“Чувак ходить і думає про хуйню” - це короткий і влучний опис “Сум’яття вихованця Терлеса” Роберта Музіля від однієї з учасниць нашого вчорашнього клубу 😀
Не знаю, чим я думала, коли пропонувала взяти на клуб експресіоністичний роман, написаний в 1906 році філософом-романістом. Але кого ми обманюємо: звісно, зіграло свою роль, що ньому є ЛГБТ-мотиви.
І круте оформлення від “Ще одну сторінку”.
А ще це роман-виховання з цікавою анотацією. “Класика світової літератури про сум'яття, насильство та власні кордони”, - пишуть про цю книжку. Здавалося б, що могло піти не так?
Ну дивіться. Маємо закриту школу для підлітків з найліпших родин. Один однокласник краде гроші у інших. Вони про це дізнаються і кажуть: “Ми нікому не розповімо, і ти не вилетиш зі школи, але за це ти робитимеш все, що ми скажемо”. І далі починають бити, знущатися, принижувати - все це заходить далі і далі, рівень зла наростає, а хлопці виправдовують себе “перевихованням” і “він нікчемний та сам винен”.
“Так це ж має бути дуже цікаво!”, - скажете ви. Але є нюанс: сюжет в цій книжці - це десь 15% тексту, все інше - роздуми героя (власне, Терлеса) про його почуття, світ, душу, математику, релігію, зло й добро, гідність, пізнання, тілесність, науку і трансцендентне. І в принципі, якщо витратити на ці 240 сторінок близько місяця, паралельно догуглюючи щось з Ніцше, Канта та інших філософів - можна було б і кайфанути від книжки. Можна було б. Але дуже лінь, якщо чесно.
Ці роздуми - максимально душні, нудні, заплутані, місцями це одне речення розміром з великий абзац, інколи це треба кілька разів перечитувати, щоб хоч трохи в’їхати. Автор максимально знущається з читачів (а може він просто не очікував, що хтось на Позняках це читатиме через 120 років після написання, тому не підготувався 😀).
А ще дуже хочеться струснути Терлеса і сказати йому: "Та досить вже думати, ну якою ж хернею ти займаєшся!". Власне, ми зійшлися на думці, що це книжка про страждання самотнього підлітка, у якого немає соцмереж, телефона та інтернету, тому він має час на ці всі безкінечні самоколупання.
Читання було суцільним стражданням - причому, навіть для тих, кому книжка врешті зайшла. І при цьому, роман ще й психологічно складний: ти мучишся то від мозковибухових роздумів, то від описів насилля. І ще не зрозуміло, що з цього важче сприймається.
На клубі нас несподівано занесло в обговорення образу хлопця-жертви: чи вдалося нам йому поспівчувати (і чому ні - у тих, кому ні); чому він так поводився і не боровся; і головне - чому частині з нас потрібні були якісь додаткові стимули й причини, щоб відчути до нього емпатію, а самого факту знущань нібито мало. А ще ми проводили паралелі між учнями-агресорами у книжці і росіянами, які так само виправдовують свою ницу поведінку чим завгодно, аби лише не визнати, що вони просто мудаки, які отримали нагоду безкарно проявити своє мудацтво.
Коротше, обговорити тут є що - книжка і її окремі деталі стали для нас приводом поговорити про інші теми, не факт що напряму дотичні до книжки. Напевно тому можна сказати, що це було прочитано не дарма. Але чесно скажу - якби не клуб, то ще на 30-ій сторінці я б це закинула і перехрестилася. Можливо, це важлива, глибока і серйозна книжка, але не для наших обставин, не для нашого часу і не для нашої швидкості життя.
А ще ми зійшлися на думці, що таку літературу треба читати з провідником, який має відповідний багаж знань, щоб щось по ходу розтлумачувати. Без серйозної підготовки ж роман “Сум’яття вихованця Терлеса” - як надто важка каменюка, яку ти не зможеш зсунути з місця, навіть якщо дуже хочеться. Ну що ж, ми принаймні спробували.
“Чувак ходить і думає про хуйню” - це короткий і влучний опис “Сум’яття вихованця Терлеса” Роберта Музіля від однієї з учасниць нашого вчорашнього клубу 😀
Не знаю, чим я думала, коли пропонувала взяти на клуб експресіоністичний роман, написаний в 1906 році філософом-романістом. Але кого ми обманюємо: звісно, зіграло свою роль, що ньому є ЛГБТ-мотиви.
