#НАрх_витяги
#радикальна_етнографія
#екстремальна_філософія

Маркс був правий, кажучи, що "людство завжди ставить перед собою тільки ті завдання, які воно може вирішити". При цьому варто уточнити, що окремі завдання та їхні рішення виникають не завдяки історичному розвитку матеріального життя та його протиріч, а завдяки тому, що різні частини людства ставлять перед собою різні питання або принаймні формулюють їх по-різному, і при цьому інші частини того ж людства заледве впізнають у них ті самі питання, що ставлять самі. Але ж більшість цих питань можуть входити у ті проблеми, чиє вираження набуває зовсім інших форм в залежності від онтологічного, космологічного й соціологічного контексту, в якому вони зароджуються...

Леві-Строс дає нам такий приклад, коли порівнює дослідницькі методи іспанців та індіанців, перед якими постає питання про людство: якщо [християнські] священники задавалися питанням, чи є душа у дикунів Америки, індіанці Пуерто-Ріко на кілька тижнів опускали захоплених в полон білих у воду, щоб подивитися, чи піддаються вони гниттю. Перші ставили перед собою питання про природу людини у вигляді моральних атрибутів, а другі - у вигляді атрибутів фізичних.

Філіп ДЕСКОЛА, "Потойбіч Природи та культури" (2005)

#НАрх_штудії
#НАрх_ідея

Немає ніякого сенсу святкувати штучну дату "нового року", відірвану від будь-яких природних циклів, модерну за своїм походженням, "освячену" хіба що культом споживацтва і грошей.

Натомість хочу поділитися з вами блискучою ідеєю, якої дійшли учасники клубу "Лібертарій" під час суботнього обговорення. В опорній статті Святослава Сідорова містилася дуже цікава думка: деякі сучасні біологи замість фікції "автономного організму" віддають перевагу вивченню симбіотичних суперсистем, якими є кожна жива істота.

Уявлення про "автономний організм", схоже, з'явилося в добу Просвітництва, в Європі XVII-XVIII століть, просто поруч із ідеєю "автономного індивіда (суб'єкта)" - однією з головних інтелектуальних облуд цієї доби. Власне, цей процес досліджував Мішель Фуко в "Словах і речах".

Однак так само, як наші тіла є симбіозом різних організмів, усе наше єство також є сим-біозом, сим-фонією, син-ергією Богів, Предків, оточуючих людей і нашого "я". Будучи наділені свободою волі, ми, тим не менше, міцно вплетені у Візерунок Всесвіту.

Як будь-яка річ насправді є результатом праці багатьох, а тому не може безумовно належати комусь одному [і в цьому сенсі власність є крадіжкою], наші думки, слова і вчинки також вільно продовжуються в інших людях і самі є продовженням свободи інших.

Якщо ви хочете підсумок профанного "року", то хай це буде він.

#НАрх_витяги

Шановний Денис Хромий звернув мою увагу на те, що у Міхаіла Бакуніна є схожі думки щодо взаємної залежності й взаємного продовження у свободі один одного:

[мовою оригіналу]
В самом деле, я свободен лишь тогда, когда все человеческие существа, окружающие меня, мужчины и женщины, равно свободны. Свобода других не только не является ограничением или отрицанием моей свободы, но, напротив, есть необходимое условие и утверждение ее. Я становлюсь истинно свободным лишь благодаря свободе других, так что, чем больше количество свободных людей, окружающих меня, чем глубже и шире их свобода, тем распространеннее, глубже и шире становится моя свобода. Напротив, рабство людей ставит препятствие моей свободе, или, что сводится к тому же, именно их животность и является отрицанием моей человечности, ибо — повторяю еще раз — я могу назвать себя истинно свободным лишь тогда, когда моя свобода, или, что то же, мое человеческое достоинство, мое человеческое право, заключающееся в том, чтобы не повиноваться никакому другому человеку и руководствоваться в моих действиях лишь моими собственными убеждениями, лишь когда эта моя свобода, отраженная равно свободным сознанием всех людей, возвращается ко мне, подтвержденная согласием всех. Моя личная свобода, подтвержденная таким образом свободой всех, становится беспредельной.

Міхаіл БАКУНІН, "Бог и государство" (1882, опубліковано посмертно)

#НАрх_штудії
#НАрх_ідея

До 133-ї річниці з дня народження Професора перезалив на "Медіум" свою статтю про його творчість і світ з точки зору НеоАрхаїки й анархо-традиціоналізму.

http://surl.li/bdalhx

#НАрх_витяги
#Сampus_Desertum

Дунай у житті українців мав сакральне значення, він століттями вабив їх до себе своїми неосяжними просторами, схожими на дніпровські, тільки без порогів. Та останнє - перевага, оскільки не перешкоджає рухові. Дунайські острови в гирлі - найбажаніший простір для розселення запорозьких рибалок: природне багатство, помножене на віддаленість від адміністративних центрів і безконтрольність життя. Недарма ж історія Задунайської Січі в Катирлезі досі найменше відома історикам. Архівна справа з показовою назвою "Дело о разграничении Дунайских островов для определения границы между Россией и Портой Оттоманской. 1816-1828" також тому свідчення. Межували-межували та так і не спромоглися розмежувати. Ба більше, хто ховався під ім'ям "запорозьких рибалок", не могли дізнатися ані османські, ані російські комісії.

