як Ісус визволив його від демонів. Однак замість подяки жителі Гадари, охоплені страхом, просили Ісуса піти. Вони віддали перевагу своїм страхам перед чудом, яке відбулося на їхніх очах. Тільки зцілений чоловік, сповнений вдячності, прагнув залишитися з Ісусом. Він благав Ісуса дозволити йому піти з Ним, але Ісус сказав йому повернутися до свого дому і розповісти всім, що Господь зробив для нього.

Ісус увійшов у човен і відплив. Тим часом зцілений чоловік з радістю виконав прохання Ісуса і пішов проповідувати по всьому місту про те велике диво, яке сталося з ним. Ісус проявив велике милосердя до зціленого чоловіка, незважаючи на його стан. Це нагадує нам, що Бог любить кожну людину, незалежно від її минулого. Ісус прийшов, щоб спасти грішників, а не засуджувати їх.

Незважаючи на очевидне чудо зцілення, жителі Гадари відреагували на нього страхом і відторгненням. Чому? Можливо, вони боялися невідомого, або ж їх більше турбувала втрата матеріальних благ, ніж духовне зцілення. Адже вирощування свиней було для них основним джерелом доходу, і за законом Мойсея це було заборонено. Вони боялися, що Господь викриє всі їхні таємні гріхи і покарає ще гірше — відбере в них ще й інші незаконні джерела достатку. І жодна людина не захотіла покаятися, побачивши це все, а навпаки – хочуть, щоб Господь їх залишив. Вони просять Його всією громадою залишити їхній край не тому, що вважають себе недостойними такої милості, а через те, що переживали, щоб не зазнати нових втрат у своєму житті. Їхнє серце було більше прив’язане до земних благ, ніж до Бога. Ця історія є нагадуванням про те, що навіть перед обличчям очевидних доказів Божої сили люди часто обирають світське замість духовного. Ісус прийшов, щоб зцілити не лише тіла, але й душі. Проте не всі готові прийняти Його любов і прощення.

Саме в таких обставинах нам варто замислитися: чи відповідають наші вчинки Божим заповідям? Чи не змінили ми свої цілі, забувши про головне – любов до Бога і ближнього? Невдачі часто призводять до розчарування. У такі моменти сучасна людина схожа на давніх гадарян. Скаржачись на долю, вона віддаляється від Бога. Не звертаючись до Нього з молитвою, не сподіваючись на Божу допомогу, такі люди ще більше віддаляють себе від Небесного Отця.

Тому давайте пам’ятати: Бог все бачить і готовий допомогти, але тільки якщо ми самі не виганяємо Його зі свого життя думками і вчинками.

Ця історія залишається актуальною і сьогодні. Ми часто стикаємося з ситуаціями, коли боїмося змін або віддаємо перевагу матеріальним благам перед духовними цінностями. Ця історія закликає нас замислитися над своїми пріоритетами і зробити вибір на користь віри і любові до Бога.

Автор: прот. Петро Набочук

На сайті: https://rivne.church.

ua/2024/11/09/propovid-nedilya-20-ta-pislya-p-yatydesyatnytsi/

🌿10 ЛИСТОПАДА – ВЕЛИКОМУЧЕНИЦІ ПАРАСКЕВИ П‘ЯТНИЦІ

Великомучениця Параскева народилася у місті Іконії у Малій Азії. Батьки її особливо поважали п’ятницю, день, коли на Хресті постраждав Господь Ісус Христос. На честь цього дня вони і свою дочку назвали П’ятницею (грецькою Параскева).

Вона рано осиротіла. Досягши повноліття, Параскева прийняла обітницю дівства і дбала про поширення віри Христової серед язичників.
У 300 році прийшов до міста воєначальник імператора Діоклетіана, якому було доручено винищити християн. Параскева відмовилася принести жертву ідолам і за це була піддана катуванням. Її повісили на дереві й терзали тіло залізними цвяхами, а потім зірвали шкіру до кісток та ледве живу кинули в темницю. Бог не залишив святу страждальницю та зцілив її. Злий мучитель не зрозумів цього дива та продовжував катувати святу Параскеву, наказавши повісити на дереві і палити її смолоскипами.
Згодом Параскеві відтяли мечем голову. Християни поховали тіло святої Параскеви. Від мощів великомучениці подавалися зцілення хворим.

