🪖 Не зловживати прикметником "стратегічний" в контексті російсько-української війни радить у своєму свіжому огляді Філіпс О'Браєн. Він - автор кількох книг із військової історії, професор стратегічних досліджень шотландського університету Сент-Ендрюс.

Раджу по можливості прочитати весь текст. Я ж наведу тут кілька тез. Вони можуть здатися вкрай жорсткими, але до них варто ставитися саме як до ширшого погляду зі сторони на перебіг російсько-української війни.

Схоже, до цього тексту професора О'Браєна спонукали статті в західних медіа, в яких ідеться про стратегічну важливість Покровська. Ситуація на Покровському напрямку на Донеччині, нагадаю, загострилася в серпні.

О'Браєн наголошує: "стратегічний" означає щось настільки важливе, що може істотно змінити довгострокове планування і ведення війни.

"Хочете приклад? Київ має стратегічне значення. Це найбільше українське місто, місце базування уряду та об'єктів військової промисловості тощо. Так само можна було б сказати і про Харків - через його розмір, промисловість, історичне значення", - пише історик.

"Стратегічний" - це необов'язково про географію. Якщо Україна зможе знищити великий відсоток російського видобутку нафти, це матиме стратегічне значення. Так само можна сказати про ситуацію, в якій Росія знищує здатність України взимку виробляти електроенергію.

О'Браєн наводить за приклад цілу низку заголовків у західних медіа, де слово "стратегічний" свого часу вживали щодо таких населених пунктів як Бахмут, Авдіївка, Нью-Йорк, Торецьк та Часів Яр.

"Жодне з цих місць і близько не має «стратегічного» значення. Сєвєродонецьк, Бахмут і Авдіївка були захоплені росіянами ціною величезних витрат, і вони мали невеликий вплив або зовсім не впливали на здатність України вести далі війну", - пише він.

За словами професора, зловживання західних медіа цим словом створює ілюзію, нібито Росія - це величезний каток, який один за одним стирає міста стратегічного для України значення.

З іншого боку, західні медіа вкрай рідко вживають слово "стратегічний", коли пишуть про українську військову операцію в Курській області Росії - це частіше подано, як великий ризик із боку України.

Складається враження, що Росія має беззаперечну перевагу і в будь-який момент зможе відбити захоплену українцями територію. Як приклад, професор О'Браєн наводить нещодавній заголовок The New York Times.

О'Браєн натомість наголошує: чим довше українці лишатимуться на захопленій російській території, тим більшим викликом для росіян буде спробувати цю територію відбити.

Професор окремо зупиняється на ситуації на Покровському напрямку, описуючи її як вкрай складну. Водночас він пише, що хибним є припущення, що Україні варто було б зосередити сили на обороні Покровська замість того, щоб кидати частину з них на захоплення територій в Курській області Росії. "Так, це могло б трохи сповільнити російські атаки. Але тоді українці втратили б переваги, які отримали під час наступу на Курську область", - додає він.

О'Браєн пише: нинішня ситуація набагато більше в інтересах України, ніж здається. "Україна втратила частину території на Донбасі, але окупувала набагато більшу частину самої Росії. Ця операція також викрила порожнечу російських ядерних погроз, забезпечила більше захисту для Сум тощо", - зазначає він.

Окремо професор О'Браєн зупинився на нещодавніх масованих ударах України по території Росії, які включали, серед іншого, енергооб'єкти та нафтопереробний завод у Московській області. Тут, пише він, дійсно може йтися про стратегічне значення таких дій для подальшого перебігу війни.

Якщо такі атаки відбуватимуться частіше, це може вплинути, наприклад, на переорієнтацію російської системи ППО. Росія настільки велика країна, що вона не здатна захистити всі свої об'єкти інфраструктури. А якщо та ж Москва регулярно потерпатиме від ударів, це серйозно похитне негласну обіцянку Путіна, що розв'язана ним війна ніяк не змінить усталений спосіб життя більшості росіян.

​​Головна тема вчорашнього дня у медіапросторі ЄС — велика доповідь Маріо Драґі, колишнього очільника європейського центробанку і прем’єр-міністра Італії, про майбутнє конкурентоспроможності Євросоюзу.

Європа все більше відстає від США Китаю в темпах інновацій та економічного росту. Це вже давно не секрет, але дослідження Драґі — це чітке визнання проблеми на найвищому рівні. 

Як підсумовує The Economist:

🗣«Хоча Європа давно бідніша за Америку, її громадяни традиційно не надто переймалися цим... Але, як наполегливо наголошує Драґі, світ навколо Європи змінився, і відсутність зростання та інновацій на континенті стала загрозою для його способу життя...

