Щиро раджу мою улюблену патріотичну спільноту.

Якщо ви шукаєте елегантне джерело інформації та ви готові сприймати витончені й глибокі дописи про нашу старожитність, то вам до Гетьманської Грамоти.

Тут панує і шляхетна культура, і високе українство, і памʼять про славу прегарної отчизни нашої!

СОБОР - папка українських православних телеграм-каналів. Від статей до мемів, від мемів до товарів і звісток із фронту. Приєднуйтесь і пропонуйте кандидатів на поповнення списку.

https://www.tgoop.com/addlist/dXBO7_rJqElkMDU6

https://www.tgoop.com/addlist/dXBO7_rJqElkMDU6

https://www.tgoop.com/addlist/dXBO7_rJqElkMDU6

Новина надійшла до моєї бібліотеки:

Богословські бесіди про ангелів і демонів при Падуанській Гімназії року 1734, ведені братом Йозефом Марією Платиною (Ордену Братів Менших Конвентуальних Францисканців) Вищого Професора Богослов'я

Надруковано в Болонії у 1740 році друкарнею Святого Фоми Аквінського.

Мова книги - латина, складається з 28 глав-доповідей на тему ангелів і демонів.

***

Коли закінчиться війна?, -
Питання немовляти.
Війна - не тільки там,
Де смерть.
Вона не має дати.
Це стан.
Душі або суспільства,
Зазвичай - все водночас.
Війна - не тільки вбивства.
Війна - також любов,
Бо там де є нещастя,
Там є беззаперечно Бог,
І Він стомивсь чекати,
коли ти це збагнеш.
Палка молитва
іноді не гірша за багнет.
Служити Богові, народові,
сім’ї, -
Це привілеї
людини вільної.
Так стань скоріше нею.
«Бо раб не зна, чого бажа господар,
Тепер вас кличу друзі», -
Тримай вервицю міцно,
Неначе ворога на мушці.
Я вірю, ти збагнеш,
якщо ти не воюєш - не живеш.

Слава Ісусу Христу, друзі!

Хтось може порадити де знайти книгу Ярослава Грицака Подолати минуле. Глобальна історія України 2022 року (чи 2024) в електронному вигляді?

Натомість всім дуже і дуже раджу, хто ще не читав, книгу Наталії Яковенко Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. (1997). Вона неймовірно цікаво пише про нашу історію.

УКРАЇНСЬКА БРАМА ЄВРОПИ.

Трагічне падіння Царгороду в 1453 році змінило історію Східної Європи, яка сповідувала і досі сповідує Православ’я. У XVI столітті монах Філофей Псковський, чернець із монастиря Свято-Єліазарівського, що на Псковщині, констатував, що обидва Рими впали, а Москва є третім Римом, яка не впаде, сформулювавши основи антиправославної ідеології Третього Риму, внаслідок якої сьогодні наша європейська брама Русь-Україна страждає (як колись страждала за монарха Данила через Золоту Орду), а Москва використовує її як виправдання своєї агресії.

Падіння Царгороду і формування Філофеєм Псковським основ ідеології Третього Риму свідчать про епізод історії, який створив умови, при якій одна культура могла б узяти на себе відповідальність захисту основ Слов’янства, основ східноєвропейської цивілізації та взагалі Православʼя, в центрі якої, як би там не було, був Київ. Акцентування уваги московитів саме на Москві як "єдиному осередку істинного Православʼя" було є єретичним за своїм духом, за своїм духом це була пристрасть просто політичного конкурування.

Історія ж Руси-України через трагічне падіння Царгороду пішла зовсім іншим шляхом.

Тоді, як Москва формувалася виключно як деструктивна держава, Україна ж, втративши свою родоначальницю Київської Митрополії, Ромейську Державу, особливо в контексті об’єднання Князівства Литовського, в яке були інкорпоровані руські землі, з Королівством Польским у Річпосполитську Державу після Люблінської Унії 1569 року, і особливо після Берестейської Унії 1596 року, гостро стикнулася з питанням захисту Русинства, Слов’янства і старожитнього Православ’я, яке сягало часів Володимира Великого, X століття.

