Думка
швидша за будь який рух,
для всесвіту крок
— стояння на місці.
Любов триває
допоки ми тут
наодинці.

Дивитись в очі
— зазирати
у задзеркалля
виглядати себе
в чужому тілі.
Я тебе точно раніше десь бачив,
можливо у кінофільмі.

Я точно про тебе читав
у якомусь романі,
в чиїхось віршах,
чи анекдоті.

Ти була одягнена у квіткове плаття
в старій столиці на березі моря.

Ти напевно вже не згадаєш,
я під гримом років, трохи змінився,
можеш називати мене Катон Старший,
все рівно неправильно напишуть прізвище.

Ми зустрілись в часи падіння імперії,
чергової чуми, тектонічних здвигів,
я був старим у тілі дитини,
на дні, та згодом розквітнув.

Ти красива й весела, легка на підйом,
шукачка пригод, Єлена Троянська,
я тебе вкрав до того як пішов у поход,
запропонувавши каву з турки літнього ранку.

Та війна як завжди забирає все
до чого тільки дотягнуться пальці,
тримала пам’ять, та і вона помре
так само, як і герої троянці.

Твій образ я закарбую в віршах,
назву донькою богів, міфічним створінням,
і якщо памʼять мою спіткає крах,
я буду любити твій образ, в цих створених мітах.

6-7.10.2024

Велика медведиця
схожа більше на
брахіозавра.
Персеїди
подібні снарядам.
Завтра
буде таким як і вчорашнє завтра.
Вчора
таке саме
як і вічність тому.
Втома
супроводжує
малого й старого
з початку епохи.
Тримає під руки
проводить тотожність

між ними
немає різниці

для вічності
це крапля в морі.

Для вічності
вони ніколи й не жили.

6-8.10

Зникають міста,
а точніше -
стають привидами.
Не живі і не мертві
похилені
їхні будівлі,
навічно прописані
в тканині історії,
в назвах на мапах,
в памʼяті
колишніх жителів,
і тимчасових
(військових).

Заселені новими
тими хто загинув,
стримуючи
переважаючі сили.

Руїни - стали могилами,
памʼятниками
жахливій добі.
Під цеглою погребені бійці,
їхні мрії,
їхні страхи,
їхня віра в повернення до сімʼї.
Марʼїнка і Вугледар,
Бахмут і Соледар,
Маріуполь
і безліч сіл.
Кожна з них фортеця,
кожна з них результат
неймовірних зусиль,
кожне місто - трагедія,
кожен метр землі.

Можливо кінець світу
вже наступив
просто ми ще не встигли
це зрозуміти.

10.10.2024

Якщо Він і існує,
то точно закрив очі,
відвернувся,
чи пішов у відпустку.
Для Нього можливо ці роки,
дорівнюють часу кліпнути оком.
І поки ми вимушені жити у згустку
ненависті і тривоги,
він попиває ром
на березі моря
чи просто
не хоче знати, що роблять
творіння,
створені за його
подобою.

10.10.2024

Дуже важко дивитись за тим
як зникає краса,
як гинуть міста,
як старіє обличчя,
як розпадаються пари.

І кожного разу проникливий біль
протиріччя
між розумінням
«це данність»

такий світовий порядок речей всьому на світі приходить
кінець
у всього
початок є і…

Не хочеться вірить.

Ще й телефон надсилає
спогади
ще й тіло досі надсилає імпульси
і серце неначе хапає судома
і тіло неначе його понівечівіли
і саме Я наче розділене
спробуй зберись тут до купи.
Постійна боротьба логіки
та
смутку.

Забитись в кутку
набити тату
порвати звʼязки зі світом
тільки так не вийде

такі вже обставини
залишається спостерігати
вивчати старого-нового себе
піклуватись
щоб ноги залишались в теплі
а розум в холоді.

Дивитись як вмирає краса
боляче
проте це життя
в ньому
немає
нічого
нового.

17.10.2024

з цією війною
навіть не напʼєшся нормально
не перезавантажиш голову
постійно треба
тримати
себе наготові

бути зібраним
підбирати потрібне слово
слухати вітер
відчувати запах
відкидати спогади

бути готовим бити на сполох
тримати при собі зброю
тримати тривожний рюкзак
стерти минуле і прийняти нове

бути
тут і зараз
бо завтра
занадто приємне слово

20.10.2024

Все доволі песимістично
кажуть що буде гірше
кажуть ми на краю прірви
кажуть не вистачає живої сили
що в населений пункт вже зайшли
опʼянілі
солдати орди.
Вони закривають котли
вони не чують мольби
цивільних
що залишились

«рятують Донбас»
від мирних

перебудовують міста у
руїни.

І поки старий ображений дід
виправдовує війну тим,
що його не цінили
під бомбами помирають діти
в посадках
бліндажі тліють
а руки мерзнуть
їх не зігріти.

Знов падають каби

сусідня хата

інша сусідня хата

інша сусідня хата

затамовую подих
треба хоч трохи поспати

Життя підкидує на емоційних гойдалках,
неначе в дитинстві, коли тебе розкачують старші і ти от-от влупишся в поперечину, цієї гойдалки. І тобі страшно, але ти сам погодився. А може і не сам, просто не зміг нічого відповісти внятного 100 кг підлітку, який не схотів чекати черги коли ти до катаєшся, а буквально сам застрибнув на цю гойдалку зі словами, «зараз малий я тебе сам розкатаю».

І от життя тебе теж розкатує. Неначе бабуся, яка розкатувала тісто в дитинстві, до максимально тоненького стану. Зате вареники виходили такі ніжні і смачні. І тепер ти це тісто, тільки тебе розпластано не дбайливими руками неймовірної жінки, а жорнами, такими ж бездушними, як і ті, що робили з зерна борошно. Тепер ти і сам, як те борошно, білий, а точніше блідий.

Такий самий, як і тоді після гойдалок зі 100 кг підлітком. І тобі так само страшно, але як і в дитинстві намагаєшся не подавати виду і чомусь кажеш, що тобі це навіть сподобалось.

І ось зараз також переконуєш себе в тому, що тобі подобається це життя. А може і не переконуєш, а щиро віриш. Бо як би важко не було, воно того варте. Як мінімум через те, що в ньому існує кохання. Та і битися о поперечину гойдалки насправді дуже захопливо і хвилююче. Я після того випадку, неодноразово і сам так робив. Та і досі роблю, хоч і метафорично.

А може і не о поперечну, а скоріше пробиваю в штангу. Врешті, в дитинстві всі хлопаки вважали, що найкрасивіші голи, це коли мʼяч залітає в ворота саме після потрапляння в штангу, а ще краще в дві, а ще якщо перед цим зачепив поперечину, чи їхній стик (хрестовину), то це вища ознака майстерності. Яка на ділі була не більше ніж випадковістю і проявом щасливого випадку. Якщо твоє імʼя не Рональдіньо, звісно, чи Мессі, а Саня. І ти зараз не на футбольному полі, а у підвалі. І до мʼяча не торкався вже майже 3 роки. Та і футбольні трансляції поміняв на стріми з мавіків. Але давайте хоча б цього разу - не про війну…

Антологія мілітарної поезії.

«Видавництво 333» випускає збірку під назвою «#ФРОНТМЕНИ», до якої також увійшли роботи харківських поетів та військових Олександра Кудя та Олексія Івакіна.

📚 Подробиці — за цим посиланням.