Теза Драґі підтверджується низкою змін, зокрема тим, що решта світу більше не грає за правилами ЄС. На чолі з Америкою та Китаєм країни використовують протекціоністську політику, щоб дати перевагу власним фірмам. Європа боїться, що вона програє в економічному плані, якщо її компанії не зможуть витримувати конкуренцією. Вона також ризикує стати залежною від іноземних ланцюгів постачання, в яких Китай хоче домінувати, наприклад, рідкоземельних металів, або до яких майбутній американський уряд може одного дня обмежити їй доступ… як-то до передових технологій.

...У передових технологіях, таких як штучний інтелект, Європа, схоже, ще більше відстає. І в міру того, як ці технології поширюються на все більше секторів — згадаймо хоча б безпілотні автомобілі — потенціал Європи для інновацій ще більше зменшуватиметься. Дорогі енергоносії додатково ускладнять залучення передових фірм у майбутньому».

Драґі не лише констатує проблему, а й викладає детальний план, як її можна виправити. Але питання, чи вистачить європейських лідерам політичної волі його втілити.

Навряд чи ви проведете цей день за читанням повного 400-сторінкового звіту, але раджу почитати:
▪️ Аналіз звіту від The Economist (~6 хвилин на прочитання)
▪️ Матеріал Politico про п’ять основних тез зі звіту (~5 хвилин) і переказ цього матеріалу українською від Forbes

6 найкращих статей за 6 років Old York Times

Учора нашому проєкту виповнилося шість років. Якщо ви з нами весь цей час — дякуємо! Якщо знайшли нас недавно, ось шість улюблених матеріалів від нас і про нас за кожен рік існування каналу і розсилки:

▪️ 2018 рік — що пошукові запити Google розповідають про природу людини (читати)
▪️ 2019 рік — чому Олімпійські ігри змушують японців задуматися про свою національну ідентичність (читати)
▪️ 2020 рік — кілограм сушених бобів за щеплення дитині: як боротися із глобальною бідністю (читати)
▪️ 2021 рік — про феномен абсурдних робіт (читати)
▪️ 2022 рік — чому так багато російських генералів загинули в Україні (читати)
▪️ 2023 рік — профайл нашого проєкту від «Медіамейкера» (читати)
📌Сподіваємося, що найкращий матеріал за 2024 рік ще попереду

Всім привіт!
На зв’язку Захар Процюк, співзасновник цього каналу. Останні два роки я майже не пишу тут постів, цей канал живе на плечах Антона, співзасновника каналу та мого брата. Я фокусую свою увагу на розвитку The Kyiv Independent, найбільшого англомовного видання України.

Минулого тижня мені виповнилося 25 років. Найкращий спосіб відсвяткувати – підтримати ЗСУ.

Збираю 100 тисяч на РЕБи для Азову. Це частина їхнього великого і найпріорітетнішого збору на 100 мільйонів. РЕБи допоможуть значно ефективніше глушити ворожі дрони. Серед тих, хто підтримає збір, розіграю чудовий азовський кулон ручної роботи, який команда Азова передала для цього збору.

Ми вже зібрали 95 тисяч, залишилося ще дуже трошки. Буду дуже радий, якщо ми закриємо цю банку силами читачів Old York Times ✊

Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/7XpvB3gMpo

Як японці намагаються зберегти історичну пам'ять, щоб зробити світ безпечнішим
Тематичний #OldYorkTimes_архів з 2020 року до цьогорічної Нобелівської премії миру

Бомбардування Хіросіми і Нагасакі — єдине в історії бойове застосування ядерної зброї. Воно допомогло завершити Другу світову війну, але від нього постраждали сотні тисяч мирних людей.

Жертви цієї трагедії ще є в живих, але їм здебільшого вже під 90 років. Японці бояться, що зі смертю останніх жертв людство втратить потужний голос проти застосування ядерної зброї.

Тому вони намагаються зберегти живу історичну пам'ять про ядерні бомбардування. Розповідаємо про оригінальний спосіб, який вони для цього використовують.

⏱Час на прочитання — 5 хвилин

https://telegra.ph/Japan-Historical-Memory-09-12

​​Як боротися з Ukraine fatigue?

The Ukrainians і Lviv Media Forum зробили дуже цікавий проєкт «Як здобувати друзів для України» — перспектива сімнадцяти людей, які комунікують про Україну за кордоном.

Раджу почитати повністю, але також кілька цікавих цитат👇

▪️Олександра Матвійчук, голова «Центру громадянських свобод»:
🗣«…важливо пропонувати іноземцям дії. Коли ти чуєш історії, які тебе турбують, і не розумієш, що ти з цим маєш робити, то рано чи пізно закриваєшся. Інакше це стає постійним сеансом мазохізму, знущанням із самого себе. Коли ж українці пропонують долучатися до навіть простих дій у будь-яких напрямах — чи то кампанії за надання F-16, чи то акції за звільнення полонених, — це повертає людям відчуття контролю. А відчуття, що вони все ж таки можуть впливати на ситуацію, робить їх відкритішими».

