🔴У Черкасах прихильники ПЦУ під час захоплення монастиря жорстоко побили священника та вірян УПЦ.

20 листопада 2023 року вранці близько 150 прихильників ПЦУ кремезної статури у супроводі поліції прибули до монастиря на честь Різдва Пресвятої Богородиці у місті Черкаси та розпочали жорстокий штурм обителі. Як повідомили в Черкаській єпархії, рейдерів ідентифікували як представників «Нацкорпусу», передає Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.

Агресивні молодики, проникнувши на територію обителі, штовхали та били віруючих, які зібралися на молитовний захист своєї святині. Жорстоко побили священника монастиря ієрея Сергія Пащенка та ще чотирьох парафіян, яких доставили у Третю міську лікарню. Зокрема, у лікарні зафіксували, що у священнослужителя зламана нижня щелепа.

Водночас у віруючих, які і намагалися фіксувати ці безчинства злочинців, відбирали телефони та розбивали їх об асфальт. Очевидці повідомляють, що поліція підтримувала дії рейдерів. Вони не тільки перешкоджали будь-якій відеозйомці, вимагали видаляти усі фото та відео, але й застосовували до православних вірян фізичну силу.

Згодом в єпархіальній пресслужбі повідомили, що після того, як постраждалих від рук рейдерів доправили у міську лікарню, всі входи до медичного закладу були заблоковані представниками «Нацкорпусу». Вони не пускали в приміщення навіть лікарів.

Священника, якому нападники від ПЦУ зламали щелепу, перевезли в обласну лікарню. Найближчим часом його чекає щелепно-лицьова операція. Стан важкий.

У результаті таких відверто кримінальних дій монастир захопили, а намісника та братію вигнали на вулицю.

За інформацією з місця подій, прихильники ПЦУ розбили вікна та вибили двері у трапезній монастиря і проникли всередину. Частину монастирського майна рейдери викидають на вулицю, а дещо ділять між собою.

Намісник монастиря архієпископ Іоанн розповів, що йому погрожували, вимагаючи гроші та якесь «золото».

Насамкінець рейдери запросили на територію представників черкаських ЗМІ та почали давати інтерв’ю.

У Черкаській єпархії закликали усіх очевидців «не залишатись осторонь від трагічних подій сьогоднішнього дня».

«Для документальної фіксації беззаконь, що вчинялись при захопленні монастиря, і для притягнення всіх винних до юридичної відповідальності, Черкаській єпархії необхідно зібрати належні докази правопорушень з боку поліції, Нацкорпусу та рейдерів від ПЦУ. Просимо вас надсилати нам всі фото і відео матеріали з місця подій (з монастиря і 3-ї міської лікарні), які вам вдалось відзняти», — йдеться у повідомленні, під яким пропонують лишати усі матеріали.
Відео: https://www.tgoop.com/upc_news/20409

Сьогодні у м. Черкаси (відео є у попередньому дописі) відбувається черговий добровільний перехід релігійної громади УПЦ до іншої конфесії. Все чинно, мирно, правоохоронці, як завжди, тримають все під контролем.
Відтепер і надалі ці люди, які з таким відчайдушним завзяттям поспішають потрапити в храм, будуть постійними парафіянами монастиря, можливо, що вже сьогодні приймуть постриг та стануть монахами. Просять розбивати телефони, вочевидь, для посиленої аскези і зречення від усіх гаджетів і принад світу цього.
Б'ють в обличчя кулаками вони не своїх же співгромадян, таких же українців, а, як напишуть у звітах правоохоронці, демонів, явлених у плоті, безіменних і безправних у своїй же країні.

Майбутні насельники монастиря, очевидно, поспішають.
Бо ж саме для цього і спішать до храму.

Ми живемо у демократичному суспільстві і саме тому ані всередині країни ані за її межами ніхто не зможе зробити з цього відео якісь негативні висновки,які б зашкодили репутації України, як останньому форпосту правди перед загрозою тоталітарного сходу.
Ні, скажуть всі оглядачі і аналітики, всі ЗМІ та прес-служби - релігійних конфліктів в Україні немає.
А всі, хто стверджують інакше - вороги і "рука Кремля".

