А у вас так кажуть?

Інфографіка

В Ужгороді будемо говорити про те, як:
1) закохати в українську мову через львівське "вшьо";
2) розвивати блог (майже) без хейту та підтримувати тісний зв'язок з читачами;
3) пахне українська мова.

А ще спробуємо здогадатися, що спільного в української мови та котів.

Дата: 11 грудня (середа)
Час: 18.00 - 19.30
Місце: арт-простір "Ліс" (вул.Фединця, 37).

Модераторка: Галина Гичка, журналістка, менеджерка спільноти Varosh.

Обов'язкова реєстрація за посиланням:
https://forms.gle/xPmAQpThDLv4F1PU6

Після лекції буде Q&A-сесія, де слухачі зможуть поставити свої питання та придбати книгу спікерки.

У Львові ексгібіціоністів називають "зайчиками". Я цікавилася, чому. Мені пояснили, що це тому, що вискакують з кущів. І я з цим жила. До вчорашнього вечора.

Вчора мені вказали на їхні спільні риси із зайчиком, що передає подарунки. І я тепер не можу це розбачити.

Це Міф і Мрія. Вони були дуже-дуже чемні. І я теж була чемна (ну, майже). Ми з ними разом збираємо гроші на книжку про українську мову для бібліотек у прифронтових селах.

Хто хоче потішити нас і майбутніх читачів, ось тут координати для Миколайчиків:

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/2vY6FXzH5k

💳Банка
5375 4112 1946 5866

PayPay
letsmaketext@gmail.com

Чому ми назвали парфуми «Intoнація»?.
1. Це гра слів. Такою назвою ми пропонуємо поринути into націю.
2. Звучання. Про мову кажуть «звучить», про інтонацію кажуть «звучить» і про аромат кажуть «звучить».
3. Інтонація. Через інтонацію ми передаємо емоції і сенси. Це спосіб самовираження.
4. Стійкість. Парфуми стійки, бо стійка Україна. Парфуми тримаються на шкірі 7–8 годин, Україна тримається стільки, скільки потрібно.
5. Лагідність. Українська мова — лагідна, милозвучна, затишна. Ці парфуми теж.
6. Парфум-унісекс, підходить усім. Але на чоловіках і на жінках звучатиме трошки по-різному. Взагалі на кожній людині звучатиме по-своєму.
7. Життєствердність. Аромат радісний, бо скільки можна.

У його складі тільки ноти, які для українців асоціюються з добробутом та успіхом: стигла пшениця, яблука, чабрець, абрикоси, свіжоспилена деревина.

Доставка флаконів безкоштовна, пробників — за тарифами НП.

Накидайте синонімів

Закарпаття! Приходьте!

Дата: 11 грудня (середа)
Час: 18.00 - 19.30
Місце: арт-простір "Ліс" (вул.Фединця, 37).
Модераторка: Галина Гичка, журналістка, менеджерка спільноти Varosh.

- Мамо, а які пісні співали наші старші за столом?
- Ну та всі...
- Які саме всі?
- Ну всі, що починаються на "Ой".

===

А ви знаєте якісь народні пісні НЕ на "Ой"?

Хто зможе?

Як ви ставитеся до сільського господарства?

Ужгород! У вас у бібліотеках вже є моя друга книжка "Паралельне життя безпритульних котів". Доступна безкоштовно. І я ще приїхала, щоб розповісти історію створення 🙂 Скоро побачимося, приходьте!

Зараз я вам розкажу, як їздила з Криму в Польщу. Це набагато складніше, ніж ви можете думати.

Це було у 2009 році, я їхала в Польщу у двотижневу навчальну поїздку. Ціль — дістатися в Ольштин. Це північ країни. Треба проїхати приблизно 2 000 км.

З літками все погано. Їх або взагалі не було, або з дуже довгими кількома пересадками. Тож ні.

Автобусів чи то зовсім не було, чи без офіційних квитків… А мені треба був офіційний. Я вибрала їхати поїздом.

Прямих поїздів із Криму в будь-яке, у хоч якесь, місто Польщі не було. Був один вагон, який у складі якогось іншого поїзда доїздив до Києва, там його чіпляли до поїздів на Польщу. Але мені не підходили дати.

Усі в нашій групі були з різних міст України, тож ми домовилися купити квитки на один поїзд, зустрітися в Києві на вокзалі і їхати далі разом.

Ну, припустимо, квиток Сімферополь — Київ я купила. За місяць до поїздки сходила ногами на вокзал і купила. А на поїзд Київ — Варшава так квиток купити не можна було. Треба було їхати в спеціальну касу, одну-єдину на весь Крим. І я поїхала — їхати мені було годині півтори. Але це мені. Якби я жила в Керчі, то їхати було б годин 5. Там у касі працівники довго комусь телефонували, друкували, підклеювали, відривали, підшивали в архів, знову телефонували, одне в одного питали й перепитували… Інколи поверталися до віконечка й казали мені, що ну то ж міжнародний квиток! Це заняло, фактично, весь день. Було видно, що вони таке не часто робили.