▪️Леся Оробець, яка лобіює надання Україні протиповітряної оборони:
🗣«… гарною тактикою є говорити не про нашу реальність, а про їхню. Про їхні інтереси й безпеку. Наприклад, виробництво шахедів насправді є проблемою для всіх правоохоронних органів, які борються з тероризмом. Адже шахед — ідеальна зброя терориста, яку можна збирати будь-де. Хто міг подумати на початку війни, що держава, в якої понад 15 ракетних програм, обере для атак зброю терористів.

Ми комунікуємо з урядами інших держав, що це — потенційна загроза для них. Ось, подивіться на цифри зростання виробництва ракет у Росії. Питання: для кого вона готує цей сюрприз? Наступне питання: що ми з цим можемо зробити? Як зупинити їхнє ракетне виробництво? Ми говоримо: подумайте про себе і власну безпеку, про те, чим це для вас закінчиться. І що більше російських дронів залітає в Польщу і в Румунію, то більше вони готові слухати. Це раптом стає “про них”».

▪️Люба Шипович, яка лобіює підтримку України у США:
🗣«Після новорічної заяви Путіна, що росіяни цього року планують випробувати сім типів міжконтинентальних ракет, я почала розказувати про це американцям. Нагадувала, що Україна і Росія на одному континенті, а міжконтинентальні ракети літають між континентами. Американці мають живі спогади Холодної війни, тому це розуміють.

Ньюйорківцям я розповідаю, що якщо буде якась ціль у США, то це точно Нью-Йорк. Теракт 11 вересня для них — болюча тема. Вони знають, що в один день дві тисячі людей можуть вбити посеред міста. Коли люди починають співпереживати й розуміти, що те ж саме може статися з ними, тоді виникає бажання допомогти та зупинити це…

Я вирішила для себе бути щирою. Інколи можу змінювати риторику: республіканцям показую фотографії знищених церков і розповідаю, як росіяни катують священників. А демократам — фотографію активіста організації “Точка опори” Віті Пилипенка: “Дивіться, у нас там ЛГБТ-спільнота воює, а не ходить на прайди, бо зараз ми всі об’єднані у боротьбі з ворогом”»..

🇺🇸Чотири думки про перші результати виборів у США

1. 🙃

2. Трамп не лише виграє вибори, він виграє їх досить впевнено. З високою ймовірністю також набере більше голосів виборців — вперше у своєму житті.

3. Попри все, зрештою ситуація досить стандартна, якщо подивитися на глобальний тренд — непопулярна партія при владі програла опозиції, яка асоціюється з кращим економічним становищем країни. Якби від республіканців балотувався не Трамп, а умовна Ніккі Гейлі, вони б виграли із значно більшим відривом.

4. Складно передбачити, що перемога Трампа означає для України. Ймовірно, не повну катастрофу, але й нічого хорошого. Утім, до інавгурації ще два з половиною місяці — будемо стежити за тим, що буде відбуватися до завершення каденції Байдена.

🇩🇪Політичний спадок Ангели Меркель катастрофічно не витримав випробування часом

За часів першої адміністрації Трампа багаторічна канцлерка Німеччини була улюбленицею лібералів з усього світу — втіленням витримки, спокою і компетентного менеджменту. 

Але їй не вдалося довго спочивати на лаврах. Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну через кілька місяців після завершення правління Меркель. Одразу стало очевидно, що політика умиротворення агресора з 2014 року була колосальною помилкою.

Зараз Меркель згадують також і інші прорахунки. Як підсумовує The Economist:
«У геополітичному плані вона залишила країну з уже відомою трійцею небезпечних залежностей: нездатність захистити себе без Америки, проблеми зі зростанням без експорту до Китаю, залежність від російського газу для підтримки роботи промисловості. Оцінка успішності в економіці ще нижча: 16 років тупцювання без реформ знову зробили Німеччину економічно хворою людиною Європи».

У кінці листопада у світ вперше вийшли мемуари Меркель. Зазвичай мемуари політиків — це одночасно спосіб гарно заробити і спроба покращити свою репутацію та утвердити власний наратив про свій політичний спадок. Утім, ранні відгуки показують, що Меркель вдалося лише перше, але не друге. У книжці вона багато фокусується на дрібних деталях і здебільшого не визнає своїх помилок. 

