📚 Непозбувний книгочитун

​​Отже, за вихідні я прочитала "Сміття" Дмитра Скочка і мені прямо сподобалося. Максимально динамічна книжка - важко відірватися і дуже інтригує.

Сюжет побудований довкола п'яти історій життя різних людей.

Головній героїні пропонують непоганий підробіток: знайти чоловіка на ім'я Влад, який працював простим сміттярем і раптово зник. За це готові добре заплатити. Щоб дізнатися про нього більше, вона по черзі знайомиться з чотирма людьми, які спілкувалися з Владом. Ті розповідають дуже багато про себе, і трохи про Влада. Але таке відчуття, ніби кожен розповідає про зовсім іншого Влада: його образ щоразу сильно відрізняється.

Отже, ми слухаємо про долі чотирьох різних людей. І історію Влада ми теж, звісно, згодом дізнаємося - вона буде п'ятою.

Все це на фоні постапокаліптичного Харкова після ядерної війни у недалекому майбутньому. Світло вмикають лише на пару годин на добу, все довкола завалене сміттям та уламками, злидні та щури. Дуже багато щурів. Ви маєте бути готові, що це прямо книжка з максимальною концентрацією щурів.

З мінусів:

- Мені здалося, що світ хоч і колоритний, але не надто виписаний. Наприклад, що у людей з роботою, і взагалі - скільки лишилося людей? Так, ми зустрічаємо окремі групи людей, і окремих героїв, у яких є робота, і вони щось там їдять і вирощують, але мені так лишилося і не зрозумілим до кінця: як у них з продуктами, з магазинами, з інфраструктурою? На чому заробляє газета, у якій працює героїня, якщо людей майже нема?

Продукти шалено дорогі, але якось не відчувається, що у героїні проблеми з грошима - вона їздить на таксі, періодично за щось платить, і їй наче норм. Якщо прибирання сміття - такий вигідний бізнес, то хто за це платить? Що з керуванням міста, владою?

У мене не сформувалася в голові цілісна картина нового світу.

- Є кілька дивнуватих сцен. Наприклад, напочатку героїня наставляє пістолет на свого знайомого і навіщось роздягається. А потім після короткого діалогу одягається назад. Не зрозуміла, що це було.

- Невизначений жанр. Читаєш книжку ніби як реалізм, а потім з'являються якісь напівсюрреалістичні щури, які крутять барабани від пралки і таким чином виробляють електрику для роботи цілого метро. За відчуттями, це було десь на межі між "ем, ну ок, припустимо" та "який треш". Межу до трешу не перетнуло, але десь близько.

З хорошого:

- Дуже зайшов стиль автора. Не бісив, читалося легко, (майже) без зайвих метафор, автор очевидно пише легко та відчуває мову, а не видушує з себе слова;

- Динаміка 100500-го рівня, важко зупинитися;

- Фінал мені теж ок. Правдоподібно, несподівано, цікаво;

- А ще в цьому романі багато наскрізних тем: від екології, рівності, сімейного насилля, до того, який слід ми лишаємо після себе, прив'язаності до людей тощо. Місцями це прямо дуже свіжі роздуми (не зважаючи на, здавалося б, вже заїжджені теми), зайшло.

І ще кілька моментів, які мені прямо сподобалися. Спойлерів в них немає, але про всяк випадок, сховаю:

1) Частина людей втекли під землю і живуть в метро. У них там ціле побудоване місто. Але сподобалася мені одна деталь: вони відмовилися від годинників та календарів, бо все одно зміни дня та ночі немає, тож який сенс відштовхуватися від звичайної доби? Врешті живуть згідно власних відчуттів: поки є енергія та наснага - працюють, коли хочеться спати - сплять. Прикольно над таким пофантазувати )

2) Після апокаліпсису люди вирішили, що гірше вже не буде, і про екологію вже максимально не дбають. Але героїня думає інакше: завжди може бути гірше. Тому вона продовжує користуватися екологічними засобами і оце от все. Теж цікаве поле для роздумів: в який момент ми починаємо опускати руки і думати, що це вже найгірша точка, а значить можна на все забити. І що це було з її боку: намагання триматися за власні цінності, щоб зберегти себе, чи справді логічна стратегія, щоб не зробити гірше?

Словом, я прочитала з задоволенням, і наступні книжки автора також читатиму. І вам раджу. Як мінімум, вона вас розважить.