Думаєте, це все? Ні!

Треба їхати в Одесу за візою! Двічі!

І я поїхала. 12 години в поїзді. Приїздиш о 5 ранку на вокзал, не знаєш, де себе там діти. Коли відкривається консульство, то йдеш туди й подаєш документи. Тиняєшся містом до 23 години. Сідаєш на поїзд. Повертаєшся в Крим. Через тиждень повторити, щоб забрати документи.

Тепер сама поїздка.

Поїзд до Києва їхав 17 годин. Пересадка коротка, години дві. Потім поїзд до Варшави, приблизно добу. Він їхав до кордону, там нас піднімали в повітря, поїзду міняли колеса. Потім повертали ближче до землі. Далі прийшли польські хлопці у формі й розкурочили всі панелі обшивки у вагоні. Назбирали два мішка цигарок. Провідниці плакали, казали, що вчать дітей і зарплата маленька… Ох…

У Варшаві ми пересіли на автобус. Це нас уже організатори зустріли, порахували, розсадили. Ще години з 3–4 — і ми в Ольштині.

Дорога зайняла в мене дві доби. Плюс ще один день на купівлю квитків. + два рази по півтори доби на поїздки в Одесу.

Це я до чого?
До того, що ви не уявляєте, на якому відшибі від усього я почувалася, коли жила в Криму.

Я знаю, що є люди, які, живучі в Криму, знаходили способи подорожувати далеко й багато, але це не я. І не, мабуть, більшість кримців.

Крим 60-х років. Ніч. Моя полтавсько-чернігівська бабуся не спить.

Вона крутиться в ліжку, а з голови не йдуть думки про роботу: її, фельдшера провінційної лікарні, поставили головною над медсестрами з усіх сільських лікарень району. І проблеми тут три. По-перше, вона цю посаду не хотіла. По-друге, медсестер виявилося багато. По-третє, перше завдання — заповнити документи — вони з тріском провалили. Бабуся опинилася перед вибором: або переробити самій величезний стос паперів і потім переробляти завжди, бо вони ж так і не навчаться. Або почати знайомство з претензій тим, чию довіру та повагу вона ще не встигла заробити. Так собі ситуація для новоспеченого керівника.

Що б ви робили на її місці? Що бізнес-підручники радять на такий випадок? Моя бабця їх не читала. Не було ще таких книг.
Два дні потому. Медсестри із сіл приїхали на знайомство з новим керівником. Лікарня. Зал засідань. Моя бабуся заходить в двері та стає до кафедри:

— Дівчата, шоп ви повсиралися так документи заповнювати!
Коли всі проржалися та витерли сльози, бабуся перейшла до діла та пояснила, як і що потрібно заповнювати. Переробили. Навчилися. Все добре.

— Ви коли вийшли й те сказали, ми одразу зрозуміли, що спрацюємося! — через багато років розказала їй одна з тих медсестер.

===
А як ви розумієте, що людина — "ваша"?

Зустріч було призначено у просторі із назвою "Ліс" у центрі Ужгорода. І я приблизно знала, де це, але все ж не змогла знайти одразу. Бачу - йде жінка у фартушку.

"О, вона десь тут працює і мала б знати", - думаю я.

- Вибачте, будь ласка, а де тут "Ліс"?

Жінка дивиться на мене довгим поглядом і мовчить. В її очах я читаю щось типу "Ці туристи вже зовсім... Який ліс в центрі міста?"

Нічого, знайшла сама :) читайте, як пройшло.

https://varosh.com.ua/life/najnadijnishyj-sposib-vidkryvaty-movu-dlya-sebe-j-lyudej-cherez-lyubov-natalka-misyuk-v-uzhgorodi/?fbclid=IwZXh0bgNhZW0CMTEAAR12cmcEpDtQ6QfN4JnwE82cS6dq9tpoXI-1mAP9DTlyabx4LkMNWAHaPac_aem_Hpz9AXum0ZbjShrp2PFDwQ

Ужгород. Вокзал. Ніч. Дві дівчини вголос читають табличку на дверях:
— У випадку повітрянов тривоги...

Ми вже відкрили реєстрацію на мовний клуб "Приходь і переходь".


Зустріч відбудеться 17 грудня 2014 о 18:30 у Книгарні "Є" за адресою: пр. Свободи, 7, м. Львів.


Тема зустрічі: "Як знайти себе та відшукати радість?". Говоритимемо про таке:
- як знахідний відмінок покращує життя,
- як навчитися ним користуватися,
- чим український знахідний відмінок відрізняється від російського,
- як перехід на українську мову змінює життя.


Безкоштовно.


Тільки за попередньою реєстрацією. Заповніть цю коротку форму:


https://forms.gle/hirHgJeG4Y3ryvgV7

А це я в гостях на телебаченні в Ужгороді. Говоримо про книжки, мову, котів, Закарпаття і Крим

https://youtu.be/O5Y2HEA-6WM?si=apSFybqShwkNUvOV

Питання в тому, чи є у мене совість?