Отличное, про рогатых богов, рогатые шлемы и вообще

😈У вас є хвилинка поговорити про господа нашого Рогатого Бога?

Тут знач Харитонов Даніїл надрукував нам книжечку "Теологія Рогатого Бога", яку я не читав, але предмет - поза сумнівом, вартий нашої уваги.

Відомо, що в основу середньовічної іконографії Сотони ліг образ давнішого (загальноєвропейського?) божества, відомого під узагальнюючою назвою Рогатий Бог. Боги старих релігій часто стають демонами нових, оце все. На думку автора вищезазначеної книги, у греків це були Пан, Сабазій, Діоніс-Загрей і Аїд-Загрей, у кельтів - звісно ж, Кернунос, у індусів - Шива, у слов'ян - Велес і Лісовик, у германців - Вотан, а у тюрків - Ерлік-хан. За тюрків не скажу, бо не бачив, а решта прикладів за першого наближення сумнівів не викликає.

От хіба що стосовно Вотана - це трохи намотано. В тому сенсі, що.

Ясно, що "рогатий" тут - просто зручний термін на позначення міфологеми. Тим паче, що і у Діоніса, і у Пана, і у Кернуноса, і - в доарійському анамнезі - у Шиви роги таки були. ("Так вип'ємо ж за те, щоб боги тримали вовків у горах, а дружин - у наших ліжках", як казав у кіні про Трою Менелай). Так-то Рогатий Бог - це бог маргінесу: хтоні, дикої природи, несамовитої вітальної сили, Лісу, зміненого стану відомості, екстазу. Натуральна, понімаєте, скотиняка. Заїбу-замучію, шо Полпот - Кампучію (даруйте за древній баян).

І тут із Вотаном не все так однозначно. Бо Вотан, поза сумнівом, той ще маргінал і любитель уходити в ліси, а також екстезі. Між тим, у тому вигляді, під яким ми його знаємо, він надто, сказати би, для рогатого окультурений. Він - деміург (себто хаос перетворює на космос), він патріарх (батько і князь богів і людей). Він бог війни, а війна - це (на відміну від магічно єдиносутнього полювання) - прояв таки людського, надто людського (якщо не брати до уваги павіанів).

Ми тут так собі гадаємо, що. Чисто іконографічно на роль Рогатого у скандинавів могли б претендувати Хеймдаль (бо баран) і Тор (бо на цаповій тязі). Але - ясна річ, не структурно. Структурно на цю роль ліпше підійшов би хтось із йотунів, а насправді - Локі. Пам'ятаємо, що Локі - він не сам по собі, а наче йобнутий темний брат-близнюк Вотана. От уже де маргіналітет на повний зріст, от уже де вітальна сила (коня родив - це вам шо, шутки?), от уже де дика, понімаєте, природа.

Але культа Локі наче як не зафіксовано ніде, окрім шидеврів від "Марвел". Тут або Локі й Одін колись були єдиним божеством / двоєдиним культом, або германці в принципі не дуже потребували Рогатого Бога у тому вигляді, в якому він присутній в інших традиціях. А ритуальні рогаті шоломи скандинавської бронзи - це, схоже, кельтський вплив. Цілком можливо, що у бронзі ті роги могли належати і якомусь прото-Вотану. Але станом на час, коли у нас більш-менш упевнено фіксується міфологія на рівні сюжету - ой, навіть і не знаю...

Вьольви Київської Русі

Скандинави вважали русів за своїх, за звичайних королів з іграми престолів. Тобто, "хороші парні". Це вам не стрьомні фіни/саами з Білого моря.

Але інколи навіть у хороших парней трапляються магія та всілякі — уууууу! — пророцтва.

Ось коротесеньке з саги Óláfs_saga_Tryggvasonar.
_________________________________
У той час король Вальдемар з великою честю царював у Ґардарікі. Кажуть, що його мати була провидицею, а те, що в книгах називається «фітонсанді», означає ворожіння, яке практикували язичницькі народи. Її передбачення часто збувалися, а вона була дуже старою на той час. У перший Святвечір було прийнято виносити її на стільці до царського трону.

І перед тим, як вони почали пити, цар запитав свою матір, чи не бачила вона, чи не знає про якусь небезпеку або шкоду для його царства, чи не наближається якась міжусобиця або інша небезпечна річ, чи не хочуть інші захопити його володіння.