За словами оглядача The Guardian, «у мемуарах детально описано безліч проблем, з якими вона зіткнулася, починаючи з фінансової кризи 2008 року і закінчуючи ковідом, але вона старанно уникає висновків та аналізу».

Українською мовою хороший огляд мемуарів зробили в Бабелі. Як пише автор, «російсько-українській війні Меркель присвятила багато робочих днів і сторінок книжки — але, схоже, природи цього конфлікту так і не зрозуміла».

​​🇸🇬«Діснейленд зі смертною карою»: Чому заможний Сінгапур не відмовляється від страт

Сінгапур — одна із найбагатших і найбільш розвинутих країн світу. Водночас це (напів)авторитарна держава з обмеженою свободою слова, де владна партія ніколи не програвала вибори. 

Сінгапур є однією з небагатьох заможних країн, де смертна кара не лише формально існує, а й активно застосовується. Наприклад, з 1991 до 2004 року там стратили понад 400 людей. У 2022 році — 11 людей; минулого року — 5.

Також він виділяється тим, що там страчують не лише за злочини на кшталт убивства та зґвалтування, а й за наркоторгівлю. Це ставить Сінгапур в один ряд із Китаєм, Кувейтом, Іраном та Саудівською Аравією.

Для маленького міста-держави смертна кара стала спадком британської колоніальної адміністрації, але після набуття незалежності лише розширилася. Як пишуть дослідники, це було питанням національної безпеки: Сінгапур розташований недалеко від сумнозвісного «Золотого трикутника» — Таїланду, М’янми і Лаосу, де проблема наркотиків особливо гостра.

Справа не лише в сусідстві з ринками збуту наркотиків. Наявність смертної кари вписується в загальну схему історії розвитку Сінгапуру — міста-держави, яке перетворилася з відсталої колонії на країну першого світу завдяки прогресивному, але авторитарному управлінню батька-засновника Лі Куан Ю.

В останні роки опозиція до смертної кари в Сінгапурі більше вийшла в публічну площину. Як писали в The Atlantic минулого року:
«відновлення виконання смертних вироків [після дворічної паузи на час пандемії] викликало сплеск суспільних настроїв проти обов'язкової смертної кари. Тисячі доларів пожертвували родині Нагаентрана Дхармалінгама, малайзійця з IQ 69, якого, за словами його адвокатів, засудили за контрабанду приблизно трьох столових ложок героїну до Сінгапуру. Сотні людей зібралися на панахиду після того, як його стратили в квітні минулого року».

Утім, навряд чи це принесе суттєві зміни. Попри міжнародну критику та скасування смертної кари у більшості країн світу, уряд не планує реформ і стверджує, що більшість громадян підтримують смертну кару. Недавнє опитування Міністерства внутрішніх справ показує, що дві третини сінгапурців вважають страту доречним покаранням за наркоторгівлю. За навмисне вбивство ця цифра ще вища — 85%.

📍Більше на тему:
▪️Репортаж CNN із сінгапурської в’язниці, де відбуваються страти
▪️Письменник Вільям Ґібсон колись назвав Сінгапур «Діснейлендом зі смертною карою» — у Вікіпедії є хороша стаття про це

Зображення: DALL·E / ChatGPT

​​Ітан Моллік, один з найбільш проникливих авторів на тему штучного інтелекту, зробив хорошу підбірку, коли варто і коли не варто використовувати генеративний ШІ. Я вибрав кілька найцікавіших пунктів.

✅Коли варто використовувати ШІ:

▪️«Робота, що потребує кількості». ШІ-чатботи можуть запропонувати вам, наприклад, 30 чи 50 ідей. Більшість ви відкинете, але щось може підійти чи принаймні навести на правильний напрям.

▪️«Робота, яка передбачає узагальнення великих обсягів інформації, але де шкода від помилок невисока».

▪️«Робота, яка є простим перекладом між фреймами чи перспективами. Наприклад, ви розробили політику, а тепер маєте перетворити її на десяток різних навчальних документів для різних аудиторій у вашій організації».

▪️«Робота, яка допоможе вам просунутися далі» (чи подолати страх чистого аркуша). Наприклад, коли не можете сформулювати речення в тексті, можна згенерувати кілька десятків різних варіантів — ймовірно, це розблокує вашу уяву.

▪️«Робота, яка є просто ритуалом, давно відірваним від своєї мети (як-то певні стандартизовані звіти, які ніхто не читає)». (Улюблений приклад в моїй роботі — коли треба написати комусь рекомендаційний лист: важливий сам факт його існування, але не дослівний вміст).

❌Коли не варто використовувати ШІ:

▪️Коли потрібно навчитися чомусь новому. «Попросити короткий виклад — це не те саме, що прочитати самостійно».