У православних християн свята на честь Параскеви П’ятниці з давніх-давен користувалася особливою любов’ю. Їй присвячували храми та придорожні каплиці (П’ятниці); вважали її за покровительку полів та худоби. У її пам’яті люди приносили до храму плоди для освячення. Свята Параскева вважається цілителькою душевних та тілесних недуг, хранителькою сімейного благополуччя та щастя. Зображують її на іконах суворою подвижницею, високою, з променистим вінцем на голові.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/09/10-lystopada-velykomuchenytsi-paraskevy-p-yatnytsi-3/

‼️Прийом керуючого єпархією
11 листопада, у понеділок , архієпископ Рівненський та Острозький Пимен здійснюватиме прийом духовенства та мирян, початок о 10.00.

⚡️СЕЛО СІЯНЦІ: РЕЛІГІЙНА ГРОМАДА ЗАЛИШИЛАСЬ ВІРНОЮ УКРАЇНСЬКІЙ ПРАВОСЛАВНІЙ ЦЕРКВІ ПОПРИ СПРОБУ ЗМІНИ ПІДПОРЯДКУВАННЯ

Релігійна громада Георгіївського храму села Сіянці залишилася вірною Українській Православній Церкві попри спробу змінити підпорядкування. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

10 листопада 2024 року в селі Сіянці Острозького благочиння відбулися збори громади, де піднімалося питання про зміну підпорядкування місцевого храму. Збори пройшли у місцевому клубі. Релігійна громада, яка довгі роки перебувала у складі Української Православної Церкви та священника Василія Гончарука, розділилася у поглядах на майбутнє своєї парафії.

За підсумками зборів 117 осіб висловилися за перехід до ПЦУ, тоді як 32 парафіян вирішили залишитися вірними Українській Православній Церкві. Настоятель Георгіївської церкви прот. Василь Гончарук, який багато років служив і дбав про храм разом із громадою УПЦ, залишився разом із тими, хто продовжує відстоювати свою віру. Після зборів о.Василій висловив подяку всім за багаторічну підтримку та особливу вдячність тим, хто залишився з ним у цій непростій ситуації.

Відразу після зборів прихильники ПЦУ прийшли до храму та опечатали його, що стало несподіванкою для релігійної громади УПЦ, яка продовжує віддано берегти свої духовні традиції.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/10/selo-siyantsi-relihiyna-hromada-zalyshylas-virnoyu-ukrayinskiy-pravoslavniy-tserkvi-popry-sprobu-zminy-pidporyadkuvannya/

🌿Після зборів, на яких частина громади села Сіянці підтримала перехід до ПЦУ, отець Василь подякував своїм парафіянам за їхню вірність, обійнявши кожного на знак вдячності за роки підтримки й спільного служіння.

🌿11 ЛИСТОПАДА – ПРЕПОДОБНОМУЧЕНИЦІ АНАСТАСІЇ РИМЛЯНКИ

Свята Анастасія Римлянка стала сиротою у віці трьох років. Виховувалася вона у монастирі поблизу Риму, в якому і прийняла чернецтво. Ігуменя монастиря виховала Анастасію у гарячій вірі, у страху Божому і послуху. За імператора Декія (249-251 рр.) Анастасії виповнилося 21 рік. Вона була дуже вродливою, і багато відомих римлян просили її руки, але Анастасія всім відмовляла, бажаючи залишитися невістою Христовою.

У той час імператор Декій розпочав жорстокі гоніння на християн. Язичники витягнули святу Анастасію з монастиря і привели до правителя міста. Вони звинувачували її у тому, що вона не тільки зневажає відомих і багатих женихів, але шанує за Бога розіп’ятого Христа.

Військовий начальник Пров повелів їй принести жертву ідолам, але Анастасія відмовилася відректися від Христа. Пров, побачивши її молодість і красу, намагався спочатку лестощами спокусити її і змусити відректися від віри Хрістової: 

«Навіщо ти губиш свої роки, позбавляючись насолоди? Яка користь з того, щоб віддавати себе на муки і смерть заради Розіп’ятого? Поклонися нашим богам, будеш мати благородного чоловіка, житимеш у славі і честі». 

Але свята твердо відповіла: «Мій чоловік, моє багатство, життя і моя радість – Господь мій Ісус Христос, і страхом мук ти не відлучиш мене від Господа!»