Про біди і тривоги рейдерів з посиланням на допис переяславського священника, який самотужки, без підтримки місцевих, забрав храм в УПЦ, пише Комінко Юлія, Діалог.тут:
"Отже, панотець свідчить:
*що не парафія переходила в ПЦУ, а він сам-один силоміць (!) "здобув" її в УПЦ.
*що ніхто з місцевих у цьому участі не брав - "без вас, переяславці".
*що ніхто з місцевих до нього в храм не ходить - і справді, "чому так?"

Аплодую стоячи такій відвертості та правдивому свідченню - на відміну від веселої пісеньки про "повсємєстні переходи"."

Можете самі почитати оригінал:
https://www.facebook.com/share/mjmEEaHhHwBY6aiZ/?mibextid=K35XfP

До монастиря Дохіар ми йшли пішки з Ксенофонту. А до Ксенофонту через млин святого Силуана йшли з Пантелеймона.
Дорогою хтось із зустрічних паломників пригостив нас апельсином.

Наближення до Дохіару, де ми мали ночувати, я пам'ятаю, наче це було вчора, а не декілька років тому. Пам'ятаю арку входу, яку тоді розписував наш земляк, архондарик ліворуч і наша кімната для паломників праворуч і трохи вгору..

Дуже багато котів. І апельсини на деревах. Чи мандарини, от це вже якось підзабув. Будівлі наче всі туляться один до одного, формуючи традиційні для Афону фортечні мури. Тільки храм, який стоїть посередині, трохи виділяється. Але однак поруч.

На підлозі у кімнаті, яку нам виділили для відпочинку, доріжки, як раніше у хатах наших бабусь - різнокольорові, вузенькі. Один із членів групи щоразу звершував на них свої колінопреклонні молитви згідно із його молитовним правилом.

Ми, завзяті паломники з України, одразу ж попросилися до роботи, на будь-який послух на користь обителі.
Спершу чистили асідолом підсвічники та лампади, потім, попри те, що нас вже відпускали, ми попросилися допомогти ще.
Нам дозволили і благословили на послух до кухні.
Все це дуже затяглося, але з милості Божої нашу групу поблагословили дозволом самим, без жодного нагляду і скільки завгодно довго помолитися біля оригінального образу "Скоропослушниця".

У кожного священника, який їде у таке паломництво, завжди чи в телефоні чи в кишенях сотні записок з іменами тих, за кого просили помолитися, тож читання акафісту перемежовувалося спомином перед святинею.

Покидати це місце не хотілося.

Поспали мало, ранкову службу краще було би назвати нічною..

Хоча рано-вранці на богослужінні була відчутна втома вечора та ночі, дехто з нас (і я серед них) іноді засинав, але, врешті кожен своєю мірою помолився на літургії і ми, після трапези, покинули монастир.

Спогади про перебування біля чудотворного образу Богородиці живі і сьогодні.

Зі святом, Дохіар!
І нас, смиренних прохачів милості Божої Матері.

– зв’язки Української Православної Церкви з Московським Патріархатом є саме історичними (а не адміністративними). 
– Є багато прикладів конфліктних випадків на рівні парафій (чітко відслідкованими були 16), коли реакція українських правоохоронних органів була неадекватною, коли вони не розслідували інциденти у достатній мірі та не вживали заходів для захисту членів Української Православної Церкви.
– Статистика, отримана від української влади свідчить, що кількість кримінальних справ щодо злочинів, відкритих проти кліриків УПЦ складає лише 1% від загальної кількості відкритих кримінальних справ щодо колаборації (68 з 6.600). Відповідно, серед священнослужителів УПЦ спроби колаборації не носять масового характеру, а тому не дають підстав для законодавчої заборони Української Православної Церкви як структури.
– Є значна кількість справ, в яких виявилася сумнівність щодо справедливості кримінального провадження. У цих випадках посадові особи від імені держави України діяли з порушенням законів і процедур, встановлених державою.
– Через прийняття закону №8371 «законодавчі зміни в Україні можуть вплинути на свободу віросповідання», а сукупний вплив дій Уряду проти УПЦ уже зараз є дискримінаційним.
– Нинішні спроби прийняття вказаного закону не є необхідними для захисту громадської безпеки, порядку, здоров’я або моралі, або фундаментальних прав і свобод інших. 

