Просто залишу це тут. Хай собі буде 🗓

📖 Ранкова молитва перед початком дня із:

©️ ГРАМÁТИКА úлu УЧÉНІЄ Пúсьменu Кнúжнего. КПЛ, 1705. С. 45.

📖 А ось ще один приклад колаборації доцента філології Кирила Олексійовича Чеснотолюбченка із професором лінгвістики Ґугльóм Брінпéйджом: служба священномученику Єрмогену Московському, точніше її «Господи-воззвахна» стихира, де, на перший погляд, все чітко, якщо не одне «але» ☝🏻

Це «але» про те, що українською мовою в цьому місці вірним перекладом має бути «… і укріпúв на вíкu зéмлю рýську», тобто ― землю Русі, яка, що не є грандіозним секретом, на грецький манер звучить як «Ρως → Ρωσία», звідкіля і взялося оте слово по відношенню до цих територій.

Власне кажучи, все. А ні, стоп! Все в коментарях ― там первісний варіант моління в цій стихирі із такого цікавого видання як: ©️Слу́жба святи́телю и чудотво́рцу Ермоге́ну. [Па́мять святи́теля Ермоге́на пра́зднуется Мѣ́сяца Феѵруа́рія въ 17-й де́нь. Переложе́ніе и откры́тіе святы́хъ моще́й. — Мѣ́сяца Ма́ія въ 12-й де́нь.] — Изда́ніе Моско́вскаго Больша́го Успе́нскаго Собо́ра. — М.: Сѵнода́льная Тѵпогра́фія, 1917.

Та й таке...

Флп. 4, 6: Ні про що не турбуйтесь, а в усьому хай виявляються Богові ваші бажання молитвою і проханням з подякою.

Χρυσόστομος: Апостол бажає, щоб ми у молитвах не тільки просили, але й дякували за те, що маємо. Бо як стане просити про майбутнє той, хто не вміє дякувати за минуле? Так необхідно дякувати за все, навіть і за те, що здається сумним. Бо це властивість істинно благородної людини.

Ви запитаєте мене:
Для чого українським іконописцям знати Церковнослов’янську мову і її Київський ізвод зокрема ❓

А я візьму і відповім, навіть якщо і не питали:
👉🏻 Ну хоча би для того, аби цей києво-володимирський князь був «нéвським», а не «нíвським» ✍🏻

Джерело іконного шедевру залишимо в таємниці 🤫

… І тепер я невпинно приношу подяку Богові, Який зберіг мене вірним у день моєї спокуси, так що я нині можу представити Йому свою душу в жертву живу — Господу моєму Христу, Який спас мене у всіх бідах. І я можу сказати: «Хто я такий, Господи? Або, точніше, до чого Ти покликав мене, що Ти сприяв мені з такою Божественною силою, тож тепер, серед варварів, я можу постійно вихваляти та прославляти ім’я Твоє, де б я не був, і не лише за днів успіху, а й у дні випробувань?». Отже, що б не трапилося зі мною, чи то добре чи погане, я маю однаково приймати це і завжди дякувати Богові, Який відкрив мені, що я можу покластися на Нього без вагань і завжди, і зміцнив мене так, що, будучи невігласом і в ці останні часи, я наважився зробити таку благочестиву і дивовижну справу; так що зміг стати послідовником тим, кого колись Господь визначив бути глашатаями Свого Євангелія і свідчити про Нього всім народам навіть до краю землі...

©️ із «Сповіді» cвятителя Патріка Ірландського

🐟 Із житія католицького святого — францисканського ієромонаха Антонія Падуанського 📿

Одного разу о. Антоній здійснив подорож у м. Ріміні, яке на той час було осередком єресі. Міська влада наказала всім ігнорувати Антонія, щоб ніхто не відвернувся від єретичного вчення після його проповіді, тому куди б він не пішов, скрізь натрапляв на мовчання. Він ходив, молячись і розмірковуючи про те, що сталося, поки не вийшов за межу міста, де р. Марекк’я впадає в Адріатичне море.

