Ἀνάμνησις ἄλλη· πᾶσα μέν νόσημα ψυχική ἤ σωματική δύναμιν¹ κατέχει· πρώτη ἥ ἀγαθή καὶ ὀρθή πρός τὸν Θεόν διὰ τῆς ταπεινότητος ἀνατιθεῖσας εἰσάξει, ἄλλη δέ τῷ θανάτῳ ψυχής καὶ σώματος καταλείψει. 

Ще собі нагадую - кожна духовна чи тілесна неміч утримує в собі силу: першу, благу і вірну, яка до Бога через смирення приведе, інша натомість викине душу й тіло до підніжжя смерти.

¹ δύναμις, εως, ἡ = potentia, ae, f. = сила, можливість. Слово це пішло від дієслова δύναμαι = possum = могти.

Αἱ γραμματικαί σημειώσεις Animadversiones grammaticae
Нотатки щодо граматики

γένος, εως, τὸ = genus, eris, n. = у життєписі вказує на "рід", "походження".

οἰκία, ας, ἡ = familia, ae, f. = в тому ж контексті може вказувати на "сім'ю", "родину".

Що цікаво: як в латині, так і в давньогрецькій останнє слово має також значення "рабство", тобто "число рабів, які на службі у панському домі (себто у вільного громадянина)".

Скоро Різдво Христове.
Крім фундаментального значення контексту, для мене Різдво це можливість пригадати тих, хто постали у моєму житті ключовими. Встигнути сказати їм, що "люблю", що вони мені є "братами" чи "сестрами" по духу.
Як брат, Данило для мене був і є частиною мене. Його повернення до Отця мене сподвигло до більш рішучіших кроків в бік моїх мрій. Буває так, що брат може бути й братом як по духу, так і по крові. Я його такого мав і маю.
Думка, що йому там легше, є єдиною моєю розрадою, інших не має. Щоб бути там, де він, нам належить заслужити кожнеденним проявленням духовних чеснот... Він, як і решта наших Небесних Воїнів, які наважилися саме своєю плоттю захистити ближніх, є великим прикладом любові до ближнього.
Я не можу знати де він точно, це відомо тільки Всемогутньому. Однак дорога таким не може не бути під кутом, який приведе до Піднебесся.
"Тебе носив, ношу і носитиму у моєму серці" - я не можу не писати це без порізів на ньому.

Cosaccus - "vir liber" interpretatur! = Козак - значить "вільний муж"! - автор каналу в образі русина ймовірно між XVII-XVIII століттями.

Фото: Марія Шевченко. ❤️

Фрагмент з відомого листа (EPISTOLA LI) Амбросія, єпископа Медіоланського, адресованого імператорові Теодосію:

1. Et veteris amicitiae dulcis mihi recordatio est, et beneficiorum, quae crebris meis intercessionibus summa gratia in alios contulisti, gratiae memini.

1. Пам’ять про давню дружбу нашу мені солодкою є, як і послуги, що ти миттєвими втручаннями помічними од мене спрямовував [в допомогу] іншим [ближнім] з найвищою відзнакою твоєю, згадую сердечно¹.

¹ При перекладі цього листа мене дійсно здивувало те, що перше, за що вдячний єпископ Амбросій, це за те, що імператор сприяв йому допомагати іншим і він то gratiae meminit.

Джерело оригінального тексту: https://www.thelatinlibrary.com/ambrose/epistvaria.html

Denique! Фоми Аквінського Summa Theologica тепер буде в моїй бібліотеці!

Christus natus est! = Христос народився! - русино-українські образи на Різдво (десь у Відні).

Фото: @odbielous

Фрагмент 23 з четвертої книги Τὰ εἰς ἑαυτόν Марка Аврелія:

Πᾶν μοι συναρμόζει ὃ σοὶ εὐάρμοστόν ἐστιν, ὦ κόσμε˙ οὐδέν μοι πρόωρον οὐδὲ ὄψιμον ὃ σοὶ εὔκαιρον. πᾶν μοι καρπὸς ὃ φέρουσιν αἱ σαὶ ὧραι, ὦ φύσις˙ ἐκ σοῦ πάντα, ἐν σοὶ πάντα, εἰς σὲ πάντα. ἐκεῖνος μέν φησιν˙ “‹ὦ› πόλι¹ φίλη Κέκροπος”˙ σὺ δὲ οὐκ ἐρεῖς˙ “ὦ πόλι φίλη Διός”.

Мені підходить все, що з тобою упорядковано, о всесвіте: ніщо не постало для мене недозрілим чи вже пізнім, що для тебе є вчасним. Що пори твої несуть, все приймаю за плоди, о природо: од тебе все [походить], у тобі все [тримається] і до тебе все [вертається]. Дехто так мовив: “о Кекропа [-засновника] місто¹ гарне”, але ти не скажеш: “о місто Зевса [-всевишнього] ладне”.

¹ Тобто Афіни.

Переклад з койне грецької Івана Денісевича.