Ілзе Брендс Керіс - помічниця Генерального секретаря ООН з прав людини.

Молитва за жертв Голодомору і репресій

Господи! Пом'яни душі усіх безвинно загиблих від Голодомору та інших репресій, закатованих та вбитих братів і сестер наших. Подаруй вічний спокій в Твоїх світлих оселях тим, хто пройшов через страшні душевні муки, спостерігаючи за стражданнями власних дітей. Упокой, Боже, усіх жертв Голодомору і репресій в оселях з праведними. Прийми, Боже, як мучеництво їхній біль і сльози. Святими молитвами загиблих та пам'яттю про них очисти, Господи, нас сьогодні від усілякої байдужості і жорстокосердя, ненависті та нетерпимості. І нехай, Боже, милістю Твоєю подібна біда на нашій землі ніколи не повториться знову.

Амінь.

Кого Ви бачите на цій іконі?

Так, Ви бачите святителя Климента Охридського, пам’ять якого в Українському Місяцеслові Ви знайдете 9 серпня (27 липня), а у Болгарському ще й 25 листопада 🗓

Саме цій людині слід завдячувати за те, що ми маємо звичну церковнослов’янську азбуку та похідну від неї українську абетку. Саме він є тим, кому належить впорядкована множина літер слов’янського письма «кирилиця», чи вірніше сказати «климентиця»? 🧐 А от Кирило-Мефодіївська писемна система на цій іконі показана на сувої преподобного святителя Кирила, але вона нам більше відома під назвою «глаголиці» 📜

Це я до того, що, звісно, треба дорожити спадком Мефодіє-Кирило-Наумо-Ангеляро-Климентової [sapienti sat 🤝] слов’яно-церковної спадщини, але і бути акуратними в заявах типу «Ми молимось мовою святих Кирила і Мефодія»… Мóлимось? Глаголицю нам в руки і молíмся 📖‼️

А краще молíмся святителю Клименту із подякою за те, що весь цей бу-бу-бу 😉 текст Ви змогли прочитати саме цією системою письмових знаків, якою прочитали 👏😌

Андрей Николаиди:

Сur non
«Почему нет...»?
С таким вопросом очень часто обращаются сегодня к священнослужителям Украинской Православной Церкви. «Почему ты еще не перешел в Православную Церковь Украины? Ты что, не патриот?»
И сегодня я решил ответить, ответить, прежде всего, сам себе, и высказать те мысли и чувства, которые живут в моем сердце и которые мы часто обсуждали с единомысленными и не совсем единомысленными священниками. Этими размышлениями я не стремлюсь обидеть или оскорбить кого-то, но пытаюсь высказать свою личную точку зрения.
Итак, прежде всего, стоит упомянуть о том, что патриотом, любящим свою Родину, делает человека созидательный труд на благо Родины и ее народа, а не формальная принадлежность к определенной религиозной организации. Патриотами Украины являются разные люди разных национальностей и вероисповеданий – и православные, и католики, и протестанты, и мусульмане, и иудеи, и атеисты. И для того, чтоб оставаться патриотами, они не должны переходить из одной религиозной организации в другую, а должны жить ради своей Родины.
Но сегодня нам настойчиво предлагают ради блага Родины объединиться в религиозную организацию, получившую название «ПЦУ» (специально подчеркиваю, что для светского, как указано в Конституции, государства Украина, ПЦУ – одна из многочисленных религиозных организаций, и именно поэтому я использую кавычки при употреблении данного наименования). Оставляя за скобками все вопросы светского юридического характера, выскажу свое видение церковных препятствий, не позволяющих мне «сменить юрисдикцию» и кое-как систематизировать их. Еще раз повторюсь – это именно религиозная составляющая вопроса, не связанная с политикой или юриспруденцией, то есть составляющая моей веры, как я ее вижу.
Итак, первая причина – «догматическая» или «богословская». Она связана с тем, что, по моему глубочайшему убеждению, в недрах «ПЦУ» есть люди, считающие себя архиереями и священниками, но не имеющие благодати «апостольского преемства». Т.н. «епископские хиротонии», совершенные бывшим митрополитом Житомирским Иоанном (Боднарчуком) и самозванцем Викентием Чекалиным, не могут быть признаны законными, так как нельзя признать хиротонию, совершенную лишенным сана иерархом и мошенником, не имеющим вообще никакого поставления. Об этом заявляли неоднократно и представители Православных Поместных Церквей и даже нынешний «почетный патриарх» Филарет (Денисенко).
Некоторые сторонники «ПЦУ» считают, что упомянутые «хиротонии» были «исправлены» Мстиславом Скрыпником. Однако, в недрах УАПЦ существовали, а сейчас активно действуют в ПЦУ, иерархии именно «чекалинского» поставления, например «митрополит» Андрей Абрамчук. На сегодняшний момент нет никаких достоверных свидетельств о том, что он был правильно рукоположен законными иерархами.
Некоторые считают, что «чекалинские» хиротонии получили свою законность через признание патриарха Варфоломея. Но, во-первых, нельзя признать того, что объективно отсутствует. Во-вторых, нет ни одного соборного или даже единоличного патриаршего документа, в котором бы говорилось о признании хиротоний, полученных от проходимца и лишенного сана.
Но в ПЦУ признается «действительность» данных хиротоний, и это позволяет поставить под сомнение самую основу существования Церкви. Ведь признание необязательности «апостольского преемства» приводит к сомнению в обязательности самой богоустановленной иерархии священства и даже к отрицанию основных свойств Церкви, запечатленных в Символе веры. Поэтому отрицание необходимости апостольского преемства для совершения священнодействий лично мне (и не только мне) представляется нарушением догматического учения о Церкви.
С этим же моментом напрямую связано нарушения православного вероучения о Церкви. Многие современные богословы, являющиеся спикерами ПЦУ, ее иерархами, священнослужителями или говорящие от ее имени, позволяют себе высказывать учение о возможности существования на одной территории «двух» Церквей, не связанных между собою евхаристичестим, мистическим и догматическим единством, что прямо противоречит Символу веры.