▪️Коли потрібен високий рівень достовірності і неможливо толерувати навіть невисокий рівень галюцинацій.

▪️«Коли головне — зусилля. У багатьох сферах людям потрібно помучитися з темою, щоб досягти успіху — письменники переписують одну й ту саму сторінку, науковці багато разів переглядають теорію».

📌Читати повну статтю

Зображення: DALL·E / ChatGPT

🇧🇩Країна року 2024 від The Economist

Традиційно The Economist обирає країну року — державу, що досягла найбільшого прогресу за ці 12 місяців.

У короткий список потрапили:

🇵🇱Польща — за ліберальні реформи нового уряду Дональда Туска і відновлення демократичних інституцій після років правління правої партії «Право та справедливість».

🇿🇦Південна Африка — там правляча партія втратила більшість у парламенті вперше за 30 років від повалення режиму апартеїду. Нова коаліція дає надію на ефективні реформи, пише The Economist.

🇦🇷Аргентина, де ексцентричний президент Хав'єр Мілей зміг запустити успішні реформи після багатьох років проблем в економіці.

🇸🇾Сирія, яка повалила кривавого диктатора Башара Асада після 13 років громадянської війни. (Але ще рано визначати, наскільки доброякісною буде нова влада, попереджає The Economist).

А на першому місці 🇧🇩Бангладеш.

«Наш переможець — Бангладеш, де також скинули автократа. У серпні вуличні протести на чолі зі студентами змусили піти у відставку Шейх Хасіну, яка правила 175-мільйонною країною 15 років. Дочка героя боротьби за незалежність, вона свого часу очолила стрімке економічне зростання. Але вона розгорнула репресії, фальсифікувала вибори, ув’язнювала опонентів і наказувала силам безпеки стріляти в протестувальників. Під її керівництвом були вкрадені величезні суми грошей.

Бангладеш має історію насильних помст в момент коли влада переходить з рук в руки. Головна опозиційна партія, BNP, продажна. Ісламський екстремізм створює загрозу. Проте перехідний період поки що вселяє надію. Тимчасовий технократичний уряд на чолі з Мохаммадом Юнусом, лауреатом Нобелівської премії миру, користується підтримкою студентів, армії, бізнесу і громадянського суспільства. Він відновив порядок і стабілізував економіку».

▪️Читати повну статтю (~4 хвилини)
📍Читайте наші попередні замітки про країни року: Греція у 2023, Україна у 2022, Італія у 2021, Малаві у 2020 і Узбекистан у 2019.

​​🇺🇦 Деколонізація — це культура скасування? Розбираємо статтю The Economist

У The Economist на днях вийшла стаття з апологією російської імперської спадщини в Одесі. Автор захищає пам’ятник Пушкіну і стверджує, що спроби його знести — це приклад cancel culture in Ukraine.

Про цю статтю вже встигли поговорити в Україні. Багато людей відкинули її як замовну російську пропаганду чи перейшли на особистісну критику автора. Але це таки не проплачена кремлівська агітка, а серйозна стаття в авторитетному західному виданні. Тому давайте проаналізуємо її.

🖋 Головний аргумент автора — Одеса це особливе місто з особливою історією, до якого треба застосувати іншу логіку, ніж до інших міст.

«Закон про деколонізацію був підписаний Володимиром Зеленським у квітні 2023 року і збігся з українським контрнаступом для звільнення захопленої Росією території. Більшість українських міст і регіонів виконали вимоги без зайвого шуму. Пам’ятники Пушкіну, як кілька років до того статуї Леніна, впали по всій Україні від Ужгорода до Харкова. Більшість справді були частиною сталінської імперіалістичної політики; їх почали масово зводити 1937 році, до сторіччя смерті Пушкіна і в час розпалу великого терору…»

«Але те, що стосується решти України, не стосується Одеси, тому що Одеса не така, як інша Україна. Тимчасове проживання Пушкіна [він жив тут понад рік у засланні у 1823—1824 роках] не зробило місто російським; його твори прославляли місто як ліберальне та європейське. [Ісак] Бабель дав голос єврейському населенню, культурне значення якого в Одесі могло б позмагатися з будь-яким європейським містом. Проблема з деколонізацією Одеси не в тому, що вона якось проросійська — вона протистояла спробам Росії організувати там заколот в 2014 році і захистилася від вторгнення в 2022 році. Проблема в тому, що вона була не стільки колонією, скільки містом, що випередило свій час — метрополісом».

▪️Повну статтю можете прочитати за посиланням: ~2500 слів / 10 хвилин

💭У чому проблема з цією статтею? Їх дві.

