tgoop.com/sofiyske_bratstvo/681
Last Update:
Хоча може виникнути відчуття, що Наталія «зісковзує» у месіанство та вчительство, але зауваження слушні і описана проблема, на жаль, існує. З цим терміново потрібно щось робити.
Про Україну та екуменічний рух
Так сталося, що мені часто доводиться в екуменічному русі виступати від імені українців — і для цього доводиться жертвувати власною білоруською повісткою та її просуванням на екуменічному рівні.
І це доводилося робити з низки причин:
- Саме навколо ситуації з війною в Україні розгортається суперечлива дискусія в екуменічному русі, і на цю тему постійно просуваються наративи російської пропаганди, яким доводиться протидіяти. Білоруська тема в екуменічному русі майже не присутня, тому в її межах і протидіяти особливо нічому.
- Моральна відповідальність перед українцями, які страждають від війни, в сторону яких летять ракети, зокрема й з території Білорусі, як це було ще нещодавно. Тут є момент відмови від власного заради ближнього.
- Гола необхідність: українці недостатньо представлені на екуменічній арені, працюють у цьому напрямку погано і слабо, бракує компетенцій, не відправляють достатньо адекватних і підготовлених людей на екуменічні заходи, людей, які могли б виступати по темі, відповідально, зрозуміло і не скочуючись до дешевих маніпуляцій, говорити й просувати ідеї. Це важка праця, яка вимагає компетенцій, яка вимагає не лише брати, але й давати, не лише прагнути бути зрозумілими, але й розуміти, вимагає розуміння дискурсів і їх специфіки. Ну і як мінімум треба говорити англійською.
Українські церкви на це поклали великий болт, у них є питання важливіші, ніж екуменічний рух. Вони беруться за справу в останній момент і діють не проактивно, а реактивно та поспіхом, на рівні «і так сойдьот». Тому доводиться брати все у свої руки. Бо якщо не я, то, на жаль, більше нікому.
Нещодавно побачила, як в якомусь українському пабліку мене критикували й обговорювали, мовляв, «а з якого дива ці білоруси просувають українську повістку». Ну так, я б із радістю передала це українцям, але щось охочих небагато безкоштовно працювати й витрачати своє життя, емоції, сили на цю справу.
Від тих українців, з якими ми працюємо разом у екуменічному напрямку, я отримала вдячність і визнання сповна й продовжую отримувати. Хто працював зі мною, знає, яких зусиль це іноді коштує. Я особливо не чекаю подяки, але хоча б припиніть кидатися в мене лайном. Повірте, якщо мене деморалізувати дурною критикою на кшталт «вонючі жалюгідні білоруси», українське питання від цього тільки постраждає, а не покращиться.
- Коли про щось говорить людина, як би трохи зі сторони, це додаткова перевага, а не мінус для спільної справи. Союзники, які володіють матеріалом, — це потрібні люди.
- І, нарешті, мені доводиться брати на себе дуже важкий емоційний труд взаємодії з росіянами, пацифістами та іншими людьми, з якими українцям самим важко або навіть нестерпно спілкуватися. Або ж спілкування з якими може серйозно пошкодити їхній репутації всередині України.
Знову ж таки, я не скаржуся. Я прошу трішки розуміння та підтримки, що ґрунтується на цьому розумінні, від прямих бенефіціарів моєї діяльності. Не заради сатисфакції, а заради справи.
Якщо ви українці-християни і згодні, ставте ♥️.
Якщо ви українці-християни і не згодні, ставте 💩.
Усі інші — ставте, що хочете.
Наталія Василевич
Лайки та реакції ставити тут
BY Софійське Братство
Share with your friend now:
tgoop.com/sofiyske_bratstvo/681