Тоді її піддали жахливим, нелюдським мукам та знущанням. Свята, будучи окривавленою, почала знемагати і попросила води. Якийсь чоловік на ім’я Кирил, що був присутній при її муках, зглянувся і напоїв її водою. Тортури продовжили, і святій Анастасії відрізали язик, яким вона безперестанно славила Бога. Після страшних тортур святу преподобномученицю обезголовили. Вирішивши, що Кирил, який дав води мучениці, є таємним християнином, кати схопили його і також стратили.
Тіло святої Анастасії було викинуте за місто на з’їдання диким звірам, але Бог не допустив знущання над святими останками. Ігуменя Софія, сповіщена Господом, знайшла тіло преподобномучениці і з двома помічниками-християнами поховала його.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/10/11-lystopada-prepodobnomuchenytsi-anastasiyi-rymlyanky-2/

🌿12 ЛИСТОПАДА -ПРЕПОДОБНОЇ ЄВТРОПІЇ ХЕРСОНСЬКОЇ

Преподобна Євтропія, в миру Катерина Леонтіївна Ісаєнкова, народилася 24 листопада 1863 року в селищі Біла Криниця Херсонської губернії в сім’ї Леонтія й Агафії.

У 12 років була взята на виховання жіночою чернечою громадою в Олешківській Слободі Таврійської губернії. У громаді сестер Катерина осягала грамоту й рукоділля, одночасно навчаючись молитві й читанню Слова Божого. Незабаром громада отримала статус Успенського гуртожительного монастиря, Катерина прийняла чернечий постриг із ім’ям на честь св. мучениці Євтропії Олександрійської. Її чернечим послухом було читання й спів на кліросі. Після революції монастир скасували, храми закрили, черниць розігнали.

Монахиня Євтропія, як і багато інших насельниць обителі, поїхала в Херсон, де оселилася в районі Кіндійських хуторів (нині п. Кіндійка), недалеко від храму Різдва Богородиці. Це місце було обрано невипадково. За Дніпром були улюблені матінкою Олешки, на той час перейменовані в Цюрупинськ.

Матінка заробляла тим, що шила ковдри. Постійно ходила в храм, де молилися й інші черниці Олешківського монастиря. У 1938 році храм закрили, після чого черниці збиралися в приватному будинку. Сестри дбали одна про одну й підтримували одна одну, чим могли.

Під час війни в Херсоні стали відкривати раніше закриті храми. У 1941 році відкрили і Кіндійську церкву. Кілька років матінка жила в приміщенні, що було в огорожі храму. Але, бажаючи більшої самоти, вона незабаром перебирається в невеликий будиночок, розташований недалеко від Кіндійської церкви. Поки були сили, вона співала й читала на кліросі. Коли стала немічною, сиділа на лавочці біля хору й молилася. Вона ніколи не пропускала богослужіння.

Жила вона в невеликій тимчасовій споруді. Житло було просте, мазана хатка – одна кімната і коридорчик. До матінки приходило багато людей, які почули про її прозорливість і сподівалися на силу її молитви, двір завжди був наповнений людьми. Матінка приймала всіх у себе в кімнаті, сидячи на маленькій лавочці біля свого ліжка. Але ніхто ніколи не бачив, щоб матінка лежала на ліжку, навіть якщо була хвора. За словами очевидців, біля неї завжди лежала чурочка. Коли матінка втомлювалася, вона клала чурочку на ліжко, й сидячи на лавці, клала голову на чурочку. Численні відвідувачі везли їй гостинці. Але вона звикла задовольнятися просфорами й святою водою. Тому приношення вона роздавала бідним, незаможним, або ж людям, які дали їй дах.

Духовні чада свідчили, що на ногах матінка носила вериги. В її руках завжди було Євангеліє, яке вона постійно читала. Іноді вона направляла своїх чад до отця Йосипа (прп. Амфілохія Почаївського), з яким також спілкувалася. Перебуваючи на спокої в Херсоні, сповідник віри архієпископ Іоанн (Лавриненко) також спілкувався з матінкою Євтропією.

Матінка Євтропія передбачила свою кончину, прощаючись з тими, кого знала. Померла 29 березня 1968 року, у віці 105 років. Відспівували матінку в Кіндійській церкві Різдва Пресвятої Богородиці при величезному скупченні вірян. Поховали на Кіндійському кладовищі. На її могилі багато хто отримував для себе благодатну допомогу і зцілення.