Перша і головна — фундаментально хибний основний аргумент. Україна веде екзистенційну війну за виживання, під час якої нам потрібно позбутися нав’язаного колоніального спадку. Автор натомість зосереджується на технічних деталях на кшталт «Пушкін тут колись трохи пожив, тому пам’ятник йому не можна вважати колоніальним» і не бачить за цим ширшої картини.

Цей аргумент нагадує мені ідею, яку просували під час декомунізації десять років тому, залишити назву «Дніпропетровськ», але вважати, що назва походить не від комуніста Петровського, а від апостола Петра.

Імперські символи залишаються імперськими символами незалежно від дрібних деталей їхньої історії.

Друга проблема — однобокість і до комічного слабкий баланс думок. Протагоніст статті — одесит Ніка Вікнянський, який захищає імперський спадок — постає симпатичним персонажем, якого в дитинстві висміювали за його єврейське походження і який зараз сміливо бореться за культурну спадщину. Прихильники деколонізації Одеси змальовані як максимально картонні націоналісти-радикали.

❔Ви читали статтю? Що думаєте? Діліться думками в коментарях.

​​🗓Найважливіші світові події 2024 року

Як ми запам’ятаємо 2024 рік?

Передусім — продовженням російської війни проти України. Були й хороші новини: F-16 та інша передова західна зброя вперше опинилися в Україні; нова українська зброя дає можливість завдавати удари вглиб Росії; під час Курської операції ЗСУ вперше закріпилися на російській території

Однак загальний настрій складний: російські війська продовжують наступати і тероризувати всю Україну. Продовжуємо працювати і сподіваємося, що через рік не доведеться ностальгувати за 2024-им.

У світовій політиці головною подією стала перемога Дональда Трампа на виборах у США — і що також важливо, впевнена перемога. З початку 2025 року республіканці контролюватимуть президентство і обидві палати парламенту (і вже контролюють Верховний суд). Трамп зараз має більше влади ніж будь-коли раніше. Хоча поки складно чітко спрогнозувати, як це вплине на Україну і світ.

Загалом 2024 був роком виборів — у яких провладні партії втратили позиції по всьому світу. «Від американських демократів до британських консерваторів, від коаліції Еммануеля Макрона до японських ліберальних демократів і навіть до колись домінантної партії Нарендри Моді — правлячі партії та лідери цього року стикнулися із безпрецедентною серією провалів», ми цитували Financial Times кілька місяців тому.

Продовжується збройний конфлікт на Близькому Сході. Ізраїлю вдалося знищити більшість верхівки Хамасу і Хезболли, але ціною стали тисячі життів, а заручники, захоплені Хамасом під час теракту 7 жовтня 2023 року, досі повністю не звільнені.

Джерелом гарних новин стала Сирія — у грудні там повалили кривавий (і проросійський) режим Башара Асада, який до того тримався при владі 13 років громадянської війни. Було ще кілька країн, які за цей рік змінилися на краще, як-то Бангладеш.

У сфері науки й технологій найважливіша тема — розвиток штучного інтелекту. Передові моделі ШІ помітно розумніші, ніж рік тому. ШІ вже змінює те, як ми працюємо і проводимо вільний час. 

Через зміну клімату 2024 рік, ймовірно, буде найгарячішим в історії досліджень — як ми пересвідчилися влітку цього року.

На десерт хороша новина, яку ви ймовірно пропустили: на початку цього року Камерун став першою країною, яка запустила програму вакцинації від малярії. Імунізація проти малярії може запобігти мільйонам смертей від хвороби, яка забирає сотні тисяч життів щороку.

На фото: одне з найбільш відомих зображень року — фото замаху на Трампа, яке зробив кореспондент Associated Press Еван Вуччі

​​Підсумки 2024 року

Наша мета — приносити цікаві історії і важливі ідеї про Україну та світ з англомовного медіапростору. Це сайд-проєкт, який ведемо у вільний час — його мало, але у 2024 році вистачило на 30 оригінальних матеріалів.

П’ять наших улюблених статей року:
✔️Як одна компанія накладає відбиток на економіку Данії (читати)
✔️Як роми захищають Україну і борються за свої права (читати)
✔️Як у Нідерландах намагаються заохотити молодь читати рідною мовою (читати)
✔️«Діснейленд зі смертною карою»: Чому заможний Сінгапур не відмовляється від страт (читати)
✔️Деколонізація — це культура скасування? Розбираємо статтю The Economist (читати)

Найпопулярніший допис (~100 репостів/збережень) — про українських в’єтнамців, які залишилися в Україні з початком війни і навіть долучилися до захисту країни.

Дякуємо українським Збройним силам за те, що можемо працювати! Щоб подяка була більш матеріальною, ми зібрали гроші, які заробили на (рідкісній) рекламі цього року, подвоїли суму від себе — і задонатили 10 тисяч для «Повернись живим».

