А тепер відгук. Читати "Чотири вершники апокаліпсиса" - це ніби проживати паралельно ще одну війну (наче нам мало своєї). Але ми знаємо, що та війна закінчилася, і в цьому є щось терапевтичне, заспокоююче. І водночас - максимально тригерне: бо надто багато схожостей.
Це роман про Першу світову очима французької сторони, де через кількох героїв дуже деталізовано описується життя цивільних тодішньої Франції. Хоча й батальних сцен теж вистачає - але все одно очима цивільних, які опинилися в самому місиві. А ще про поведінку і почуття парижан, коли вороги були вже на підступах до Парижу.
Провідних ліній тут дві:
1) Двоє сестер виходять заміж: одна за німця, інша - за француза. Одна сім’я живе у Франції, інша в Німеччині. А тут раптом світова війна - і родичі опиняються по різні сторони барикад. Але німецька сестра якраз гостювала у Франції, і вона починає всіх бісити вірою в перемогу своєї країни та пронімецькою позицією. І приносити з вулиці безкінечні чутки, що щас прийдуть німці і заживем.
2) Один з героїв наколекціонував собі мистецтва та антикваріату, купив великий замок для цього добра. А тут війна якраз поруч - і він, впевнений, що зможе захистити своє майно, преться туди і опиняється фактично посеред фронту, з усіма відповідними наслідками. Німці поселяються в його замку, тягнуть всі речі і погрожують його розстріляти, а він такий “ну може не такі вони вже й погані”.
Не скажу, що це читалося легко. По-перше, швидкість життя (і відповідно розвитку сюжету) напочатку 20-го століття трохи не співпадає з нашим. І це справжнє випробовування - звикнути до цієї повільності. Через початок я продиралася з боєм, але потім вжилася з книжкою, звикла до її деталізації, і пішло значно краще. А в кінці було відчуття, що я прочитала цілу глибу та прожила додаткове життя. Загалом на книжку пішов тиждень.
По-друге, сюжетні повороти межуються з численними довколаполітичними роздумами й діалогами. Особливо в передчутті війни герої багато роздумують про геополітику, хто на кого нападе, чому війни взагалі стаються і так далі. Це дуже цікаві розмови (які хотілося б цитувати окремо), але швидкості читання вони не сприяють.
Ну і продовжує дивувати, наскільки все схоже на нашу війну. Наприклад, основні герої тут цивільні - і мені дуже сподобалося, як точно й тонко описане оце сум’яття, коли і гинути страшно, але й лишатися - соромно. Наприклад, син головного героя якийсь час мав змогу не йти на фронт, і батько, з одного боку, радів, що син виживе, але в глибині душі, трохи “заздрив болю” інших чоловіків, які відправили синів на фронт - бо їм є ким пишатися.
І так само одна з героїнь. Вона радіє, що її коханий в безпеці, але побачивши свого колишнього чоловіка у формі, згадує про свої почуття до нього, забуває все погане і починає захоплюватися ним - а не тим, хто лишився вдома. І таких моментів там багато.
Евакуація з Парижа, коли ризик його захоплення став не примарним; забиті евакуаційні потяги, мобілізація, перетин цивільних з ворогами на окупованих територіях, пошук тіла загиблого сина, інформаційні війни… - цей роман місцями схожий на тексти в наших медіа. Інколи аж моторошно, наскільки він схожий. Але водночас він дає надію: Перша світова закінчилася, світ продовжив існувати, люди якось це пережили. З іншого боку: ніяких уроків ніхто не виніс, війни й далі починаються і тривають - і немає тому кінця.
Це якщо дуже коротко про книжку - бо я навиділяла стільки моментів й цитат, що можна було б написати багатосторінковий текст, розбираючи мотивацію героїв, їхні характери і емоції.
Загалом не шкодую, що прочитала, не зважаючи на те, що це було довго, непросто і місцями виснажливо. Роман масштабний і потужний, хоча й (повторюся) дуже профранцузький, навіть трохи пропагандистський. Я все чекала, коли автор покаже нам війну очима другої частини сім’ї - німецької. Але цього не трапилося. Хоча може й добре, що ні.
А тепер відгук. Читати "Чотири вершники апокаліпсиса" - це ніби проживати паралельно ще одну війну (наче нам мало своєї). Але ми знаємо, що та війна закінчилася, і в цьому є щось терапевтичне, заспокоююче. І водночас - максимально тригерне: бо надто багато схожостей.