12 листопада 2009 року були знайдені мощі черниці Євтропії, які були перенесені в Свято-Духівський кафедральний собор міста Херсона, де вони перебувають і понині.
Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 23 грудня 2010 року черниця Євтропія зарахована до лику місцевошанованих святих Херсонської єпархії. 9 серпня 2011 року в Свято-Духовському кафедральному соборі Херсона відбулася канонізація преподобної Євтропії Херсонської.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/11/12-lystopada-prepodobnoyi-yevtropiyi-khersonskoyi-3/

🌿13 ЛИСТОПАДА – ПРЕПОДОБНИХ СПИРИДОНА ТА НИКОДИМА, ПРОСФОРНИКІВ ПЕЧЕРСЬКИХ

Блаженний Спиридон, який походив не з міста, але з одного селища, був зовсім простий щодо хитрості книжної і невіглас на словах, але мав розум духовний і мав справи богоугодні. Також Спиридон мав страх Божий, який є початком премудрості. Маючи в серці своєму Бога, прийшов він до Печерського монастиря і приступив до суворого чернечого життя.

Не знаючи грамоти, він почав вчитися читати книги, хоча був немолодий літами. І вивчив він напам’ять весь Псалтир, і міцно трудився во спасінні душі своєї, безперестанку співаючи Псалтир впродовж дня і вночі. Пимен, який був тоді ігуменом, постник, бачачи, що Спиридон чоловік смиренний. і працелюбний, постійно старанний в молитві та пості, в усьому непорочний, доручив йому богоприємний послух — пекти хліби, принесені до Божественної літургії, на Таїнство хліба Христового, тобто просфори. Блаженний же Спиридон, старанно працюючи в пекарні, не відмінив свого подвигу і труда духовного, але доручену йому роботу виконував з усяким благоговінням і страхом Божим.

 «Труд рук його — було чисте і непорочне приготування жертви, принесеної ієреєм; плід же вуст його, який він приносив, — була жертва постійної хвали Богу » ( Євреям 13:15). Коли він рубав дрова або місив тісто, мав на устах своїх псалми Давида, щоб, за звичаєм своїм, щодня пройти увесь Псалтир, що він і виконував.
Одного разу цей блаженний, роблячи звичайну свою роботу, розвів вогонь, щоб пекти просфори, і від полум’я, яке вирвалося, загорівся дах келії. Тоді блаженний, взявши мантію свою, закрив нею отвір печі і, зав’язавши рукава волосяниці своєї, побіг з нею до колодязя, наповнив її водою і, поспішно повертаючись з водою, кликав братію, щоб допомогли йому гасити. Браття, прибігши, побачила дивну річ: мантія, якою блаженний закрив отвір печі, не згоріла, і вода, якою погасили пожежу келії, не витекла з волосяниці. І прославили голосно Бога.

Був у блаженного Спиридона помічник — один брат Никодим, який у всьому мав з ним однодумність і єдиний норов, в молитві і у труді.
Обидва вони ревно і по-Божому послужили в справі випікання просфор тридцять років, чисто і непорочно здійснюючи свою справу і, коли упокоїлись, в доброму сповіданні насичуються слави Божої, яку бачать вже більше не під виглядом пропонованого хліба, але ликом до лику.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/13/13-lystopada-prepodobnykh-spyrydona-ta-nykodyma-prosfornykiv-pecherskykh-2/

🇺🇦У КОРИСТІ ПОПРОЩАЛИСЯ ІЗ ЗАГИБЛИМ ВОЇНОМ ЕДУАРДОМ ФОРСЮКОМ

Ще однієї непоправної втрати зазнала Кореччина: 3 жовтня  при виконанні бойового завдання загинув Едуард Ярославович ФОРСЮК, 1971 року народження. Востаннє додому Герой прибув 11 листопада. Спочатку із загиблим прощалися у Корці, а згодом – у його рідному селі. Чин похорону воїна звершили священники УПЦ. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

Чин похорону відбувся у храмі Димитрія Солунського с.Користь. Заупокійне Богослужіння звершив благочинний ІІ-го Корецького благочиння, настоятель протоієрей Миколай ШЕВЧУК у співслужінні духовенства.

Військовий народився і виріс у селі Користь, де також працював на м’ясопереробному підприємстві. Він був люблячим батьком трьох доньок, двоє з яких наразі працюють у Польщі, а менша навчається у Рівному.

Під час служби в армії він проявив себе як відданий патріот, готовий до самопожертви заради мирного майбутнього своєї країни.
Поховали воїна на сільському кладовищі з військовими почестями.

