tgoop.com/vallholl/14488
Last Update:
Реконструкція зовнішності чоловіка та жінки ямної культури.
Ямна етнокультурна спільність — археологічна культура кінця мідної доби та початку бронзової доби, існувала в 3600—2300 роках до нашої ери. Ямники займали широкі простори від Уралу до Причорноморських степів і Криму. Назва культури походить від поховань у ямах під курганними насипами, в яких були поховані члени одного роду.
Для поховання викопували глибокі ями, на дно клали померлого у скорченому положенні й засипали вохрою. Червоний колір вохри — колір сонця, вогню і крові — символізував життя, світло, очищення. Поховальні ями здебільшого перекривали дерев'яним накатом та очеретом. Залежно від місцевих традицій спостерігаються особливості як у будівництві поховальних споруд, так і в поховальному ритуалі.
Племена ямної культури мали високу як на той час суспільну організацію патріархального типу. Матеріали курганних могильників, де центральним було поховання чоловіка — глави сім'ї, патріарха, підтверджують провідне місце чоловіків у житті племен ямної культури. В курганах вождів знаходять кинджали, булави та скіпетри які розглядаються як символи їхньої влади.
В ідеології племен ямної культури помітне місце посідав культ предків, про що говорить вищезгадана традиція поховань. Зведення ямних курганів вимагало зусиль великого колективу, а їхні поховання часто розглядаються як складні архітектурні споруди. Курган — це ще й священне місце. На вершинах деяких курганів споруджували святилища, що свідчить про ускладнення ідеологічних уявлень у степових скотарських племен.
Провідна роль скотарства в господарстві ямних племен зумовила виникнення відповідних культів. Зокрема, у них священною твариною вважався бик. Так, в одному з курганів поблизу Красноперекопська виявлено черепи 12 биків, а в похованні недалеко від Сімферополя — кам'яне навершшя у вигляді стилізованої голови бика. Крім того, у племен ямної культури існував культ Сонця, вогню, який ще потім завжди буде знаходити відголос в майбутніх індоєвропейських культурах.
Ямні племена знали метал, про що свідчать знахідки мідних тесел, доліт, кинджалів, шил. Кам'яні знаряддя — ступи, товкачі та глиняні сопла — підтверджують існування місцевої металообробки. Серед деяких племен спостерігався початок виробничої спеціалізації — у наддніпрянщині виявлено майстерні, в яких виготовлялися сокири-молоти не тільки для забезпечення потреб місцевого населення, а й на обмін.
Творчість ямників була відтворена здебільшого в орнаментації посуду, а знахідки флейт розкривають одну із сторін духовного життя ямних племен — світ музики. Поселення ямної культури бували деколи укріплені. Основним заняттям населення було скотарство, зачатки хліборобства, мисливство і рибальство. Знайдено залишки возів, до яких запрягали волів, а також знайдено скульптури зі схематичними зображеннями людських постатей.
Саме з племенами ямної культури пов'язують монументальну скульптуру — антропоморфні стели, перші пам'ятники людині. Стели розглядалися і як надгробки, на яких у грубій формі зафіксовані риси померлих родичів; і як зображення вождів або ідолів, які пов'язуются зі зміцненням влади патріархального предка, якому надавали рис божества. Але в усіх випадках антропоморфні стели виражають ідею звеличення людини.
Населення культури загалом було однорідним, з різко вираженими європеоїдними особливостями. Для ямників характерні мезокефальні черепи з масивною потилицею, низьким і ортогнатним обличчям, низькими орбітами, носом, розвиненим надперенесенням, широким похилим чолом і вираженими надбрівними дугами. Ямники вважаються носіями раннього варіанту праіндоєвропейської мови.
У 2300 роках до нашої ери пізня Ямна культура поступово розпадається на дві: Катакомбну по лівий берег Дніпра, та Полтавкінську між Волгою та Уралом. Наступники полтавкінської культури мігруватимуть вглиб Азії та дадуть початок індоіранським і можливо тохарським мовам. З Катакомбної розвинеться культура багатоваликової кераміки, яка мігрує на територію сучасної Греції, та створить мікенську цивілізацію і дасть початок давньогрецькій мові.