Более того, для некоторых представителей ПЦУ, судя по их высказываниям, Церковь приобретает национальный характер и теряет свою всеобщность, кафоличность, то, что в славянской традиции Символа веры передано словом «соборность» . Косвенным подтверждением является принятое Синодом «ПЦУ» создание некоего «румынского» экстерриториального викариатства, что полностью попирает учение о «соборности» Церкви.
Я не могу признать учение о множественности Церквей, так как в глазах святых отцов Второго Вселенского собора сразу стану еретиком.
Следующую причину я могу назвать канонической, но она неразрывно связана с первой, так как каноны – это практическое выражение догматических истин.
Для меня нарушением канонов является само проведение т.н. «Объединительного собора», так как он проводился на территории епархии без согласия канонического правящего архиерея данной епархии. Более того, на этом соборе на место законного православного действующего епископа был избран иной епископ. Даже если гипотетически признать некую возможность отнести Украинскую Православную Церковь к канонической территории Константинопольского патриархата, как на этом настаивают некоторые сторонники «Объединительного собора», то это все равно не допускает возможности избирать на Киевскую кафедру иного иерарха при действующем законном, не запрещенном и даже не обвиненном в каких-либо преступлениях митрополите.
Некоторые сторонники «ПЦУ», в частности бывшие викарные епископы Киевской митрополии, ссылаются на письмо Константинопольского патриарха на имя Блаженнейшего, в котором говорится что в случае отказа последнего в участии в Объединительном соборе он лишится права называться «Киевским митрополитом». Но, во-первых, на древнюю киевскую кафедру Блаженнейший митрополит Онуфрий был избран не Константинопольским патриархом, а собором украинских епископов. Во-вторых, нельзя епископа лишить кафедры просто каким-то письмом другого епископа. Для этого нужно судебное деяние собора епископов.
То есть, по канонам, до такого судебного деяния, Блаженнейший митрополит Онуфрий остается законным иерархом киевской кафедры.
Кроме этого, в самой «ПЦУ» и сейчас происходят действия, противоречащие не только священным канонам Церкви, но даже основополагающему документу, положенному в историческое основание самой данной религиозной структуры – Томосу об автокефалии. Например, в Томосе и в первоначальном Уставе предполагалось, что синод будет состоять из Предстоятеля и архиереев, которые чередуется по датам хиротонии. Но сейчас в «ПЦУ» находятся так называемые «постоянные члены» Синода, наличие которых прямо противоречит как Томосу, так и Уставу.
Также этим документам противоречит наличие «викарных» архиереев.
Еще одна причина, напрямую связанная с каноническими искажениями, – административная. Дело в том, что на сегодня в одном городе и на территории одной епархии параллельно существуют несколько епархий, границы которых никак не определяются. Это произошло из-за на мой взгляд ошибочного предложения «патриарха» Филарета – «кто с кем пришел, тот с тем и остается». Приходские общины в такой парадигме мыслятся не как часть единой епархии – экклесии во главе с епископом , а как некие крепостные, привязанные не к общине, а к конкретному иерарху-помещику. Это приводит к неопределенности. Некоторые соседние приходы могут относится к юрисдикции разных архиереев. И тут возникает разрушение самой церковной «структуры» и все это приводит к том, что викарный епископ принимает в общение «под свой омофор» приходы, находящиеся в другой части страны территории, где уже есть несколько епархий ПЦУ. Происходит полное размытие поместного географического принципа формирования церковной структуры и святоотеческий принцип «один город - один епископ» оказывается попросту выкинутым « за ненадобностью» . Все это является одним из самых значимых факторов, не позволяющих рассматривать «ПЦУ» как реальную церковную структуру.

