📚 Непозбувний книгочитун

​​Ми перейшли від “суспільства дисципліни” до “суспільства досягнень”. Раніше ми щось робили, бо “повинні”: так сказав священник, правитель, начальник фабрики або родичі. А тепер ми щось робимо, бо “можемо” і “хочемо”: хочемо щастя, розвитку, іншої якості життя, досягати власних цілей і ставати кращими.

І оця “самоексплуатація” ще більше підвищує нашу продуктивність і задовбаність. Бо коли робиш щось “для начальства” або “бо так заведено”, намагаєшся відкосити від роботи й зробити якнайменше. А коли тебе мотивує власне бажання розвитку, люди гарують по 12 годин на день (йдеться не тільки про роботу, а й про навчання, спорт тощо) і їм здається, що це досі мало.

А ще якщо ти факапиш у “суспільстві дисципліни”, священник може відпустити гріхи, а начальник пробачити - і тобі норм. А у “суспільстві досягнень” ти сам себе згризеш за будь-яку помилку і недопрацювання.

І якщо раніше людина без стосунків відчувала, що вона “несправедливо ображена долею”, або “народилася під нещасливою зіркою”, то зараз любов теж стає досягненням - ми почуваємося, що недопрацювали, або обрали неправильного чоловіка\жінку, отже самі винні.

Це - одна з думок книжки “Розквітає найчервоніша з троянд” Лів Стрьомквіст. Авторка не стверджує, що якийсь спосіб мислення поганий, а якийсь хороший, типу “от раніше було краще”. Зовсім ні. Просто аналізує, як змінилося ставлення людей до себе, життя і насамперед кохання, і робить з цього висновок, чому стосунки стали частіше ламатися, а поняття любові - трансформувалося в щось зовсім інше.

Одна з причин - наразі в тренді раціональність в усьому. В результаті - ми довше і прискіпливіше обираємо пару, і готові завершити стосунки в будь-якій незрозумілій ситуації. Але кохання - ірраціональне. Тож чи не вбили ми в собі здатність втрачати голову і переживати екзистенційні почуття?

У форматі коміксу, з іронією, відсилками на філософів та популярну культуру Лів Стрьомквіст називає 5 (плюс 2) теорій - чому сучасне кохання дуже змінилося (і яким чином змінилося). Це було дуже цікаве й несподіване читання, мені зайшло максимально.

З обкладинки й теми мені здавалося, що це щось про “рожеві шмарклі” (нічого не маю проти рожевих шмарклів, якщо що, просто не моє). Але абсолютно ні. Це - офігенний серйозний нон-фікшен про зміни у суспільстві та їхні наслідки. Без оцінки (власні висновки й оцінки може дати читач), це лише привід проаналізувати, подумати і порівняти підходи до життя у різні епохи. І відчути, наскільки кардинально все змінилося та до чого ми прийшли і чому саме так.

Нестандартний підхід до подачі нон-фікшену, я би такого читала побільше. Круто, що “Видавництво” це видало, бо підозрюю, що там довелося перемальовувати весь комікс повністю, щоб перекласти його 🙈. В коментарі ще додам кілька фото сторінок.

#непозбувний_відгук

www.tgoop.com/npzbvnkngchtn/10624

12.0K viewsMay 22, 2024 at 08:57

​​Ми перейшли від “суспільства дисципліни” до “суспільства досягнень”. Раніше ми щось робили, бо “повинні”: так сказав священник, правитель, начальник фабрики або родичі. А тепер ми щось робимо, бо “можемо” і “хочемо”: хочемо щастя, розвитку, іншої якості життя, досягати власних цілей і ставати кращими.

І оця “самоексплуатація” ще більше підвищує нашу продуктивність і задовбаність. Бо коли робиш щось “для начальства” або “бо так заведено”, намагаєшся відкосити від роботи й зробити якнайменше. А коли тебе мотивує власне бажання розвитку, люди гарують по 12 годин на день (йдеться не тільки про роботу, а й про навчання, спорт тощо) і їм здається, що це досі мало.

А ще якщо ти факапиш у “суспільстві дисципліни”, священник може відпустити гріхи, а начальник пробачити - і тобі норм. А у “суспільстві досягнень” ти сам себе згризеш за будь-яку помилку і недопрацювання.

І якщо раніше людина без стосунків відчувала, що вона “несправедливо ображена долею”, або “народилася під нещасливою зіркою”, то зараз любов теж стає досягненням - ми почуваємося, що недопрацювали, або обрали неправильного чоловіка\жінку, отже самі винні.

Це - одна з думок книжки “Розквітає найчервоніша з троянд” Лів Стрьомквіст. Авторка не стверджує, що якийсь спосіб мислення поганий, а якийсь хороший, типу “от раніше було краще”. Зовсім ні. Просто аналізує, як змінилося ставлення людей до себе, життя і насамперед кохання, і робить з цього висновок, чому стосунки стали частіше ламатися, а поняття любові - трансформувалося в щось зовсім інше.

Одна з причин - наразі в тренді раціональність в усьому. В результаті - ми довше і прискіпливіше обираємо пару, і готові завершити стосунки в будь-якій незрозумілій ситуації. Але кохання - ірраціональне. Тож чи не вбили ми в собі здатність втрачати голову і переживати екзистенційні почуття?

У форматі коміксу, з іронією, відсилками на філософів та популярну культуру Лів Стрьомквіст називає 5 (плюс 2) теорій - чому сучасне кохання дуже змінилося (і яким чином змінилося). Це було дуже цікаве й несподіване читання, мені зайшло максимально.

З обкладинки й теми мені здавалося, що це щось про “рожеві шмарклі” (нічого не маю проти рожевих шмарклів, якщо що, просто не моє). Але абсолютно ні. Це - офігенний серйозний нон-фікшен про зміни у суспільстві та їхні наслідки. Без оцінки (власні висновки й оцінки може дати читач), це лише привід проаналізувати, подумати і порівняти підходи до життя у різні епохи. І відчути, наскільки кардинально все змінилося та до чого ми прийшли і чому саме так.

Нестандартний підхід до подачі нон-фікшену, я би такого читала побільше. Круто, що “Видавництво” це видало, бо підозрюю, що там довелося перемальовувати весь комікс повністю, щоб перекласти його 🙈. В коментарі ще додам кілька фото сторінок.

#непозбувний_відгук

BY 📚 Непозбувний книгочитун