І круте оформлення від “Ще одну сторінку”.
А ще це роман-виховання з цікавою анотацією. “Класика світової літератури про сум'яття, насильство та власні кордони”, - пишуть про цю книжку. Здавалося б, що могло піти не так?
Ну дивіться. Маємо закриту школу для підлітків з найліпших родин. Один однокласник краде гроші у інших. Вони про це дізнаються і кажуть: “Ми нікому не розповімо, і ти не вилетиш зі школи, але за це ти робитимеш все, що ми скажемо”. І далі починають бити, знущатися, принижувати - все це заходить далі і далі, рівень зла наростає, а хлопці виправдовують себе “перевихованням” і “він нікчемний та сам винен”.
“Так це ж має бути дуже цікаво!”, - скажете ви. Але є нюанс: сюжет в цій книжці - це десь 15% тексту, все інше - роздуми героя (власне, Терлеса) про його почуття, світ, душу, математику, релігію, зло й добро, гідність, пізнання, тілесність, науку і трансцендентне. І в принципі, якщо витратити на ці 240 сторінок близько місяця, паралельно догуглюючи щось з Ніцше, Канта та інших філософів - можна було б і кайфанути від книжки. Можна було б. Але дуже лінь, якщо чесно.
Ці роздуми - максимально душні, нудні, заплутані, місцями це одне речення розміром з великий абзац, інколи це треба кілька разів перечитувати, щоб хоч трохи в’їхати. Автор максимально знущається з читачів (а може він просто не очікував, що хтось на Позняках це читатиме через 120 років після написання, тому не підготувався 😀).
А ще дуже хочеться струснути Терлеса і сказати йому: "Та досить вже думати, ну якою ж хернею ти займаєшся!". Власне, ми зійшлися на думці, що це книжка про страждання самотнього підлітка, у якого немає соцмереж, телефона та інтернету, тому він має час на ці всі безкінечні самоколупання.
Читання було суцільним стражданням - причому, навіть для тих, кому книжка врешті зайшла. І при цьому, роман ще й психологічно складний: ти мучишся то від мозковибухових роздумів, то від описів насилля. І ще не зрозуміло, що з цього важче сприймається.
На клубі нас несподівано занесло в обговорення образу хлопця-жертви: чи вдалося нам йому поспівчувати (і чому ні - у тих, кому ні); чому він так поводився і не боровся; і головне - чому частині з нас потрібні були якісь додаткові стимули й причини, щоб відчути до нього емпатію, а самого факту знущань нібито мало. А ще ми проводили паралелі між учнями-агресорами у книжці і росіянами, які так само виправдовують свою ницу поведінку чим завгодно, аби лише не визнати, що вони просто мудаки, які отримали нагоду безкарно проявити своє мудацтво.
Коротше, обговорити тут є що - книжка і її окремі деталі стали для нас приводом поговорити про інші теми, не факт що напряму дотичні до книжки. Напевно тому можна сказати, що це було прочитано не дарма. Але чесно скажу - якби не клуб, то ще на 30-ій сторінці я б це закинула і перехрестилася. Можливо, це важлива, глибока і серйозна книжка, але не для наших обставин, не для нашого часу і не для нашої швидкості життя.
А ще ми зійшлися на думці, що таку літературу треба читати з провідником, який має відповідний багаж знань, щоб щось по ходу розтлумачувати. Без серйозної підготовки ж роман “Сум’яття вихованця Терлеса” - як надто важка каменюка, яку ти не зможеш зсунути з місця, навіть якщо дуже хочеться. Ну що ж, ми принаймні спробували.
How to create a business channel on Telegram? (Tutorial) While the character limit is 255, try to fit into 200 characters. This way, users will be able to take in your text fast and efficiently. Reveal the essence of your channel and provide contact information. For example, you can add a bot name, link to your pricing plans, etc. SUCK Channel Telegram Joined by Telegram's representative in Brazil, Alan Campos, Perekopsky noted the platform was unable to cater to some of the TSE requests due to the company's operational setup. But Perekopsky added that these requests could be studied for future implementation.
from us
