Дуже-дуже зрідка мене можна побачити без прикрас. Розкажу про те, як я знаходжу в них користь для себе:
1. Нагадування. Я пишу багато текстів, ви знаєте. У мене не завжди буває робочий настрій. Інколи я прокидаюсь геть без нього. Тоді я зранку вдягаю кільце з обіцянкою самій собі до вечера написати стільки-то символів. Увесь день я відчуваю вагу прикраси на пальці, постійно бачу каблучку, коли пишу і тримаю руки на клавіатурі. Це — моє нагадування.
2. Мотивація. Буває, я вибираю прикрасу в магазині, додаю в список бажань, й обіцяю собі її купити, коли… Коли здам звіт, допишу книжку тощо. Виконую. Купую. Потім ношу зі згадкою про якесь своє досягнення.
3. Відпочинок. Коли роботи багато, то складно знайти час на відпочинок. Якщо на мені є прикраса, то я можу просто перевести на неї погляд. Помилуватися переливами світла в камінчиках. Ось уже й думки стали легшими, і настрій покращився, можливо, навіть з’явилася якась нова ідея. Прикраси — це як маленька відпустка.
Приблизно 80 % моїх прикрас — це прикраси українського виробництва. Бо вони гарні іі — це важливо — їх можна відремонтувати, якщо щось (а два закордонних кільця довелося здати на переплавку після того, як із них випали камінчики). Ще мені подобається підтримувати українців, які роблять щось круте.
Ніжно люблю Ювелірний дім Орінго й часто ношу.
Я знаю, що прикраси — це не товар першої необхідності. Я знаю, що зараз такі часи, коли часто не до них… Але. Але я хочу, щоб Україну знали як країну, яка вміє робити красиві речі. Я хочу, щоб ми пишалися нашими ювелірами. Я хочу, щоб у нас у всіх була можливість купити собі все необхідне й ще трохи балощів.
Тож якщо все одно купуєте, то купуйте українське. Якщо шукаєте подарунок, даруйте українське. Якщо можете порадити комусь з іноземців, радьте українське.
Це допис на правах любові.
1. Нагадування. Я пишу багато текстів, ви знаєте. У мене не завжди буває робочий настрій. Інколи я прокидаюсь геть без нього. Тоді я зранку вдягаю кільце з обіцянкою самій собі до вечера написати стільки-то символів. Увесь день я відчуваю вагу прикраси на пальці, постійно бачу каблучку, коли пишу і тримаю руки на клавіатурі. Це — моє нагадування.
2. Мотивація. Буває, я вибираю прикрасу в магазині, додаю в список бажань, й обіцяю собі її купити, коли… Коли здам звіт, допишу книжку тощо. Виконую. Купую. Потім ношу зі згадкою про якесь своє досягнення.
3. Відпочинок. Коли роботи багато, то складно знайти час на відпочинок. Якщо на мені є прикраса, то я можу просто перевести на неї погляд. Помилуватися переливами світла в камінчиках. Ось уже й думки стали легшими, і настрій покращився, можливо, навіть з’явилася якась нова ідея. Прикраси — це як маленька відпустка.
Приблизно 80 % моїх прикрас — це прикраси українського виробництва. Бо вони гарні іі — це важливо — їх можна відремонтувати, якщо щось (а два закордонних кільця довелося здати на переплавку після того, як із них випали камінчики). Ще мені подобається підтримувати українців, які роблять щось круте.
Ніжно люблю Ювелірний дім Орінго й часто ношу.
Я знаю, що прикраси — це не товар першої необхідності. Я знаю, що зараз такі часи, коли часто не до них… Але. Але я хочу, щоб Україну знали як країну, яка вміє робити красиві речі. Я хочу, щоб ми пишалися нашими ювелірами. Я хочу, щоб у нас у всіх була можливість купити собі все необхідне й ще трохи балощів.
Тож якщо все одно купуєте, то купуйте українське. Якщо шукаєте подарунок, даруйте українське. Якщо можете порадити комусь з іноземців, радьте українське.
Це допис на правах любові.
З початком холодів квадробери зникли з інфопростору. Принаймні, з моєї бульбашки. Переживаю. Що там як? Чи пустили на зиму в хату? Чи утеплили будку?
Як вважаєте, у людях більше хорошого чи поганого?
Anonymous Poll
44%
Більше хорошого
17%
Більше поганого
39%
Рівно 50х50
Речі, які потрібно знати про цього кота.
1. Він хлопчик, хоча спочатку всі думали, що дівчинка.
2. Яка ж у нього шерсть!.. Сніжно-біла. М’яка, шовковиста. Довга, але не занадто. Ніби шлейф.
3. У нього оливкового кольору очі.
4. Це по-королівські красивій кіт.
5. Він дуже солодкий, лагідний. Хоче на ручки, спілкуватися і обійматися.
6. Трошки подряпав носик об клітку. Мусить в ній сидіть, бо відходить після кастрації.
Котик у Львові. Прилаштовується у квартиру. Тільки для тих, хто хоче його любити. Пишіть мені @happycatmom
1. Він хлопчик, хоча спочатку всі думали, що дівчинка.
