Національні Інтереси

Три покоління

Конкуренція у вертикалі влади будь якої країни річ корисна, але вона буде приносити користь, лише тоді, коли буде перманентною, природною і йти за певними, зрозумілими всім правилам. А це зовсім не про путінську Росію з її непрозорістю та фаворитизмом.

Тут процес може стати неконтрольованим тоді, коли одне з поколінь програє чи почне відчувати, що програє.
Російську правлячу еліту можна розділити на три досить чіткі поколінські групи:

Першу складають люди віком близько 70 років — здебільшого це ближнє коло путіна, яке контролює ключові ресурси, статусні посади та силові структури. Як правило, це вихідці з Санкт-Петербурга, які працювали у 1990-х у мерії міста, або люди зі спецслужб та кооперативу «Озеро».
Вони розуміють, що їхній час скоро піде, і хотіли б максимально продовжити його, а потім передати управління спадкоємцям.

Друга поколінська група — це амбітні та найчастіше професійні 60-річні бюрократи. Зараз вони досягли кар'єрної стелі і хотіли б її пробити. Мета покоління 60-річних — не лише зберегти командні висоти, а й досягти адекватної нагороди за свої здобутки — розподілити між собою нові посади.

Зрештою, третє покоління — це політики та чиновники віку за 40. У цю групу входять «принци» - діти представників першої групи, та амбітні бюрократи, які зараз перебувають на других-третіх ролях, але вже досить помітні і хочуть рости далі.

Чим далі, тим в гостріше протиріччя вступають між собою інтереси цих поколінь російської еліти. Головна причина цього в тому, що останніми роками путінська політика щодо кадрів та розподілу ресурсів була ультраконсервативною. Фінансові потоки, видобуток корисних копалин, ключові держкорпорації та силові структури – все це контролюють вікові представники ближнього кола президента. Тим часом багато менеджерів із категорії 60+ сидять на одному місці вже понад десять років. Деяким із них давно обіцяли нові посади та розширення повноважень, але призів немає досі. Те саме стосується й покоління 40+.

Кремль не має гарного виходу з цієї ситуації. Битва поколінь, яка може похитнути стійкість системи і навіть спровокувати початок розколу еліт, була запрограмована самим Путіним — його ультраконсервативною кадровою політикою останнього десятиліття, а також його власною відмовою залишати свою посаду, що поставило його особисті інтереси вище за інтереси його ж режиму.

@nationalinterests

www.tgoop.com/nationalinterests/753

82 viewsJan 6 at 09:02

Три покоління

Конкуренція у вертикалі влади будь якої країни річ корисна, але вона буде приносити користь, лише тоді, коли буде перманентною, природною і йти за певними, зрозумілими всім правилам. А це зовсім не про путінську Росію з її непрозорістю та фаворитизмом.

Тут процес може стати неконтрольованим тоді, коли одне з поколінь програє чи почне відчувати, що програє.
Російську правлячу еліту можна розділити на три досить чіткі поколінські групи:

Першу складають люди віком близько 70 років — здебільшого це ближнє коло путіна, яке контролює ключові ресурси, статусні посади та силові структури. Як правило, це вихідці з Санкт-Петербурга, які працювали у 1990-х у мерії міста, або люди зі спецслужб та кооперативу «Озеро».
Вони розуміють, що їхній час скоро піде, і хотіли б максимально продовжити його, а потім передати управління спадкоємцям.

Друга поколінська група — це амбітні та найчастіше професійні 60-річні бюрократи. Зараз вони досягли кар'єрної стелі і хотіли б її пробити. Мета покоління 60-річних — не лише зберегти командні висоти, а й досягти адекватної нагороди за свої здобутки — розподілити між собою нові посади.

Зрештою, третє покоління — це політики та чиновники віку за 40. У цю групу входять «принци» - діти представників першої групи, та амбітні бюрократи, які зараз перебувають на других-третіх ролях, але вже досить помітні і хочуть рости далі.

Чим далі, тим в гостріше протиріччя вступають між собою інтереси цих поколінь російської еліти. Головна причина цього в тому, що останніми роками путінська політика щодо кадрів та розподілу ресурсів була ультраконсервативною. Фінансові потоки, видобуток корисних копалин, ключові держкорпорації та силові структури – все це контролюють вікові представники ближнього кола президента. Тим часом багато менеджерів із категорії 60+ сидять на одному місці вже понад десять років. Деяким із них давно обіцяли нові посади та розширення повноважень, але призів немає досі. Те саме стосується й покоління 40+.

Кремль не має гарного виходу з цієї ситуації. Битва поколінь, яка може похитнути стійкість системи і навіть спровокувати початок розколу еліт, була запрограмована самим Путіним — його ультраконсервативною кадровою політикою останнього десятиліття, а також його власною відмовою залишати свою посаду, що поставило його особисті інтереси вище за інтереси його ж режиму.

@nationalinterests

BY Національні Інтереси