Декілька днів тому був на полігоні, слухав про різні види зброї, мін і т.д.
Подумалось!
Скільки всього людина видумала аби успішно нищити собі подібних? Мені стало страшно, хоча я й маю розуміти що знаходжусь не на курорті, а за декілька десятків кілометрів смерть своєю косою щодня збирає великі, щедрі врожаї.
Господи!!!! Поклади кінець вже цьому...

Хто є Ти Господи і яка Твоя голограма? Що є та істота, яка тебе мавпує? Як не заплутати Тебе з тінню? Як не погнатися за тінню? Як не обманутися? Як не стати жертвою хитрої мавпи?
А з іншої сторони, як не пропустити важливе думаючи що це тінь.
Коли моральні сили майже на нулі, важко тверезо оцінювати все що відбувається.

Господи! Прости мене грішного.
Часто думаю навіщо Ти Господи ведеш мене так жорстко, але розумію, що може бути ще жорсткіше. Але ж і це що є важко. Це важко і фізично і морально. Щодня може статися будь-що. Коли ти собі не належиш. Коли кожен день може подарувати такий сюрприз, що ти ладен вити вовком і зробити щось не можеш, бо ти сам собі не належиш. Коли організм настільки зжимається, що тобі важко лишній раз дихнути. Коли ти навіть не можеш розслабитись для справлення своїх природних потреб. (Вибачте!) Коли твій організм весь зжатий і скручений всередині що ти навіть не можеш по плакати.
Господи! Якщо це не пекло яке переживає моя душа від безпорадності, то що тоді пекло? Яке тоді пекло? Як мені Господи справитися з випробуваннями і самим собою.

Помоліться за мене Христа ради!!!

Цікаво. Легше вмерти зразу, чи ось так сходити з розуму поступово приймаючи свою участь і потопати в щоденній безвиході? В мене купа думок, як рій бджіл. В мене тріщить голова від усього

Прочитав багато відгуків на написане мною вище. Різні відгуки, часом діаметрально протилежні. Я всім дякую що Вам не байдуже. Дякую за підтримку яка народжується у вас від прочитаного. Хтось співчуває, хтось жорстко проходиться, але саме головне що не байдуже.
Бачите. Ми всі різні. Я пишу щоб виговоритися. Мені так легшає коли я викладаю свої переживання, душевну біль, виговорюю думки і т.д. Все це дуже не просто терпіти. Коли скручує ментально просто в баранячий ріг. Від невідомості, від переживань, від страху, від неспроможності допомогти собі, від розлуки. Цей важкий тягар доводить до відчаю. Ти один в цій чужій системі. Ти слабо відчуваєш поміч Божу. Він одночасно близько і одночасно далеко

Немає виправдання зачинщикам війн!!! Немає виправдання тим, хто приходить і зазіхає на чуже! Війна це мегазло, винахід самого сатани.
Нехай настане МИР!!!!!!!!

Єдина радісна думка при кінці кожного дня це та, що лишилося на день менше терпіти це все, на день менше перебувати тут, на день ближче день виходу з неволі. Навіть те, що на день менше жити не псує позитиву що черговий день сурка минув, відійшов і більше не повернеться. Так, замість нього прийде інший, але це все одно вже на день коротше
І слава Богу за це. Це прекрасно!!!

Вдруге моє серце дякує Господу за армійське випробування. Це спонтанно вийшло. Ця молитва була просто сказана минуючи розум, адже все моє нутро противиться цій реальності. Говорило серце і сьогодні сталася подяка. За погану погоду, за умови, обставини і людей навколо.
Потім в бліндажі була розмова на різні теми. Звучали питання прості й складні. Бліндаж, пічка, вечір на полігоні, бесіда з військовими про високе і водночас буденне. Один стан, міняє інший. Одні думки, змінюються іншими. Безвихідь, радість, безвихідь.
Ти наче знаєш що робиш те чи інше правильно будучи на цьому місці, але туга, невимовна туга, бере своє занурюючи тебе в черговий стан. Враження, що ти тут назавжди. Що назавжди оце все і ти вже ніколи не виберешся з цього рабства.

З однієї сторони гарні приклади з житій святих, цитати з Священного Писання про терпіння, про Божий Промисел, про спокуси і те що Господь близько. Так! Я з цим не спорю, бо так воно є. Це все дуже гарно і дуже легко говорити коли в тебе все добре більш-менш.

Роздуми Українки із статусом ВПО (Вимушено Переміщена Особа).

Отче. Дуже хочу Вас підтримати. Ви пишите мої думки та мої відчуття, хоч я і не військова і не на фронті. Я просто, як зараз коротко нас називають, ВПО. Я та, у якої в одну мить забрали все - рідних, дім, улюблену чашку, рідне повітря соснових лісів, могили не одного покоління рідних. Я та, хто в піжамі вискочила з дому вхопивши документи та стареньку 17-ти річну кішку. Я та, хто підчас семиденної евакуації під масованими обстрілами постійно молилася, щоб моя родина доїхали кудись де не буде цього кошмару. Господь провів, познайомив з неймовірними людьми, Господь показав як мало мені треба для того щоб вижити, Господь вже третій рік зі мною поруч, хоч так часто мені здається-я одна, життя навколо за склом, мені з клеймом ВПО з Донбасу на лобі, по ту сторону скла не має місця. Душа.... Душа постійно плаче за батьком, який в окупації і я не можу обійняти і йому допомогти, плаче за зруйнованим будинком де все є Щастя, плаче за пошкодженою вибухом могилою мами, плаче за улюбленим храмом куди теж влетів снаряд. Обіймаю Вас і благаю - тримайтесь за, як нам інколи вважається, волосинку Світла.❤️
З великою повагою до Вас та повним розумінням Вашої туги, Наталя.

