📚 Непозбувний книгочитун

​​Якщо хочеться чогось максимально далекого від наших реалій, то це якраз "Щоденник покоївки" Октава Мірбо. Читала цю книжку щоб познайомитися з видавництвом, і загалом задоволена.

Тут все, як я люблю: ми бачимо події очима ненадійної і неоднозначної оповідачки, яка пропускає всі ситуації через власні інтереси й бачення світу. Ми відчуваємо, де вона маніпулює, де себе виправдовує, де не дуже щира, і маємо нагоду зрозуміти, як вона мислить, і як ставиться до різних ситуацій, і чому саме так.

Трохи про сюжет. 19-е століття, покоївка потрапляє на службу до нової сім'ї і починає вести щоденник, у якому розповідає про свої пригоди на усіх попередніх роботах. А розповісти там є що, бо це місце - вже дванадцяте протягом двох років.

І все це начебто таким трохи грайливим тоном, з ноткою еротизму, але за цим тоном ховаються дуже моторошні речі. І ставлення до покоївок, як до сміття (та загалом шалена соціальна нерівність). І експлуатація жіночого тіла. І постійні незаплановані вагітності (19-е століття ж) та пов'язані з цим аборти.

Сама покоївка мала нагоду трохи попрацювати в Парижі, тому приїхавши у провінцію, почувається трохи вищою за своїх "колег". Мовляв, вони "важкі, повільні, товсті, незграбні, селючки, опудала, репані селючки. Парижа вони й не нюхали!". Своїм роботодавцям вона готова робити різні підлості (інколи прямо дуже некрасиві). Ну і загалом позитивною героїнею її зовсім не назвеш.

Але від цього й цікавіше. Бо та ж історія від імені "нещасного ангелика" була б значно менш колоритнішою. Зрештою, розумієш, що героїня - продукт цієї системи, і того суспільства. Воно її сформувало і виплекало, і змусило бути такою. Інакше в цьому середовищі не виживеш.

Додаємо до цього й інші моторошні епізоди, характерні для епохи: насилля щодо тварин, дуже легковажне ставлення до згвалтувань, найгірші прояви патріархату. Але це все якимось напівжартівливим тоном, від чого ще моторошніше.

Як читалося: не скажу, що неслася крізь текст. Як такого наскрізного сюжету тут фактично немає. Основна лінія є (робота покоївки у поточній сім'ї), але вона не надто динамічна, і без провідної інтриги, тому книжка не затягує. Це скоріше набір історій. Але загалом мені дуже зайшло. Та й фінал цікавий.

А ще у книжки прекрасний переклад: українською перекладала Наталія Романович-Ткаченко, причому ще у 1928-му. Звісно, над перекладом працювали сучасні редактори, але все одно це відобразилося на мові, до якої ще треба звикнути: "справи її нічогенькі були, добре набивала собі калитку", "бурхливо напосіли спомини", "тільки прокростії та злигодні - така доля наймитів". Втім це максимально пасує до цього тексту. Читаєш і віриш, що десь з таким вайбом і могла вести щоденник покоївка тієї епохи.

Врешті книжка, за яку я бралася як за таку собі лайтову і розважальну (амурні пригоди багатіїв 19-го століття) виявилася ні разу не лайтовою. Але мені зайшло. Однозначно варте прочитання, але має потрапити в настрій та запит.

#непозбувний_відгук

www.tgoop.com/npzbvnkngchtn/9545

9.6K viewsMar 11, 2024 at 10:07

​​Якщо хочеться чогось максимально далекого від наших реалій, то це якраз "Щоденник покоївки" Октава Мірбо. Читала цю книжку щоб познайомитися з видавництвом, і загалом задоволена.

Тут все, як я люблю: ми бачимо події очима ненадійної і неоднозначної оповідачки, яка пропускає всі ситуації через власні інтереси й бачення світу. Ми відчуваємо, де вона маніпулює, де себе виправдовує, де не дуже щира, і маємо нагоду зрозуміти, як вона мислить, і як ставиться до різних ситуацій, і чому саме так.

Трохи про сюжет. 19-е століття, покоївка потрапляє на службу до нової сім'ї і починає вести щоденник, у якому розповідає про свої пригоди на усіх попередніх роботах. А розповісти там є що, бо це місце - вже дванадцяте протягом двох років.

І все це начебто таким трохи грайливим тоном, з ноткою еротизму, але за цим тоном ховаються дуже моторошні речі. І ставлення до покоївок, як до сміття (та загалом шалена соціальна нерівність). І експлуатація жіночого тіла. І постійні незаплановані вагітності (19-е століття ж) та пов'язані з цим аборти.

Сама покоївка мала нагоду трохи попрацювати в Парижі, тому приїхавши у провінцію, почувається трохи вищою за своїх "колег". Мовляв, вони "важкі, повільні, товсті, незграбні, селючки, опудала, репані селючки. Парижа вони й не нюхали!". Своїм роботодавцям вона готова робити різні підлості (інколи прямо дуже некрасиві). Ну і загалом позитивною героїнею її зовсім не назвеш.

Але від цього й цікавіше. Бо та ж історія від імені "нещасного ангелика" була б значно менш колоритнішою. Зрештою, розумієш, що героїня - продукт цієї системи, і того суспільства. Воно її сформувало і виплекало, і змусило бути такою. Інакше в цьому середовищі не виживеш.

Додаємо до цього й інші моторошні епізоди, характерні для епохи: насилля щодо тварин, дуже легковажне ставлення до згвалтувань, найгірші прояви патріархату. Але це все якимось напівжартівливим тоном, від чого ще моторошніше.

Як читалося: не скажу, що неслася крізь текст. Як такого наскрізного сюжету тут фактично немає. Основна лінія є (робота покоївки у поточній сім'ї), але вона не надто динамічна, і без провідної інтриги, тому книжка не затягує. Це скоріше набір історій. Але загалом мені дуже зайшло. Та й фінал цікавий.

А ще у книжки прекрасний переклад: українською перекладала Наталія Романович-Ткаченко, причому ще у 1928-му. Звісно, над перекладом працювали сучасні редактори, але все одно це відобразилося на мові, до якої ще треба звикнути: "справи її нічогенькі були, добре набивала собі калитку", "бурхливо напосіли спомини", "тільки прокростії та злигодні - така доля наймитів". Втім це максимально пасує до цього тексту. Читаєш і віриш, що десь з таким вайбом і могла вести щоденник покоївка тієї епохи.

Врешті книжка, за яку я бралася як за таку собі лайтову і розважальну (амурні пригоди багатіїв 19-го століття) виявилася ні разу не лайтовою. Але мені зайшло. Однозначно варте прочитання, але має потрапити в настрій та запит.

#непозбувний_відгук

BY 📚 Непозбувний книгочитун