На противагу деструктивному використанню Православ’я Московією, Україна-Русь об’єднала в собі любов до західної науки і водночас ревниво зберегла свою східноєвропейську сутність, Руську Віру, руську мову та ту давню пам’ять, що сягає часів існування Царгородської держави.

Внаслідок Берестейської Унії 1596 року і в контексті окафоличення і полонізації утворювалися різні православні громади і братства на руських землях. Можна згадати, наприклад, Львівське Братство, засноване приблизно в 1439 році, Віленське Святодухівське Братство 1587 року, Луцьке Хрестовоздвиженське Братство, що утворилося наприкінці XVI століття, Київське Богоявленське Братство 1615 року - всі вони вдало поєднували любов до західноєвропейської науки та водночас поширювали і зберігали все, що ми називаємо Українством, тобто Русинством. Частиною цієї ідентичності була руська віра, руська мова (викладали також сім вільних мистецтв, trivium quadriviumque, які поєднувалися із викладанням старословʼянської, латини і грецької). Відомо, що вони займалися книгодрукуванням, благодійністю, але найголовніше - захистом Православ’я.

Підтримували також Козацтво.

Тож, внаслідок трагічного падіння Царгороду в 1453 році, Україна месіанськи захищала основи східноєвропейської культури, основи Слов’янства і, власне, Русинства-Українства, для повного утвердження яких стало Козацтво.

Зрозумійте: якби до сьогодні існувала Ромейська Держава у будь-якій формі, геополітична ситуація східноєвропейської цивілізації була б зовсім іншою. Ми, українці, почувалися б значно безпечніше, а взагалі Слов’янство опинилися б у значно кращій ситуації. Східна Європа сьогодні мала б сильні позиції.

Натомість чому все сталося інакше? Бо брамою Західної Європи завжди була Східна Європа. Із глибин Азії часто виникали культури, які розганялися, намагаючись прорватись через малоазійські та східноєвропейські брами, якими були Ромея і Русь-Україна. І сьогодні, у контексті російсько-української війни, вона залишається такою самою брамою, бо малоазійська брама вже впала у 1453 році.
Кожна спроба пробитися до Західної Європи завжди несла руйнування і кровопролиття на східно-південних кордонах, через що Східна Європа культурно здається інколи більш відсталою. Але це лише зовнішнє враження, адже саме завдяки Східній Європі Західна мала змогу хоч якось розвиватися. Однак західна цивілізація цього не хоче зрозуміти: ні за часів Данила монарха, коли він боровся з монгольською навалою у XIII столітті, ні перед падінням Константинополя у руки османів (кульмінаційною подією був Флорентійський Собор 1438 року, який створив умови для Берестейської Унії 1596 року.). Це нерозуміння призвело до того, що в певний момент турки дійшли аж до Відня (у другій облозі Відня в 1683 році приймало участь українське Козацтво).

Часом виникає думка: чи дійде Західна Європа до повного розуміння необхідності захисту своїх кордонів? Ми, українці, є прикордонням, брамою, і з нами слід рахуватися. Бо якщо ні, цього разу московити дійдуть до Відня. І його будемо захоплювати насильно ми, малороси, з великоросами, якщо програємо цю війну. Наступною брамою Європи буде Польща, якщо вона вистоїть.

Західна Європа розвивається завдяки тому, що існують східноєвропейські країни-твердині, як Українська Держава, яка, дякувати Богові, ще стоїть. Вже огидно про це повторюватись на десятий рік війни.

Україна, на відміну від Московії, після падіння Константинополя, залишалася істинною захисницею всього слов’янства і східноєвропейської цивілізації, яка постійно захищалася від навали зі Сходу, з глибин Азії, таким чином захищаючи Західну Європу, яка змогла утвердитися на геополітичному рівні.

P.S.: Україна через це ігнорування стала країною багатостраждальних мучеників, інтелектуалів-мрійників, сміливих воїнів-характерників, хитророзумних ідеалістів-патротів, більшости яких зламані долі, але яких воля була завжди незламною. Тож не розчаровуймось, надіймось на Бога і трудімось на благо нашої Отчизни.

Якщо останній допис сподобався - пошир, поділися.

Гарного дня.