Спаси Вас Господь!!!

Вчора-сьогодні ТЦК стопорнуло декількох священиків в різних регіонах України.
Ну що тут скажеш. Звичайні священики продовжують страждати й далі.
Так хотілось щоб моя мобілізація була останньою, але це беззаконня все далі триває. Безкарність одних і байдужість інших роблять чорну справу. Господи! Скільки триватиме ще це свавілля? Ти ж можеш... Ти все можеш. Зупини і заборони Своєю правицею відкривати їм свої смердючі пельки і простягати свої брудні руки на слуг Твоїх.
Місце священика в храмі, діло священика принесення Жертви Хвали а не на плацу, полігоні чи ще десь топтати землю. Або давайте мандати на капеланство, або не чіпайте якщо хочете жити в мирі з Богом.

Скільки є всяких мін, гранат, снарядів, патронів, гвинтівок, автоматів, гармат та іншого смертоносного мотлоху.
Зранку пристрілювали хлопці зброю бойовими кулями по мішеням. А в іншій стороні на дереві співала якась пташечка свою пісню. Постріли і пташечка. Зима, сніг, полігон, війна... І пісня самотньої пташечки.

Сьогодні сподобив Господь побувати на Літургії знову. Знову мить богослужіння, знову Радість невимовна.
За всіх підписників вийнята мною часточка!!!
Спаси Вас всіх Христос!
Всіх хто тут зі мною!!!
Всіх вас люблю!!!

Зловив сьогодні себе на думці що я якщо не боюсь, то побоююсь військових. Не таких рівних собі, мобілізованих, а саме хоч трошки начальників. Ось йде, а ти всякого собі передумаєш. Пройшов мимо. Фууух. Не буде чіплятися чи дивувати якими новинами зненацька. І так завжди. Звичайно ж я до всіх привітний, ввічливий і доброзичливий. Проте всередині я встигаю пережити купу різних емоцій. Великий спектр. Чому так і як звикнути до них? Не знаю. Коли Господь сподобить звідси вийти, я нікому не буду розказувати про те, що я служив. Я не гидую ніким, я поважаю військових, я просто хочу забутися, викреслити, вирвати з пам'яті цей період часу. Це був не я, це було не зі мною, я спав і це мені снилось

Де сьогодні плаче Христос?
В порушених святинях, в храмах де мала б бути Літургія, а її немає бо вибите скло від вибухів, бо цегла впала на Престол. Від деяких храмів стоять лишень стіни, а від деяких і стін нема.
Де сьогодні плаче Христос?
Він плаче очима вдів і матерів біля гробів чоловіків і синів. Він плаче на цвинтарях де майорять синьо-жовті прапори біля могил. Хто поверне синівську посмішку безутішній матері? Хто поверне батька дітям? Хто поверне жінці чоловіка? Хто? Ніхто... Прийде час і прапори зітліють, могили поростуть бур'яном, а нове покоління політиків глузливо скаже це не була наша війна, ми вас туди не посилали. І лишиться тільки невимовний біль в серцях батьків, матерів, жінок, дітей. З цим болем їм жити далі, цей вантаж нести крізь життя. Бідні! Бідні Українські люди!!!😭
Проклята, триклята війна влізла до нас як непроханий гість. Як злодій серед ночі. Як... 😭😭😭😭😭

ГОСПОДИ!!! Ти все можеш. Постав Свою тверду крапку.

Дуже розчулив мене цей кліп. Український Крим, цілий Одеський Преображенський собор. Довоєнна Україна, яка після закінчення війни нажаль такою вже не буде. Добре це, чи погано я не знаю. Ніхто не знає... Просто згадайте, що ці часи були і ми жили в мирній країні. Ми не цінували цього

https://youtu.be/YRTU78TmrhY?si=4IjgqO8e-t9p_DHt

Тим часом ....... далі полюють на священиків🤬

Переслане повідомлення:
Прошу святих молитов за протоієрея Миколая!
Сьогодні вертаючись зі служби його забрали в Тцк в підряснику з Хрестом🙏🏼

Як світити іншим людям, коли ти сам ходяча темрява? Вона поглинає зсередини, вона розрушає, вона роз'їдає, вона робить в тобі дірки через які крізь тебе дме протяг. Я слабка людина, якій страшно. Я не герой якийсь, не той хто запалює тисячі, я дивлюся аби самому не загаснути і не пропасти. Мені хочеться так крикнути, щоб відізвалось десь за горами, за океанами. Викричати те що наболіло. Хочеться вилити все. Я Богу виливаю свою скорботу цілий ранок, а вона нікуди не дівається, нікуди не щезає.
Ходити, дихати, думати, існувати важко. Мегаважко.

Існувати. Саме існувати, а не жити. Тут нема життя, тут є одна матєрщіна, гнилі слова на кожному кроці. Від сукупності цих слів гине все живе. Ці слова, це біль помножений на безкінечність. Нема осуду людей за них, ні. Є тільки відраза і важкість від цих слів. Це терзання, муки. Це не життя... Це існування.
Життя це Христос! Де Ти, Христе?