Вона відповіла: «Я не бачу нічого, сину мій, що могло б становити небезпеку для тебе чи твого королівства, або щось, що загрожувало б твоєму щастю; але я бачу велике і чудове видовище: В цей час і в цьому році в Норвегії народиться королівський син, який народиться на цій землі, і він буде великою людиною і великим правителем, і він не зашкодить твоєму королівству, але значно примножить його для тебе, А потім він повернеться до своєї країни в юності своїй, і успадкує своє королівство, до якого він народився і до якого був принесений, і буде королем, і сяятиме великою пишнотою, і буде багатьом помічником на півночі; але панування його над Норвегією буде лише короткий час. Заберіть мене, бо я більше нічого не скажу, і вже досить сказано».

Цей Вальдемар був батьком короля Яріслейфа.
__________________________

Речення про віщунку звучить так:

Svá er sagt, at móðir hans var spákona, ok er þat kallat í bókum fítonsandi, er heiðnir menn spáðu. — Кажуть, що його мати була провидицею, а те, що в книгах називається «фітонсанді», означає ворожіння, яке практикували язичницькі народи.

Спакона (spákona): Провидиця або пророчиця, часто асоціюється з магічним або надприродним прозрінням.

Фітонсанді: термін, що часто тлумачиться як тип духу або сили, пов'язаний з пророцтвом або магією в дохристиянських, язичницьких традиціях. Словник буквально перекладає це як "Дух пророцтва поганський заспокійливий" (ось що треба в аптеках продавати, а не оці ваші антидепресанти).

До речі, словник вказує ще слова:
— Spáleiksandi, дух пророцтва.
— Drambsemisandi, дух гордості... Так, Ніле, припиняй копати.

Коротше! Важливо те, що ходили чутки про магічні коріння руських князів. Он вам і мати Володимира, бабуся Ярослава, була чи то вьольвою, чи то одержувана духом пророцтва.

Як мінімум, автор Óláfs saga Tryggvasonar вирішив, що про це важливо згадати — або вигадати, щоб обоснувати права Святого Олава на християнське його панування. Авжеж, саме язичницька вьольва мала провіщувати про християнського короля. Бо на той час християнські пророки ще не мали такого вагомого статусу.

Ось бачте, українські відьми це вам не фу-фу якесь нью ейджеве. Пишаємося! 💚

#цікаве

Немного офтоп, но про традиционную волшбу, богатый обзор. А тем временем, и ещё один материал готовится к выходу на замечательном Пломине

Постмодерністський скепсис, притаманний західній думці від середини ХХ-го сторіччя, останнім часом все більше поступається спробам повернення до традиції. Десь на споді в нас, якщо ми дійсно розуміємо, що таке Традиція, сидить скептичне ставлення до будь-яких спроб її оновлення. Чи, намагаючись втекти від постмодерну, ми не впадаємо в його ще глибшу яму? Це важливе питання часто розділяє людей по різні боки і табори.

Одним з таких прикладів є осучаснення чаклунства, яке сталося, як і пришестя постмодерну, теж десь усередині минулого сторіччя. З цим явищем дуже тісно пов’язані імена одразу двох чоловіків – Джеральда Ґарднера і Роберта Кокрейна. І в нашій історії вони постають антагоністами, позаяк вони мали принципово різні погляди на відновлення чаклунського шляху. Перший, себто Ґарднер, став засновником нової релігії, яка ставила на меті повернення до язичницької магії – вікки. Другий, себто Кокрейн, теж заснував один із найбільших ковенів іншої гілки язичницької магії – Клан Тубал-Каїна. Що ж призвело до якісного розмежування цих двох шляхів? Якраз і наполягання Кокрейна на тому, що Ґарднер надто сильно спростив традицію, створюючи вікку, так, що від тієї традиції нічого, власне не лишилось. Кокрейн був суворішим – він прагнув не спрощувати традиційне відьомство, а дати можливість первинному подиху Богів дихати, де вони хочуть. І все-таки – трохи історичної картини.

Розбираємося що таке трад-вітч:
https://plomin.club/trad-witch-brief/

Наша йольская статья на Пломине. Ждём следующей публикацией компиляцию и размышления про Йоль от уважаемого Виталия Кривоноса. Традиционная благодарность неутомимому в редактуре Семену Бондарю!

Загалом, наближається світле (на час написання статті – наразі певності в світлості жодного дня в нас немає) свято Йоля, і десь уже прокидається і збирається в подорож йольський кіт, а темним і холодним північним небом скаче страшне Дике Полювання.