За тиждень обговорюватимемо "Сміття" на книжковому клубі на Позняках - радію, що обрали саме цю книжку :)

#непозбувний_відгук

www.tgoop.com/npzbvnkngchtn/9377

10.4K viewsedited  Feb 26, 2024 at 10:02

​​Отже, за вихідні я прочитала "Сміття" Дмитра Скочка і мені прямо сподобалося. Максимально динамічна книжка - важко відірватися і дуже інтригує.

Сюжет побудований довкола п'яти історій життя різних людей.

Головній героїні пропонують непоганий підробіток: знайти чоловіка на ім'я Влад, який працював простим сміттярем і раптово зник. За це готові добре заплатити. Щоб дізнатися про нього більше, вона по черзі знайомиться з чотирма людьми, які спілкувалися з Владом. Ті розповідають дуже багато про себе, і трохи про Влада. Але таке відчуття, ніби кожен розповідає про зовсім іншого Влада: його образ щоразу сильно відрізняється.

Отже, ми слухаємо про долі чотирьох різних людей. І історію Влада ми теж, звісно, згодом дізнаємося - вона буде п'ятою.

Все це на фоні постапокаліптичного Харкова після ядерної війни у недалекому майбутньому. Світло вмикають лише на пару годин на добу, все довкола завалене сміттям та уламками, злидні та щури. Дуже багато щурів. Ви маєте бути готові, що це прямо книжка з максимальною концентрацією щурів.

З мінусів:

- Мені здалося, що світ хоч і колоритний, але не надто виписаний. Наприклад, що у людей з роботою, і взагалі - скільки лишилося людей? Так, ми зустрічаємо окремі групи людей, і окремих героїв, у яких є робота, і вони щось там їдять і вирощують, але мені так лишилося і не зрозумілим до кінця: як у них з продуктами, з магазинами, з інфраструктурою? На чому заробляє газета, у якій працює героїня, якщо людей майже нема?

Продукти шалено дорогі, але якось не відчувається, що у героїні проблеми з грошима - вона їздить на таксі, періодично за щось платить, і їй наче норм. Якщо прибирання сміття - такий вигідний бізнес, то хто за це платить? Що з керуванням міста, владою?

У мене не сформувалася в голові цілісна картина нового світу.

- Є кілька дивнуватих сцен. Наприклад, напочатку героїня наставляє пістолет на свого знайомого і навіщось роздягається. А потім після короткого діалогу одягається назад. Не зрозуміла, що це було.

- Невизначений жанр. Читаєш книжку ніби як реалізм, а потім з'являються якісь напівсюрреалістичні щури, які крутять барабани від пралки і таким чином виробляють електрику для роботи цілого метро. За відчуттями, це було десь на межі між "ем, ну ок, припустимо" та "який треш". Межу до трешу не перетнуло, але десь близько.

З хорошого:

- Дуже зайшов стиль автора. Не бісив, читалося легко, (майже) без зайвих метафор, автор очевидно пише легко та відчуває мову, а не видушує з себе слова;

- Динаміка 100500-го рівня, важко зупинитися;

- Фінал мені теж ок. Правдоподібно, несподівано, цікаво;

- А ще в цьому романі багато наскрізних тем: від екології, рівності, сімейного насилля, до того, який слід ми лишаємо після себе, прив'язаності до людей тощо. Місцями це прямо дуже свіжі роздуми (не зважаючи на, здавалося б, вже заїжджені теми), зайшло.

І ще кілька моментів, які мені прямо сподобалися. Спойлерів в них немає, але про всяк випадок, сховаю:

1) Частина людей втекли під землю і живуть в метро. У них там ціле побудоване місто. Але сподобалася мені одна деталь: вони відмовилися від годинників та календарів, бо все одно зміни дня та ночі немає, тож який сенс відштовхуватися від звичайної доби? Врешті живуть згідно власних відчуттів: поки є енергія та наснага - працюють, коли хочеться спати - сплять. Прикольно над таким пофантазувати )

2) Після апокаліпсису люди вирішили, що гірше вже не буде, і про екологію вже максимально не дбають. Але героїня думає інакше: завжди може бути гірше. Тому вона продовжує користуватися екологічними засобами і оце от все. Теж цікаве поле для роздумів: в який момент ми починаємо опускати руки і думати, що це вже найгірша точка, а значить можна на все забити. І що це було з її боку: намагання триматися за власні цінності, щоб зберегти себе, чи справді логічна стратегія, щоб не зробити гірше?

Словом, я прочитала з задоволенням, і наступні книжки автора також читатиму. І вам раджу. Як мінімум, вона вас розважить.

За тиждень обговорюватимемо "Сміття" на книжковому клубі на Позняках - радію, що обрали саме цю книжку :)

#непозбувний_відгук

BY 📚 Непозбувний книгочитун