DEFINITIO DE COSACHIS VCRAINENSIBVS

Cosachī - “nam hoc commūne nōmen est ad Cosacōrum [gentēs dēsignandās], quae Vcrāīnam reliquāsque cīvitātēs apud eam [incolēbant]; prīmus verbī ūsus “cosacus” in scrīptō cernitur ē monumentō “Occulta Mongalōrum Historia” (annō Dominī MCCXL): id nōtiōnem virī sōlitāriī trādit, quī familiam non dūcit neque locum residendī tenet, [sed sōlūs vītam agit]”.

Fragmentī fōns: Історія війн і сучасного військового мистецтва: конспект лекцій: / О. В. Уваркіна та ін. Київ: ІСЗЗІ КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2021. 304 с. (стор.: 114).

З 43-го фрагменту (книга перша) з праці Чичерона Про Єство Богів, DE NATVRA DEORVM:

Solus¹ enim vidit primum esse deos, quod in omnium animis eorum notionem impressisset ipsa natura. Quae est enim gens aut quod genus hominum, quod non habeat sine doctrina anticipationem quandam deorum? quam appellat πρóληψιν² Epicurus, id est anteceptam animo rei quandam informationem, sine qua nec intellegi quicquam nec quaeri nec disputari possit. Cuius rationis vim atque utilitatem ex illo caelesti Epicuri de regula et iudicio volumine³ accepimus.

[Епікур]¹ єдиний був тим, хто зрозумів вперше, що боги є, бо в розумі [народному] сама природа слід залишила уявлення [першопочаткового] про них. [Невже існує] люд, чи якийсь рід чоловічий, що не має первинне уявлення про божества за межами доктрини [або вчення]? Епікур це “πρόληψις”² називає, сиріч володіння загальним й виточним поняттям про щось, без якого неможливо ні пізнати глибше, не питати більше, й не можливо [з іншими] обговорювати.

👇 продовження перекладу.

👆 початок перекладу.

Цього поняття силу й користь нам Епікур небесний передав через книгу про закон і суд³. 

¹ Епікур - (староеллін. Ἐπίκουρος, Самос, 341 - Афіни, 270 до Р.Х.) еллінський філософ пост-Александріївської доби, засновник однієї з найвідоміших філософських шкіл, Епікуреїзму.  
² Чичерон у оригіналі слово лат. anticipātīo, -nis, III, f. співставляє зі староеллін. поняттям πρόληψις, -εως, ἡ. 
³ З труда цього дійшли до нашого часу тільки два фрагменти.

Переклад з латини Івана Денісевича.

З ΤΑ ΕΙΣ ΕΑΥΤΟΝ Марка Аврелія, з книги четвертої, фрагмент 41:

Ψυχάριον εἶ¹ βαστάζον νεκρόν, ὡς Ἐπίκτητος² ἔλεγεν.

Душенька ти¹, що [на собі власний] труп носить, як Епіктіт² казав. 

¹ Він пише εἶ, “[ти] є”, звертаючись не до читача: це нагадування собі. 
² Епіктіт - (староелл. Ἐπίκτητος, Ієраполь, 50 (?) - Нікополь, 130 (?)) був еллінський філософ, представник Стоїцизму в часи панування Риму.

Переклад зі збірки історій про Отців-пустельників (Πατέρες τῆς Ἐρήμου, книга ΜΥΣΤΙΚΟΙ ΤΗΣ ΟΡΘΟΔΟΞΗΣ ΕΚΚΛΗΣΙΑΣ), фрагмент три правила, οἱ τρεῖς κανόνες Антонія пустельника:

Ἠρώτησε τις τὸν ἀββᾶν Ἀντώνιον͵ λέγων· Τί φυλάξας τῷ Θεῷ εὐαρεστήσω; καὶ ἀποκριθεὶς ὁ γέρων εἶπεν· ἃ ἐντέλλομαί σοι φύλαξον· ὅπου δὲ ἂν ἀπέρχῃ͵ τὸν Θεὸν ἔχε πρὸ ὀφθαλμῶν σου πάντοτε· καὶ ὅπερ ἂν πράττεις͵ ἔχε ἐκ τῶν ἁγίων Γραφῶν τὴν μαρτυρίαν· καὶ ἐν οἵῳ δ΄ ἂν καθέζῃ τόπῳ͵ μὴ ταχέως κινοῦ. Τὰ τρία ταῦτα φύλαξον͵ καὶ σώζῃ.

Спитав був один [чоловік] авву Антонія, [так] мовлячи: [Авво,] які правила ти виконував, щоб Богові на благо угодитися? І відповів йому старець, кажучи: “все те велю, щоб і ти виконував: куди б ти не відправився, вічно Бога май перед очима твоїми, і що б ти не робив, свідчення май зі Священних Писань, і в якому місці ти б не перебував, не покидай [те місце] скоро. Слідуй цим трьом [порадам], і спасешся.