2. Яка ж у нього шерсть!.. Сніжно-біла. М’яка, шовковиста. Довга, але не занадто. Ніби шлейф.
3. У нього оливкового кольору очі.
4. Це по-королівські красивій кіт.
5. Він дуже солодкий, лагідний. Хоче на ручки, спілкуватися і обійматися.
6. Трошки подряпав носик об клітку. Мусить в ній сидіть, бо відходить після кастрації.
Котик у Львові. Прилаштовується у квартиру. Тільки для тих, хто хоче його любити. Пишіть мені @happycatmom
Друзі, ходіть сюди. Хочу з вами поговорити.
Для початку короткі підсумки 2024:
1. Майже щодня на цій сторінці виходили дописи. Їх створювала я, а ви лайкали, репостили, коментували. Ваші коменти — це моє улюблене читання! Не знаю, чи десь є громада, де вміють багато, довго та цивілізовано спілкуватися. Але в нас тут є. Ви суперові.
2. Ми з командою дууууже багато зробили для мобільного застосунку «Давай займемось текстом». Великою мірою завдяки гранту від Ukrainian StartUp Fund та навчанню від 1991 Accelerator.
У застосунку з’явилися тести з мови, функціонал “Точка Ґ”, гра про наголоси, новий дизайн, Штучка Інтелектівна, нові завдання та нові рівні. Тепер він — дуже потужний інструмент для вивчення української.
3. Разом із парфумерною художницею Ксандрою Осініною випустили радісні духи «Intoнація», які звучать так, як (на нашу думку) звучить українська мова. Затишно. Лагідно. С(т)ильно.
4. Цьогоріч вийшли друком три мої твори: один зошит із завданнями + дві книжки. Одна про мову, друга про безпритульних котів.
Та, що про котів, одразу поїхала в бібліотеки завдяки гранту від Українського Інституту Книги. А ту, що про українську мову і про те, як заговорити нею після російської, дуже захотіли бібліотеки. Особливо в селах, особливо прифронтові. Ми з вами зібрали кошти на приблизно 300 примірників. Частина вже в бібліотеках, частина ще на шляху. Дякую за допомогу волонтерів @Олександр Сапронов й @Марина Куркач
Чи це багато?
Так. Це ж десятки тисяч людей, яким вона поможе заговорити мовою.
Але ще ж 1 000 бібліотек стоїть у черзі на цю книжку. Серце крається, як просять. Де взяти кошти, щоб книжку придбати для всіх, не знаю. Куди тільки не стукала, усе мимо.
====
Тепер про наступний рік. Точно можу вам сказати, що очікуються нові книжки. А що ще?
Помріймо разом! Яким би ви хотіли бачити цей проєкт за рік?
Пишіть у коментарях!
Бо мрії мають тенденцію здійснюватися :)
Для початку короткі підсумки 2024:
1. Майже щодня на цій сторінці виходили дописи. Їх створювала я, а ви лайкали, репостили, коментували. Ваші коменти — це моє улюблене читання! Не знаю, чи десь є громада, де вміють багато, довго та цивілізовано спілкуватися. Але в нас тут є. Ви суперові.
2. Ми з командою дууууже багато зробили для мобільного застосунку «Давай займемось текстом». Великою мірою завдяки гранту від Ukrainian StartUp Fund та навчанню від 1991 Accelerator.
У застосунку з’явилися тести з мови, функціонал “Точка Ґ”, гра про наголоси, новий дизайн, Штучка Інтелектівна, нові завдання та нові рівні. Тепер він — дуже потужний інструмент для вивчення української.
3. Разом із парфумерною художницею Ксандрою Осініною випустили радісні духи «Intoнація», які звучать так, як (на нашу думку) звучить українська мова. Затишно. Лагідно. С(т)ильно.
4. Цьогоріч вийшли друком три мої твори: один зошит із завданнями + дві книжки. Одна про мову, друга про безпритульних котів.
Та, що про котів, одразу поїхала в бібліотеки завдяки гранту від Українського Інституту Книги. А ту, що про українську мову і про те, як заговорити нею після російської, дуже захотіли бібліотеки. Особливо в селах, особливо прифронтові. Ми з вами зібрали кошти на приблизно 300 примірників. Частина вже в бібліотеках, частина ще на шляху. Дякую за допомогу волонтерів @Олександр Сапронов й @Марина Куркач
Чи це багато?
Так. Це ж десятки тисяч людей, яким вона поможе заговорити мовою.
Але ще ж 1 000 бібліотек стоїть у черзі на цю книжку. Серце крається, як просять. Де взяти кошти, щоб книжку придбати для всіх, не знаю. Куди тільки не стукала, усе мимо.
====
Тепер про наступний рік. Точно можу вам сказати, що очікуються нові книжки. А що ще?
Помріймо разом! Яким би ви хотіли бачити цей проєкт за рік?
Пишіть у коментарях!
Бо мрії мають тенденцію здійснюватися :)