thedudewhoreads

“Колонія” Макса Кідрука — це насамперед та книжка, якої бракувало в українському літпроцесі. Ба більше — книжкова серія. Епічність, масштабність, сміливість. Починаючи від розмірів книжки та закінчуючи рівнем презентацій. Думаю, цим розмахом Кідрук багатьох дратує в тусовці (особливо умовне консервативне крило), але ця безстрашність мені імпонує. Не всі можуть дозволити собі написати книжку, від якої сам балдієш, жанрову історію про майбутнє та Марс, зробити це в своєму видавництві, і отримати успіх. Як кейс — дуже і дуже круто 🔥

#прочитане

Тепер про сюжет. Перед нами майбутнє — 2141 рік. Життя вирує як на Землі, так і на Марсі. Так само вирують смертельні епідемії — спочатку одна, потім інша. А ще вирують пристрасті — у кожного з персонажів починається нескучне життя вже з перших сторінок книжки. Від найвідомішої блогерки на Марсі до хворого на прогерію молекулярного програміста.

Задум дуже крутий. Особливо цікаво читати було на початку, коли ти не знаєш, чого очікувати від тексту на 900 сторінок, про який чув як супер позитивні відгуки, так і купу гейту. Коли тільки з’являються перші персонажі і починають творитись стрьомні події.

Реалізація — тут мені найважче оцінити. З одного боку, читати цікаво, і хочеться швидше дізнатись, що буде далі. З іншого боку, я часто втрачав інтерес до тексту через стрибки між справді багатьма персонажами та лініями (навіть попри те, що вони десь були пов’язані), надмірні деталі та описи, які мені радше заважали, ніж допомагали, та моментами відверто слабкими сценами, суть та розв’язку яких часто вловлював на початку. Бувало, я просто прогортував сторінки, особливо ближче до кінця, очима вловлюючи виключно ключові діалоги та речення.

🤔 Яка ж фінальна думка про “Колонію”? Як в одному з випусків “Запах слова” характеризували великі книжки — “Колонія” це біг бук. Нот грейт бук, бат біг бук. Рівно та однаково сильно написати таку велику книжку так само непросто, як і тривало читати її зі стабільним інтересом. Думаю, це той ризик, на який йдуть всі, хто береться за тексти 600+ сторінок. І писати, і читати.

Це серія, в яку варто принаймні спробувати зануритись, відчути себе в цьому майбутньому, в цьому наративі, з цими персонажами, і вже самому зрозуміти, наскільки тобі комфортно та цікаво там.

www.tgoop.com/thedudewhoreads/2361

1.4K viewsJan 17 at 16:49

“Колонія” Макса Кідрука — це насамперед та книжка, якої бракувало в українському літпроцесі. Ба більше — книжкова серія. Епічність, масштабність, сміливість. Починаючи від розмірів книжки та закінчуючи рівнем презентацій. Думаю, цим розмахом Кідрук багатьох дратує в тусовці (особливо умовне консервативне крило), але ця безстрашність мені імпонує. Не всі можуть дозволити собі написати книжку, від якої сам балдієш, жанрову історію про майбутнє та Марс, зробити це в своєму видавництві, і отримати успіх. Як кейс — дуже і дуже круто 🔥

#прочитане

Тепер про сюжет. Перед нами майбутнє — 2141 рік. Життя вирує як на Землі, так і на Марсі. Так само вирують смертельні епідемії — спочатку одна, потім інша. А ще вирують пристрасті — у кожного з персонажів починається нескучне життя вже з перших сторінок книжки. Від найвідомішої блогерки на Марсі до хворого на прогерію молекулярного програміста.

Задум дуже крутий. Особливо цікаво читати було на початку, коли ти не знаєш, чого очікувати від тексту на 900 сторінок, про який чув як супер позитивні відгуки, так і купу гейту. Коли тільки з’являються перші персонажі і починають творитись стрьомні події.

Реалізація — тут мені найважче оцінити. З одного боку, читати цікаво, і хочеться швидше дізнатись, що буде далі. З іншого боку, я часто втрачав інтерес до тексту через стрибки між справді багатьма персонажами та лініями (навіть попри те, що вони десь були пов’язані), надмірні деталі та описи, які мені радше заважали, ніж допомагали, та моментами відверто слабкими сценами, суть та розв’язку яких часто вловлював на початку. Бувало, я просто прогортував сторінки, особливо ближче до кінця, очима вловлюючи виключно ключові діалоги та речення.

🤔 Яка ж фінальна думка про “Колонію”? Як в одному з випусків “Запах слова” характеризували великі книжки — “Колонія” це біг бук. Нот грейт бук, бат біг бук. Рівно та однаково сильно написати таку велику книжку так само непросто, як і тривало читати її зі стабільним інтересом. Думаю, це той ризик, на який йдуть всі, хто береться за тексти 600+ сторінок. І писати, і читати.

Це серія, в яку варто принаймні спробувати зануритись, відчути себе в цьому майбутньому, в цьому наративі, з цими персонажами, і вже самому зрозуміти, наскільки тобі комфортно та цікаво там.

BY thedudewhoreads