І дякуємо вам, що продовжуєте читати!

Антон і Захар

​​Книжкові підсумки року: топ-5 книжок Захара

На зв’язку Захар Процюк, співзасновник цього каналу. Як і в минулі кілька років, цей канал веде мій брат Антон. Я фокусуюся на розвитку The Kyiv Independent, українського англомовного видання, яке розповідає світу про Україну та Східну Європу.
 
Вертаюся зі традиційним річним постом з рекомендаціями п’яти книг, які я прочитав минулого року і хочу порекомендувати вам.

📚«How Big Things Get Done: The Surprising Factors Behind Every Successful Project, from Home Renovations to Space Exploration» (Бент Флівб’єрг, український переклад у видавництві «Віват»)
✍️Мої враження: ноу-булшит книга про типові помилки у менеджменті, плануванні мега-проєктів (за класифікацією автора — такі, де бюджет більше мільярда доларів). Виявляється, більше 90% таких проєктів провалюють або дедлайни, або бюджети. Бент майстерно і з величезною кількістю даних розбирає чому так стається і дає рекомендації як цього уникнути. 
Книгу цікаво читати навіть якщо ви не маєте стосунку до менеджменту. Дуже актуально для України, яку чекає багатомільярдна відбудова, де все може піти не так. 
❓Чому варто прочитати: щоб дізнатися більше про проджект менеджмент великих масштабів 

📚«Abroad in Japan: Ten Years In The Land Of The Rising Sun» (Кріс Броуд, поки немає в українському перекладі) 
✍️Мої враження: затишна, легка книга про життя вчителя англійської мови у Японії і його шлях знайомства, прийняття та інтеграції в японську культуру. Кріс пише про найрізноманітніші прояви культури: роль алкоголю в соціалізації, поширений фетшеймінг, наскільки важливий фізичний вік та багато інших цікавих деталей повсякденного життя японців.
❓Чому варто прочитати: щоб заглянути за шпарину японського життя очима іноземця

📚«Collision of Power: Trump, Bezos, and THE WASHINGTON POST» (Мартін Баррон, поки немає в українському перекладі)
✍️Мої враження: спогади легендарного головного редактора Washington Post про його майже 10 років на посаді керівника редакції одного з головних американських видань. Мартін приділяє багато часу його відносинам з Джеффом Безосом, який купив видання незадовго після приходу Мартіна, і відносинам, переважно ворожим, з адміністрацією Трампа.
❓Чому варто прочитати: щоб заглянути за куліси великого американського видання та зрозуміти, як приймаються важливі редакційні рішення

📚«Стіни в моїй голові. Жити з тривожністю і депресією» (Володимир Станчишин, видавництво «Віхола»)
✍️Мої враження: ви вже могли чути про цю книгу, вона попала у багато топів продажів цього року. Більше 40 тисяч проданих примірників — це раніше не доступний масштаб для українського нон-фікшну. На мою думку, це хороший вступ у психологію та розуміння основних розладів: від тривожного до пост-травматичного. Ми живемо у часи де дуже багато травми та болю, тому розуміти з чим ми маємо справу та як допомогти собі та близьким — необхідність для кожного українця. Ця книга — це хороший перший крок.
❓Чому варто прочитати: щоб розкласти по поличках, які є основні психічні розлади, та зробити перший крок у розумінні власного ментального здоров’я

📚«I Will Show You How It Was: The Story of Wartime Kyiv» (Ілля Пономаренко, поки немає в українському перекладі)
✍️Мої враження: це книга колишнього журналіста The Kyiv Independent Іллі Пономаренка про його власні спогади битви за Київ та того, що передувало початку російського повномасштабного вторгнення. Вона важлива, бо це, мабуть, перша нон-фікшн книга про нашу війну, яка вийшла у великому західному видавництві, Bloomsbury, і написана не іноземцем з New York Times чи Guardian, а саме українським журналістом.
Ілля пише про свої спогади перебування в Києві в перший місяць вторгнення, про перші місяці роботи The Kyiv Independent. Для українців тут буде небагато нового, але це хороша перша книжка для іноземців, які хочуть дізнатися більше про нашу війну. 
❓Чому варто прочитати: щоб оновити в пам’яті місяці до повномасштабного вторгнення та відточити меседжі про нашу війну у розмовах з іноземцями

❓ Що цікавого ви прочитали у 2024 році? Відповідайте на опитування в коментарях і діліться своїми рекомендаціями та оглядами.

🦢15 «чорних лебедів» 2025 року: підбірка від Politico 

Як казав Нільс Бор*, робити прогнози складно, особливо коли йдеться про майбутнє. Зокрема тому, що час до часу випливають «чорні лебеді» — події, які мають великий вплив, але які складно передбачити. Наприклад, рік тому важко було спрогнозувати вихід Джо Байдена з президентських виборів чи падіння режиму Асада в Сирії.