Світлана КАЮК, Розширення фронтиру: Задунайська Січ та Кубань // Український мультифронтир (2024)

Світлина: матеріал Ukraїner про сучасних українських рибалок у дунайських плавнях

Человек человеку волк?

Мы перевели текст «Вашингтон пост» посвященный книге Рутгера Брегмана «Человечество». В ней автор развенчивает старый мир времен Локка, про первобытную жестокость человека, приправленную литературой в жанре «Повелителя мух» Уильяма Голдинга, где эта дикость талантливо обыгрывается автором и принимается читателями за истинную форму «естественного» человеческого поведения. А это принятие перетекает в политические формы общества «контроля и порядка».

Автор книги изучал поведение детей, формирование ими сообществ и пришел к выводу, что они не похожи на сборища дикарей, готовых кромсать друг друга, как только исчезнет надзор взрослых. Он сумел найти идеальный ответ «Повелителю мух», похожую на описываемую в романе историю, где дети, попавшие на необитаемый остров вели себя совершенно не так, как описывал Голдинг.

https://teletype.in/@an_tropo/tix2_uafG

#НАрх_мистецтво

До 87-ї річниці видатного поета поділюся своїм улюбленим віршем:

В мені уже народжується Бог,
і напівпам'ятний, напівзабутий,
немов і не в мені, а скраю смерті,
куди живому зась — мій внук і прадід —
пережидає, заки я помру.
Я з ним удвох живу. Удвох існую,
коли нікого. I гримить біда,
мов канонада. Він опорятунок,
я ж білоусто мовлю: порятуй,
мій Господи. Опорятуй на мить,
а далі я, оговтаний, врятую
себе самого сам. Самого — сам.
Він хоче поза мене вийти. Прагне,
рятуючи, донищити мене,
аби на протязі, на буряних вітрах
я вийшов сам із себе, наче шабля
виходить з піхов. Хоче вийти геть,
щоб згасла свічка болю. Щоби тьма
впокорення мене порятувала
інобуттям. Iножиттям. Найменням
уже невласним: ось він, той загал,
яким кермує той шалений Бог,
котрий в мені воліє народитись.

Василь СТУС, 1970

До речі, якщо у вас є бажання підтримати канал і спільноту навколо нього, можете накинути пару шекелів:

5457 0822 7099 8086

Принагідно нагадаю, що НеоАрхаїка входить до тематичної папки Анархологія, в якій зібрані активні канали з дуже цікавим контентом.

#НАрх_штудії
#НАрх_ідея

Кілька днів тому з'явилось нове відео від Андрія з дружнього каналу Ліс на Руїнах. Прекрасно підібраний матеріал і блискуча подача. Андрій розглядає, як співвідносяться так звані "західні цінності", що пропагують ліберали й прихильники "вільного ринку", із традиційними цінностями мисливців-збирачів - спільнот, в яких люди жили протягом більшої частини свого існування як виду.

Ці традиційні цінності, як ви можете здогадатися, не про ієрархію, патріархат чи інституціоналізовану релігію. Більше того, вони виразно контрастують із егоїстичним індивідуалізмом, пристрастю до конкуренції і тягою до "самотності у натовпі", характерних для (пост)індустріальних ринкових суспільств.

Єдине, в чому у Андрія вбачається протиріччя, - це приклад індивідуалізму "дикунів", які зневажають і відкидають примус навіть по відношенню до дітей, та, з іншого боку, майже примусовий колективізм, коли семаї (вони ж сеної) вдерлися до житла антрополога, щоб запросити його на сніданок ("хіба може хтось не хотіти снідати разом з усіма?"). Загалом, очевидно, що в "примітивних" спільнотах зустрічаються обидва етоси, і вони обидва кращі за те, що пропонується сучасною західною мораллю, однак змішувати їх теж не слід.

Крім того, неможливо ігнорувати той факт, що люди до Модерну загалом краще справлялися із самотністю: мисливці у тайзі, чабани на полонинах, святі відлюдники у пустинях (не пустелях), безумовно, значно рідше контактували з людьми, однак воістину не були такими самотніми, як урабнізовані індивіди в соцмережах. Їх оточував дивовижний світ, сповнений Богів, духів, рослин і тварин. Тед Качинський також критикував надмірну соціалізованість. Інтроверсія зустрічається в архаїчних спільнотах і є, зокрема, однією з важливих ознак "шаманської хвороби". Критикуючи "самотність у натовпі" сучасних людей, не варто забувати про таке.

Загалом, щиро тішуся, що такий контент з'являється в українському інфопросторі 😊

"Примітивна людина якій загрожують люті хижаки або голод, може постояти за себе або знайти їжу, у неї немає впевненості у вдалому результаті, але вона аж ніяк не безпорадна перед загрозою, а ось сучасний індивід безпорадний перед аварією ядерного реактора, забрудненням навколишнього середовища, війна, втручання у його особисте життя урядом чи великими організаціями, це може підірвати його життя. І він нічого не зможе вдіяти".