У цей важкий час низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю захисника. Щирі співчуття рідним та близьким загиблого. Вічна пам’ять та Царство Небесне воїну Едуарду…

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/13/u-korysti-poproshchalysya-iz-zahyblym-voyinom-eduardom-forsyukom/

🌿14 ЛИСТОПАДА – СВЯТИХ БЕЗСРІБНИКІВ ТА ЧУДОТВОРЦІВ КОСМИ І ДАМІАНА

Святі безсрібники Косма та Даміан були рідні брати. Батьківщина їхня – Асія. Так у давнину називалася частина Малої Азії. Ні час їхнього народження, ні час смерті невідомий. Безсумнівно лише те, що вони жили пізніше IV століття.  Так треба думати, по-перше, тому, що в першій половині V століття, за імператора Феодосії молодшого, у їх честь побудували святі храми, по-друге, тому, що копти, що відокремилися від православ’я з часів Халкідонського собору (431 р.) , визнають їх у лику святих, тоді як святих, що жили після цього часу, вони не приймають.

Батько їхній був грек і язичник, мати – християнка, на ім’я Феодотія. У ранніх літах вони втратили свого батька. Мати ретельно займалась  вихованням дітей, вона ревно виконувала християнський закон; відмовившись від усіх радощів життя, вона лише дбала, щоб догодити Господу. Словом, була істинною вдовицею, яку вихваляє апостол Павло: істинна вдовиця відокремлена, надіється на Бога і перебуває в молитвах та моліннях день і ніч (1Тим.5:5).Тому Свята Церква зарахувала її до лику святих, назвала преподобною. 

З самого дитинства мати  намагалася навчити дітей страху  Божого, любові до чесноти. А коли діти стали дорослішати, вона дала їх у навчання грамоті до якогось богобоязливого чоловіка. Тут, звичайно, головною наукою було Божественне Письмо, але в той же час вони, керовані любов’ю до людства, вивчали лікарську науку, дізнавалися лікувальні властивості трав і рослин.

Господь благословив їхній добрий намір і дарував їм особливу благодать – дар зцілень і чудотворень. Хвороби припинялися, коли починали лікувати Косма та Даміан. До них потоком стали йти безліч хворих. Сліпі, кульгаві, розслаблені, біснуваті оточували чудотворців. Але святі цим не обтяжувались. Мало того, щоб бути доступними  для хворих, вони самі шукали їх, для цього переходили з міста в місто та всім хворим, без різниці статі та віку, звання , подавали зцілення.

І це робили вони не для того, щоб збагатитися чи прославитися, але з найчистішою, найвищою метою – служити страждаючим заради Бога, любов до Бога висловити в любові до ближніх. Тому вони ні від кого ніколи не приймали жодної нагороди за свою працю, жодних навіть знаків подяки за власні благодіяння. Вони твердо знали і вірно зберегли заповідь Спасителя: ті, що хворі зцілюйте, прокажені очищайте, мертві воскрешайте, біси виганяйте (Мт.10:8).

Даремно вони отримали благодать від Бога, даремно і роздавали її. За це безкорисливе служіння людству, що страждає, за ці чудесні зцілення хвороб  Свята Церква величає їх безсрібниками і чудотворцями.

Але не на людей тільки сягала лікарська сила святих лікарів. Вони не забували і безсловесних тварин. Праведник милує душі худоби, говорить слово Боже (Прип.12:10). Вірні цій заповіді, вони ходили по домівках, пустелях, лісах, самі шукали хворих тварин та подавали їм лікування. Вдячні тварини відчували їхні благодіяння, знали своїх благодійників, тому коли Косма і Даміан з’являлися в пустелях, тварини ходили за ними цілими стадами.

Якось трапилося їм зайти в одне пустельне місце. Тут вони знайшли ледь живого верблюда. Сюди загнав і розбив його диявол; святі зглянулися на тварину, зцілили – відпустили здорового. 
У таких справах милосердя пройшло все життя святих безсрібників. Брати ніколи не розлучалися один з одним, разом молилися, разом ходили, разом лікували. 
Все своє життя зберігали вони обітницю:  ні від кого нічого не брати, і тільки на кінець життя одному з них Господь попустив порушити його.

На той час була деяка дружина, іменем Паладія. Кілька років страждаючи на тяжку хворобу, не одержуючи полегшення ні від якихось лікарів, відчуваючи вже наближення смерті, вона раптом почула про святих лікарів, які зцілюють усілякі хвороби. З вірою в чудодійну їх силу вона послала просити їх до себе. Святі виконали її прохання, і, як тільки увійшли до її дому, хвора отримала зцілення та стала цілком здоровою. На подяку за зцілення вона готова була віддати їм увесь свій маєток, пропонувала багаті подарунки, але святі нічого не приймали.