Следующая причина – нравственная, связанная с моральным обликом священников и епископов, оказавшихся в «ПЦУ». Я специально оставляю за скобками личности таких иерархов и священнослужителей, не обсуждая и не осуждая их. Также я уверен, что в «ПЦУ» есть множество прекрасных людей, искренних и верующих. Но наличие некоторых граждан в упомянутой религиозной организации делает лично для меня очень гадкой даже мысль о возможности пребывания с ними в одной структуре.
Кроме этого, достаточно сложно пребывать в одной структуре с любителями «лома и болгарки». И если в 2018 году «ПЦУ» рассматривалась как чистая и современная церковь, ищущая новых путей решения нарастающих в старых организациях проблем, то после событий в Черкассах, Ивано-Франковске и других местах становится понятно, что служить с такими ребятами, молится с ними и говорить разбойникам, грабителям и убийцам «Христос посреде нас» как-то не комильфо.
Есть и еще одна причина, которую мне назвать сложно. Наверное стоит охарактеризовать ее как «эсхатологическую». Это связано с очень заметной тенденцией на реализацию новой унии, то есть на объединение с католической и греко-католической церковью. Принимая во внимание недавние заявления фактического кириарха ПЦУ патриарха Варфоломея о необходимости восстановления евхаристического общения с католиками, совершенно в другом свете видятся уже имевшие место совместные богослужения иерархов и священников ПЦУ и УГКЦ. И, конечно, не случайным представляется в связи с такой тенденцией совместная календарная реформа, проведенная в этом году синхронно в УГКЦ и в ПЦУ. Такое движение навстречу можно было бы только приветствовать, если бы оно не было связано с предательством доматических вероучительных истин, так как совместное служение предполагает общность веры. Это прекрасно понимал святитель Марк Эфесский, как и наши благочестивые православные предки – казаки, члены Львовского и Киевского братств, святитель Петр Могила многие другие светочи Православия.
И если каждый из этих перечисленных факторов сам по себе уже является веской причиной не присоединяться к «ПЦУ», но их совокупность делает такой переход немыслимым.

Завершення довгого допису від о. Андрія Ніколаїді.

‼️Прямо зараз відбувається "зачистка" приміщень Кременецької філії Почаївської духовної семінарії.

Студенток Кременецького духовного училища примусово садять у автобуси та вивозять "у гуртожиток одного з коледжів". Про це повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ з посиланням на пресслужбу Тернопільської єпархії.

О 6:00 ранку Кременецький Свято-Миколаївський кафедральний собор, на території якого розміщується регентське училище, оточила поліція.

Всім, хто знаходився в приміщенні училища, а це здебільшого дівчата, було оголошено вимогу негайно залишити приміщення.

Поліція увірвалась в келії, де проживали і в цей час ще спали вихованки училища, та примусово наполягала на терміновому збиранні особистих речей. Силовиків не бентежило навіть те, що на подвір’ї в цей час мінусова температура.

Представник поліції повідомив, що йому надійшов наказ зачистити приміщення і він цей наказ виконає.