Теодор Джон Качинський
#цитата

#НАрх_мистецтво

В новому серіалі "Сто років самотності" дуже яскраво обігрується тема, яку я геть не пам'ятаю з книги (читав я її двічі, але доволі давно), - поява в Макондо корехідора Аполінара Москоте. Макондо, згідно сюжету, було засновано в колумбійській глушині, серед джунглів та болот, групою молодих переселенців, і 30 років жило без будь-яких формальних структур влади. Хосе Аркадіо Буендіа в якомусь сенсі був лідером, але це лідерство обмежувалось кількома ситуаціями взаємодії з "зовнішнім світом" і тим, що він, власне, колись підбурив засновників міста до переселення. Судячи з усього, Макондо взагалі не контактувало з державою за ці десятиліття.

Корехідор Москоте показується людиною вкрай нікчемною і комічною. Держава приходить в Макондо з першим абсурдним наказом: пофарбувати будинки в блакитний колір. Мешканці Макондо, очікувано, просто виганяють Москоте геть, однак незабаром він вертається з групою озброєних солдат, які згодом почнуть відбирати у мешканців ножі як "можливе знаряддя бунту". Прикметно, що Москоте також всіляко просуває інституціоналізовану релігію, запрошує до селища попа Ніканора і наполягає на будівництві церкви. Саме тоді магія, яка була нормою життя мешканців Макондо, починає зникати. Модерна держава неминуче тягне за собою "розчаклування світу", хоч може виступати оборонцем старих церковних порядків.

Незадовго до перших виборів противники корехідора стверджують, що "Макондо від початку було засновано на принципах ліберальної партії", однак треба розуміти, що латиноамериканські "ліберали" кінця ХІХ століття представляли з себе цілий ідеологічний спектр, який головним чином протиставляв себе консерваторам (виразником волі яких є нікчемний корехідор).

Взагалі, політична лінія роману/серіалу тепер видається мені дуже дотепною і чудово продуманою. Загалом, полковник Ауреліано Буендіа - один із моїх найулюбленіших художніх персонажів ever, буквально рольова модель зі шкільних років і по сьогодні.

"Сучасна людина думає, що вона вільна, тому що їй дозволяють обирати між різними марками товарів або типами розваг. Але це лише ілюзія свободи, бо справжній контроль знаходиться в руках технологічної системи."

Теодор Качинський
#цитата

 снова в продаже

Уход в лес. Сибирская гамсуниана: 1910–1920-е годы.
Издательство Common place, 795 руб.

Кнут Гамсун призывал уйти в лес, потому что не видел иного способа высвободить богатство жизни из-под спуда придавившей ее цивилизации — и для его идей сложно было в начале прошлого века найти более подходящую почву, чем суровая сибирская земля. В эту книгу вошли рассказы и повести малоизвестных и полностью забытых писателей из Сибири, вдохновленные творчеством холодного норвежского гения или перекликающиеся с ним. Антиурбанизм; сон народного разума, рождающий чудовищ (рассказ «Водяной» Георгия Гребенщикова); органическая жизнь эвенков и тунгусов, которых рвут на части медведи и дрожащие от алчности скупщики пушнины (рассказы Исаака Голдберга); одиночество отшельников и бродяг, ждущих со дня на день окончательного крушения всего мира («Горный Дух» Степана Исакова); «плоды земли» Антона Сорокина, писателя из Омска, авангардиста, авантюриста и верного последователя «безумного Гамсуна»; наконец, нечеловеческий зов тайги, которому нельзя поддаваться и невозможно противиться — пускай вся эта странная и мало на что похожая литература давно осталась в прошлом, но от нее по-прежнему захватывает дух и тянет прочь, подальше от душных бетонных коробок.

Заказать книгу с доставкой: [email protected]

Репост чисто в ознайомчих цілях, щоб знали про існування такої книги. Сподіваюсь, в Україну рано чи пізно вона потрапить.

А ось наука доказала, що смартфон вранці отуплює вас і псує настрій на весь день. Вчені наполягають, щоб люди не перевіряли повідомлення відразу після пробудження.

Вони вважають це реальна загроза. Бо, по-перше, страждають когнітивні функції. Після сну мозок ще знаходиться в так званній сонній енерції і перевантаження інформацією погіршує його роботу. По-друге, знижується концентрація. Ранковий потік новин в соцмережах вбиває здатність зосереджуватися та приймати рішення на весь день. По-третє, погіршується настрій. Постійний скролінг соцмереж викликає тривогу і почуття неадекватності, особливо через порівняння з іншими.

Вони радять створити ранковий розпорядок без смартфона, зайнятися будь-чим, але не брати гаджет в руки. Та не використовувати смартфон як будильник – це допоможе уникнути спокуси розпочати день із соцмереж.

Я навіть не буду вказувати джерело, бо ви і так себе впізнали