Красивое

Наша любимая тема: глубокий разбор Эгилевой саги. Очень, очень хорошо.

🔨💥Лисий Ґрім - коваль і чаклун
Тут днями на одному незлому порталі має вийти змістовна розвідка про драматизм "Еґіль-саги", написана одним із наших шановних мешканців і відредагована іншим. Із цього приводу хочу поділитися певними міркуваннями на тему міфологеми коваля у германській торадиції. Отже цитата:

Лисий Ґрім був управним ковалем, а взимку знайшов багато червоної руди. Він велів поставити кузню на березі здаля від Борґу, а назвали те місце Рауварнес [Дірявий мис]. Він збирав деревину, що прибій виносив на суходіл. Але не міг знайти брили, достатньо міцної і рівної, щоб на ній можна було кувати залізо, – бо там на березі не було каміння, лише дрібний пісок, – тож якось увечері, коли люди лягли спочивати, вийшов Ґрім до моря, сів у човен і повеслував до Мідф’ярдарейяр [Островів середини фіорду], а там кинув якір. Потім і сам стрибнув за борт, пірнув глибоченько і виринув уже із каменем, який поклав у човен. Потім піднявся сам, сів за весла, доправив той камінь до кузні, поклав його під дверима і потім кував на ньому залізо. Та брила й досі там лежить, а довкола повно шлаку, а поверхня її помітно побита, а боки сточені морем, і вона не схожа на жодний інший тамтешній камінь, і тепер її не зрушать і четверо.

Вам не здається, друзі, що це якийсь відгомін якогось давнішого сюжету, якийсь релікт, уламок старого міфу? Конкретно - міфу космогонічного. Вам, напевно, зустрічалися сюжети про культурного героя (антропо- чи зооморфного - тут зараз не важливо), який дістає різні ніштяки з морської глибини. Це один із найбільш архаїчних мотивів у міфологіях приморських народів. Прошу звернути увагу: Лисий дістає не просто дебелу брилу, він дістає - ковадло. Знаряддя праці. Елемент культури. Автор саги вважає за потрібне нам спеціально про це розповісти. Найімовірніше - щоб показати, який наш Лисий молодець і бізєрк-трудоголік, але мене не полишає думка, що цей сюжет - значно старший і має міфологічне підґрунтя.

Інший аспект Скалла-Ґріма як коваля-чаклуна (чи божественного коваля, як вам завгодно) - це його стосунки з... його сином Еґілем. Доволі напружені стосунки від самого дитинства. Еґіль не корився батьковій волі (як мав би) і часто завдавав клопоту. Згадати хоча б, як він ледь не угандонив корабель за те, що його не хотіли брати у похід. Про вбивство під час гри у кнаттлейк ви теж в курсі. Понад те: Еґіль зажав срібло, яке дав йому англійський король Етельстан як викуп за старшого брата Торольва, загиблого у битві, з завданням віддати батькові як компенсацію. І весь час була у них якась оця хурда-бурда.

Дилема ця Фройда не стосується. Скоріше це інша стара індоєвропейська міфологема: протистояння Коваля і Воїна. Гефест/Арес, Кулан/Кухулін, Курдалаґон/Сослан (в деяких варіантах епосу), і в германській традиції - Вьолунд/Нідуд, Реґін/Сіґурд. Еґіль, як нам відомо, - архетип Воїна до самих, понімаєте, до печінок. Власне його ім'я означає "Лезо". А батя - мега-коваль усія Ісландщини. І от цей стародавній мотив реалізовано на прикладі їхніх взаємин.

Ми тут не стверджуємо, що автори (чи тим паче скриптори) саги все це діло усвідомлювали і прямо мали на увазі. Скоріш це може бути далеким-предалеким відгомоном певних міфологічних мотивів, які до нас не дійшли. Як це загалом часто буває із казками та легендами.

Это всё, что мы имеем сказать русне в свете событий сегодняшнего вечера.

Тем временем, благодаря кипучей энергии пана Семёна и редактуре пана Виталия мы на Пломине!

Наближення свята Йолю і скорий вихід в світ українського перекладу «Саґи про Еґіля» Віталія Кривоноса (Видавництво Жупанського), стимулює до невеликої, але змістовної розвідки. Чому саме саґа про Еґіля? Певно тому, що якби хтось спитав, з чого починати читати саґи сьогодні, то ми щиро радили би почати саме з цього тексту. Дивним чином, саґа ця довга, подекуди дуже незрозуміла, подекуди похмура і складна для читання, проте вона в повному обсязі дає розуміння внутрішнього драматизму практично будь-якого саґового тексту.

...з цієї втечі і починається найдивовижніша частина історії острова – століття саґ. Тут відразу стає зрозуміло, чому Ісландія стала таким дивовижним місцем: туди масово бігла родова еліта Норвегії. До речі, після Гаральда майже всі скальди (і сам Еґіль теж) – ісландці; у Норвегії своїх знаменитих скальдів порівняно з острів’янами надалі буде помітно менше.

У ніч перед Самайном пропонуємо захопливу розповідь про драму переходу від суспільства родового устрою до єдиновладдя конунґа та кризу магічного світогляду у скандинавів:

https://plomin.club/drama-in-egils-saga/

А вот нам, дорогие друзья, текст про традиции и практики Хеловина. Празднуем ответственно.

И к шокирующим новостям исландской науки:
Агуст Бьярнасон, следивший за развитием растений на вулканическом острове Сюртсей, раскрыл инцидент, который он хранил в тайне в течение 45 лет. Летом 1969 года он нашел на острове растение помидора, выросшее из человеческих фекалий.

Однажды, когда я был в Рейкьявике, я получил сообщение с Сюртсея о том, что в лаве обнаружено загадочное растение. Те, кто обнаружил растение, три или четыре иностранных ученых-натуралиста и один исландский ботаник, не смогли его идентифицировать,

— написал Агуст в газете Eyjafréttir. Он отправился на Сюртсей как можно скорее и быстро нашёл растение.

Сначала я был ошеломлен странным растением, похожим на картофельное. Я наклонился и откатил в сторону два лавовых камня, которые лежали по обе стороны от растения. Под ними была странная куча, которая была очень мягкой, когда я ее ткнул. Внезапно меня осенило, что это было. Кто-то насрал <там>… и это прекрасное растение томата (Solanum lycopersicum) высотой 15 см выросло из фекалий. …
Я положил всё в пластиковый пакет и надежно закрыл его. Я убедился, что ничего не оставил, чтобы не нарушить естественное расселение <растений>,

— рассказал Агуст.
Это открытие шокировало бы научное сообщество, потому что с тех пор, как остров появился <у побережья Исландии> в результате подводного извержения с 1963 по 1967 год, Суртсей сохранялся как живая лаборатория. Только немногочисленным учёным и техническому персоналу было разрешено посещать остров, чтобы свести к минимуму влияние человека <на экосистему>.
Сегодня Суртсей является объектом Всемирного наследия ЮНЕСКО.

Минутка орнитологии