#православʼя #україна #святі
Протоієрей Георгій Коваленко:

«Сьогодні Православна Церква України прийняла рішення про канонізацію Єлисея Плетенецького, вченого монаха, архімандрита Києво-Печерської Лаври на початку ХVII століття, засновника Лаврської друкарні та папірні (паперової фабрики) у Радомишлі, а, найголовніше, людини, яка зібрала довкола видавничої і просвітницької справи т.зв. "лаврський вчений гурток", до якого входили перший ректор Братської школи (майбутньої Могилянки) і майбутній Київський митрополит Йов Борецький, мовознавці, перекладачі, друкарі, гравери, толмачі та педагоги, накшталт Памви Беринди, Лаврентія Зизанія, Захарія Капестенський та інші.

Саме цей гурток підтримували київський воєвода Василь-Костянтин Острозький з православними містянами і Київським братством, а також гетьман Петро Сагайдачний з козаками. Саме до цього вченого гуртка приєднався і розвинув його справу славнозвісний митрополит Петро Могила. Саме цей гурток розпочав те, що можна було б назвати київською школою або богослів'ям дієвості, результатом якого є оригінальне українське барокко в усіх його проявах: богословському, архітектурному, іконописному, освітньому, а також і державницькому.

Бо саме в цьому колі народжувалися ідеї, які допомогли самоусвідомленню власної ідентичності нашим предкам. Вони усвідомлювали себе нащадками і продовжувачами справи Київських князів і Київської Церкви. Ці ідеї лягли в основу того, що було названо Гетьманщиною, образ якої впродовж років надихав українців продовжувати боротьбу за власну незалежність і державність, бо ми "козацького роду".

Тож відтепер в особі преподобного Єлисея Плетенецького маємо покровителя вчених монахів і вчених загалом, видавців, а, найголовніше, стратегів України майбутнього, Української Церкви і української Лаври.

На фото - портрет архімандрита Єлисея Плетенецького XVIII століття, який можна побачити на виставці в Успенському соборі, де він, до речі, був похований, в Національному заповіднику Києво-Печерська лавра та пам'ятник в Замок-Музей Радомисль».

Підтримав дорогий серцю проєкт Стародрук. Сподіваюся, що ближчим часом почну працювати з тими оцифрованими вже книгами.

Україна - це не тільки земля, а передусім культура, яка зберігається в наших книгах!

Тому підтримати цю ініціятиву закликаю і вас!

https://starodruk.com/

Вдячні кожному та кожній за теплі слова та підтримку. Наш проєкт зміг об’єднати наукову спільноту, молоде покоління та просто людей, що цікавляться історією книги. Сотні науковців з України, Польщі, Литви, Болгарії, Сербії, Великобританії зареєструвалися на сайті.

Останні декілька місяців ми зосередилися на оцифруванні, обробці та описі друкованих пам’яток, тому найбижчим часом на сайті будуть доступні ще більше стародруків.

Дякуємо кожному хто підтримує проєкт донатом, хто відмічає наші пости в соціальних мережах, Ваша підтримка дозволяє проєкту рости.

Далі буде🫶

В пошуках різної документації щодо мовознавчих джерел, якими користувалися редактори-перекладачі, книжники, за часів реформ патріярха московського Никона (протягом другої половини XVII ст.) для стандартизації синодальної старословʼянської мови, я натрапив на фундаментального характеру працю у словʼянському мовознавстві - Граматика нашого Мелетія Смотрицького (1577-1633).

Із потужним поширенням книгодрукування в Європі (внаслідок того винаходу Ґутенберга у середині 1440 років) і складним епізодом між XVI-XVII століттями w Rzeczypospolitej (згадуючи взагалі ослаблення світового Православʼя після падіння Царгороду в 1453 році, відповідно, посилення впливу та пропагації віри латинянської та полонізації), кафолицькі інтелектуали полемізували із інтелектуалами православними щодо "мовного питання": вони стверджували, що оскільки мовою науки та культури була латина, привʼязаність словʼянських православних народів до старословʼянської мови гарантувала б їм і неуцтво і темноту і взагалі відрізаність від європейської науково-культурної спадщини.

Якщо говорити про позицію в цьому питанні руського елементу, у відповідь багато київських та взагалі українських інтелектуалів виступали ревнивими захисниками старословʼянської мови як мови культури для всього Словʼянства, таким чином зберігаючи незмінність Віри Апостольської та основ словʼянської культури.

