tgoop.com/neoarchaic/388
Last Update:
Щойно усвідомив, що в світі існують мільйони людей, які ніколи в житті не розпалювали вогнище. Люди, які позбавлені ще одного цінного, магічного і життєтворчого акту...
"Історія Ідґорра Рассиля"
І прийде виноградар взяти грона для вина
І прийде пастир, щоб зарізати ягня
І прийде хлібороб пожати золото зерна
Лише того, хто забере кровавий плід нема.
Анонім
Отож, я живу згідно з природою, якщо всього себе їй віддаю, якщо я - її подивовувач і шанувальник. Природа ж вимагає від мене двох речей : щоб я мав час і діяти, й споглядати; роблю і те, й інше, раз уже й споглядання моє – не без дії.
Луцій Анней Сенека “Про дозвілля”
Як горить дерево. Я знаю як воно горить. Коли вогонь набирає такої моці, що його вже не можна зупинити. Спочатку загораються невинні молоді гілочки, здіймається вітер. І тоді вся Добрість в небезпеці. А ми хто такі? Діти Попелу і Тіні. Големи зліплені з окрушин, що позостались після Великого Вибуху Зотого Віку. І в цьому полум’ї і ми колись згоримо, щоб вернутись до первозданності. Pulvis et umbra sumus....
....Вогонь спалює і живиться всім тим, що може горіти. Його напівпрозорі язики лижуть так вірно і так самовіддано. Пломінь вмирає зі своєю жертвою. Він має норовливу і ревниву природу. Скільки разів я намагався привести його до життя…
То був наш велетенський камін. Коли хтось з батьків покладав на мене таку велику місію. Принести тепло у оселю. Я молився до однієї богині. Гестія, так здається звали її. Книжне імено знову воплочене. Це паґанізм, ніхто мене не вчив цьому, як і не вчив розпалювати вогнище, чи дихати особливим чином для заспокоєння чи для здобуття видінь світу іншого. Це паґіназім чистої води, котрий приходить з якихось досвідомих витоків образотворення. Ніхто мене не вчив цьому, як і ніхто не вчив мене копати яму, чи плавати.
Дрова бувають різних типів, деякі згорають з тріскотом, інші з шипінням, деякі майже мовчать. Тхрюпикало, Шахкало-бабахкало, Стрекотакало, Мокро-шипшипшикало, Важко-ся-розгорікало.
Створюючи вогонь треба перш за все подумати про чистоту. Я беру довгасту покручену коцюбу і вигрібаю попіл. Дрібні чорні грані. І сказав бого-диявол – Мені потрібні душі, а не огарки. Все те, що лишилось від вогню попереднього. Я, отже, створюю площу для нового вогню. Якомога чистішу, гладку чорноту. Це не Хаос первозданності, це Пустка. Спочатку була Пустка і Німе Ніщо. Field of Action.
Потім я додаю тирсу і деревну стружку. Трачина – так ми її називаємо, тут є схожість зі словом тратити, потрачена частина дерева, залишок, деревна кавова гуща. Посипаю нею щедро, переминаю пальцями, дерев’яниста шкаралуща. Якщо бог се монументальний Папа Карло, то світ – його Буратін, а шкаралуща то залишки світу, вважай, зорі срібні в чорнім морі, слова, відірвані від своєї першооснови. Деякі слова дістають самість і самі вже стають світами. До них тягне.
Я складаю два головні поліна першого порядку. На них спочатку вздовж, потім впоперек – тріски. На них – грубі ґудзуваті деревеняки, старші колоди. Дерев’яна голова, сформований дарунок вогневі. Знаєте, як на картинах Арчимбольдо – лики складені з шматків м’яса, плодів, книг, гілок, коренів і кори. Гілок, коренів і кори. Гори лозовитий чоловіче, плетений ідоле!
Потім… Потім я беру один із старих щоденників котрогось з давно вмерлих предків і вириваю звідти пожовтілу товсту сторінку.
Інколи я читаю з неї, інколи знаходжу якісь малюнки, фігури, позначення."
Абрахам Ян Хосебр "Тетраморфеус. Liber E. Еутаната"
BY НеоАрхаїка 🐾
Share with your friend now:
tgoop.com/neoarchaic/388