Ще один КПІшник віддав своє життя за Україну..
Отрошок Станіслав Васильович
17.06.1977–01.12.2024, 47 років
Народився Станіслав в селі Андріяшівка Роменського району Сумської області в родині військовослужбовця. В дитинстві жив у м.Конотоп, навчався у Конотопській середній школі №1.
У 1994 році вступив до Київського політехнічного університету імені Ігоря Сікорського. З того часу своє життя він поєднав з Києвом, але не забував Андріяшівку, де провів найкращі роки свого життя.
Закінчив Інститут енергозбереження та енергоменеджменту Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» за спеціальністю «Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка».
З 2014 року Станіслав став активним учасником боротьби за територіальну цілісність і незалежність нашої держави та активно займався волонтерською діяльністю.
Після повномасштабного вторгнення російської федерації у лютому 2022 року добровільно вступив до лав територіальної оборони Пірнівської територіальної громади та обороняв Київщину.
З вересня 2022 року долучився до лав Збройних Сил України та поступив на навчання інженерно-саперній справі. По закінченню навчання вступив в 95-ту окрему десантно-штурмову бригаду ЗСУ.
Під час виконання бойового завдання в березні 2023 року отримав поранення та контузію. Після лікування відмовився комісуватися та повернувся до побратимів і продовжив службу, працюючи над виготовленням засобів ураження та боєприпасів в тісній співпраці з різними підрозділами сил оборони України. Пізніше служив у складі Окремого інженерно-технічного батальйону 48-ї Кам'янець-Подільської інженерної бригади ЗСУ.
За час своєї служби Станіслав приклав максимум зусиль для налагодження виробництва засобів ураження: постійно запроваджував інновації, шукав матеріали, організовував процеси для оптимізації роботи батальйону. Завжди об’єднував навколо себе велику кількість волонтерів та військових.
У жовтні 2024 року перевівся до складу 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади у складі Десантно-штурмових військ ЗСУ, де служив на посаді оператора-сапера 2 відділення взводу інженерних загороджень інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення.
1 грудня 2024 року, при виконанні бойового завдання, загинув на курському напрямку, захищаючи рідну Сумщину. І навіть після його загибелі виготовлені ним засоби ураження знищували ворогів та рятували життя побратимів.
Станіслав мав надзвичайну силу волі, незупинну працьовитість, стійкий вольовий характер, величезний патріотизм та жагу до боротьби за рідну землю. Був добрим і вірним другом, завжди висловлював велику вдячність односельцям та друзям, які надавали необхідну допомогу для боротьби з ворогом.
Багато років Станіслав був донором крові в НДСЛ «Охматдит» та з 2014 року у військовому шпиталі. Він допомагав рятувати життя багатьом онкохворим дітям, які лікувалися в відділенні онкогематології лікарні Охматдит та нашим пораненим бійцям. Отримав відзнаку Почесний Донор України.
Однією з мрій Стаса було будівництво власного будинку, де могли б збиратися всі його друзі та рідні. Він йшов до втілення своєї мрії: побудував будинок, посадив сад в с. Вища Дубечня Київської області та став активним учасником сільської громади.
У Воїна залишились син Гліб та донька Софія.
Вічна пам'ять та слава Герою!
Отрошок Станіслав Васильович
17.06.1977–01.12.2024, 47 років
Народився Станіслав в селі Андріяшівка Роменського району Сумської області в родині військовослужбовця. В дитинстві жив у м.Конотоп, навчався у Конотопській середній школі №1.
У 1994 році вступив до Київського політехнічного університету імені Ігоря Сікорського. З того часу своє життя він поєднав з Києвом, але не забував Андріяшівку, де провів найкращі роки свого життя.
Закінчив Інститут енергозбереження та енергоменеджменту Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» за спеціальністю «Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка».
З 2014 року Станіслав став активним учасником боротьби за територіальну цілісність і незалежність нашої держави та активно займався волонтерською діяльністю.
Після повномасштабного вторгнення російської федерації у лютому 2022 року добровільно вступив до лав територіальної оборони Пірнівської територіальної громади та обороняв Київщину.
З вересня 2022 року долучився до лав Збройних Сил України та поступив на навчання інженерно-саперній справі. По закінченню навчання вступив в 95-ту окрему десантно-штурмову бригаду ЗСУ.