В ці холодні дні, коли звичні для нас святкування Різдва та Нового Року віддаляються через збройну агресію Росії проти України, а Йоль все більше стає святом фронтовиків, отже, в ці холодні дні ми пропонуємо трохи заглибитись в історію ялинки як головного різдвяного дерева Європи.

https://plomin.club/christmas-tree-bonifacius/

Богатая статья про Йоль от пана Виталия Кривоноса, как всегда написано одновременно и глубоко и живо, highly recommended.

Ясен хрен, это нельзя не репостнуть. Правда, у автора странные представления о смертельной дозе "весёлых рожков" спорыньи. Не так там и много надо, чтобы кони двинуть, хватит чайной ложечки. В своё время мои старшие соученики в университете пародируя название вызываемого спорыньёй заболевания характеризовали её наркотический эффект как "злые торчи".

С приближением праздника есть теоретические причины вернуться к интереснейшей теме психоактивного язычества. На этом канале уже собран небольшой кластер материалов, в основном про представителей славного семейства паслёновых. Так вот, в этом году к нему добавилась научная работа, рассматривающая проблему с совершенно нового, чисто археологического ракурса.

Группа польских археологов, работающих по германским культурам эпохи Великого Переселения вдруг заметила нечто очевидное. Но настолько дикое, что предыдущие поколения археологов просто не смогли эту мысль сформулировать.

Среди предметов воинского обихода довольно часто находят маленькие металические ложечки, идеально подходящие для распределения небольших дозировок чего-то расыпчатого. Точка.

До сих пор эти ложечки интерпретировались двумя способами. Если их носили на шее, что довольно редко, их называли амулетами. Вопрос о том, что именно может символизировать подобный амулет, я оставлю за кадром. Может еду призывали.

Но в большинстве случаев эти ложечки приделывались к концу ремня и поэтому интерпретировались как украшения. Часть дизайна, не имевшая никакого практического применения. Нужен был кто-то молодой и с свежим взглядом, чтобы увидеть в этих двух категориях находок один практический предмет. Вопрос о том, кто из команды совершил открытие и насколько бурной была его или её молодость, я оставляю за скобками, теоретически палево заметить может каждый. И ложечка, свисающая с ремня, является просто диким палевом.

Поскольку не всех может убедить этот железный, на мой взгляд, аргумент, авторы работы решили заказать у художника визуализацию ключевого тезиса. Я такое уже видел у Гарделы, и очень надеюсь на то, что остальной научный мир переймёт у поляков эту моду. Рисунок прекрасен и хорошо узнаваем. Типичный гот под утро в ночном клубе.

Вторая часть работы слегка меня разочаровала. Авторы взяли за аксиому отсутствие прямых источников и перешли к чистому теоретизированию, перечислив возможные психоактивные вещества вместе с симптомами употребления и ареалом распространения. Прямых выводов не сделано, но очень похоже что авторы склоняются к спорынье, которая точно найдена в ритуальном контексте германского железного века. Конкретно в желудках принесённых в жертву болотных мумий. Это действительно возможный претендент, вот только в желудке человека из Граубалле найдена доза близкая к смертельной. Его точно не с ложечки кормили. Да и отсутствие прямых источников не отменяет наличия весьма интересных косвенных.

Поэтому возвращаюсь к уже собранным материалам. Во первых есть мандрагора. Средиземноморское паслёновое, которое германцы почему-то переименовали в alraune и добавлили собственные, явно одинические ритуалы, вообще не похожие на оригинальные средиземноморские. Элиаде этот факт отдельно отметил изучая румынский фольклор.
Во вторых - паслён кисло-сладкий, он же woody nightshade английских баллад. Его англо-саксонское имя - ælfþone, что чётко связывает интоксикацию им с альвами и пророческим трансом.
В третьих - белена. Кельтское название связано с теонимом Беленус и перехвачено германцами и славянами. В чисто германском контексте её семена найдены в могиле ритуального специалиста эпохи викингов. Это всё делает вполне убедительной гипотезу о том, что кельтские и германские воинские культы в течении тысячелетий буквально объедались белены.

Мы никогда не сможем точно выяснить, что именно дозировалось при помощи этих ложечек. В принципе это могло быть вообще всё вышеперечисленное, причём одновременно, человечество всегда отличалось готовностью экспериментировать с веществами на себе. Более того, практическая функция у этих ложечек ни капли не противоречит возможному культовому или амулетному значению.

Из чего со всей очевидностью следует, что маленькая серебрянная ложечка является совершенно аутентичным языческим религиозным символом, который можно и нужно носить открыто и с гордостью.

С чем я нас и поздравляю.

