О шо приніс! Плейлист з сучасними виконаннями литовських народних пісень! Музика індоєвропейців!

Міфологія, на яку ми заслужили.

Сауле (літ. Saulė, лат. Saule, прусськ. Saule) - богиня Сонця в балтійській міфології. Іменник Сауле литовською та латиською мовами також означає Сонце, і походить від прото-балтійської *Sauliā. Вважається схожою з ведійським богом Сур'єю

Я би вам ще розписала, що вся ця показна самопожертва і бажання всім допомогти і всіх врятувати – це нарцисизм в чистому вигляді, і такі люди просто підсаджують вас на гачок своєї «доброти», щоб звинуватити вас в майбутньому за «невдячність», але у мене поки що багато #роботи, тому коротко.

Україна не розглядає можливість припинення бойових дій в обмін на західні гарантії, – Зеленський під час зустрічі з Макроном.

Не може всігда везти,
Боги воєн не фраєра.
На ВОП вибитий полупустий
Прибули снайпера.

Старший перископ вийма,
Каже - вони не ждут,
Воздух прозрачний, вітру нема,
Ми поработаєм тут.

Піхоту зразу бросає в пот,
Піхоту легко перелякать,
Виходить взводнік одной із рот,
Виходить аби сказать:

Шо вибʼють не більше одного-двох,
Завтра про втрати узнає страна,
І ясно шо єслі дасть Бог,
Їх подаватимуть на ордена.

Но завтра буде у вас - там.
А тут - завтра не буде нас,
Бо враг отвітить за вас по нам,
Як було уже в прошлий раз.

Нас видерли легко, пошти ненароком,
Гноєм сходить на полі роса,
І керосиновим соком
Просмерділися небеса.

Втоптано в глину трави,
Дерева змелено у труху,
І сонця рука жилава,
Вʼялить на обід требуху,

Вітри усі перевішано,
Згвалтовано тут любов,
Звідси планета сміється бешено,
Спльовуючи чорну кров.

І коли з тобою говоримо,
Заглядаєм за бруствер зубів,
Дєло шанса шо нас буде зʼїдено,
Прости Господи своїх рабів!

Хочеш множити горе?
Хочеш знати де край води?
Ну, коли ти ведеш нас під темні гори,
Я отправлю вас первих туди.

— Андрій Несміян

МЕТАРОМАНТИКА

Ролянд🖤

Ви мене зараз вдарити, але я не те, щоб проти мовних патрулів. Бо є такий кейс: тільки після того, як поліцейські в Ізраїлі стали штрафувати за використання ідиш, люди раптом (чому?) почали говорити на івриті. Подумайте про цей кейс.

P.S. тільки от оштрафований військовий мене не влаштовує.

Темнолісся

Камінь з гробниці
конунґа славного,
оленя кістка
з капища в лісі;
землі прадавні
зринуть назовні,
зібрані в думі,
з пам'яті сплетеній.

Ґотські знамена
встромлено в ґрунт,
яструб розправив
крила над древом;
лине Поліссям
лютості пісня,
в степ відлітають
соколи славські.

Рать Йормунрекка
ріками плине,
Данпара берег
браво єднає;
римські дороги
трощать підковами
коні остґотські
й соколів стріли.

Камінь з гробниці
конунґа славного,
оленя кістка
з капища в лісі;
шепче земля нам
шелестом листя
саги таємні
з крон Темнолісся.

Колись давно, коли ще світ був чорно-білий, році десь у 2014, зайшов я був у "білокнижник" (дніпряни в курсі) і спитав продавчиню, чи є "Пісня про Роланда" від "Астролябії". Бо Беовульфа купив, а Роланда протупив. Бідолашна дівчина подивилася на мене очима, сповненими вельтшмерцу, і спитала:
- Це шото про музику?
І пойняв я, шо карта моя бита. І приречено відказав:
- Да. Це шото про музику.
Моралі не буде...

Подорож до Візантії

Вільям Батлер Єйтс

І

Країна ця не для старих. Коли
В обіймах молодь тут, птахи між листу
— Ці смертні покоління — спів зняли,
Моря й потоки тіл і риб іскристу
Плекають гру й чіпкішу від смоли
Спокусу родять у житті туристу:
Чуттєвий спів руйнує волю вщент
Уздріти думки вічний монумент.

II

Старий мужчина — шматт я лиш нікчемне,
Подертий плащ на посоху тоді,
Коли душа не розпочне запевне
Пісень співати забуття біді.
Найкраще ж вивчення на світі ревне
Тих пам'яток, що завжди молоді.
І тому я свої здійсняю мрії,
Прибувши до святої Візантії.

III

О мудреці, що в Божому вогні,
Мов на мозаїці ясній посталі,
Навчіть співати душу ви мені,
З вогню святого звівшись по спіралі,
А серце й пристрасті його земні,
Що смертну твар не забуває й далі,
Дотла спаліть і заберіть мене
У вічності життя придумане.

IV

Природу кинувши, зразка чи міри
Собі я з неї більше не візьму,
Лиш форму ту, що грецькі ювеліри
Кували для царя, аби йому
Не нудилось під шатами порфіри,
Або на гілку з золота саму
Чіпляли, щоб вельможам Візантії
Співала про життя їх і надії.

Перекладач - Олег Зуєвський

Маю вам зізнатись: я не люблю німців. Я обожнюю германців!

Вже скоро Йоль! Не можу не порадити вам оцю книгу! Читаючи її вперше неймовірно кайфував. І вам теж варто покайфувати!

Шалом, Вьолюнде, я такі твій адвокат, такі тебе прийшов врятувать!

Отже, панство, в цю неділю ми з вами почитаємо Сказання про Вьолюнда на каналі Ravensfjord. Точніше не так – я вам начитаю про те, ким був коваль Вьолюнд і чому він міг літати, а пан Віталій Кривоніс розповість вам про архетип коваля і інші дотичні до цього штуки.

Почнемо о 21.00 в цю неділю! Приходьте!

в "что есть метафизика" хайдеггер в одном месте говорит об очень важной внутри его пиздежа в целом штуке. он говорит о Ничто и о том, что есть его порядок.

цитату не приведу, книжки под рукой нет

меня поразило то, с какой деловитостью он сначала указывает на то, что речь не о переживании и не о состоянии, мол убеждённость в Ничто и в том, что́ Ничто как бы навязывет сущему, устраняя его, происходит не как чювства, а как бы провал в Ничто. и описывает он этот провал сука блять именно с помощью описания состояний, ощущений, чювств и всех "психологизмов", которые он отбросил в самом начале

говорит, Ничто близится внутри ужаса, оцепенения, где сущее как бы начинает проваливаться, расплываться и тяжелеть. как будто этот ужас является чем-то иным, нежели состоянием. будто бы не имеющим отношение к онтическому

это то, чем мне так сильно не нравятся такого вида рассуждения. для того, чтобы их любить, нужно быть крепко накрепко убежденным в святости каждой точки, каждой дырки, из которой может выползти утверждение