Там він зупинився і почав проповідувати рибам. Він вигукнув: «Ви, риби моря та річки, послухайте слово Господа, бо єретики його слухати не бажають!». Несподівано на поверхні води з’явилися стрункі ряди тисяч риб’ячих голів. Здавалося, риба справді уважно слухає проповідника, жадібно ловлячи кожне слово.

Населення Ріміні, побачивши це диво, прийшло, щоб теж послухати промову монаха і багато грішників під впливом його доброї проповіді знову повернулися до лона Церкви.

🗓 40 років тому, 1️⃣6️⃣ вересня 1️⃣9️⃣8️⃣4️⃣ року, було здійснено перенесення мощей благовірного короля Англії страстотерпця Едуарда 🤴

Едуард був помазаний на королівство святителем Дунстаном Кентерберійським у віці 16 років, але його правління тривало не більше трьох років. Король Едуард був прихильником монастирів, звідки ще його батько, король Едгар Миролюбний, виселив жонате духовенство, аби останнє не турбувало чернече життя обителей 📿

Саме захист монастирів і став причиною змови аристократії та мачухи Едуарда Етельдрити щодо вбивства юного монарха. Говорячи сучасною мовою, знать бажала націоналізувати монастирські володіння, але король Едуард і архієпископ Дунстан були проти.

Щодо цього 18 березня 979 року король бажав провести аудієнцію зі своїм зведеним братом Етельредом і відправився до нього в замок Корф, де його зустріла мачуха Етельдрита, запропонувавши йому випити з дороги. Слуга мачухи подав кубок Едуарду, поцілував його і, коли монарх почав пити, встромив в його груди кинджал. Тіло вбитого короля заплуталося в стременах і кінь відніс його подалі від місця вбивства, але Етельдрита знайшла його і заховала його спочатку в непримітному сараї, а потім в болоті, але всюди останки праведника чудодійно сяяли і їх знаходили піддані короля.

Через два роки після вбивства вірні на чолі із герцогом Ельфером, котрий покаявся в тому, що був несправедливий по відношенню до релігійної політики монарха, перенесли мощі короля до Вілтонського монастиря, де їх зустрічала преподобна аббатиса Вульфріда та сестра убитого — преподобна Едіт Вілтонська.

У 1008 році Англійська Архієпископія Римського Патріархату офіційно причислила короля Едуарда до лику святих. Довгий час мощі страстотерпця були приховані і віднайдені тільки у 1931 році археологом Вільсоном Клеріджем, котрий через певні несприятливі обставини лише у 1984 році зміг передати їх Православній Церкві. Таким чином ось уже 40 років мощі англійського страстотерпця Едуарда Англійського перебувають в тезоіменитому храмі цвинтаря Бруквуд, що поблизу міста Гілфорд у графстві Суррей в лоні т. зв. Синоду протистоящих — позавсеправославній старостильній грецькій юрисдикції, до спілкування із якою долучилися парафії, які не прийняли Акт про канонічне спілкування між РПЦЗ та РПЦ у 2007 році.

Страстотерпче святий королю Едуарде Англійський, моли Бога за нас 🕊

Ділюся сьогодні текстом зниклої колись молитви Предложення із Проскомидії на Літургії святителя Іоанна Златоуста, котру віднайшов професор Institut de théologie orthodoxe Saint-Serge архімандрит Кипріан Керн. Наявна молитва в сучасних Служебниках свого часу була присутня у анафорі апостола Якова, потім перейшла до анафори святителя Василія Великого, звідки і закріпилася в обох чинопослідуваннях Божественних літургій антіохійського ритора та каппадокійського академіста📚

©️ Киприан, архим. Евхаристия. Париж: YMCA-PRESS, 1947. С. 152.

Глáсом блýдного сúна
вопію̀ Тù, Владúко
согрішúх на Нéбо пред Тобóю, Хрuстè;
Єдúне Безгрíшне прuймù мя:
Гóсподu, кáюща ся.