Тоді вона придумала засіб хоча б одного з них просити прийняти від неї нікчемний дар.

Взявши три яйця, вона таємно прийшла до святого Даміана і заклинала його іменем Божим взяти від неї ці три яйця в ім’я Святої Трійці. Даміан довго відмовлявся, але заради клятви дружини, заради імені Божого, поступився її проханням.
Косма про це дізнався, вельми засмутився і тоді ж зробив заповіт, щоб після їхнього смерті  не думали разом з ним тіло Даміана ховати, який порушив обітницю Господу, який узяв винагороду за зцілення. 

Більше на сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/14/14-lystopada-svyatykh-bezsribnykiv-ta-chudotvortsiv-kosmy-i-damiana-3/

🌿15 ЛИСТОПАДА – МУЧЕНИКІВ АКІНДИНА, ПІГАСІЯ, АФОНІЯ, ЕЛПІДИФОРА, АНЕМПОДИСТА

Акіндін, Пігасій, Анемподист, придворні перського царя Сапора II (310-381), були таємними християнами. Коли цар розпочав гоніння на християн, заздрісники донесли йому на них. Викликані на суд до царя святі мученики безбоязно сповідали свою віру у Святу Трійцю. Цар наказав бити їх батогами. Двічі змінювалися стомлені кати, а святі мученики не здали ні крику, ні стогону. Навіть цар не витримав напруження і знепритомнів. Усі вважали його померлим, але святі закликали до Бога – цар прийшов до тями.

Прокинувшись, Сапор звинуватив святих у чаклунстві і звелів повісити святих мучеників над багаттям, щоб задушити їх димом. Молитвами святих вогонь погас, мотузки, якими вони були пов’язані, розпалися. Коли цар запитав їх, як це сталося, святі мученики розповіли йому про Христа, який творить такі чудеса.
Осліплений люттю, цар почав хулити Ім’я Господнє. Тоді святі виголосили: “Нехай будуть безголосні твої уста”, – і цар онімів.

Збожеволівши від страху та люті, він намагався жестами наказати, щоб відвели святих мучеників до в’язниці. Усі довкола не могли його зрозуміти, і він почав біснуватись: зірвав із себе мантію, рвав на собі волосся, бив себе по обличчю. Святий Акіндин пожалкував його і Ім’ям Господа визволив його від німоти. Але й цього разу цар усе пояснив чаклунством і продовжував мучити святих. Їх поклали на залізні ґрати та розпалили під ними вогонь. Святі почали молитися. Несподівано пішов дощ і погасив вогонь. Бачачи чудеса, що відбувалися молитвами святих мучеників, багато хто увірував у Христа і сповідав свою віру. Святі прославили Бога і покликали тих, хто повірив прийняти Хрещення дощем, посланим на них.

Один з катів, Аффоній, всенародно вибачався у святих мучеників за заподіяні їм страждання і мужньо пішов на страту за Христа. Вельможа Елпідіфор і мати царя також сповідали віру в Єдиного Істинного Бога. Цар, бачачи як зростає число християн і як муки святих Акіндіна, Пігасія та Анемподиста зміцнюють християнську віру, оголосив народу, що святим мученикам Акіндіну і Пігасію, Анемподисту і з ними Елпідіфору будуть відрубані голови, але тіла їх можуть бути взяті християнами. Коли святих мучеників вели за міські стіни до місця страти, величезний натовп супроводжував їх, прославляючи Христа. За наказом царя воїни знищили всіх християн (до 7000), що йшли у процесії. Разом з іншими був убитий і Елпідіфор. Акіндін, Пігасій, Анемподист разом із матір’ю царя були спалені наступного дня. Християни, що таємно прийшли вночі до місця страти святих, знайшли неушкоджені вогнем тіла святих мучеників і з честю поховали їх.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/14/15-lystopada-muchenykiv-akindyna-pihasiya-afoniya-elpidyfora-anempodysta-3/

🇺🇦РІВНЕНСЬКА ЄПАРХІЯ УПЦ ПРИБАЛА ПАЛЬНЕ ДЛЯ МЕДИЧНОЇ РОТИ

Рівненська єпархія УПЦ придбала 100 літрів дизельного пального для евакуаційного відділення медичної роти. Медики записали відеоподяку. Про це повідомляє пресслужба Рівненської єпархії УПЦ.