Варто згадати, що історія ромейської літератури знає багато прикладів, коли гучні літературні витвори грецькою мовою (світські чи релігійні) перекладалися на різні мови, як от вірменська, грузинська, сирійська, а також і старословʼянська.

Яскравий приклад - на основі старословʼянського перекладу праці ромейського історика часів Юстиніяна імператора, Івана Малали (V-VI ст.), Χρονικὴ Ἰστορία, писалася наша Повість времʼяних літ (XII ст.). Це було не єдине історичне джерело, але згадую його щоб підкреслити, що Словʼянство не ігнорувало переклад надважливих на культурно-науковому рівні праць, які формували словʼянську ідентичність.

Багато ще свідчень можна згадати про універсальність старословʼянської мови (подібно до латини чи старогрецької койне, як це було у Ромеї), які спростовують її сьогоднішній статус виключно церковно-літургійної мови, спростовують культурну сліпоту і відсталість, адже багато греко-латинських джерел перекладалися на старословʼянську й утверджують її статус мови наук та мистецтв.

Ніхто не сумнівається, що латиною w Rzeczypospolitej не тільки писали, а й говорили (це поєднувалося із модою на Сарматизм), як і, зрештою, у Європі загалом: найближчий географічно до мене приклад - у Венеції, столиці della Repubblica Veneziana, був надважливий осередок класичного мовознавства - там існувала Accademia Aldina, заснована у 1494 році Альдом Мануцієм (XV-XVI ст.), гуманістом, видавцем і типографом; найвища місія якої було збереження греко-латинських текстів, друк якісних греко-латинських текстів (тобто наукових видань, які пройшли прискіпливий критичний аналіз філологічного характеру) і передусім навчання вірного й точного розуміння творів оригінальною мовою. В контексті усіх перелічених діяльностей, Мануцій співпрацював із видатними гуманістами, такими як Еразм Роттердамський та Пʼєтро Бембо.

Безсумнівно, що дискусії, співбесіди і взагалі викладання в стінах Альдівської Академії велися старогрецькою та латиною, бо це вправа глибоко дидактичного характеру.

Отже, до чого я описав цю всю історичну перспективу?

Нарешті, М. Смотрицький у своїй Граматиці зачинає пояснення старословʼянської граматики так:

Что єсть грамматика? Єсть ізвістноє художество (= τέχνη = ars), благо і глаголати і писати учащеє.

Отже остаточно хочу спростувати тезу того, що "церковнословʼянська мова - це мова літургії" і все.

Ні. Старословʼянська мова (синодальна, тобто стандартизована) - це дійсно спільна між словʼянськими народами мова культури, яка так само, як західних європейців єднала в одне культурне поле, так і єднала наших інтелектуалів. І те, що вона викладається, щоб благо глаголати і писати означає, що її навчали згідно із європейською дидактичною методологію, про яку я писав вище.

Просто нею говорили і писали. Це наша, словʼянська латина, якщо хочете.

Цікавтеся більше вашою спадщиною, адже культурно Русь-Україна і її сини залишили по собі значущий слід.

Слава Ісусу Христу, дорога братіє!

Хтось знає де відшукати оцифровану Граматику Мелетія Смотрицького, а саме видання 1721 року?

Шукав, зовсім не знайшов.

Як я вами дорожу, мої предорогі підписники, дякую за поміч! Дуже обіймаю!

Переписуючи, балуюсь із Граматикою М. Смотрицького.

Що найголовніше, то видання 1721 року майже не відрізняється правописно від інших, більш ранніх видань (але це поки кілька сторінок вдалося переписати, паралельно порівнюючи).

ΑΤΤΙΚΙΣΤΙ ΔΙΑΛΕΓΟΙΜΕΘΑ;

Ἡ λέξις (ὀρθότερον - ἐπιθετικόν) ἀξιόλογος σημαίνει· διὰ τινα φήμην γίγνεσθαι ἀνθρώποις γιγνωσκόμενον ἤ τὸ ἀδυνάτως ἀγνοεῖν ἤ, τέλος, ἀξιόλογον εἶναι.