Це роман про Першу світову очима французької сторони, де через кількох героїв дуже деталізовано описується життя цивільних тодішньої Франції. Хоча й батальних сцен теж вистачає - але все одно очима цивільних, які опинилися в самому місиві. А ще про поведінку і почуття парижан, коли вороги були вже на підступах до Парижу.
Провідних ліній тут дві:
1) Двоє сестер виходять заміж: одна за німця, інша - за француза. Одна сім’я живе у Франції, інша в Німеччині. А тут раптом світова війна - і родичі опиняються по різні сторони барикад. Але німецька сестра якраз гостювала у Франції, і вона починає всіх бісити вірою в перемогу своєї країни та пронімецькою позицією. І приносити з вулиці безкінечні чутки, що щас прийдуть німці і заживем.
2) Один з героїв наколекціонував собі мистецтва та антикваріату, купив великий замок для цього добра. А тут війна якраз поруч - і він, впевнений, що зможе захистити своє майно, преться туди і опиняється фактично посеред фронту, з усіма відповідними наслідками. Німці поселяються в його замку, тягнуть всі речі і погрожують його розстріляти, а він такий “ну може не такі вони вже й погані”.
Не скажу, що це читалося легко. По-перше, швидкість життя (і відповідно розвитку сюжету) напочатку 20-го століття трохи не співпадає з нашим. І це справжнє випробовування - звикнути до цієї повільності. Через початок я продиралася з боєм, але потім вжилася з книжкою, звикла до її деталізації, і пішло значно краще. А в кінці було відчуття, що я прочитала цілу глибу та прожила додаткове життя. Загалом на книжку пішов тиждень.
По-друге, сюжетні повороти межуються з численними довколаполітичними роздумами й діалогами. Особливо в передчутті війни герої багато роздумують про геополітику, хто на кого нападе, чому війни взагалі стаються і так далі. Це дуже цікаві розмови (які хотілося б цитувати окремо), але швидкості читання вони не сприяють.
Ну і продовжує дивувати, наскільки все схоже на нашу війну. Наприклад, основні герої тут цивільні - і мені дуже сподобалося, як точно й тонко описане оце сум’яття, коли і гинути страшно, але й лишатися - соромно. Наприклад, син головного героя якийсь час мав змогу не йти на фронт, і батько, з одного боку, радів, що син виживе, але в глибині душі, трохи “заздрив болю” інших чоловіків, які відправили синів на фронт - бо їм є ким пишатися.
І так само одна з героїнь. Вона радіє, що її коханий в безпеці, але побачивши свого колишнього чоловіка у формі, згадує про свої почуття до нього, забуває все погане і починає захоплюватися ним - а не тим, хто лишився вдома. І таких моментів там багато.
Евакуація з Парижа, коли ризик його захоплення став не примарним; забиті евакуаційні потяги, мобілізація, перетин цивільних з ворогами на окупованих територіях, пошук тіла загиблого сина, інформаційні війни… - цей роман місцями схожий на тексти в наших медіа. Інколи аж моторошно, наскільки він схожий. Але водночас він дає надію: Перша світова закінчилася, світ продовжив існувати, люди якось це пережили. З іншого боку: ніяких уроків ніхто не виніс, війни й далі починаються і тривають - і немає тому кінця.
Це якщо дуже коротко про книжку - бо я навиділяла стільки моментів й цитат, що можна було б написати багатосторінковий текст, розбираючи мотивацію героїв, їхні характери і емоції.
Загалом не шкодую, що прочитала, не зважаючи на те, що це було довго, непросто і місцями виснажливо. Роман масштабний і потужний, хоча й (повторюся) дуже профранцузький, навіть трохи пропагандистський. Я все чекала, коли автор покаже нам війну очима другої частини сім’ї - німецької. Але цього не трапилося. Хоча може й добре, що ні.
A vandalised bank during the 2019 protest. File photo: May James/HKFP. Joined by Telegram's representative in Brazil, Alan Campos, Perekopsky noted the platform was unable to cater to some of the TSE requests due to the company's operational setup. But Perekopsky added that these requests could be studied for future implementation. During the meeting with TSE Minister Edson Fachin, Perekopsky also mentioned the TSE channel on the platform as one of the firm's key success stories. Launched as part of the company's commitments to tackle the spread of fake news in Brazil, the verified channel has attracted more than 184,000 members in less than a month. When choosing the right name for your Telegram channel, use the language of your target audience. The name must sum up the essence of your channel in 1-3 words. If you’re planning to expand your Telegram audience, it makes sense to incorporate keywords into your name. Co-founder of NFT renting protocol Rentable World emiliano.eth shared the group Tuesday morning on Twitter, calling out the "degenerate" community, or crypto obsessives that engage in high-risk trading.
from us