Anna Jarosz-Wilkołazka , Andrzej Kokowski, Anna Rysiak 
(Статьи)
In a narcotic trance, or stimulants in Germanic communities of the Roman period

Украдено у подписчиков, так сказать - с наступающим!

Самая тёмная, йольская полночь пройдена. Тьма не вечна, дорогие друзья, год преломился.

Згодні?😈😼

И в связи с пройденной точкой солнцестояния - к астрономическим и календарным вопросам:

Утром наступит последнее солнцестояние этого года, а значит нам пора в очередной раз вернуться к теме сакрального календаря. Сверив часы на будущий год.

В последнее время я в основном копался в скандинавском материале по теме, от загадки Йоля до поздних рунических календарей. Но недавно меня спросили, что я думаю по поводу вот этой неоязыческой реконструкции англо-саксонского календаря. В итоге мне самому стало интересно и я пошёл искать научные работы на эту тему. В итоге нашёл автора, конкретно копавшего вопрос раннего календаря и хронологии в целом.

Кеннет Харрисон точно не был неоязычником и его интерес к примитивной форме календаря был чисто практическим. Он пытался проверить правдоподобность самых ранних известных датировок событий англо-саксонской истории, начиная с собственно «adventus saxonum». Для этой цели необходимо более менее разобраться в структуре всех известных Беде Достопочтеннному и используемых англо-саксами календарей, начиная от языческого и заканчивая церковным.

В итоге я начал читать ради первой главы, но с интересом прочитал весь текст, реально прояснивший очень многое.

Харрисон считал, что датировки ранних событий ещё языческой истории вовсе не были взяты с потолка. Изначальный календарь был лунно-солнечным с началом года в середине зимы, то есть не было принципиальных отличий с юлианским календарём христианской эры. Уже с франкской принцессой Бертой Кентской на остров прибыли миссионеры у которых могли быть с собой пасхальные таблицы. Ранние даты в хрониках и у Беды могли появится из этого источника. Но лунно-солнечный календарь с его плавающими в зависимости от фаз Луны датами в принципе не подходит для христианского общества. Достаточно вспомнить ожесточённую полемику о Пасхе как последнем реликте ветхозаветного календаря. Праздники святых должны были быть зафиксированы на конкретных датах. Более того, церковь вслед за римлянами даже солнцестояния зафиксировала на конкретных датах, не совпадавших с реальными. На термине «экклесиальное равноденствие» мне стало реально смешно, но Харрисон утверждал что даже фазы Луны, очевидные любому, кто посмотрит на небо в ясную погоду, могли в раннее средневековье на пару дней не совпадать с рассчётами монахов.

Так вот, Харрисон осторожно признаёт, что двойные месяцы Guili и Litha скорее всего изначально, в глубокой древности, были связаны с солнцестояниями. Но он не задаётся вопросом, какую именно дату Беда Достопочтенный интерпретировал как 25-е декабря, в которое люди без юлианского календаря якобы справляли «Ночь Матерей» и начало года. Но если снова открыть «De temporum ratione», то очевидно, что для него это была дата «экклесиального солнцестояния». Более того, объясняя значение термина Guili Беда прямо говорил, что это ночь после которой солнечный день снова начинает прибавляться: «Menses Giuli a conversione solis in auctum dici, quia unus eorum praecedit, alius subsequitur, nomina accipiunt».

Я не знаю, какое значение в этой схеме играли полнолуния, судя по объяснениям к термину «Ƿinterfylleþ» - очень большое. Зима начиналась именно в полнолуние этого месяца, что прекрасно укладывается в скандинавский материал. Однако я не очень понимаю, как можно игнорировать ясное указание на то, что началом года и зафиксированной солярной точной календаря согласно данным Беды было именно астрономическое солнцестояние.

Можно спорить о том, было ли это общегерманской практикой заимствованной из Средиземноморья на крайне архаическом этапе. Сам Харрисон считал что да, и что для рассчёта использовались циклы в восемь лет, от чего сохранились реликты в скандинавской традиции. Но с другой стороны это могла быть и локальная инновация в Бернике, археология показывает довольно необычный уровень религиозного синкретизма с местным кельтским населением. Для меня лично важно то, что старейший сохранившийся источник по германскому календарю ясно указывает на особое значение самой длинной ночи года.

То есть той, что сейчас за окном.

С праздником.

Kenneth Harrison
(Книги)
The Framework of Anglo-Saxon History to A.D. 900
(Статьи)
The primitive Anglo-Saxon calendar