Допис-нагадування про актуальне й важливе в листопаді:

📕 в моєму книжковому клубі “RED Reading” ми читаємо та будемо обговорювати «Вибір» Е.Егер онлайн — 30 листопада, офлайн в Одесі — 1 грудня;

💬 в моєму філософському клубі «Людина мисляча» в контексті теми самотності ми читаємо та дискутуємо над «Волден, або життя в лісах» Г.Д.Торо (формати участі з датами та інші деталі в цьому дописі);

📚 знижка -20% на книги ВСЛ за моїм промокодом homo24 до 31 грудня;

☕️ знижка -20% на каву 25 Coffee Roasters за моїм промокодом philokava до 8 грудня.

Щоб приєднатись до книжкового/філософського клубу або дізнатись про них деталі, пишіть мені @varvara_bosco 💌

Спонтанне, нічне: раптом усвідомила, чому мене настільки зачепив «Свідомий вік» зі збірки Бовуар. Вже за кілька тижнів мені 30, і хоча маю внутрішнє прийняття цього нового переходу і етапу, який він собою знаменує, все одно присутня та сама меланхолія, що виникає щороку перед цим днем. В своєму інстаграмі зазвичай ділюсь більш особистими текстами, не тим же контентом, що тут в каналі. От і сьогодні після всіх цих думок про тексти Бовуар, Торо, кілька фільмів та картин, виник маленький мій текст-роздуми про самотність. Якщо цікаво, ходіть сюди читати ❤️

Про фільм «Субстанція» (2024)

Цей фільм варто було б назвати «Матерія», в цьому неймінгу втілилось би те, чим є тут жінка — обʼєкт, підпорядкований чоловічій увазі й фантазіям, субʼєкт, відчужений від самої себе і роздвоєний, піддатлива матерія спорт/бʼюті індустрії та маркетингу.

Проте, це «Субстанція». З латини “substantia” перекладається як «істотність»; те, що лежить в основі. В філософії — єдина основа всього існуючого, основа буття. Тобто це щось незмінне й базове, що становить собою ядро чогось, його суть. Суттю ж кожної людини є те, що ми смертні, а отже, піддаємось впливу часу, змінюємось, старіємо. Весь тиск цього усвідомлення відчуває головна героїня «Субстанції».

Вона, колись мерехтлива, іскриста зірочка Голівуду Елізабет (Sparkle), раптом опиняється за бортом життя, в якому вона стає непотребом, своєю власною тінню, у неї «закінчився строк придатності». Ошукана ідеалами й стандартами жінка обирає стати «кращою версією себе» ціною, яку вона навіть уявити не могла, погодившись на загадково-привабливий експеримент, де вона сама стає таким собі піддослідним щуром.

В «Портреті Доріана Грея» ціну молодості й пороків сплачував намальований портрет, в «Субстанції» її за «оновлену версію себе» сплачує «версія стара». З одного боку тут виникає тема зміни поколінь, де одне, задля реалізації власного потенціалу, неминуче витісняє інше. З іншого, тема витіснення своєї непривабливої сторони, яка не може прийняти себе, і тим самим не дає розвитку й іншій.

«Іншою», дуже по-екзистенціалістськи (за Сартром «інший» — це той, через чий погляд можна побачити й пізнати самого себе), стає створена від тієї ж плоті й крові — «молодша сестра», «клонована донька», та по суті монстр, який подібно уроборосу був зрощений на паразитичному підживленні й врешті знищує саму себе ж.

То ким вона є, згасаюча зірка Елізабет? Субстанція (як речовина), яку вона ввела в своє тіло, докорінно змінило її власну субстанцію (як основу). Безликий голос провіщає, що вона зі своїм двійником одне ціле, і їй не втекти від себе (“You. Are. One. You can't escape from yourself”). І справді, вона водночас прекрасна й потворна, стара й молода (бодай в своїй памʼяті та на фотографіях). Проте сліпе прагнення до всього зовнішнього, а отже мінливого, руйнує її зсередини. Слава, молодість, популярність така ж ілюзія, як і стандарти та цінності, які диктує наш світ, все ще надто чоловічий…

Якщо наважитесь подивитись цей фільм, то будьте готові, що він емоційно й буквально фізично дуже важкий.

#кіно_ЛМ #сенс

[Людина мисляча | підписатись]