Джерело: https://www.ellopos.gr/mystics/desert-fathers/6.asp#google_vignette

Фрагмент 7-й з LI листа єпископа Медіоланського, Амбросія, який пише імператорові Теодосію І через те, що той несправедливо придушив повстання натовпу (було порізано бл. 7000 протестувальників) у Тессалоніках, в 390-му році. Теодосій поніс екскомунікацію, праведний єпископ цим листом осоромлює переступ й закликає до публічного визнання гріха, щоб, в тому числі, й Теодосій І міг повернутися в лоно Церкви. Пише: 

7. An pudet te, Imperator, hoc facere quod rex propheta, auctor Christi secundum carnem prosapiae fecit David? Illi dictum est, quia dives qui haberet plurimos greges, unam pauperis ovem propter adventum hospitis eripuit et occidit; et cognito quod in hoc ipse argueretur, quia ipse fecisset, ait: Peccavi Domino (II Reg. XII, 13). Noli ergo impatienter ferre, Imperator, si dicatur tibi: Tu fecisti istud, quod David regi dictum est a propheta. Si enim hoc sedulo audieris, et dixeris: Peccavi Domino; si dixeris regale istud propheticum: 

👇 знизу продовження.

👆 зверху початок.

Venite adoremus, et procidamus ante eum; et ploremus ante Dominum nostrum, qui fecit nos (Psal. XCIV, 6); dicetur et tibi: Quoniam poenitet te, dimittit tibi Dominus peccatum tuum, et non morieris (II Reg. XII, 13).

7. Чи не соромишся ти, імператоре, в діях повторювати те, що [колись] вчинив цар-пророк, який рід Христа започаткував [і йому по крові й тілу рідний був]? Розказано йому було, що [один] маєтний [чоловік] мав стад овець багато, однак вкрав був і вбив саме ту вівцію, яка бідному належала, в честь приходу гостя. Як у своєму вчинку [цар Давид] себе впізнав [з розповіді про переступ], визнав: Згрішив [я перед] Господом (ІІ Книга Самуїла, XII, 13). Отож, імператоре, не поспішай гарячкуватися, якщо тобі сказано буде: ти те вчинив, про що пророк цареві Давиду розповів. І якщо ти прислухаєшся до праведного [Давида], якщо скажеш: Згрішив [я перед] Господом, якщо мовиш той [вираз] царський і пророчий: Ходімо, уславимо і приклонимось перед [Господом], і заплачемо перед Богом нашим, який нас сотворив (Книга Псалмів, XCIV, 6); і буде сказано й тобі: Оскільки мучить тебе [через переступ], не загинеш, яко прощає Господь гріх твій (ІІ Книга Самуїла, XII, 13). 

На твій День народження хочу нагадати собі, в ім'я чого я працюю. Нашу справу ми мали разом робити (я - з книгою і словом; ти - з образом й кіно, була в нас ідея школи), однак тепер майже рік ти в кращому світі.
Я тобі обіцяю, що буду трудитися за нас двох. Ми зможемо.

Et locūtus est rēx Aegyptōrum obstētrīcibus Hebraeōrum, ē quibus prīmae Sephora nōmen, proximaeque Phua, [sīc] dīcēns: cum, in assidendō Hebraeās, paritūrae sīnt, sī masculus prōlātus erit, [ūnumquemque] interficitōte; vēro sī fēmina, [omnēs vīvās] servītōte. Reverentia Deī tum cēperat hās obstētrīcēs ut non committerent id, quod īnstituerat rēx Aegyptī, sed māsculōs vīvōs cōnservārent. Vocāvit igitur ad sē Aegyptī rēx has obstētrīcēs aītque: cur id fēcistis ac māsculīs vītam dedistis? Eae vēro [sīc] regī respondērunt: nam Hebraeae mulierēs differunt reliquīs fēminīs Aegyptī: efferunt enim in lūcem [līberōs] priusquam adveniant obstetrīcēs ad assidendum eās, quō illae peperērunt. 

Εἰ [τις] τὸ γένος ῥητορικόν [ἤ ἀγοραῖον λεγόμενον] λόγου ἐπιγιγνώσκειν ἐβουλήθη, ἔτι μέν δοξάζω περὶ τοῦ Πλάτωνος ἀξιώτατως καὶ ἀφθονώτατως εὐλέξαντος.

ΠΕΡΙ ΚΑΘΗΚΟΝΤΩΝ τοῦ Κικέρωνος

Старець Епіфаній Теодоропулос:

Якщо бачиш добру людину - знай, що вона постраждала

Смуток нас очищає. Справжній чоловік завжди у смутку. У скорботі, він стає тим, ким є насправді. А тоді, здобувши цю перевагу, приходить до Бога. Відчуваючи власну неміч.

Часто, коли людина у славі та радості, вона думає, що вона є “пупом землі” чи, якщо хочете, центром всесвіту:
“Я та ніхто інший!”
У стражданні та скорботі, відчуваючи себе нікчемною мурашкою у всесвіті, повністю залежною, вона шукає допомогу та підтримку.
Усі ми, хто пережив страждання, психічні чи фізичні, знаємо, що ніколи ми так не молимося, і якісно, і кількісно, як на ліжку хвороби чи у випадку тяжких душевних випробувань.

Та коли ми маємо все, забуваємо про молитву, про піст та про багато іншого. Тому Бог і допускає страждання.

Прошу молитов за воїна і раба Божого, Сергія. Попросимо йому Царства Небесного.