tgoop.com/npzbvnkngchtn/14235
Last Update:
Приберегла власний відгук на “У пошуках Єви” на потім, щоб Максим вже встиг повернутися до Львова і щоб до Позняків йому було 500+ кілометрів 😀
Нє, ну здебільшого книжка мені зайшла (хоч я й не читаю нон-фікшен, а це саме він). Але хочу бути чесною, тому трохи й покритикую.
Ситуація наступна: у 2013-му році Максим бачить могилу двох українок в Пенсильванії. Маючи письменницький нюх, він відчуває, що це хороший сторітелінг:
1) Молода матір і маленька донька, що помирають з різницею в півтора місяця. З цього можна зробити драму!
2) Помирають ймовірно від іспанського грипу, який забрав мільйони людей, але про який мало що написано;
3) Це українці в Америці, отже це може бути історія про еміграцію. Ну й про українців ми читати любимо;
4) Містечко Централія, у якій він побачив ці могили, зараз схоже на декорації Silent Hill - бо місто довелося відселити через дивовижну підземну пожежу (сама історія цієї пожежі дуже цікава). Зараз це місто-привид, ідеальна локація для художки!
Словом, просто комбо вдалих деталей, на які можна нанизати історію. Він вирішує писати художній роман…
… але художній роман у нього не йде: чи то натхнення немає, чи фантазії не вистачає для такої масштабної задачі, чи інших гачечків. Тоді Максим починає розшукувати інфу про цих людей - в надії, що це дасть йому більше ідей, від чого відштовхнутися.
Маленький спойлер: протягом 11 років він так нічого особливого і не дізнається - звичайні собі люди, які переїхали з України в Америку у пошуках роботи і кращого життя і справді померли від іспанського грипу. Немає про що писати книжку, якщо не вигадувати всю історію з голови, бо надто пересічними були ці люди, і надто мало про них інфи.
Але не пропадати ж зусиллям (я зараз трохи іронізую): і Максим вирішує написати книжку про те, як він усі ці 11 років розшукував інформацію про родину Ориняків. Книжку не про результат, а про шлях. Тим більше, що життя саме підкидає знаки: починається пандемія (що дуже перегукується з іспанкою), а потім повномасштабна війна (що перегукується з першою світовою), стає максимально актуальною тема еміграції. Зірки зійшлися: можна усе це перемішати й запаралелити і вийде книжка!
Книжка справді вийшла хорошою та дуже особистою: ми з цікавістю спостерігаємо, як Максим розшукує крихти інформації по архівах; як закриті кордони заважають дізнатися більше; як йому не відповідають на листи важливі люди; як протягом 10 років змінюється підхід до OSINTу, приватність зникає і інформації стає все більше.
Перша половина книжки мені заходила дуже добре, подобалася форма й ідея, я з азартом слідкувала за процесом пошуків та отримала багато нової для себе інфи про Америку і не тільки. Це легко й приємно читалося.
Але маю відчуття, що в якийсь момент Максим почав розуміти, що він вже усе написав, а для цілої книжки тексту мало. Врешті щира, щемка, особиста розповідь почала наповнюватися водою, трохи театральною драматичністю й емоційністю, повторами і витисканням емоцій.
Те, що ми самі мали би відчути й додумати, Максим нам розжовує і закидає в дзьобики: “отут я провів паралелі між іспанкою і ковідом, бачите!”, “це книжка про те, що історія повторюється!”, “я пишу про пам’ять!”, “ви точно зрозуміли, що я хотів донести? якщо ні - я вам зараз ще раз поясню!”.
А в самому кінці історія втрачає структуру і виглядає як “оце я ще скажу і кінець”, “ой, ще один розділ допишу”, “ну тепер точно все”, “але я не договорив, ось ще післямова”, “і післяпіслямова”.
Це трохи зіпсувало глибину книжки, затягнуло її і погіршило фінальні враження. Не завадило б іще підскоротити (хоча рукопис і так був майже вдвічі більшим), трошки переструктурувати, поставитись до читачів як до розумніших та дати їм можливість самим все відчути, не розжовуючи.
Але вважайте це буркотіннням, насправді книжка хороша, особливо якщо любите дослідження генеалогії, історичної пам’яті та розшукування інформації по крихтах. І читається легко. А років через 10, коли вона настоїться, ще й стане історичним документом про ковідні часи.
#непозбувний_відгук
BY 📚 Непозбувний книгочитун
Share with your friend now:
tgoop.com/npzbvnkngchtn/14235