Пальне для медиків придбав та передав соціальний відділ Рівненської єпархії. Медична рота, яка потребувала пального, займається евакуацією поранених воїнів із Курахівського напрямку. З проханням про допомогу у закупівлі палива звернулась представниця підрозділу.

“Ця допомога стала можливою, завдяки благодійній акції “ПІД ПОКРОВОМ БОГОРОДИЦІ”, яку провели у нашій єпархії, – зазначає керівник соціального відділу, прот. Петро Перетятко. – Внесок є частиною підтримки військових медиків та сприяння їхній оперативній діяльності на передовій”.

Рівненська єпархія УПЦ продовжує надавати допомогу українським захисникам, а також закликає всіх небайдужих долучитися до підтримки оборонців, які борються за мир і спокій в Україні.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/14/rivnenska-yeparkhiya-upts-prybala-palne-dlya-medychnoyi-roty/

🌿16 ЛИСТОПАДА – МУЧЕНИКА ЄПИСКОПА АКЕПСИМА, ПРЕСВІТЕРА ІОСИФА, ДИЯКОНА АЇФАЛА

Єпископ Акепсим очолював християнську Церкву в перському місті Наессоні. Паства палко любила святителя за його подвижницьке життя і невтомні пастирські труди. Цар Сапор наказав розшукувати і страчувати християнське духовенство, був схоплений і єпископ Акепсим, на той час вісімдесятирічний старець. 

Єпископа привели в місто Арбелу, де він постав перед судом Ардаха – жерця бога сонця. Святий старець відмовився принести жертву перським богам. За це його жорстоко побили й ув’язнили в темницю, куди наступного дня після важких тортур кинули сімдесятирічного пресвітера Іосифа та диякона Аїфала. 

Три роки святих тримали в кайданах, мучили голодом, спрагою. До храму бога вогню, що знаходився недалеко від Арбели, прибув цар Сапор, який побажав бачити трьох святих мучеників. Виснажені, вкриті гнійними виразками, святі постали перед царем і на його вимоги знову твердо відмовилися поклонитися язичницьким богам, сповідуючи віру в Христа. 

Святому єпископу Акепсиму відтяли голову, а пресвітера і диякона відправили в місто і там побили камінням. Страта пресвітера Іосифа тривала кілька годин. Біля місця страти було поставлено варту, щоб християни не взяли тіла святого мученика. На четверту ніч над містом пронісся сильний буревій, блискавка вбила варту, вітер розметав каміння, – і тіло святого Іосифа зникло. Диякона Аїфала відвели в селище Патріас і там побили камінням. Християни таємно поховали його тіло, на могилі святого виросло дерево, плоди якого приносили зцілення.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/15/16-lystopada-muchenyka-yepyskopa-akepsyma-presvitera-iosyfa-dyyakona-ayifala-2/

🌸ПРОПОВІДЬ. ЗЦІЛЕННЯ ДОЧКИ ІАЇРА

Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа.

Сьогоднішнє євангельське читання говорить нам про найголовніше — про віру. В ньому розповідається про те, як до Господа нашого Ісуса Христа прийшов начальник синагоги, якого звали Іаїр. Він був у відчаї — дочка його була при смерті. По дорозі до дому Іаїра до Спасителя наблизилася жінка, яка страждала від тяжкої хвороби — кровотечі. 

По дорозі до дому Іаїра до Спасителя наблизилася жінка, яка страждала від тяжкої хвороби — кровотечі. Порушуючи старозавітний закон, вона доторкнулася до одягу Спасителя, сказавши сама собі: “Якщо доторкнуся — виздоровію”.
“Хто доторкнувся до Мене?” — спитав Христос. Жінка зрозуміла, що не вийшло залишитися непоміченою, і розповіла все. У відповідь почула: “Дочко, віра твоя спасла тебе”.

Далі, за текстом Євангелія, приходять люди з дому Іаїра і кажуть йому: “Дочка твоя померла”.Начальник синагоги у відчаї відмовляється від допомоги Христа, але Господь підкріплює його, кажучи: “Не бійся, тільки віруй”. Христос приходить до дому, де промовляє слова: “Дівчино, тобі говорю, встань”. І вона встає. Їй дали їсти, і всі дивувалися чуду.

Сьогоднішнє Євангеліє говорить про віру, яка дає можливість Богу входити в наше життя. Слова Господа: “Не бійся, тільки віруй” звернені не лише до Іаїра, а й до кожного з нас.