©️ 2-й тропар 3-ї пісні понеділкового покаянного канону 6-го гласу авторства святителя Климента Óхридського (✞ 916)

💬 текст — церковнослов’янська старобóлгарська 📜
💬 транскрипція — київська 🗣

«... Преподобний отець наш Єфрем, прийнявши, як два крила, молитву і благословення старця, вирушив у дорогу і, досягнувши Константинополя, відвідував і придивлявся всюди до життя небесних людей, земних ангелів, і насичувався багатою духовною поживою, душекорисними словами і настановами тих святих, так що він і затримався там певний час. Коли ж любов до Батьківщини знову покликала його назад, то, щоб не повернутися до свого ковчега без оливної гілочки, він переписав Устав святого Студійського монастиря, і приніс до Печерського монастиря, за яким посилав до нього від імені преподобного Антонія, блаженний ігумен Феодосій ...».

©️ Із Печерського Патерика 📖

Подяка сербським братам за наданий файл 🤝

Нещодавно в чаті було прохання щодо служби праведному Іоанну авторства Валерії Хекке, а тут поділилися текстом ієросхимонаха Пахомія Афоніта із келії Вознесіння Господнього, що на Святій Горі 🏔

То ж ділюся і я з вами, друзі 📖

P.S.: окрема вподобайка автору за ірмос 7-ї пісні канону, а точніше — за порядок слів, який у нас досі греко-кракозябний...

🗓 Завтра спогад чуда святого Архістратига Михаїла в Хонах (Колоссах), служба якому в сучасних Мінеях має 🕃 знак, проте так було не завжди і до великої Лаврської книжкової інквізиції колись ця пам’ять мала вищий знак Типікону 📓

➿➿➿➿➿➿➿➿➿➿➿
Із Лаврського Псалтиря 1720 року:
На полѷелéu:
🅱️елuчáемъ тя, святы́й Архáнгеле Христóвъ Мїхаúле, u чтéмъ éже въ Хóнѣхъ преслáвное Чудотворéнїе твоè.

На 9-й пѣ́сни припѣ́въ:
🅱️еличáй, душè моя̀, Начáльнѣйшаго Áнгеловъ — Архїстратúга Мїхаúла.

➿➿➿➿➿➿➿➿➿➿➿
🖼 Coppo di Marcovaldo «Архангел Михаїл і сцени із його легенди»; 1250-1260 рр.

Диякон Олександр Васильєв пропонує остаточний текст служби праведному Іоанну Кронштадському родом із РПЦЗ, складену на основі служби авторства єпископа Уфимського і Мензелинського Андрія Ухтомського*, відредагованої з благословення та за участю святителя Іоанна Шанхайського, прийняту в РПЦЗ й надруковану у Джорданвіллі в 1964 та 1966 рр.

* духовний лідер «андріївського» направлення неканонічної Істинно-православної церкви і водночас прославлений у 1981 р. Архієрейським Собором РПЦЗ в лику святих новомучеників та сповідників Російських.

1️⃣ Возсияй в сердцах наших, Человеколюбче Владыко,
2️⃣ Твоего Богоразумия нетленный свет = ср. 2 Кор. 4,6,
3️⃣ и мысленныя наши отверзи очи = ср. Еф. 1,18,
4️⃣ во евангельских Твоих проповеданий разумение.
5️⃣ Вложи в нас и страх блаженных Твоих заповедий,
6️⃣ да плотския похоти вся поправше = ср. 1 Петр. 2,11,
7️⃣ духовное жительство пройдем,
8️⃣ вся, яже ко благоугождению Твоему, и мудрствующе и деюще.
🅱️ Ты бо еси освящение (и просвещение) душ и телес наших, Христе Боже, и Тебе славу возсылаем,
Отцу и Сыну и Святому Духу…

Этой молитвы нет в наиболее древних рукописях Барберини 336, Гроттаферрата ГВ VII, Ленинградской 226, Синайской 982.

Коален 213 и Гроттаферрата Гβ1 дают ее после молитвы [8], но с указанием, что она не произносится в Великой Церкви (Св. Софии), а читается только в церквах, где евангелие читают после шестой песни (канона) ...
🔽🔽🔽