Деякі дівчата в стані стресу зачинилися в своїх келіях. У відповідь силовики погрожують виламати двері і примусово вивести їх із приміщення.

Наразі до Миколаївського собору
під’їхав автобус, куди поліціянти спрямовують вихованок училища. Їм повідомили, що мають на меті відвезти їх до гуртожитку одного з місцевих закладів освіти. Переважна більшість дівчат перебувають у шоковому стані. На підставі чого їх відводять до автобусу, ніяких пояснень поліція не надала.
На сайті.

🔴Феєричний допит «потерпілого» у справі проти Митрополита Черкаського і Канівського Феодосія

Повне відео тут: https://youtu.be/N-omXl-UtkU?si=2ZjNVuOu57tRC8-6

«Поспішне рішення соборів ПЦУ про перехід на новоюліанський календар, в нинішніх складних умовах роз’єднаності Українського Православ’я, ставить під загрозу об’єднання всіх православних юрисдикцій в єдину УПЦ, адже не враховує бажання всіх православних громад України та продиктоване в більшій мірі нецерковною складовою суспільства. Перехід на новоюліанський календар несе загрозу для збереження українських богослужбових і церковних традицій. Використання юліанського або старого стилю, який зараз діє в усіх православних громадах України, не є російською церковною традицією, як зазначає Архієрейський собор ПЦУ у своїх постановах, адже ним користуються і інші помісні Православні Церкви такі як: Єрусалимська, Грузинська, Сербська, Польська, Македонська, а також всі монастирі гори Афон. Крім того юліанський календар в українській історії відігравав велику роль як ознака самоідентифікації українського народу проти спроб насильницької латинізації.»
Із постанови Священного Синоду УПЦ КП (27.07.2023 рік).

Ми виграли другий суд. Щойно отримали на руки копію ухвали.

Слідчий суддя Печерського районного суду — після поданої нами апеляції — погодилася, що надані нами в позові дані дійсно свідчать про ознаки злочину, і зобов’язала Державне бюро розслідувань розпочати розслідування проти очільників ДЕСС — Державної служби з етнополітики та свободи совісті.

Друзі. Навіть не знаємо, що сказати.
І як коментувати.
І що з цього всього вийде.

Може, й нічого. Але ми з вами опинилися в цій точці саме тому, що не зневірилися. На всіх етапах, коли для цього були всі підстави.

Рівно рік тому, 1 грудня 2022-го, ми всі з вами лягали спати з тавром «загрози національній безпеці» своєї власної держави, оскільки президент України в своєму вечірньому посланні оголосив такою загрозою нашу Українську Православну Церкву.

Кожен із нас, ретельно проаналізувавши все своє церковне життя, з цим тавром не погодився. Оскільки це не є правдою.

Не виступала УПЦ проти Української Державності.
Не виправдовувала вбивць Українського Народу.
Не працювала на інтереси країни-нападника.

Саме про це ми почали з вами свідчити. На всіх майданчиках, де тільки було можна.

Зверталися до Президента. До депутатів Верховної Ради, Київради. Усе марно.
Надрукували Петицію на сайті Кабінету Міністрів України — про те, що віряни УПЦ мають патріотичну позицію і не заслуговують на тавро «зрадників і колаборантів».

Нас не почули й досі продовжують величати в ЗМІ «фсбшною сектою», «московітами» та «русмирівцями».

Ну а ми продовжуємо проти цього протестувати.

Сьогодні, в День Збройних Сил України, милістю Божою та допомогою святого благовірного князя Олександра Невського — Український Суд визнав достатніми підстави для відкриття кримінального провадження проти очільників ДЕСС.
Бо саме вони хамською відповіддю на нашу Петицію, підписану 25 тисячами громадян, кинули нам в обличчя, що «вважають УПЦ частиною московського патріархату».

Чим вони нас вважають — тепер хай розповідають слідчим Державного бюро розслідувань. Оскільки саме через злочинні умисні дії очільників ДЕСС уже понад рік розпалюється релігійна ворожнеча проти вірян УПЦ і тим самим розхитуються основи національної безпеки.

Ми вітаємо вас усіх, наші дорогі читачі.
Бо це ваша перемога.
Це ви визначили, що Петицію треба подавати. Це ви її підписали.
І ми боремося не проти нашої держави чи законно обраної влади, а проти неправди.

