Олег Богачук, позивний Алабай, головний сержант 91-го окремого батальйону. З перших днів великої війни став до бою: спершу у зведеному загоні нацполіції на Харківщині, згодом — як командир штурмового відділення на Донеччині.

Під Кліщіївкою ворожий FPV-камікадзе влетів у будинок, де перебувала його команда. Вижили не всі. Боєць із позивним Музикант, який ще вранці співав і підбадьорював побратимів, помирав у нього на руках. «Це все, братику…» — промовив 19-річний хлопець, і більше не розплющив очей. Від люті Алабай зібрав своїх, пішов у штурм, знищив 12 окупантів і забрав їхню зброю, карту позицій та рацію.

Після поранення та контузії міг лишитися в тилу, але повернувся — вже в евакуацію. Витягав хлопців із найгарячіших місць, усіх довозив живими.

За рік — командував розвідротою, ще за кілька місяців став головним сержантом батальйону. Тепер він не лише боєць, а й фундатор порядку в підрозділі. Коли ситуація виходить з-під контролю — там Алабай. Коли потрібен хребет, на якому тримається система, — теж він.

Але посада головного сержанта не змінила суті — він досі там, де гаряче. Поблизу Новоандріївки під обстрілами витяг двох важкопоранених і довіз до медиків.

«Холодну голову маю завдяки своїм синочкам і чарівній дружині, яка підтримує мене з першого дня», — каже Алабай. І додає: «Битимуся, доки не проженемо ворога з нашої землі».

©️✍️ 91 окремий протитанковий батальйон