Передбачити «чорні лебеді» цього року неможливо за визначенням. Але все ж обдумати теоретично можливі сценарії — цікава і корисна вправа. 

Politico опитали групу з 15 науковців та аналітиків, кожен з яких запропонував свій варіант. Ці сценарії ймовірно не стануться, але можуть суттєво вплинути на Америку (і світ), якщо таки стануть реальністю. Переказуємо їхній список, а детальний опис кожного читайте у повній статті.

📍«Найбільша кібератака в історії» суттєво зачепить важливу частину світової інфраструктури
📍Таємна угода між Путіним і Трампом зупинить ядерну програму Ірану
📍У США активізуються сепаратистські рухи
📍Неконтрольований спалах нової хвороби перетвориться на епідемію у США
📍Трамп і Сі Цзіньпін укладуть неочікуваний альянс
📍Створення незалежної Палестини (two-state solution ізраїльсько-палестинського конфлікту) нарешті стане реальністю
📍Зловмисники використають штучний інтелект для обвалу фінансових ринків, що спричинить глобальну паніку 
📍Боротьба з кліматичною кризою стане нормою попри прихід до влади Трампа
📍Будуть укладені неочікувані геополітичні альянси, наприклад встановлення миру на Близькому Сході
📍Південна Корея розробить секретну ядерну програму => Японія й Тайвань візьмуть з неї приклад
📍Адміністрація Трампа скасує обов'язкову вакцинацію для американських військових => це суттєво послабить армію США
📍Білоруси повалять режим Лукашенка (зокрема якщо Росія зазнає невдачі в Україні, якщо Україна вступить в НАТО і/або укладе договір зі США про гарантію безпеки і/або переможе на полі бою завдяки доступу до $300 мільярдів заморожених російських активів)
📍Нестача електроенергії у США (наприклад, через стихійні лиха чи кібератаки) кардинально вплине на життя американців
📍«Спокуса [Росії, Китаю чи Північної Кореї] скористатися ядерним арсеналом може виявитися надто сильною, щоб їй протистояти»
📍Відбудеться прорив у квантових обчисленнях (серед іншого, це може зруйнувати сучасну систему захисту даних)

▪️ Читати повну статтю (~20 хвилин)

Зображення: DALL·E / ChatGPT

——— 
*Або не Нільс Бор, походження цитати дискусійне

🧠Спортзал для мозку: як штучний інтелект впливає на нашу здатність писати і думати

У студентські роки я підробляв (копі)райтером, писав на замовлення тексти різних жанрів англійською й українською. Мої послуги були потрібні частково й тому, що для багатьох людей сісти і щось написати — складне, а деколи й непосильне завдання.

Пройшло не так багато часу, але ринок для такого підробітку вже значно скоротився. Величезна зміна, яка сталася за останні кілька років — тепер штучний інтелект може написати будь-який текст за вас: від есе для університету до до листа клієнту на роботі. Цей текст ймовірно не буде глибоким і по-справжньому майстерним, але він буде доладно сконструйований за всіма правилами стилістики і граматики. У багатьох випадках він буде good enough.

Пол Грем, американський інвестор і есеїст, хвилюється, що з часом це призведе до того, що через кілька десятків років більшість людей не вмітимуть писати. 

«Донедавна не існувало жодного зручного [способу уникнути писати, якщо цього вимагала робота]. Ви могли заплатити комусь, щоб написали за вас, як Джон Кеннеді, або сплагіатити, як Мартін Лютер Кінг, але якщо ви не могли купити чи вкрасти слова, доводилося писати їх самостійно. Відтак майже всі, від кого очікувалося вміти писати, мусили навчитися. 

Зараз це не так. Штучний інтелект розірвав цю парадигму. Тягар писати тексти зник. Ви можете доручити штучному інтелекту зробити це за вас: як у навчанні, так і в роботі».

Чому це погано, запитує Грем? Зрештою в історії можна знайти багато навичок, які перестали бути релевантними з розвитком технологій. Проблема в тому, що написання текстів допомагає вчитися і формулювати думки. «Писати — це думати» (“writing is thinking”). 

Що робити? Грем порівнює цю зміну із фізичною силою: «у доіндустріальні часи більшість людей були [фізично] сильними завдяки своїй роботі. Тепер, якщо ти хочеш бути сильним, ти тренуєшся». Щоб залишатися розумним, у майбутньому з генеративним штучним інтелектом потрібно буде тренуватися в написанні текстів без ШІ.

▪️ Читати повну статтю (~3 хвилини)