Під час виконання бойового завдання в березні 2023 року отримав поранення та контузію. Після лікування відмовився комісуватися та повернувся до побратимів і продовжив службу, працюючи над виготовленням засобів ураження та боєприпасів в тісній співпраці з різними підрозділами сил оборони України. Пізніше служив у складі Окремого інженерно-технічного батальйону 48-ї Кам'янець-Подільської інженерної бригади ЗСУ.
За час своєї служби Станіслав приклав максимум зусиль для налагодження виробництва засобів ураження: постійно запроваджував інновації, шукав матеріали, організовував процеси для оптимізації роботи батальйону. Завжди об’єднував навколо себе велику кількість волонтерів та військових.
У жовтні 2024 року перевівся до складу 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади у складі Десантно-штурмових військ ЗСУ, де служив на посаді оператора-сапера 2 відділення взводу інженерних загороджень інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення.
1 грудня 2024 року, при виконанні бойового завдання, загинув на курському напрямку, захищаючи рідну Сумщину. І навіть після його загибелі виготовлені ним засоби ураження знищували ворогів та рятували життя побратимів.
Станіслав мав надзвичайну силу волі, незупинну працьовитість, стійкий вольовий характер, величезний патріотизм та жагу до боротьби за рідну землю. Був добрим і вірним другом, завжди висловлював велику вдячність односельцям та друзям, які надавали необхідну допомогу для боротьби з ворогом.
Багато років Станіслав був донором крові в НДСЛ «Охматдит» та з 2014 року у військовому шпиталі. Він допомагав рятувати життя багатьом онкохворим дітям, які лікувалися в відділенні онкогематології лікарні Охматдит та нашим пораненим бійцям. Отримав відзнаку Почесний Донор України.
Однією з мрій Стаса було будівництво власного будинку, де могли б збиратися всі його друзі та рідні. Він йшов до втілення своєї мрії: побудував будинок, посадив сад в с. Вища Дубечня Київської області та став активним учасником сільської громади.
У Воїна залишились син Гліб та донька Софія.
Вічна пам'ять та слава Герою!
tgoop.com/presinfokpi/7029
Create:
Last Update:
Last Update:
Ще один КПІшник віддав своє життя за Україну..
Отрошок Станіслав Васильович
17.06.1977–01.12.2024, 47 років
Народився Станіслав в селі Андріяшівка Роменського району Сумської області в родині військовослужбовця. В дитинстві жив у м.Конотоп, навчався у Конотопській середній школі №1.
У 1994 році вступив до Київського політехнічного університету імені Ігоря Сікорського. З того часу своє життя він поєднав з Києвом, але не забував Андріяшівку, де провів найкращі роки свого життя.
Закінчив Інститут енергозбереження та енергоменеджменту Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» за спеціальністю «Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка».
З 2014 року Станіслав став активним учасником боротьби за територіальну цілісність і незалежність нашої держави та активно займався волонтерською діяльністю.
Після повномасштабного вторгнення російської федерації у лютому 2022 року добровільно вступив до лав територіальної оборони Пірнівської територіальної громади та обороняв Київщину.
З вересня 2022 року долучився до лав Збройних Сил України та поступив на навчання інженерно-саперній справі. По закінченню навчання вступив в 95-ту окрему десантно-штурмову бригаду ЗСУ.
Під час виконання бойового завдання в березні 2023 року отримав поранення та контузію. Після лікування відмовився комісуватися та повернувся до побратимів і продовжив службу, працюючи над виготовленням засобів ураження та боєприпасів в тісній співпраці з різними підрозділами сил оборони України. Пізніше служив у складі Окремого інженерно-технічного батальйону 48-ї Кам'янець-Подільської інженерної бригади ЗСУ.
За час своєї служби Станіслав приклав максимум зусиль для налагодження виробництва засобів ураження: постійно запроваджував інновації, шукав матеріали, організовував процеси для оптимізації роботи батальйону. Завжди об’єднував навколо себе велику кількість волонтерів та військових.
У жовтні 2024 року перевівся до складу 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади у складі Десантно-штурмових військ ЗСУ, де служив на посаді оператора-сапера 2 відділення взводу інженерних загороджень інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення.
1 грудня 2024 року, при виконанні бойового завдання, загинув на курському напрямку, захищаючи рідну Сумщину. І навіть після його загибелі виготовлені ним засоби ураження знищували ворогів та рятували життя побратимів.