Це неправда і несправедливість — коли одні громадяни нав’язують іншим, як і кому молитися, в яку Церкву ходити і як ця Церква має називатися.

Україна — дім вільних, гідних людей.
Нам усім треба такими і залишатися, бо саме за це і воюють наші захисники і захисниці.

Боже, бережи Україну!
Благослови нас миром.

Хочеться написати «країна подвійних стандартів», але віримо — це триватиме недовго.
Коли ті, хто голосніше кричать, і визначають «державну політику».

На сайті Кабміну — нова петиція.
«Передати костел св. Миколая в м.Київ релігійній громаді Римо-католицької церкви».

Збір підписів триває.

Ні, ми за те, щоб УСІ культові споруди було передано релігійним громадам. І тим більше римо-католицький костел, який, дійсно, перебуває в аварійному стані, оскільки всі ці роки є органним залом.
А отже, прийшов у занепад — як майже все, чим опікується наша держава.

Але.

Дисонанс викликає авторка петиції.

Людмила Олександрівна Филипович. Та сама філософиня і релігієзнавиця, яка не втомлюється в ЗМІ розповідати про «злочинну» УПЦ.

Києво-Печерську Лавру, доглянуту й ошатну, у вірян УПЦ забрали — під гучні схвальні оплески релігієзнавчої «наукової» спільноти.

Тепер та сама релігієзнавча спільнота вимагає від держави повернути костел вірянам.

Це не просто подвійні стандарти.

Це визнання повної поразки державної політики у царині релігії.

Оскільки зрозуміло, що тепер буде з Лаврою. Вона перетвориться зі свого квітучого стану на руїни, бо державі «по приколу» сварити конфесії між собою, жонглюючи майновими правами і розриванням договорів оренди.

НА ФОТО вище — скрін про "підпиши петицію" - врятуй костел і засніжена порожня Лавра.

До дня святого Миколая — давайте послужимо нашому улюбленому святителю.

Друзі, ми всі з вами тепер знаємо, як боляче втрачати святині. Коли живий діючий храм стає пусткою, чи музеєм, чи концертним залом.

Зараз на сайті Кабінету міністрів України збирають підписи під петицією про передачу Свято-Миколаївського костелу в Києві релігійній громаді Римо-католицької церкви. Це видатна пам'ятка архітектури, яка діє як органний зал, перебуває на балансі держави, а відтак прийшла в повний занепад.

Вважаємо, що всі культові споруди мають належати тільки релігійним громадам. Адже віряни добре знають, навіщо зводяться храми, і зацікавлені в тому, щоб їх утримувати в максимально належному стані.

Пропонуємо розпочати з того, щоб підтримати цю петицію, адже саме реституція церковного майна — передача конфіскованих владою споруд власникам — є загальноприйнятою для Європи практикою.

Ми всі з вами маємо досвід підписання петицій на сайті КМУ.

Зробимо це заради міжконфесійного порозуміння та на славу святителя Миколая, Мирлікійського чудотворця.

https://petition.kmu.gov.ua/petitions/5649

До кінця збору підписів залишилось: 47 днів.
Зібрано 14 340 підпис.

☦️Страшно представить, что люди, утверждающие, что они православные, на столько охвачены ненавистью, что с помощью насилия захватывают храмы, преследуют своих соотечественников, гонят их и разделают Церковь!

Сегодня верующие УПЦ лишаются возможности молиться в храмах, где молились их предки, где они крестились и выросли духовно. Это насилие вызывает отвращение и осуждение во всем мире.

Поступки, совершаемые сторонниками ПЦУ, являются криминальными, разжигают ненависть между украинцами и поддерживаются местными властями. Эти люди служат интересам врагов Православия!

УПЦ совершает свою спасительную миссию под руководством Блаженнейшего Онуфрия, которого признает большинство Православных Церквей.

Во время гонений в Украине было построено много храмов, где верующие УПЦ продолжают молиться о вразумлении заблуждающихся. Всем нам нужно усердно молиться, чтобы Господь и дальше укреплял верующих УПЦ в их спасительном подвиге!

Митрополит Иерусалимской Православной Церкви Тимофей, экзарх Гроба Господня на Кипре.