з днем народження♡

зігріти? ♡

ДОЛЯ ФРЕНКІ

ну привіт, безіменний ранок.
ти дістався мені в бою.
як же прикро, що наостанок
розтривожили долю мою.

шепотіли, шипіли в вуха
на мільйони болючих тем.
що, боїшся тепер? то слухай:
назавжди тебе заберем.

а тоді поманили з дому,
наливали мої плачі.
і вже далі де – невідомо
відвели від мене вночі.

через день для чогось вернули,
всю побиту, аж серце звело.
і терновий вінок вдягнули
замість стрічки їй на чоло.

ми сміялися з нею довго,
заливаючи серце в вині.
захлиналась вона: для чого?
мовби дуже ти здалась мені!

а смішні ж бо бувають люди,
а жорстокість їх далебі.
як не знаєш чи завтра буде,
то і долі не треба тобі.

ФРЕНКІ В ДОРОЗІ

зборовши ніжність, пройшовши битви,
чим більш живу, тим частіш здається,
що в цьому світі когось любити,
таке невдячне, та все ж - мистецтво.

тому над серцем лежать тумани.
тому так швидко минає осінь,
бо стало легше прощатись з вами
й чужих обіймів душа не просить.

тому й відлунює так дорога
своїм мовчанням у кожнім кроці,
бо я в житті не люблю нікого
так сильно, як покохала сонце.

ФРЕНКІ КАЖЕ

ну добре, Френкі,
якщо без жартів,
хоч ми й далекі...
скажи, а варто?

○

я пригадаю
свої польоти.
зірок немає,
внизу - болото.
ох, як же, Боже,
замерзли крила!
ти знаєш, може, -
таке безсилля.
коли всі далі
у заметілі.
коли забрали
і душу з тіла.
коли всі карти
лягли невдало.
заслали в Спарту,
а може й далі.
коли без зваби
нема й сторінки.
не можна.
або?..
й тоді – печінка.
коли ти-птаха,
а світ-рогатка.
коли з розмаху
і на лопатки.
коли лікують
всі рани сіллю.
безперестанку.
коли похмілля
ще до сніданку
і автостопом
рушаєш вдосвіт.
не треба штопор.
смієшся: досвід.

○

так от, до теми про те, чи варто:
коли я дихала лиш азартом,
йшла наяву
по нічних вокзалах,
я точно знала,
що я
живу.

і чітко бачила
як
вмирала.

СТАРА БАЙКА ПРО ЛЮДЕЙ, ЩО ВМІЮТЬ ЛЮБИТИ

поки жовтень складе етюди,
розповім вам одну з історій:
в цьому світі існують люди
з даром, сяючим, ніби зорі.

хоч вони і мовчать, і німіють,
і піддатливі чорним чарам,
та ці люди любити вміють.
я цим теж володію даром.

от наприклад, учора, в зливу,
я стояла в вікні й горіла
щоб тебе у цю ніч тужливу
злі вітри зі шляху не збили.

щоби ти на вогонь крізь роси
повертався на цю дорогу
навіть хворий і навіть босий,
і коли вже нема до кого.

а святою хіба бувала?
а із грішними скільки пила!
то чому я себе вбивала,
але інших отак любила?

коли гнів лютував, як буря,
я сміялась і вже не вперше
говорила: ну що, лікуєм?
хоч боліло мене не менше.

і пробачення все просила,
хоч дивились на те байдуже.
і любила, любила, любила!..
а мене любили не дуже.

і завжди дивував постфактум:
в цьому світі, де всі далекі,
та ж коханих хіба багато,
що вбиваєте їх так легко?

тож тепер, під прямим ударом,
розуміння прийшло луною:
то не я володію даром,
тільки дар володіє мною.

та чи далі горіти буду?
чи погасне моє багаття?
є на світі такі-от люди.
і на людях лежить прокляття.

осінь, напевно.
#якпомираєфренкі

ФРЕНКІ РАДИТЬ НЕ ЗАСТУДЖУВАТИСЬ

а кажуть,
закохатись в двадцять - те саме,
що застудитись взимку.
природно!
дихання нерівне і німе.
подякувати друзям за підтримку.
здушити кашель: «скоро це мине».
лежати на підлозі у квартирі,
не зачинивши двері на засув.
накреслити нерівним штрихпунктиром
недопалком всіх тих, хто проминув
і уявляти: той, що ждеш,
лиш вийшов.
за сигаретами.
і принесе обід.
і помічати: їде дах у тиші.
і бачити: сніги крадуться хижо.
○
та не помітити, що з’їхав твій сусід.

ФРЕНКІ ПОДОРОЖУЄ

бажають вивіски: "щасливої дороги!"
нещиро якось. але то таке.
мовчить водій. давно затерпли ноги.
автобус знову виринув з піке.

он мрячить дощ, туман блукає шляхом,
ніхто нікому й слова про любов.
я думаю - не з усміхом, а страхом -
про ту, нічну, останню із розмов.

я вийду тут. сміюсь: не заблукаю.
шосе блищить під зливою дощу.
і знов сама. автобус рушив далі
через суцільну водяну стіну.

сягну в кишеню. там листівка. пише
в ній акуратно й легко, без тривоги:
"люблю тебе. лиш повертайся швидше."
вже краще би "щасливої дороги".

на одному перехресті я зрозуміла, що мої записи прекрасно заходять під шум дороги, а ще
з м у ш у ю т ь спати.
не дякуйте♡

ФРЕНКІ ЗАСИНАЄ

це ліс навіяв загадкові сни.
допоки в небі гуркотять комети,
я сплю сама в передчутті весни.
той, що приснився, хто ти?
як ти?
де ти?

нічна пітьма закохує печаль.
стоїть мороз і журиться над ґанком.
ліхтарний промінь, тиснучи педаль,
стикається з засніженим світанком.

нещирі люди ходять ходуном.
життя моє, куди тобі з лукавим?
мені та тінь, що виявилась сном,
зігріла душу променем ласкавим.

листочка шурхіт десь перед вікном.
над стелею шумлять вітри холодні.
я попросила щоб назавтра сон
той самий був, що бачила сьогодні.

○

я стільки днів дивилась навсібіч,
аж так мені за душу зачепився.
набільша радість у зимову ніч
заснути з тим, хто вже колись наснився.

стараюся, щосили пишу, лівою рукою. прошу передати за 1000 км. за кілька днів у відповідь отримую паперового лебедя. усміхаюся і нарешті засинаю. ♡
fuck the death, Franky.
fuck. the. death.