Станіслав мав надзвичайну силу волі, незупинну працьовитість, стійкий вольовий характер, величезний патріотизм та жагу до боротьби за рідну землю. Був добрим і вірним другом, завжди висловлював велику вдячність односельцям та друзям, які надавали необхідну допомогу для боротьби з ворогом.
Багато років Станіслав був донором крові в НДСЛ «Охматдит» та з 2014 року у військовому шпиталі. Він допомагав рятувати життя багатьом онкохворим дітям, які лікувалися в відділенні онкогематології лікарні Охматдит та нашим пораненим бійцям. Отримав відзнаку Почесний Донор України.
Однією з мрій Стаса було будівництво власного будинку, де могли б збиратися всі його друзі та рідні. Він йшов до втілення своєї мрії: побудував будинок, посадив сад в с. Вища Дубечня Київської області та став активним учасником сільської громади.
У Воїна залишились син Гліб та донька Софія.
Вічна пам'ять та слава Герою!
Отрошок Станіслав Васильович
17.06.1977–01.12.2024, 47 років
Народився Станіслав в селі Андріяшівка Роменського району Сумської області в родині військовослужбовця. В дитинстві жив у м.Конотоп, навчався у Конотопській середній школі №1.
У 1994 році вступив до Київського політехнічного університету імені Ігоря Сікорського. З того часу своє життя він поєднав з Києвом, але не забував Андріяшівку, де провів найкращі роки свого життя.
Закінчив Інститут енергозбереження та енергоменеджменту Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» за спеціальністю «Електроенергетика, електротехніка та електромеханіка».
З 2014 року Станіслав став активним учасником боротьби за територіальну цілісність і незалежність нашої держави та активно займався волонтерською діяльністю.
Після повномасштабного вторгнення російської федерації у лютому 2022 року добровільно вступив до лав територіальної оборони Пірнівської територіальної громади та обороняв Київщину.
З вересня 2022 року долучився до лав Збройних Сил України та поступив на навчання інженерно-саперній справі. По закінченню навчання вступив в 95-ту окрему десантно-штурмову бригаду ЗСУ.
Під час виконання бойового завдання в березні 2023 року отримав поранення та контузію. Після лікування відмовився комісуватися та повернувся до побратимів і продовжив службу, працюючи над виготовленням засобів ураження та боєприпасів в тісній співпраці з різними підрозділами сил оборони України. Пізніше служив у складі Окремого інженерно-технічного батальйону 48-ї Кам'янець-Подільської інженерної бригади ЗСУ.
За час своєї служби Станіслав приклав максимум зусиль для налагодження виробництва засобів ураження: постійно запроваджував інновації, шукав матеріали, організовував процеси для оптимізації роботи батальйону. Завжди об’єднував навколо себе велику кількість волонтерів та військових.
У жовтні 2024 року перевівся до складу 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади у складі Десантно-штурмових військ ЗСУ, де служив на посаді оператора-сапера 2 відділення взводу інженерних загороджень інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення.
1 грудня 2024 року, при виконанні бойового завдання, загинув на курському напрямку, захищаючи рідну Сумщину. І навіть після його загибелі виготовлені ним засоби ураження знищували ворогів та рятували життя побратимів.
Станіслав мав надзвичайну силу волі, незупинну працьовитість, стійкий вольовий характер, величезний патріотизм та жагу до боротьби за рідну землю. Був добрим і вірним другом, завжди висловлював велику вдячність односельцям та друзям, які надавали необхідну допомогу для боротьби з ворогом.
Багато років Станіслав був донором крові в НДСЛ «Охматдит» та з 2014 року у військовому шпиталі. Він допомагав рятувати життя багатьом онкохворим дітям, які лікувалися в відділенні онкогематології лікарні Охматдит та нашим пораненим бійцям. Отримав відзнаку Почесний Донор України.
Однією з мрій Стаса було будівництво власного будинку, де могли б збиратися всі його друзі та рідні. Він йшов до втілення своєї мрії: побудував будинок, посадив сад в с. Вища Дубечня Київської області та став активним учасником сільської громади.
У Воїна залишились син Гліб та донька Софія.
Вічна пам'ять та слава Герою!
BY КПІ ім. Ігоря Сікорського 🇺🇦
Share with your friend now:
tgoop.com/presinfokpi/7029