Що таке віра? Апостол Павло каже: “Віра є впевненість у невидимому”. Саме цієї впевненості в Бога і Його допомогу нам часто не вистачає. Господь каже: “Без Мене не можете робити нічого” (Ін. 15:5). Віра в Господа є те, що спасає нас. Тільки тоді, коли ми віруємо, відкриваючи своє серце для зустрічі з Богом, Господь наближається до нас.

Без віри людина спастися не може. Віра відкриває двері до всіх чудес. У Євангелії ми часто чуємо: “Віра твоя спасла тебе”. Віра відкриває двері для всякого Божого дару. Треба зрозуміти: якщо загубити віру, то не спасешся. Протягом життя люди втрачають багато, але найголовніше — не втратити віру.

Більше на сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/16/propovid-ztsilennya-dochky-iayira/

🌿17 ЛИСТОПАДА – ПРЕПОДОБНОГО ІОАННИКІЯ ВЕЛИКОГО

Преподобний Іоанникій Великий народився у Віфінії в 752 р. у селищі Марікаті. Батьки його були бідні й не могли дати йому навіть початкової освіти. З дитинства він мав пасти домашню худобу – єдине надбання родини. Любов до Бога і молитва цілком володіли душею отрока Іоанникія. Часто, осінивши отару хресним знаменням, він ішов у відокремлене місце і цілий день молився, і ні злодій, ні звір не наближалися до його отари.

За наказом імператора Лева IV (775-780) численні посли збирали по містах і селищах найкращих юнаків країни на військову службу. До імператорського війська був прийнятий і юнак Іоанникій. Він заслужив своєю доброю вдачею любов товаришів, але як хоробрий воїн був страшний ворогам.

Прослужив святий Іоанникій в імператорському війську 6 років. Був не раз нагороджений своїми начальниками та імператором. Але військова служба обтяжувала його, душа жадала подвигів і усамітнення. І Господь покликав Свого раба до Себе на служіння.
Преподобний Іоанникій, відрікаючись від світу, мав намір відразу піти в пустелю. Однак за порадою досвідчених у чернечому житті старців він ще два роки прожив у монастирі. Тут святий звикав до чернечого послуху, до чернечих статутів і правил, навчився грамоти, вивчив напам’ять тридцять псалмів Давида. Після цього за навіюванням Божим преподобний пішов у пустелю.

Три роки пробув він у глибокій самоті, лише раз на місяць пастух приносив йому трохи хліба і води. День і ніч проводив подвижник у молитвах і співі псалмів. Після кожного вірша псалмоспівця преподобний Іоанникій творив молитву, яку в дещо зміненому вигляді зберігає Православна Церква й донині: “Надія моя – Отець, притулок мій – Христос, покров мій – Дух Святий”. Випадково зустрівши своїх колишніх товаришів по військовій службі, святий залишив пустелю і пішов у Контурійські гори.
Лише через 12 років подвижницького життя пустельник прийняв чернечий постриг. Три роки після постригу провів святий у затворі, обплутаний веригами, після чого вирушив у Хелідон до великого посника Георгія (пам’ять 21 лютого). Подвижники прожили разом три роки. За цей час преподобний Іоанникій вивчив весь Псалтир. Досягнувши глибокої старості, святий Іоанникій оселився в Антідієвій обителі та пробув там у затворі до своєї кончини.

70 років провів у подвигах преподобний Іоанникій і досяг високої духовної досконалості. З милості Божої святий здобув дар пророцтва, як свідчив учень його Пахомій. Преподобний старець під час молитви піднімався над землею. Одного разу перейшов річку, що розлилася в повінь. Святий міг сам ставати невидимим для людей і робити невидимими інших: так, одного разу преподобний вивів із в’язниці полонених греків на очах у численної варти. Отрута і вогонь, якими хотіли знищити святого заздрісники, не завдавали йому шкоди, хижі звірі не чіпали його. Відомо, що він звільнив острів Фас від безліч змій. Преподобний Іоанникій також врятував юну черницю, готову покинути монастир заради заміжжя; він узяв на себе пристрасть, що мучила дівчину, а сам постом і молитвою знищив ворожий напад. Святий відійшов до Господа 4 листопада 846 року у віці 94-х років.

На сайті: https://rivne.church.ua/2024/11/16/17-lystopada-prepodobnoho-ioannykiya-velykoho-2/

‼️Прийом керуючого єпархією
18 листопада, у понеділок, архієпископ Рівненський та Острозький Пимен здійснюватиме прийом духовенства та мирян, початок о 10.00.