Спис

Предківський досвід не залишає нам права на жодне здивування методою ворога, на жодний сумнів у сатанинських джерелах тієї енергії, яка давала йому силу оббирати і нищити церкви, вигубляти вщент цілі міста, глумитися над святинями і, разом з тим, вдало мімікрувати під культурну країну Європи перед лицем інфантильного Заходу. Проте, коли вчергове випливає опис одержимих фантазій виблядка тієї сторони бордюра, доводиться знову і знову, ніби вперше, спостерігати сумну картину праведного гніву посполитих, які вже наперед вигадали десятки жахливіжих способів помститися оркам.
Давно вже наша Церква вклала природу людської сили у просту формулу: вона постає або з великої віри в Бога, або - з жорсткосердя. ("Добротолюбіє")
Рабський розум не усвідомлює, що ж не дає нам відплатити ворогу його монетою, що не дає зробити терор, страх і насильство своїми союзниками, а не ворогами. На противагу тим рабським фантазіям віками вироблена лицарська аристократична філософія: її методи ведення війни, шляхи здобуття перемоги прямо протилежні, і керуються одним принципом - взаємовідносинами між людиною і Богом.
Наші предки знали, що "влада на плечах у Нього", що Він лише "ставить ноги на пространном місці", Він - кам'яна твердиня, і разом з тим - камінь спотикання. Знали, що перемога чи поразка у будь-якій війні є нічим іншим, як втілення Божої Волі: що коли і карає нас Господь, віддаючи у руки поганів, то "не їх милуя, а нас карая, щоб удержалися ми от злих діл". Він "не глаголеть усты, но делы наказаеть", "безаконья грехи многия от земля отрясти хощеть". Приймали строгу і справедливу реальність: "земля наша іноплеменником в достояние бисть, ибо сведохом собі, аки дождь с небеси, Гнів Господень".
Та безмежна віра в Божу Волю і Справедливість давала усвідомити, що неможливо перемогти звіра, ставши іще більшим звіром, як і неможливо вигнати біса вельзевулом. Бо немає кращої помсти, ніж не уподібнитися ворогу. Не обмежений правилами гравець може надіятися лише на перемогу в площині матеріальній, яка у своїй суті - смердючий гній.
Посол війська запорозького на скликанім Катериною II імперськім зборі підкреслював, що Військо Запорозьке "завжди в шляхетстві, а не в чорносотних пребивало..., назвою благородства завше від усіх відрізнялось”.
Обмеженість людини Заходу моральним законом, наносними абстракціями не є її слабкостями, але духовною перевагою і найвищою формою сили. Бо дерево помирає твердим і жорстким, а Христос переміг смерть, будучи матеріально найслабшим за Свого земного життя - розіп'ятим. Дотримання жорсткого морального закону, збереження благородства перед лицем найдикішого ворога, страх "вини бідствія", гріха перед Богом, а не самого бідствія, - це те, що надихнуло життям Європейський світ, і досі оберігає його від воріт смерті.
«Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь. Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!» (Римлянам, 12:19-21)
«Скоріться Богові і протиставтеся дияволові, і втече від вас» (Якова, 4:7)

www.tgoop.com/spearup/574

407 viewsTymophiy, edited  Mar 10 at 16:18

Предківський досвід не залишає нам права на жодне здивування методою ворога, на жодний сумнів у сатанинських джерелах тієї енергії, яка давала йому силу оббирати і нищити церкви, вигубляти вщент цілі міста, глумитися над святинями і, разом з тим, вдало мімікрувати під культурну країну Європи перед лицем інфантильного Заходу. Проте, коли вчергове випливає опис одержимих фантазій виблядка тієї сторони бордюра, доводиться знову і знову, ніби вперше, спостерігати сумну картину праведного гніву посполитих, які вже наперед вигадали десятки жахливіжих способів помститися оркам.
Давно вже наша Церква вклала природу людської сили у просту формулу: вона постає або з великої віри в Бога, або - з жорсткосердя. ("Добротолюбіє")
Рабський розум не усвідомлює, що ж не дає нам відплатити ворогу його монетою, що не дає зробити терор, страх і насильство своїми союзниками, а не ворогами. На противагу тим рабським фантазіям віками вироблена лицарська аристократична філософія: її методи ведення війни, шляхи здобуття перемоги прямо протилежні, і керуються одним принципом - взаємовідносинами між людиною і Богом.
Наші предки знали, що "влада на плечах у Нього", що Він лише "ставить ноги на пространном місці", Він - кам'яна твердиня, і разом з тим - камінь спотикання. Знали, що перемога чи поразка у будь-якій війні є нічим іншим, як втілення Божої Волі: що коли і карає нас Господь, віддаючи у руки поганів, то "не їх милуя, а нас карая, щоб удержалися ми от злих діл". Він "не глаголеть усты, но делы наказаеть", "безаконья грехи многия от земля отрясти хощеть". Приймали строгу і справедливу реальність: "земля наша іноплеменником в достояние бисть, ибо сведохом собі, аки дождь с небеси, Гнів Господень".
Та безмежна віра в Божу Волю і Справедливість давала усвідомити, що неможливо перемогти звіра, ставши іще більшим звіром, як і неможливо вигнати біса вельзевулом. Бо немає кращої помсти, ніж не уподібнитися ворогу. Не обмежений правилами гравець може надіятися лише на перемогу в площині матеріальній, яка у своїй суті - смердючий гній.
Посол війська запорозького на скликанім Катериною II імперськім зборі підкреслював, що Військо Запорозьке "завжди в шляхетстві, а не в чорносотних пребивало..., назвою благородства завше від усіх відрізнялось”.
Обмеженість людини Заходу моральним законом, наносними абстракціями не є її слабкостями, але духовною перевагою і найвищою формою сили. Бо дерево помирає твердим і жорстким, а Христос переміг смерть, будучи матеріально найслабшим за Свого земного життя - розіп'ятим. Дотримання жорсткого морального закону, збереження благородства перед лицем найдикішого ворога, страх "вини бідствія", гріха перед Богом, а не самого бідствія, - це те, що надихнуло життям Європейський світ, і досі оберігає його від воріт смерті.
«Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому, бо написано: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь. Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!» (Римлянам, 12:19-21)
«Скоріться Богові і протиставтеся дияволові, і втече від вас» (Якова, 4:7)

BY Спис